Притча про весільний бенкет

(Мат.22)

Цар запрошує людей до гостини. Каже йти закликати калік,…. Негідного виганяє.

Дезонанс. Сам запросив і тут виганяє в темряву кромішню де є скрегіт зубів. Несправедливість.

Притча сповнена багатьох несподіванок.

ВАЖЛИВО!

Бенкет, гостина – метафора Божого Царства, Божої гостини, Раю. Насамперед слід звернути увагу на те, що запрошення проголошено двічі. Отже, це вже наполягання.

Запрошені відмовляються без якоїсь вагомої причини. Це означає, що для них запрошення є не важливе.

Є правило – де мене запрошують, я туди йду.

Для інших – це діє дратівливо.

Наприклад, слуги знущаються і вбивають. Це атмосфера того, де людина живе. Вона не хоче, щоб їй вказували на помилки. Сама присутність починає нервувати. Не хоче зректися привички.

Коли Церква щось повчає чи виправляє – це теж починає нервувати.

1. Відмова запрошених розгнівала царя – і це є несподіванка.

2.Тут є несподіванка через те, що цар наполягає.

Богові (цареві) залежить на тому, щоб запросити повторно. Повторно запрошені не підлягають якомусь критерію. Тут немає критерія – цар велить запросити всіх.Важливо щоб кімната, зал для запрошених був повний.

Притча на цьому моменті мала б і закінчитися.

3. Є ще один момент несподіванки.

Цар входить в зал і зауважує людину без весільної одежі, він його сварить і засуджує.

Дія царя відбувається поетапно, можна сказати, що маємо 3 фази:

1. Ініціатива – цар кличе.

2. Зазнає невдачі.

3. Стає вище невдачі.

Центральний мотив Притчі є зрозумілий, але це є формально; він на перший погляд зрозумілий, поверхневий.

Притча тримається на 2-х сюжетах:

1. Запрошені, що відмовляються.

2. Запрошені, що приймають участь.

Тоді виникає питання – Хто вони? Хто є ці люди?

Притчі, які говорив Ісус, стосувалися:

1. Царства Божого.

2. Того, до кого він говорив.

Не можна однобоко говорити про одне, треба говорити в комплексі – хоча є небезпека, що можна говорити про все і ні про що конкретно.

ВАЖЛИВО!

Особи, які відкидають запрошення: Як фарисеї. Добре стоячі, шановані в суспільстві.

Тоді Бог приймає грішників, згідно Старого Завіту: митарі, погани, перелюбниці.

Отже, з однієї сторони:

-прості люди- грішники приймають Христа,

з другої сторони:

- ті, які мали би бути ближчими до нього, вони його відкидають (фарисеї, освічена еліта).

Взагалі то варто сказати, що опоненти відкидали Ісуса:

• не через дружбу з грішниками,

• а через Євангеліє – добру звістку.

Деколи добро, пропоноване нам, може бути зброєю, на що ми відкриваємо свою добру ….

Те, що говорила Добра Новина – не відповідало очікуванню. Вони того не хотіли.

Як буде виглядати оцінка особи, яка займає велику посаду і тут приходить той (Ісус), що каже їй , що треба змінитись і що вона живе не так як треба (Ів. Хрест.):

- вона може проігнорувати,

- задуматись,

- відкинути,

- вбити.

Історія Ісуса.

Другий момент.

Відноситься до ситуації після Пасхальної.

Діяння – започаткування - це є реальність.

"В ім'я Ісуса встань і ходи".

В даному випадку Притча би пояснювала загальновідомий факт – Ізраїль відкидає Ісуса. Той хто обраний каже, що йому не потрібно обраності.

Погани приймають запрошення (це ті каліки в Притчі, що приймають запрошення).

Протистояння:

- між Ізраїлем і іншими народами.

Тоді Ізраїль починає казати:

- це моє рідне, нащо мені інших національностей.

В обох випадках:

- Бог робить заклик для одних і для других.

ВАЖЛИВО!

Якщо Ісус відвідував грішників, то це не тому, що він не говорив про Царство Боже праведним, але тому, що його відкинули. І якщо Царство Боже перейшло від Ізраїля до поган, це не тому, що Бог залишив народ, обраність, але народ відкинув його.

