3. Определениие страны происхождения товаров и их пошлинной стоимости. Основные таможенные режимы ес.

Визначення країни походження товарів

В митних цілях всі товари, що знаходяться на митній території ЄС, розподіляються на дві групи: «товари спільноти» – community goods, та «товари не належні спільноті» – non-community goods. Вільний рух товарів в межах митної території ЄС забезпечується лише щодо «товарів спільноти».

До «товарів спільноти» належать:

- товари, повністю отримані на митній території ЄС, які не містять в собі товарів імпортованих з країн або територій за межами митної території ЄС;

- товари, ввезені на митну територію ЄС з третіх країн або територій та випущені (розмитнені) для вільного обігу;

- товари, отримані або вироблені на митній території ЄС з вищезазначених товарів.

Всі інші товари вважаються такими, що не належать спільноті і для випуску для вільного обігу на митній території ЄС повинні бути розмитнені. Важливим чинником в реалізації заходів митної політики відносно таких товарів виступає визначення країни походження товару, оскільки відповідно до нього визначаються які заходи тарифного та нетарифного регулювання повинні бути застосовані щодо товару.

Митне законодавство ЄС виділяє два види походження товарів – непреференційне та преференційне.

Згідно ст. 35 МКЄС визначення походження товару необхідно для вирішення питань щодо:

- застосування до товарів пільгових тарифних заходів;

- застосування до товарів положень, окрім тарифних заходів, що ґрунтуються на положеннях Спільноти та які стосуються торгівлі окремими видами товарів;

- підготовки та видачі сертифікату походження.

Правила щодо визначення непреференційного походження товарів встановлено ст. 36 МКЄС: товарами походження з певної країни є: 1) товари, повністю отримані чи виготовлені в цій країні; 2) товари, що виробляються більше ніж в одній країні, вважаються виготовленими на території тієї країни, де вони підлягали кінцевій, суттєвій, економічно обґрунтованій обробці чи виробництву на підприємстві, спеціально обладнаному з цією метою, та які мають результатом виготовлення нового продукту або являють собою важливу стадію виготовлення.

Митні органи держав-членів ЄС можуть вимагати надання документу про походження товару (сертифікату походження) та вимагати інших доказів походження. Імплементаційний кодекс (ІК) виділяє два види сертифікатів походження: універсальний сертифікат походження та сертифікат для сільськогосподарської продукції.

Універсальний сертифікат походження (ст. 47 ІК) повинен відповідати наступним умовам:

1) бути виданим відповідним органом державної влади або агентством, відповідним чином уповноваженим владою країни;

2) містити всі дані, необхідні для ідентифікації товару, на який його видано, а саме: вид товару; кількість упаковок, їх тип, нумерація і маркування; вага товару нетто і брутто, або кількість (об’єм); відправник товару;

3) недвозначно вказувати країну походження товару, по відношенню до якого видано сертифікат.

Якщо товар походить з країни-члена ЄС, в сертифікаті вказується, що товар походить з ЄС.

Сертифікат для сільськогосподарської продукції (ст. 56 ІК) необхідний для продуктів походженням з третіх країн та на які поширюються особливі умови імпорту. Такий сертифікат діє на протязі 10 місяців.

Правила щодо преференційного походження товарів встановлюють умови, які повинні бути виконані для передання товару під застосування пільгового тарифного режиму або пільгових тарифних заходів (ст. 39 МКЄС). Також під преференційним походженням товару прийнято розуміти товари, виготовлені в країнах що розвиваються.

На сьогоднішній день ЄС застосовує тарифні пільги та преференції по відношенню більш ніж 200 країн та митних територій. Крім того, якщо товар походить з певного регіонального економічного об’єднання, всі члени якого користуються митними пільгами або преференціями в ЄС, застосовується принцип регіональної кумуляції, згідно з яким товар розглядається як такий, що походить з однієї митної території. Згідно зі ст. 70 ІК, регіональна кумуляція застосовується до наступних регіональних об’єднань:

- Асоціація південно-західних азіатських країн (АСЕАН);

- Центральноамериканський спільний ринок (САСМ);

- Південноазійська асоціація регіонального співробітництва.

Ішим принципом є так звана повна кумуляція, яка застосовується щодо товарів походженням з країн, що підписали з ЄС угоди про створення зон вільної торгівлі. Подібні угоди діють між ЄС та Туреччиною, між ЄС та країнами Європейської асоціації вільної торгівлі (ЕФТА), до якої входять Ісландія, Норвегія, Швейцарія та Ліхтенштейн.

Крім того, ст.ст. 98 та 120 ІК надають преференції товарам походженням з «окупованих територій» (Західний берег річки Йордан та сектор Газа), а також з республік колишньої Югославії (за винятком Сербії і Чорногорії).

