1. Понятие и особенности функционирования таможенного союза

Стаття 23 Договору про ЄЕС свідчить, що основою Співтовариства є митний союз, який охоплює всю торгівлю товарами та передбачає заборону імпортних і експортних митних зборів, кількісних обмежень і будь-яких рівнозначних заходів в торгових відносинах між державами-членами, а також встановлення загального митного тарифу в їх відносинах з третіми країнами. Умови митного союзу розповсюджуються на товари, що походять з країн Співтовариства, а також на товари, ввезені з третіх країн і випущені у вільний обіг в країнах Співтовариства.

Потрібно зазначити, що Договір не дає визначення митного союзу. У зв'язку з цим видається цікавим визначення митного союзу, що міститься в Генеральній угоді по тарифам і торгівлі (ст. XXIV): заміна декількох митних територій однією митною територією так, щоб: 1) мита та інші обмежувальні заходи регулювання торгівлі (за винятком деяких необхідних обмежень) були б відмінені відносно практично всієї торгівлі між територіями, що утворюють союз, або, принаймні, відносно практично всієї торгівлі товарами, що походять з цих територій; і 2) з деякими уточненнями, по суті одні й ті ж мита та інші заходи по регулюванню торгівлі застосовувалися б кожним з членів союзу по відношенню до торгівлі з територіями, що не входять в союз.

По суті, положення Договору про ЄЕС формулюють митний союз в повній відповідності з умовами ГАТТ. Договір проголошує наступні принципи митного союзу ЄС: 1) усунення митних зборів і рівнозначних зборів між державами-членами; 2) усунення кількісних обмежень і рівнозначних заходів у взаємній торгівлі держав-членів; 3) прийняття певних умов у сфері непрямого оподаткування, що впливає на товарообіг усередині ЄС; 4) прийняття загального зовнішнього тарифу.

Ліквідація митних зборів. Римський договір зобов'язував держави-члени прийняти заходи до поетапного усунення імпортних митних зборів, що існували на момент вступу Договору в силу, протягом перехідного періоду, а також до поетапного усунення зборів, що мають рівнозначний імпортним митам ефект.

Практична ліквідація національних митних зборів для нових держав-членів відбувалася з моменту розповсюдження на ці держави Загального митного тарифу.

Що стосується поняття «Збори, що мають рівнозначний ефект», то їх кваліфікація стала можливою тільки завдяки діяльності Суду ЄС (оскільки засновницькі договори визначення цього поняття не містили). В ході розгляду численних справ, що зачіпають ст. 25 Договору про ЄЕС, Суд виробив формулювання, згідно якого зборами, що мають рівнозначний митним зборам ефект, визнаються будь-які збори незалежно від їх розміру, призначення і методу стягування, які накладаються в односторонньому порядку на внутрішні та імпортні товари на підставі факту перетину ними кордону, не будучи митними зборами у прямому розумінні. При цьому подібні збори можуть бути визнані судом рівнозначними митним зборам навіть в тому випадку, якщо вони не стягуються в дохід держави, не носять дискримінаційний або протекціоністський характер і накладаються на товари, що не мають конкурентних товарів внутрішнього виробництва.

Таким чином, практично будь-який грошовий збір, що накладається на товари при перетині ними національних кордонів держав-членів і що не є митним збором по праву ЄС, може бути кваліфікований як збір, заборонений Договором про ЄЕС. Виключення, на думку Суду, можливо тільки для зборів, які відповідають одній з наступних умов: 1) збір є частиною національної податкової системи держави-члена і в рівній мірі відноситься і до внутрішніх товарів, і до аналогічних імпортованих товарів; 2) збір є компенсацією за послуги, фактично надані суб'єктові економічної діяльності, і стягується в сумі, пропорційній наданій послузі (аналіз і експертна оцінка зразків товарів, зберігання товарів на складах тимчасового зберігання понад встановлені терміни, проведення митного оформлення в неробочий час або поза встановленими для цього місцями і т. п.); 3) збір компенсує витрати на інспекційні заходи, передбачені зобов'язаннями країн ЄС з правових актів ЄС (контроль якості продуктів харчування, контроль за дотриманням авторських прав і прав промислової власності і т. п.).

Ліквідація кількісних обмежень. Протекціоністська торгова політика держав може бути реалізована також за допомогою кількісних обмежень імпорту та експорту. До кількісних обмежень відносяться будь-які законодавчі або адміністративні норми, що встановлюють об'ємні або вартісні межі для експорту (імпорту) одного або декількох товарів.

Найбільш поширеною формою кількісних обмежень є квотування. Що стосується заходів, що мають рівнозначний кількісним обмеженням ефект, то позиція Суду ЄС з проблеми їх правової кваліфікації яскраво виражена в рішенні у справі Dassonville: всі торгові правила, що приймаються державою-членом ЄС, які здатні прямо або побічно, реально або потенційно заподіяти збиток торгівлі всередині ЄС, повинні розглядатися як заходи, що мають рівнозначний кількісним обмеженням ефект.

Договір про ЄЕС допускає деякі підстави для вилучення обмежувальних державних заходів, що забороняють імпорт (а також експорт і транзит), з-під заборонної дії ст. 28 і 29 Договору. Такими підставами є: 1) суспільна мораль; 2) публічний порядок; 3) суспільна безпека; 4) захист життя і здоров'я людей, тварин або рослин; 5) захист національного художнього, історичного або археологічного надбання; 6) захист промислової та комерційної власності.

