2. Й учень

А країна вся наскрізь прострелена,

На мільйон у ворога приціл:

Долітають кулі, як їм звелено.

До найдальших, найглухіших сіл.

2. Й учень

Були убиті всі, хто мав з'явитись потім,

Були убиті всі, хто ще не народивсь.

Хто кров'ю до крові, хто плоттю до плоті,

І думами вони навік переплились.

Учитель. Велика Вітчизняна війна — це масовий героїзм на фронті, де подвиг ставав загальною і повсякденною нормою. Па­тріотизм, дружба, взаємовиручка, повага один до одного вихову­ються в людини саме у найскрутніші періоди життя. Ті буремні часи були випробуванням для всього народу, який і на фронті, і в тилу виборював мир на землі ціною власного життя.

Ворог був жорстоким та невблаганним, але це не зламало волі нашого народу до Перемоги. На окупованій території патріоти на­водили жах на ворога, знищуючи його живу силу та техніку, під­риваючи мости, переправи, залізничні шляхи, захоплюючи обози з продовольством. Тисячі людей боролися в партизанських загонах.

2. Й учень

Війна відгриміла. Солдати вернулись додому.

А ті не вернулись, хто в битвах кривавих поліг.

Але в матерів не буває синів невідомих.

Вони виглядають, вони дожидаються їх.

2. Й учень

Не сивійте, бабусю, не плачте одна серед ночі.

Його не вернути з проклятої тої війни.

Мій дід у Берліні стоїть у гранітній сорочці, На грудях у нього блищать ордени.

Учитель .

Старенька мати йде до свого сина... Гранітні плити плачуть під ногами.

• Синочку рідний, йди в обійми мами. Я пригорну до тебе свої руки,

Я зацілую рідні оченята... Як важко було у часи розлуки Без тебе жити і без твого тата... Тече сльоза і падає на плити, Із стели очі дивляться хлоп'ячі, їм тільки жити, жити і творити, Вони навік залишаться дитячі. Стоїть старенька плаче та ридає. Перед очима в неї похоронка, І біль, що котрий день не вгасає, І у землі пекуча та воронка.

• Синочку рідний, чуєш, як курличуть у синім небі сумно журавлі?

Вони тебе до себе, сину, кличуть, А ти лежиш в холодній цій землі.

6. Й учень

Я чую, мамо, чую, як співають Мені над Україною пісні.

Ти не журись, я крила розпростаю І прилечу до тебе уві сні. Вкраїнським рушником зітру сльозинку І поцілую в сивеє чоло...

7. Й учень

• О синку рідний, мій єдиний сину, Як хороше б тоді мені було!.. Стоїть старенька мати на могилі,

І навіть квіти плачуть мовчазні... Від сина погляд відвести не в силі. А син довічно житиме у сні.

Учитель. Із вдячністю та глибокою шаною вклоняємося ми живим ветеранам війни, які винесли на своїх плечах весь тягар воєнного лихоліття, звільнивши рідну землю від фашизму, і що­дня тяжкою працею відбудовували на ній мирне життя.

7. Й учень

Наш час пливе. І народились діти Для подвигів, для пісні, для сім'ї. Хай рано на світанку їх розбудять Томливі та бентежні солов'ї.

7. Й учень

Життя торжествує в новім поколінні, Та болі минулі довіку нетлінні. З граніту волає грізно і люто: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте».

Учитель. Велика Вітчизняна війна — це безсмертний по­двиг мільйонів людей на благо нашої Батьківщини, це неймо­вірна кількість важких днів та ночей.

Велика Вітчизняна війна і виборена в ній Перемога, віддаляю­чись від нас у часі, не відходять у забуття. Священна пам'ять і воєнні реліквії завжди живуть у наших серцях. Пам'ятає рідна земля своїх ' героїв. Кожна родина втратила на війні синів, братів, чоловіків.

1 0 - й у ч е н ь

Вічний вогонь палає, Дзвонить у далі століть. Вічний вогонь закликає: «Щастя живих бережіть!»