Для товарів преференційного проходження передбачено 4 види сертифікатів походження:

- форма «А» для товарів, що ввозяться (ст.ст. 78 – 88 ІК), та форма «APR» для товарів що пересилаються у поштових відправленнях (ст.ст. 89 – 92 ІК) для країн-бенефіціарів автономних преференцій ЄС у відповідності до Генералізованої системи преференцій;

- форма «EUR 1» та «EUR 2» для «окупованих територій» (Західний берег річки Йордан та сектор Газа) (ст.ст. 105 – 114 ІК) та колишньої Югославії (ст.ст. 127 – 134 ІК).

Основними вимогами щодо видачі вищезазначених сертифікатів є такі:

- сертифікат видається за заявою експортера чи уповноваженої ним особи;

- разом із заявою подається документ, що підтверджує відповідність товару вимогам для отримання сертифікату;

- сертифікат видається компетентним органом держави-члена ЄС.

Визначення митної вартості

Важливе значення при проведенні митно-тарифного регулювання має механізм визначення митної вартості товару, на базі якої відбувається нарахування мита та інших податків, що стягуються з товару при переміщенні через митний кордон.

На сьогоднішній день методи визначення митної вартості в більшості країн світу уніфіковані на базі ст. VII ГАТТ 1994 та Угоди про застосування Статті VII ГАТТ.

Основним методом визначення митної вартості є так званий метод ціни угоди щодо даного товару. Згідно із ст. 41 МКЄС, митною вартістю імпортного товару є ціна угоди, що фактично сплачена чи має бути сплачена за товар, який підлягає експорту на митну територію Спільноти. Але при цьому ціна угоди застосовується за умови:

а) що немає обмежень, щодо розпорядження товаром або використання товару покупцем. До таких обмежень не відносяться:

- такі, що передбачені законом чи публічною владою Спільноти;

- такі, що обмежують географічну зону перепродажу товару;

- такі, що суттєво не впливають на вартість товарів;

б) що існують обставини, пов’язані із продажем або ціною товару, які не дають можливості визначити його митну вартість;

в) що основний інтерес продавця не може полягати в отриманні вигоди (прямої чи непрямої) від подальшого перепродажу, розпорядження товаром чи використання товару покупцем;

г) що покупець та продавець не є пов’язаними особами, або коли вони є пов’язаними особами, ціна угоди не впливає на митні цілі.

Особи визнаються пов’язаними між собою у таких випадках:

- директора та управляючі даних осіб приймають участь у роботі один одного;

- дані особи юридично визнані партнерами;

- дані особи є роботодавцем та робітником;

- будь-яка третя особа прямо чи опосередковано володіє або контролює 5 або більше відсотків акцій обох даних осіб;

- одна особа прямо чи опосередковано контролює іншу;

- обидві особи прямо чи опосередковано контролюються третьою особою;

- дані особи є членами однієї сім’ї.

Визнання продавця та покупця пов’язаними між собою не є достатньою підставою для незастосування метода ціни угоди. Необхідно довести, що пов’язаність сторін угоди впливає на її ціну. У випадках, коли одна особа є агентом, дистриб’ютором або концесіонером іншої, вони можуть не визнаватися пов’язаними між собою.

Також МКЄС визначає додаткові критерії визначення ціни угоди, зокрема, передбачений обов’язок декларанта обґрунтувати заявлену митну вартість, а також необхідність врахування всіх виплат, здійснених покупцем на користь продавця товару

У випадку, якщо неможливо визначити митну вартість товарів за ціною угоди, послідовно застосовуються методи визначення митної вартості, передбачені ст. 42 МКЄС, згідно з якими митна вартість товарів визначається на підставі наступних чинників:

1. Ціни ідентичних товарів за угодами купівлі-продажу з метою експорту до Спільноти та експортованих приблизно в той самий час, що і дані товари.

Ідентичними товарами є товари виготовлені в одній країні, однакові у всіх відношеннях, включаючи фізичні характеристики, якість та репутацію. У випадку, якщо використовується ціна більш ніж однієї угоди щодо ідентичних товарів, митна вартість визначається на основі найнижчої ціни.

2. Ціни подібних товарів за угодами купівлі-продажу з метою експорту до Спільноти та експортованих приблизно в той самий час, що й дані товари. Під подібними товарами розуміються товари, які виготовлені в одній країні, мають східні характеристики і компоненти (матеріали), що дозволяє їм виконувати однакові функції і бути комерційно взаємозамінними, враховуючи їх якість, репутацію і торгівельну марку.

3. Ціни за одиницю, за якою продаються ідентичні чи подібні імпортовані товари у Спільноті, у значних обсягах особам, що не пов’язані з продавцями.

