1.1 Лютнево-березневий пленум цк вкп(б) та Донбас.

1937-й рік був одним з найбільш трагічніших в історії Радянського Союзу. Поштовх подальшим подіям масового терору було дано лютнево-березневим пленумом ЦК ВКП(б), на якому розглядалися питання:

1.Справа тт.Бухаріна і Рикова.

2.Підготовка партійних організацій до виборів до Верховної Ради СРСР за новою виборчою системою та відповідна перебудова партійно-політичної роботи.

3.Доповідь комісії Пленуму ЦК ВКП(б) з вироблення проекту резолюції по справі Бухаріна і Рикова.

4.Уроки шкідництва, диверсії та шпигунства японо-німецько-троцькістських агентів по народним комісаріатам важкої промисловості та шляхів сполучення.

5.Уроки шкідництва, диверсії та шпигунства японо-німецько-троцькістських агентів по НКВС.

6.Про політичне виховання партійних кадрів та заходах боротьби з троцькістськими та іншими дворушників.

Пленум розпочав свою роботу з розгляду справи М.Бухаріна та О.Рикова. Ще у 1929 р. М.Бухарін, О.Риков і М.Томський, яких Сталін вважав потенційними супротивниками на шляху до одноосібної та безмежної влади в партії та країні, були затавровані як лідери «правого ухилу». Але застосовані заходи покарання та їх публічне каяття не підірвали остаточно авторитет Бухаріна, Рикова і Томського і не убрали їх з публічної політики. На ХУІ з`їзді ВКП(б) їх обрали членами ЦК, а на ХУІІ з`їзді – кандидатами в члени ЦК.

Водночас Й.Сталін продовжував кампанію цькування Бухаріна, Рикова і Томського, намагаючись довести їх дворушницьку антипартійну діяльність. Після убивства С.Кірова було вжито всіх заходів, щоб отримати від притягнутих до суду у справі «об`єднаного троцькістсько-зинов`ївського центру» свідчення щодо терористичних намірів Бухаріна, Рикова і Томського. У серпні 1936 р. під час суду над Л.Каменєвим, Г.Зинов`євим та іншими учасниками вказаного «центру» було отримано «підтвердження» про їх зв`язки з лідерами «правого ухилу», які були оприлюднені через пресу. 21 серпня прокурор СРСР А.Вишинський заявив про початок розслідування причетності до терористичних організацій лідерів колишніх лідерів «правих».Наступного дня М.Томський покінчив життя самогубством, що було оцінено газетою «Правда» як безперечне визнання ним своєї провини. Але, М.Бухарін і О.Риков категорично відкидали всі обвинувачення. Не допомогла слідству очна ставка з арештованими у справі «паралельного антирадянського троцькістського центру» Г.Сокольниковим та іншими. 10 вересня 1937 р. газети надрукували повідомлення про припинення прокуратурою СРСР слідства, оскільки не було юридичних підстав для притягнення Бухаріна і Рикова до судової відповідальності. Але це було лише тактичним маневром.

25 вересня 1936 р. Сталін, що відпочивав в Сочі разом з А.Ждановим, відправив членам Політбюро ЦК телеграму щодо необхідності заміни на посаді наркома внутрішніх страв Г.Ягоди, ще не виправдав сподівань, більш енергійним М.Єжовим.

Це було новим поштовхом до розкручування репресивного маховика. Перш за все, були здійснені арешти колишніх учасників «правого ухилу», а вже засуджених по інших процесах з таборів доставили до Москви з метою отримати він них «необхідних свідчень». Сталін отримував від Єжова протоколи допитів, що вміщували обвинувачення проти Бухаріна і Рикова [1].

Перше згадування Донбасу в матеріалах пленуму зустрічається в доповіді В.Молотова, зробленій на ранковому засіданні 28 лютого 1937 р. Йшлося про шкідництво, яким ніби-то займалися учасники троцькістсько-японо-німецької організації. Зокрема, він процитував свідчення Г.П`ятакова: «В галузі азотної промисловості затягувалося будівництво нових об`єктів, головним чином шляхом систематичних та тривалих переробок їх проектів (Лисичанский, Ріонський, Бакінський, Чирчикський)…» [2].

