Гігієнічні показники забруднення води органічними речовинами

Розрізняють прямі та непрямі показники забруднення питної води органічними речовинами. До прямих відносять:

• бактеріологічні показники – загальне мікробне число, кількість загальних колі-форм (колі-індекс), патогенних ентеробактерій, Е. Соli тощо.

• паразитологічні показники – клітини, яйця, лічинки кишкових гельмінтів (ооцистикриптоспоридій, цисти лямблій, дизентерійних амеб, балантидія кишкового тощо)

До непрямих відносять:

• органолептичні показники – смак, запах, забарвленість, каламутність тощо.

• хімічні показники – хлориди, сульфати, амонійні сполуки, нітрити, нітрати, перманганатна окислюваність тощо.

Отже, про фекальне забруднення води свідчить не лише наявність у воді групи кишкових паличок, але й збільшення порівняно з вихідним вмісту амонійного азоту, азоту нітритів і нітратів, хлоридів і окислюваності, що може використовуватись як непрямий хімічний показник забруднення води фекаліями. Беручи до уваги, що під час розпаду білків у кишках утворюються солі амонію, збільшення вмісту цього хімічного інгрідієнта у воді при забруднені її фекаліями свідчить про свіже забруднення, яке є одним із найбільш небезпечних у епідеміологічному плані.

У процесі мінералізації амонійні солі окислюються послідовно до нітритів та нітратів. Це дає змогу використовувати значення вмісту азотовмісних речовин для визначення ступеня і термінів забруднення води відкритих водойм фекаліями. Наприклад, ізольоване підвищення вмісту нітритів у воді свідчить про недавнє забруднення води, а збільшення солей азотної кислоти – про давнє забруднення. Якщо вода містить підвищені порівняно з характерними для даної водойми кількості всього комплексу азотовмісних речовин (солей аміаку, нітритів, нітратів та окиснюваності), то це необхідно трактувати як показник постійного фекального забруднення води.

Однак не слід виключати і можливість вимивання азотовмісних речовин рослинного походження у воді. Підвищений вміст амонійних сполук, нітратів, сульфатів може мати і неорганічне походження (добрива). Як правило, така їх природа підтверджується низькою твердістю, низькою окиснюваністю та низьким мікробним числом.

Фізико-хімічні показники якості питної води

Показник	Одиниця вимірювання	Норматив, не більше
		Водопровідна вода	З джерел місцевого водопостачання
Водневий показник Сухий залишок Загальна жорсткість Сульфати Хлориди Мідь Марганець Залізо загальне Хлор залишковий вільний Хлор залишковий зв’язаний	рН мг/дм3 моль/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3	6,5–8,5 1000 (1500) 7 (10) 250 (500) 250 (350) 1,0 0,05 (0,5) 0,2 (1,0) 0,5 1,2	6,5–8,5 1500 10 500 350 не визначається 0,5 1,0 0,5 1,2
Показник	Одиниця вимірювання	Норматив, не більше
		Водопровідна вода	З джерел місцевого водопостачання
Алюміній Амоній Кадмій Кремній Миш’як Молібден Свинець Ртуть Нітрати Нітрити Фториди	мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3 мг/дм3	0,2 (0,5) 0,5 (2,6) 0,001 10,0 0,01 0,07 0,01 0,0005 50,0 0,5 1,5	не визначається 2,6 не визначається не визначається не визначається не визначається не визначається не визначається 50,0 3,3 1,5

Хімічний склад води як причина захворювань неінфекційної природи

Хімічний склад води.

Фактори, що визначають хімічний склад води, - хімічні речовини, які умовно можна розділити на:

1) біоелементи (йод, фтор, цинк, мідь, кобальт);

2) хімічні елементи, шкідливі для здоров'я (свинець, ртуть, селен, миш'як, нітрати, уран, СПАР, отрутохімікати, радіоактивні речовини, канцерогенні речовини);

3) індиферентні або навіть корисні хімічні речовини (кальцій, магній, марганець, залізо, карбонати, бікарбонати, хлориди).

Хімічний склад води - це можлива причина захворювань неінфекційної природи. Основи нормування показників нешкідливості хімічного складу питних вод розберемо далі. Індиферентні хімічні речовини у воді Залізо двох-або трехвалентное міститься у всіх природних вододжерелах. Залізо - необхідна складова частина тварин організмів. Воно використовується для побудови життєво важливих дихальних і окислювальних ферментів (гемоглобіну, каталази). Доросла людина отримує на добу десятки міліграмів заліза, тому кількість вступника з водою залоза не має істотного фізіологічного значення. В підземних водах частіше знаходять двовалентне залізо. Якщо воду качають, то, з'єднуючись на поверхні з киснем повітря, залізо переходить в тривалентне, і вода набуває бурий колір. Таким чином, вміст заліза в питній воді лімітується впливом на мутність і кольоровість. Допустимою концентрацією за стандартом є не більш 0,3 мг / л, для підземних джерел - не більше 1,0 мг / л.

