9.5. Комплекс з виробництва непродово­льчих товарів народного споживання

Товари народного споживання випускає не тільки легка, а й важка промисловість, де зосереджено виробництво легкових автомобілів, мото­циклів, телевізорів, побутової техніки, мікроелектроніки, відеомагнітофонів, холодильників, пральних машин, фармацевтичних препаратів, меблів тощо. До виробництва непродовольчих товарів належать сфери побутових послуг, пасажирського транспорту, зв'язку та інших послуг організацій.

На сучасне розміщення і розвиток виробництва непродовольчих товарів народного споживання впливають такі фактори, як від­сутність або нестача власної сировини (бавовняна, вовняна, взуттєва галузі), купівельна спроможність населення, експорт товарів.

Обсяги виробництва товарів народного споживання в останні роки знизилися. Причини – гостра нестача сировини й матеріалів, пору­шення господарських зв'язків між підприємствами-партнерами та нестачу валюти для закупівлі сировини за кордоном.

За вартісними показниками виробництво непродовольчих товарів народного споживання більш розинене в Донецькій, Дніпропетровсь­кій, Харківській, Київській, Одеській, Львівських областях, менше – в Закарпатській, Рівненській, Чернігівській, Івано-Франківській, Волинсь­кій, Тернопільській і Миколаївській. Тобто в індустріальних областях.

Легка промисловість. Найбільше непродовольчих товарів виробляє легка промисловість, яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а інші галузі промисловості – кордом, технічними тканинами тощо.

Галузь має значні потенційні можливості, проте використовують­ся вони недостатньо через значні недопоставки сировини за міждержавними угодами. Нині щорічна закупівля бавовни становить 1/4 від потреби, а необхідно 250 тис. т. Менше за потрібну кількість поставляється ниток і волокна, шубно-хутрової сировини, кау­чуку, синтетичних латексів, барвників та ін. Підприємства частково працюють на давальницькій сировині.

Пріоритетні завдання легкої промисловості – формування і розмі­щення державних замовлень та контрактів, координування діяльності підприємств, розроб­ка програм розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей. Передбачається розширення сировинної бази, ліквідація диспропо­рцій в підгалузях; розвиток машинобудування для легкої промисловості, відновлення кооперативних зв'язків з країна­ми СНД.

Легка промисловість має тісні зв'язки з хімічними галузями. Нині Україна використовує власні потужності для виробництва синтетичної шкіри і клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролак­таму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі, поліуретанових композицій для взуттєвої галузі, які досі імпортували.

Розміщення легкої промисловості вигідно поєднується також з роз­міщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості – чоло­віки. При розміщенні галузей враховують забезпечення трудовими ресурсами, функції і територіальні особливості економічних регіонів України.

У розміщенні вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на сировину і споживача; взуттєве і швейне – на споживача, лляне – на сировину.

У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої належать первинна обробка текстильної сировини, бавовняна, лляна, вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле-джутова, текстильно-галантерейна, трикотажна, повстяна підгалузі.

Текстильна промисловість України почала розвиватися в радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові в Києві, Полтаві, Одесі, Житомирі, великі бавовняні комбінати в Херсоні, Донецьку й Тер­нополі, камвольно-суконний – у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат. Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнянопрядильні фабрики в Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької (Хме­льницька область) і Богуславської (Київська область) суконних фабрик.

На бавовняну промисловість у текстильній промисловості припадає понад 62% всіх вироблених тканин. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. У її структурі є прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове й фарбувальнообробне виробництва.

Бавовняні комбінати розміщені в Херсоні й Тернополі; бавовняно-прядильний комбінат – у Донецьку; бавовняна фабрика – в Нововолинську, прядильна фабрика – в Полтаві, ватноткацька – в Києві; ткацькі фабрики – в Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі; ниткова фабрика – в Нікополі та ін.

Вовняна промисловість – одна з найстаріших підгалузей текстиль­ної промисловості-виробляє 7,7% усіх тканин України. Тут здійснюється первинна обробка вовни, виготовляються пряжа і тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки вико­ристовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі, Сумах, Дунаївцях (Хмельницька область), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську – тонкосуконна. Кривому Розі – вовнопрядильна фабрика, Чернігові – камвольно-суконний комбінат.

У Києві, Богуславі, Черкасах і деяких містах Чернівецької та Зака­рпатської областей розвинене виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних воло­кон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 8,0% усіх тканин в Україні. Зосереджена переважно в Києві, де виробля­ють крепдешин і крепжоржет з натурального шовку. У Києві і Черкасах випускають тканини із штучного та синтетичного волокон, у Луганську – меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 11% тканин країни і зосереджена на Рівненсь­кому й Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська область) фабриках. Підприємства забезпечені власним льоноволокном. Частина льоноволокна вивозиться за межі країни.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і влас­ної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, задовольняючи потреби в ній України. Частина продукції експортується.

Трикотажне виробництво зме­ншилося, хоч для нього є достатня сировинна база. Найбільші трикотажні підприємства в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніп­ропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках. У Харкові, Луганську, Житомирі, Вінниці, Чернівцях, Львові й Червонограді (Львівська область) працюють панчішні фабрики.