Третій момент.

Притча є одночасно закликом, щоби зрозуміти про невідкладність. Усе вже є готове і немає ніякої іншої важливішої праці, роботи.

БОЖИЙ СУД!

Воно є одночасно ще й проголошенням Божого суду, а це означає строгого суду, який нікого не щадить. Вердикт і над першими запрошеними і над другими. Не дозволена жодна ілюзія. Усі покликані, але не всі вибрані. Той чоловік, який покликаний на святкування, він має бути готовий. Якщо ти християнин, маєш мати свої християнські переконання, як і з Притчі про дів, коли людина вибирає шлях, кредо – то має до кінця йти. Якщо ти християнин – то маєш бути ним сповна, не поверховим, а маєш бути: добрим, чуйним.

ПРИТЧА ПРО МИЛОСЕРДНОГО СЛУГУ

(Матей, 18)

ВАЖЛИВО!

Можна цю Притчу назвати церковною, бо вона звернена до спільноти. Ісус сказав одне, а Матей пристосовує до Церкви теперішньої.

Ціла Притча тримається на контрасті між дією Бога стосовно людей і людей, стосовно інших людей (тобто внутрі спільноти).

Показана різниця є між Божим світом і нашим людським.

ЄВАНГЕЛІЄ!

Євангеліє є повнотою, яка розбиває усталений порядок думок, розбиває передбачуваний хід подій.

Два світи:

Перший світ- Божий світ.

Другий світ – Людський світ.

ЗАБОРГОВАНІСТЬ.

Заборгованість показана в Притчі – є фантастичною – 100 тисяч.

Фактично воно так і є в нашому житті. Маємо великий борг.

Не оцінюємо:

- кусок щастя,

- сімейну гармонію,

- здоров'я,

- багато добрих обставин.

Ми маємо дуже великий борг перед Богом.

Прощення вимірюється великодушністю Бога, а не заслуговує слуги, товаришів.

Якщо брати по богословськи, тут не хочеться підкреслити силу молитви, просьби, але підкреслюється дарованість, прощення.

НЕЙМОВІРНІСТЬ

Божий світ – неймовірність – це є риса, яку автор часто використовує щоби звернути увагу на відмінність Божого світу, бо людський світ – жорстокий, несправедливий.

Друга сцена Притчі.

Нас повертає в наш світ рідний. Відношення не між слугою і паном, не між Богом і людиною, а між людьми.

Якби не прочитали першої сцени, то можна сказати, що вчинено справедливо і заборгованість треба повернути.

(Життя, позики, законодавство).

ВАЖЛИВО!

Стоїть питання: - Закону - і любові.

Дивлячись на поведінку слуги у світлі попереднього факту йому прощено великий борг і як він після такого прощення не може бути милосердним до співслуги, якому треба простити набагато менше.

Тут є момент прощення. Як би ми мали зробити.

ВАЖЛИВО !

Бог показує до чого має йти людина і її рівень- до поняття: - любові, - милосердя, - прощення. Вона зможе це зробити, коли відчує на собі.

ЄВАНГЕЛІЄ!

Подібно і Євангеліє вимагає дивитися на речі на основі попереднього факту. Ще по іншому можемо сказати: дивитися на Новий Завіт на основі Старого Завіту; дивитися на милосердного Отця (батька), починаючи ще від створення; На Бога Нового Завіту також дивитися на основі Бога Старого Завіту. Бог є тим самим в Старому Завіті, що і в Новому Завіті (хоч в Новому Завіті він стає ріднішим). Він і в Старому Завіті був таким, але його неправильно трактували.

ПРОЩЕННЯ!

Прощення слугу не відновило, а ні зустріч з ласкою йому не відкрили духу, тобто людина залишилася затверділою, кам’яною. Якщо ми забудемо, що ми були прощені, якщо не зрозуміємо чи не усвідомимо, що є даром люблені, задурно, тоді ми вже нічого не розуміємо про прощення. Людина не розуміюча великодушність – залишається не відновленою Богом. Бог доклав всіх зусиль, пояснив, але людина не зрозуміла. Трагедія людини- не зрозуміти суть християнства як такого. Ми прощаємо тоді, коли якоюсь мірою нам це вигідно, але Бог каже, що умовою щоб отримати Боже прощення – людина має простити братові, тоді може надіятися на Боже прощення.