4. Розрахункова вартість, яка складається з наступних сум:

- вартість чи ціна матеріалів і виробництва або іншої обробки, що застосовується при виготовленні імпортних товарів;

- величина прибутку та загальних витрат, які рівні тим, що звичайно відображаються під час продажу товарів того ж класу чи виду, що й товари, які оцінюються та які виготовляються виробниками у країні експорту з метою експорту до Спільноти;

- вартість чи собівартість транспортування та страхування до ввезення на митну територію Спільноти.

Послідовність застосування означає, що кожен наступний метод застосовується лише у разі неможливості визначення митної вартості за попереднім.

Нарешті, у разі неможливості визначення митної вартості за всіма вищезазначеними методами, дозволяється застосування розумних засобів визначення митної вартості на підставі наявних даних Спільноти, з урахуванням вимог ст. VII ГАТТ 1994 р., Угоди про застосування VII ГАТТ та положень щодо визначення митної вартості Митного кодексу ЄС.

Митні процедури ЄС

Особливе місце в митних правилах ЄС займають митні процедури.

Згідно із ст. 4 МКЄС, визначаються три основні види митних процедур, під які можуть бути розміщені товари:

- випуск для вільного обігу;

- спеціальні процедури;

- експорт.

В рамках кожної з основних митних процедур існують додаткові процедури, якими конкретизується порядок митного контролю та митного оформлення товарів, правила щодо їх подальшого використання.

Так, Титул VI МКЄС визначає порядок випуску для вільного обігу – процедури, під яку підпадають товари, що не належать Співтовариству, і які при цьому ввозяться з метою розміщення на ринку Співтовариства або з метою приватного використання чи споживання у Співтоваристві.

Разом з цим, нормами Титулу VI визначаються дві додаткові митні процедури, які передбачають звільнення товарів від сплати мита – повернення товарів (реімпорт) та ввезення продуктів рибальства та продуктів, отриманих з моря, на суднах, що зареєстровані в країнах-членах ЄС.

Передбачені МКЄС спеціальні процедури (Титул VII), під які можуть бути поміщені товари, включають такі види процедур, як:

- транзит, що складається із процедур зовнішнього та внутрішнього транзиту;

- зберігання, що складається із таких процедур, як тимчасове зберігання, зберігання на митному складі та вільна зона;

- спеціальне використання, до якого входять процедури тимчасового допуску та кінцевого споживання;

- перебробка, що включає процедури переробки поза межами митної території та переробки на митній території ЄС.

Однією з особливостей митних процедур ЄС, обумовлених існуванням митного союзу, є існування окремих процедур зовнішнього та внутрішнього транзиту.

Процедура зовнішнього транзиту застосовується щодо товарів, які не належать Співтовариству. Дана процедура передбачає переміщення таких товарів через митну територію ЄС без стягнення імпортних мит та інших податків і зборів, застосування заходів торговельної політки, якщо тільки останні не забороняють ввезення та вивезення подібних товарів з митної території ЄС.

Процедура внутрішнього транзиту застосовується щодо товарів Співтовариства. Згідно з цією процедурою, товари Співтовариства можуть бути переміщені з однієї до іншої точки на митній території ЄС через територію, що не належить до митної територію ЄС, не втрачаючи при цьому свого митного статусу.

Спільною характеристикою спеціальних процедур є те, що при поміщенні під них з товарів не стягують мита та до них не застосовуються заходи нетарифного регулювання.

Для поміщення товарів під процедури спеціального використання та перебробки вимагається так звана авторизація, тобто отримання спеціального дозволу митних органів, які також здійснюють подальший контроль за дотриманням правил поводження з товарами поміщеними під подібну процедуру.

Нарешті Титул VIII МКЄС визначає сукупність процедур, пов’язаних із експортом товарів. Норми цього Титулу передбачають можливість застосування трьох окремих процедур щодо товарів, які залишають митну територію ЄС:

- під процедуру експорту поміщуються товари Співтовариства, які вивозяться з митної території ЄС;

- процедура реекспорту застосовується щодо товарів, що не належать Співтовариству та вивозяться з митної території ЄС;

- процедура тимчасового експорту (тимчасового вивезення) може застосовуватися до товарів Співтовариства, які тимчасово вивозяться з митної території ЄС для отримання звільнення від експортних мит, за умови подальшого реімпорту в незмінному стані.

Умова щодо обов’язкового поміщення товарів під певний митний режим має ряд обмежень. Заборони та обмеження на використання тих або інших митних режимів можуть вводитися на підставі: суспільної моралі, публічного порядку або громадської безпеки, захисту здоров’я та життя людей, тварин чи рослин, захисту національних художніх, історичних або археологічних цінностей, захисту промислової або комерційної власності.

Обмеження на використання митних процедур також можуть виникати на підставі спільної сільськогосподарської політики ЄС (САР), заходів торговельної політики, правил щодо контролю над обігом наркотичних та психотропних засобів та національного кримінального законодавства.