Марганець в підземних водах міститься у вигляді бікарбонатів, добре розчинних у воді. У присутності кисню повітря перетворюється в гідроокис марганцю і випадає в осад, ніж посилює показник кольоровості і каламутності води. У практиці централізованого водопостачання необхідність обмеження вмісту марганцю в питній воді зв'язується з погіршенням органолептичних властивостей. Нормується не більше 0,1 мг / л.

Алюміній міститься у питній воді, що зазнала обробці - освітленню в процесі коагуляції сірчанокислим алюмінієм. Надлишкові концентрації алюмінію надають воді неприємний, терпкий присмак. Залишковий вміст алюмінію в питній воді (не більш 0,2 мг на л) не викликає погіршення органолептичних властивостей води (по каламутності і присмаку).

Кальцій і його солі обумовлюють жорсткість води. Жорсткість питної води є суттєвим критерієм, за яким населення оцінює якість води. У жорсткій воді овочі і м'ясо погано розварюються, так як солі кальцію і білки харчових продуктів утворюють нерозчинні сполуки, які погано засвоюються. Утруднена прання білизни, в нагрівальних приладах утворюється накип (нерозчинний осад). Експериментальні дослідження показали, що при питній воді з жорсткістю 20 мг-екв / л частота і вага утворення каменів були значно більше, ніж при вживанні води з жорсткістю 10 мг-екв / л.

Біоелементи.

Мідь в малих концентраціях зустрічається в природних підземних водах і є істинним біомікроелементов. Потреба в ній (в основному для кровотворення) дорослої людини невелика - 2-3 г на добу. Вона покривається в основному добовим харчовим раціоном. У великих концентраціях (3-5 мг / л) мідь впливає на смак (терпкий). Норматив за цією ознакою не більше 1 мг / л у воді.

Цинк в якості мікроелемента зустрічається в природних поземних водах. У великих концентраціях він зустрічається в водоймах, забруднених промисловими стічними водами. Хронічні отруєння цинком невідомі. Солі цинку у великих концентраціях діють дратівливо на шлунково-кишковий тракт (ШКТ), але значення сполук цинку у воді визначається їх впливом на органолептіче-ські властивості. При 30 мг / л вода набуває молочного кольору, а неприємний металевий смак зникає при 3 мг / л, тому нормують вміст цинку у воді не більше 3 мг / л.

Розвиток медичної науки дозволило розширити уявлення про особливості хімічного (сольового та мікроелементного) складу води, його біологічної ролі та можливого шкідливого впливу на здоров'я населення.

Мінеральні солі (макро-і мікроелементи) беруть участь у мінеральному обміні і життєдіяльності організму, впливають на ріст і розвиток тіла, кровотворення, розмноження, входять до складу ферментів, гормонів і вітамінів. В організмі людини виявлені йод, фтор, мідь, цинк, бром, марганець, алюміній, хром, нікель, кобальт, свинець, ртуть та ін.

Із захворювань, пов'язаних з несприятливим хімічним складом води, насамперед виділяють ендемічний зоб. Причинами захворювання є абсолютна недостатність йоду в зовнішньому середовищі і соціально-гігієнічні умови життя населення. Добова потреба в йоді становить 120-125 мкг.

В місцевостях, для яких не характерно дане захворювання, надходження йоду в організм відбувається з рослинної їжі (70 мкг йоду), з тваринної їжі (40 мкг), з повітря (5 мкг) і з води (5 мкг). Йоду в питній воді належить роль індикатора загального рівня вмісту цього елементу в зовнішньому середовищі. Зоб поширений в сільських районах, де населення харчується виключно харчовими продуктами місцевого походження, і в грунті йоду мало.

Ендемічний флюороз - захворювання, що з'являється у корінного населення певних районів Росії, України та інших країн, раннім симптомом якого є ураження зубів у вигляді плямистості емалі. Загальноприйнято, що плямистість не є наслідком місцевої дії фтору. Фтор, потрапляючи в кров, надає общетоксическое дію, в першу чергу викликає деструкцію дентину.