Такі обмеження і заборони не повинні бути засобом довільної дискримінації або прихованого обмеження в торгівлі між державами-членами.

Заходи в сфері непрямого оподаткування. Крім заборони митних зборів і рівнозначних зборів між державами-членами, Договір про ЄЕС ставить за мету одноманітне регулювання податків, що впливають на внутрішню торгівлю ЄС. Непрямі податки за своєю природою не дискримінаційні оскільки в рівній мірі повинні розповсюджуватися і на імпортні товари, і на товари внутрішнього виробництва. Проте, використовуючи нюанси податкового законодавства, держави можуть встановлювати менш сприятливий податковий режим для деяких імпортних товарів, як з регулятивною (створення додаткових перешкод для доступу на внутрішній ринок), так і з фіскальною (збільшення доходів до бюджету) метою. Таким чином, за допомогою податкових заходів держави-члени ЄС здатні домогтися зниження ефективності норм засновницьких договорів відносно свободи пересування товарів. При цьому, якщо заборонні норми ст. 23-25 Договору про ЄЕС розповсюджуються тільки на збори, що стягуються при перетині товарами національних кордонів, то дискримінаційні податкові заходи можуть застосовуватися і при обігу імпортних товарів усередині держав-членів.

Загальний митний тариф. Найважливішою умовою існування митного союзу є наявність єдиного зовнішнього митного тарифу. Вимога про ухвалення загального тарифу країн ЄС для регулювання торгових відносин з третіми країнами міститься в ст. 18-29 (у старій нумерації) Договору про заснування ЄЕС. В основу новостворюваного митного тарифу ЄЕС було покладено поєднання чотирьох тарифів країн ЄС, що існували на той момент (Німеччина, Італія, Франція, країни Бенілюксу).

Загальний митний тариф (ЗМТ) Європейських співтовариств набув чинності 1 липня 1968 р. Саме у цей момент, на думку Суду ЄС, відбувся перехід повноважень в сфері митного регулювання від держав-членів до ЄС.

Одним з головних завдань митного права ЄС є забезпечення функціонування митного союзу, який об'єднав митні території країн—членів ЄС.

Заснування митного союзу відбулося відповідно до Римського договору 1957 р. (ст. 9). Митний союз передбачав ліквідацію мит і еквівалентних зборів (ст. 13) та кількісних обмежень на промислові товари між країнами-учасницями. Усунення митних зборів відбувалося поступово, шляхом послідовного їх зменшення на 10% щоразу.

Необхідно зазначити, що на першому етапі свого існування митний союз ЄС, а, відповідно, — і єдині заходи тарифного і нетарифного регулювання стосувалися лише промислових товарів. Питання, пов'язані з імпортом та експортом продукції сільського господарства, регулювалися документами, прий­нятими в рамках Спільної сільськогосподарської політики (CAP) і розглядалися окремо.

Таким чином, необхідно розрізняти такі поняття, як митний союз ЄС та внутрішній ринок ЄС.

Митний союз, який в розумінні п. 8 ст. XXIV ГАТТ становить "заміну декількох митних територій однією митною територією"в рамках ЄЕС було сформовано на 1 липня 1968 р. щодо промислових товарів. ''Правовою основою митного союзу є Римський договір 1957 р. Створення митного союзу було досяг­нуто реалізацією таких заходів: 1) усунення мит та еквівалентних зборів між державами-членами; 2) прийняття спільного зовніш­нього митного тарифу; 3) усунення кількісних обмежень та еквівалентних заходів; 4) заборона захисту внутрішнього ринку за допомогою внутрішніх податків та гармонізація в галузі опосе­редкованого оподаткування.

Внутрішній ринок ЄС було сформовано до 31 грудня 1992 p., і це поняття є значно ширшим за "митний союз", адже воно включає в себе всі 4 базові принципи вільної торгівлі: вільний рух товарів, вільний рух послуг, вільний рух капіталів та вільний рух робочої сили. Подібне розширення свободи торгівлі було здійснено на основі Єдиного Європейського Акту 1987 p., яким було передбачено механізми щодо відкриття ринків послуг, руху капіталів, взаємного визнання дипломів та кваліфікацій пра­цівників тощо.

Що стосується митної території, то на міжнародно-правовому рівні питання митної території визначається нормами Конвенції Кіото, підписаної в межах ВМО. Згідно з нормами Конвенції митна територія — це "те­риторія, на якій застосовується митне законодавство сторони, що домовляється".

Водночас, в рамках ГАТТ (п. 2 ст. XXIV) митна територія розглядається як "будь-яка територія, щодо якої застосовують­ся окремі тарифи чи інші заходи регулювання торгівлі для майже усієї торгівлі такої території з іншими територіями". Таким чином, основним критерієм визначення митної території є вста­новлений Кіотською конвенцією принцип митної юрисдикції.

Згідно з МКЄС до митної території Співтовариства входять території всіх країн — членів ЄС та Князівства Монако за певними винятками. Для території Данії такими винятками є Фарерські острова та Гренландія; для ФРН — острова Хельголандта Бюзінген; для Іспанії — Сеута та Мелілья; для Франції — "заморські" території та території Сен-П'єру, Мікелону і Майоту; для Італії — міста Лівіньо та Кампіонеді Італія, а також озеро Лугано. До митної території ЄС включаються також терито­ріальні води, морські внутрішні води та повітряний простір держав-членів.