Книга Ліствиця.

Одна особа не могла простити кривду.

Молитва "Отче наш".

ВАЖЛИВО!

Байдужості людини не потрібно дивуватись. У кожного є нерухомість, яку потрібно зрушити і яку важко зрушити.

ЄВАНГЕЛІЄ!

Євангеліє не робить відразу абсолютної, твердої впевненої дороги вперед, Євангеліє не ламає, воно її поступово, виважено провадить вперед. Це стається перед усім коли воно є настільки глибоким, що міняє наш світ, наш спосіб бачення Бога, людини і самих себе.

СИТУАЦІЯ ПЕТРА

Апостол Петро добре запам’ятав настанови, навіть дуже добре. Христос раніше сказав, що апостол Петро і інші апостоли отримали владу розв’язувати (сповідь).

Він стає особою вищою, його вже цікавить питання з іншої сторони чи він має прощати гріхи відносно себе, не гріхи інших осіб між собою, а адресовані йому.

Він не розуміє, що і надалі залишається грішником і що цей привілей він не закриває його історію життя. В отриманій ласці – він виключно бачить привілей.

Він має ласку бути ображеним і прощати.

Питання Послань – відстояння віри, опоненти ненавиділи – це питання образи (Послання І, ІІ).

Він має надзвичайну ласку прощати гріхи і це є велика влада над минулим, влада людини.

Людина має владу тому хто сповідається:

• переписати історію життя,

• відродити людину,

• відбудувати.

Прощення:

• це не похорон, а це є воскресіння,

• переміна

Цього Петро не зрозумів на початках:

• не зрозумів владу не тільки гріхи прощати,

• а ласку (владу) змінити минуле людей,

• а змінити минуле – це Божа сила , сила любові.

Отже, фактично є ретранслятором:

• йому даровано,

• він володіє, має,

• він цим управляє.

Петро не розуміє на початках і тому він питає вважаючи,що він щедрий, щирий, бо каже 7 разів маю прощати, а Христос відповідає – 77 разів.

7 – число досконале, означає ліміт (обікрав –раз, два до 7).

77 – безмежність, Христос зводить прощення до безмежності, постійно прощати (розположення душі – щоб завжди прощати).

70 разів по 7 – відкуплення всіх поколінь.

Ми теж як Петро маємо межу прощення і таким чином ми Бога зводимо до числа і навіть, якщо це число 7 число повноти, а наш ближній зводиться до 7 можливостей.

Може Петро і думав 7 – число повноти, але Ісус його перевершив – 77.

А після того він вже не є ближній, тут вже є момент справедливості.

Для нас і для Петра любов зводиться до одного максимального числа і навіть, якщо це буде 7.

Можна сказати, що Петро мав реєстр гріхів або Кодекс Кримінальний (міра покарання), але тим самим він як і в Посланні до Коринтян не розуміє "божевілля Христа" ("Хрест глупота для поган…" І Кор.1.18-19).

ВАЖЛИВО!

Там поняття любові – і любові хресної, там не є обмеження. Петро це все міряє людськими мірками. Для одних – спасіння, відкуплення, прощення, для інших – глупота, дурість. Хто захоче бути розп'ятим? Тільки той – хто має переконання.

В тексті Бог зводить рахунки. Під образом власника з однієї сторони – 100 тисяч талантів; з іншого боку – 100 динаріїв.

(Раніше коли був брак грошей, люди в магазині писали на книжку).

Уявити, що Бог має книжку і пише образи. Це символ правдивої дійсності про наше життя. Цей борг 100 тисяч ми ніяк не можемо сплатити – ніякими нашими ділами.

Центр цілої Притчі лунає:

• в слові: "Цар простив весь борг" – це одна лінія,

• а інші – ця Притча- історії нашого життя, це правда про нас, про наше прощення. Твоє минуле змінене Богом, а ти далі поводишся як людина з минулого.

33