Далі доповідач процитував свідчення технічного директора Горлівського азотнотукового комбінату Асиновського: «… контрреволюційною організацією (на заводі.- В.Н.) проведено наступні диверсійні акти: 1)Приблизно в квітні місяці 1934 р. виведено з ладу відділення нейтралізації цеху амселітри шляхом організації вибуху аміакопроводу. При вибуху були людські жертви. Внаслідок вибуху цех простояв сім днів. Про те, що це вибух було проведено контрреволюційною організацією, мені казав Тамм після втягнення мене в організацію. 2)У жовтні 1934 р. організацією було здійснено вибух двох коксових компресорів. У результаті завод було зупинено на дві години. Зі слів Тамма, цей диверсійний акт було організовано Халезовим через притягнутих ним нових членів контрреволюційної організації. Прізвищ цих осіб Тамм мені не назвав. 3)В кінці листопаду 1934 р. контрреволюційною організацією проведено обвал наземного коксового газопроводу. Зі слів Тамма, цей обвал організовано членом організації Халезовим. Інших учасників цього диверсійного акту Тамм мені не назвав. 4)В січні 1935 р. було проведено вибух меланжевого колектора. У результаті вибуху завод було зупинено на три доби. . Зі слів Тамма, вибух було організовано також Халезовим. 5)11 листопада 1935 р. Халезовим та Крушельницьким було організовано вибух повітряних кабін в аміачному цеху. В результаті вибуху завод стояв три тижні. Відновлювальні роботи обійшлися, приблизно, у півтора – двТам само. – С.а мільйони карбованців» [3].

Після наведення інших прикладів шкідницької роботи у різних галузях промисловості, В.Молотов повернувся до так званої «Шахтинської справи» 1928 р.: «Ми знаємо, що там шкідницькі організації складалися з старих буржуазних спеціалістів, які були зв`язані також з колишніми власними шахт і заводів, зв`язаних також з закордонними їх хазяями, з іноземною контррозвідкою, військовою розвідкою. Ми знаємо, що це – організація, так би мовити, більш-менш суто буржуазна, більш-менш така, що складалася ще в перші роки революції як організація колишніх хазяїв, як організація колишніх спеціалістів з табору буржуазії. Наступні факти щодо шкідництва – Промпартія, текстильна індустрія, залізничний транспорт – переважно били у тому ж напрямку з точки зору тих кадрів і організаторів, які сиділи в цих шкідницьких, диверсійних та шпигунських організаціях» [4].

Торкаючись питання про кадри шкідників, В.Молотов навів такий приклад: «Або, наприклад, в Донбасі. Йдеться про т.Ксьонзова, члена ВКП(б) з 1918 р., якого було нещодавно нагороджено орденом Трудового Червоного Прапору, був раніше помічником , а тепер управляючим Бугораєвського гірничого рудоуправління. У нього на шахті в рудоуправлінні були такі диверсійні акти за останній час, як вибух шахти №1 1 червня 1936 р., затоплення шахти №4 8 червня, завал шахти №4 8 жовтня, обвал кліті людської в шахті №4 8 січня. Всі ці диверсійні акти супроводжувалися багатьма людськими жертвами, а він собі й у вуса не дує. Та дає шкіднику Буркову, до його арешту характеристику як ініціатору стаханівського руху на Бугораєві. Незважаючи на те, що у справі головного інженера Макаренка він мав декілька сигналів, він каже, що це не шкідник, а дурень, а тепер з`ясовується, зовсім навпаки, коли цей самий шкідник свідчить, як справа була на практиці» [5]. Наголошуючи на необхідності рішучої боротьби з канцелярсько-бюрократичними методами роботи, доповідач як приклад навів постанови ЦК та Раднаркому 1934 р. з Донбасу та залізничного транспорту [6].

Співдоповідачем з цього питання був нарком залізничного транспорту Л.Каганович. Він, зокрема, відзначив, що будівництво залізничної лінії Москва – Донбас відбувалося шкідницькими методами [7]. Торкаючись питань, пов`язаних з аваріями потягів, він відзначив: «Вісім доріг у нас виділяються за аваріями. Ці вісім доріг займають 36% всіх аварій: Південно-Уральська, ім.Кагановича, Томська, Донецька, Сталінська, Закавказька, Ленінська, Московсько-Донбаська. Дві дороги – Донецьку і Сталінську – їх за цифрами навантаження можна було б виділити тому, що вони дають таке навантаження, як десять інших доріг. Вони дають навантаження майже 20 тис. вагонів на добу [8]. Наводячи приклади диверсійної діяльності на залізницях, Л.Каганович продовжував: «Навмисно розгвинчували болти, витягували костилі, забивали костилі поміж рейками у стики. Наприклад, на Донецькій залізниці виявлено спеціальну організацію німецьких фашистів, які головним засобом організації аварій забій костилів. Потяг наскакує на костиль, аварія неминуча. Паровоз іде швидко. Забивання костилів вони проводили навіть не своїми руками, а руками підкуплених, при тому, без особливого ризику. Я вважаю, що у шляховому господарстві найважче, найскладніше розкривати шкідників» [9].