Швейна промисловість розміщена переважно у великих населе­них пунктах. Тут функціонують такі відомі формування, як Київське виробниче об'єднання швейної промисловості «Україна», львівська фір­ма «Маяк», Харківська швейна фабрика ім. Тинякова та ін.

Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливі­шою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї – шкури домашніх, диких і морських тварин. Використання нових синтетичних матеріалів (штучної шкіри, гуми), парусини, вовни (для ва­ляного взуття), тканин істотно збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг, шорно-сідельні та галантерейні вироби, деталі для машин. Розміщене шкіряне виробництво поблизу центрів м'ясної промисловості.

Розвитку взуттєвого виробництва сприяють високий рівень меха­нізації виробничих процесів. Підприємства галузі виробляють жорсткі й м'які шкіряні товари, взуття.

Шкіряна промисловість – стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства є в Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська область), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники – в Одесі.

Сучасна взуттєва промисловість України перетворилася на вели­ку механізовану галузь. Взуттєві фабрики в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Херсоні реконструйовано; в Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збудовано нові підприємства. Найбільші шкіряні виробничі об'єднання – в Бердичеві, Івано-Франківську, Києві; взуттє­ві – в Луганську, Львові, Харкові, Кривому Розі, Хмельницьку.

Головними напрямками розвитку шкіряно-взуттєвої промислово­сті є вдосконалення діючих підприємств, створення нових, впровадження високоефективних технологій шкіряно-взуттєвого і дубильно-екстракто­вого виробництва; освоєння нових матеріалів з поліпшеними властивостями; механізація та автоматизація виробничих процесів.

Хутрова підгалузь обробляє хутра лисиць, куниці, видри, норки, шкурки кролів, ховрахів, водяних щурів, овечі шкурки й шту­чне хутро та виготовляє з них хутрові та шубні вироби. Великі хутрові підприємства працюють в Харкові, Балті, Краснограді (Харківська область), Тисмениці (Івано-Франківська об­ласть), Львові, Одесі, Жмеринці.

У підгалузі освоєно технологію облагородження овечих шкурок, що сприяє поліпшенню їх якості, зовнішнього вигляду та асортименту виробів з них. Штучне хутро виготовляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики в Жовтих Водах (Дніпропетровська область) і Ясіні (Закарпатська область).

Виробництво товарів народного споживання іншими галузями промисловості. Виробництво галантерейних виробів зосереджене в Києві, Харкові, Львові, майже в усіх обласних центрах та інших містах України. Продукція галанте­рейних підприємств розмаїта – господарські сумки, порт­фелі, валізи, хустки, стрічки, шарфи, краватки тощо.

Поліграфічна промисловість виготовляє різні види друкованої про­дукції. Найбільші поліграфічні підприємства в Києві, Харкові, Вінниці, Дніпропетровську, Донецьку, Запоріжжі, Львові, Одесі, Рівному, Терно­полі, Чернівцях та ін.

У поліграфічній промисловості дедалі ширше впроваджуються оф­сетний друк, фотополімерні друкарські форми, електронна техніка, системи переробки текстової інформації, відеотермінали, фотонабірні автомати.

Фарфоро-фаянсова промисловість є важливою підгалуззю вироб­ництва товарів народного споживання, що виготовляє фарфорові, фаянсові та інші вироби з тонкої кераміки, а також господарського і ху­дожнього фарфору, фаянсу, напівфарфору й майоліки. Відносно добре ця галузь була розвинена ще в XIX ст. у Будах (біля Харкова), а на початку XX ст. – в Баранівці, Довбиші, Коростені, Олевську, Городниці (Житомирська область), Бориславі (Львівська область), Полтаві. Побу­довано нові фарфорові заводи в Дружківці, Кіровограді, Тернополі. Основною сировинною є каоліни Просянівського (Дніпропетровська область), Глуховецького (Вінницька), Богородницького та Володимирського (Донецька) родовищ.

Різні галузі виробляють предмети широкого вжитку. Так, важка промисловість виробляє понад 40% від усієї вартості товарів народного споживання.

Передбачається переорієнтовувати підприємства на випуск продукції, потріб­ної споживачеві, збільшувати капітальні вкладення у виробництво нових, технічно складних товарів тривалого користування.

Місцева промисловість включає промислові підприємства, об'єд­нання, фірми, наукові інститути, проектно-конструкторські та інші організації, які підпорядковані переважно місцевим органам влади – обл- та райдержадміністраціям, селянським спілкам, фірмам, фізичним або юридичним особам. Господарське значення місцевої промисловості в тому, що її підприємства допомагають вирішувати в області (районі, міс­ті) господарські проблеми забезпечення потреб населення і місцевого господарства. Невеликі за розмірами виробничі підприємства місцевої промисловості в містах, містечках і селах залучають у виробництво місцеві трудові ресурси, використовують для випуску продукції місцеві сировинні ресурси, відходи промислового та сільськогосподарського ви­робництва.

Підприємства місцевої промисловості випускають піаніно, баяни, щипкові та духові інструменти, вироби народних художніх промислів, торфові брикети, столові прибори з мельхіору, олівці тощо. Найбіль­ші підприємства місцевої промисловості – Чернігівська й Житомирська фабрики музичних інструментів.

Науковими проблемами розвитку місцевої промисловості займа­ється Український інститут з проектування підприємств місцевої промисловості (м. Харків).