11. й учень

Вічний вогонь клекоче: «Люди, не треба війни, Щоб не вмирали дочки, Сестри, брати, сини!»

11. й учень

Вічний вогонь палає, Тужать берізки над ним. Вічний вогонь вимагає: «Миру і щастя живим!»

11. й учень

Біля братських могил Не рідшає стрій, Кличе Вічний вогонь. Плин років не порушить... Хоча знову поменшало Срібних сивин, В серці пам'ять живе, Зігріваючи душі.

11. й учень

Ви знов сьогодні поряд з нами, Та невблаганний плин років... Гроза відлунює громами В старих листах поміж рядків... Умитий ранок зустрічає Шістдесят другий мирний рік, А друзі десь за небокраєм... Лиш вічне полум'я палає, Щоб душі зболені зігріть.

11. й учень

Знову ранок травневий Білим квітом кружляє, Ніжний килим зелений Розстеляє до ніг. Вітер шепче вітання І приносить зітхання: «Знов поменшало стежок Від воєнних доріг». Хоч рідіють колони — Кличуть друзі далекі, Та порожнім не буде Ваше місце в строю.

11. й учень

Ми знову прийдемо до Вічного вогню, Рокам ніколи пам'яті не стерти Про тих, хто пережив страшну війну, І тих, хто залишивсь в обіймах смерті.

Ми знову прийдемо до Вічного вогню... Із нами прийдуть і онуки, й діти, Щоб ветеранам до землі вклонитись, Щоб вшанувати їхню сивину. Нехай Господь дарує їм літа, Тепло і затишок, щасливі дні безхмарні. Нехай щороку зелень молода Встеляє килимом стежки у завтра.

17-й учень

Вклоняємося Вічному вогню, Вклоняємось доземно всім солдатаім, Що міряли дороги крізь війну, Щоб нам сьогодні мріяти й кохати.

1 8 -й уч е н ь

Знову Вічний вогонь обпікає серця,

Знову спогад далекий приносить неспокій,

Бо дорогам воєнним немає кінця,

Бо приходять до вас побратими крізь роки,

Забираючи друзів в останній політ,

Щоб по їхніх стежках вже онуки ходили...

Тільки Вічний вогонь об'єднує всіх,

Щоб вклонитися Вам і солдатським могилам.

19. й учень

Травневий день рахує мирні весни,

І ми йдемо до Вічного вогню,

Щоб в день святковий в спогадах воскресли

Ті, хто не зміг зустріти цю весну.

Нехай літа зупинять біг у вічність,

Нехай не кличуть в небо журавлі.

Щоб ветеранам низько поклонитись,

Ми знов до Вічного вогню прийшли.

19. й учень

М. Сингаївський

Квіти пам'яті Квіти — на граніті, на броні. Сонце усміхається мені.

Поруч з ветеранами стою, Наче клятву пам'яті даю. Ветерани в світлій сивині, А на грудях сяють ордени. Пам'ять серця... Пам'ять сивини... Пам'ять тих, що не прийшли з війни. Пам'ять — наче квіти на броні... Сонце усміхається мені.

19. й учень

Чимало свят дарує нам весна, Як в рідний дім повернення з дороги. Та є найбільш хвилюючим для нас Величне свято Перемоги. Це свято не затьмариться в віках, В цей день завжди нестимуть люди квіти. Не обміліє пам'яті ріка — В серцях нащадків буде вічно жити.

19. й учень

Ми вклоняємось вам

По-синівськи доземно, солдати,

Пам'ятаємо ваші святі перемоги і втрати.

Тільки ви не спішіть у останній похід,

Тільки ж вічно живіть,

Тільки в бронзу й граніт не спішіть,

Ми живим вам даруєм нев'янучу пам'ять.

19. йучень

Спасибі, солдати, за подвиг століть, Якому нема і не буде ціни, За право і щастя родитись і жить, І сіяти жито на мирні лани. Давнє лихо вам й досі болить, Дуже ниють пробиті осколками рани. Ветерани, живіть! Ветерани, живіть! Не лишайте ви нас, ветерани...