28 лютого 1937 р. на вечірньому засіданні пленуму першим в обговоренні доповідей В.Молотова та Л.Кагановича виступив перший секретар Донецького обкому КП(б)У С.Саркісов. На початку він сказав: «Товариші, тут і т.Молотов і т.Каганович в своїх всебічних та визначних доповідях зовсім правильно, кажучи про уроки шкідництва, диверсій та шпигунства японо-німецько-троцькістсько-зинов`єйських агентів та правих контрреволюціонерів, підкреслили ту обставину, що не можна думати так, що і в одному випадку винні господарські органи, а в іншому винні партійні органи, що партійні органи відповідають менше, а господарські більше, чи навпаки. Я повинен заявити пленуму Центрального Комітету партії, що за ті шкідницькі акти, диверсійні акти, які мали місце в промисловості Донбасу, пряму відповідальність поряд з господарськими органами, і в першу голову, несемо ми, в цьому випадку Донецький обком партії. Тов. Молотов у своїй доповіді мало зупинився на питаннях шкідництва у промисловості Донбасу. Я хочу у зв`язку з цим дещо докладніше зупинитися на питаннях шкідництва в промисловості Донбасу. Я хочу у зв`язку з цим дещо докладно зупинитися на фактах шкідництва, які вже тепер встановлені вочевидь промисловості Донбасу (Молотов: «Вам це видніше») [10]. Далі С.Саркісов заявив, що шкідництвом в Донбасі займалися німецько-троцькістські агенти, та визнав, що обком партії прогавив цей момент. Було заявлено, що на початку 1936 р. при розгортанні стаханівського руху не звернули увагу на саботаж його з боку значної групи господарських керівників. Визнаючи цю свою помилку, С.Саркісов заявив, заявив, що шкідництвом у вугільні промисловості Донбасу керував завідувач відділу цієї галузі в обкомі партії Шаєв.

С.Саркісов поставив питання, на яке сам же зробив спробу відповісти: «У чому конкретно виявилося шкідництво у вугільній промисловості? Перш за все, троцькістськими шкідниками достатньо широко організовано та проведено саботаж передових стахановських методів видобутку, тих методів, які відразу збільшують продуктивність праці, відразу розкривають нові потужності механізмів, потужності шахт тощо. Не так важко розладнати працю стахановця. Достатньо уступи скоротити, достатньо скоротити лави, на яких працюють вибійники, достатньо повернути вибійника від розділення праці до поєднання різних функцій – і відразу падає продуктивність праці в 2 – 3 рази. Достатньо загнати в лаву замість однієї врубівки – дві. Достатньо на одну врубову машину посадити замість одного машиніста-стаханівця трьох, - відразу падає продуктивність праці, відразу розладнується вся робота …» [11]. Далі промовець навів свідчення арештованого інженера-троцькіста: «Для підготовчих робіт не давалося обладнання та воно комплектувалося тільки для виду, старим зношеним обладнанням (я не пам`ятаю жодного випадку, коли на підготовчих роботах було б дано нову машину); передбачалося та затверджувалося менше робітників, ніж насправді було потрібно; проходка уклонів не була забезпечена водовідливами, зовсім не приділялося уваги ремонту та приведенню в порядок компресорного господарства, від чого підготовчі роботи цілковито залежали, зовсім був відсутнім ремонт електросвердел по породі та не забезпечувалися запасні частини до них. Для підготовчих робіт завжди не вистачало кабелів. У найкращому випадку відпускали старий кабель» [12].

Потім С.Саркісов зупинився на питаннях порушення правил техніки безпеки. Він відмітив, що щоденно завдяки цьому втрачаються 10 – 15 тисяч тон вугілля. Та якщо додати цю цифру до добового видобутку Донбасу, то таким чином можна виконувати план.

На це відреагував Й.Сталін реплікою: «Велике досягнення!» [13].

На основі свідчень заарештованих «троцькістів-шкідників» Олешка, Липова та інших, С.Саркісов розповів про порушення в реалізації прогресивної оплати праці робітників та інженерно-технічного персоналу. Було приділено увагу питанням нового шахтного будівництва, зняття кредитування з нових шахт, затримкам проходження нових горизонтів, припискам видобутку та підготовчих робіт, ліквідації дрібних шахт, розвалу внутрішньошахтного та надшахтного транспорту.

Далі було зароблено аналіз «шкідництва» в коксохімічній промисловості Донбасу. Секретар обкому цитує документ, в якому керівники коксохімічних підприємств повідомляли народного комісара важкої промисловості Г.Орджонікідзе: «На новому Орджонікідзенському заводів у травні поточного року пущено одну батарею другої черги печей, агрегати другої черги бензольного відділення не готові. На жодному з коксових заводів немає механізованих вугільних складів …, величезну кількість вугілля доводиться розвантажувати вручну. Зовсім незадовільна кількість будівельних та монтажних робіт. Маріупольський завод за кількістю робітників 1500 ос., інженерів та техніків 120 ос, введено в експлуатацію з 16-ма квартирами. Мільйони карбованців, асигновані державою на культурно-побутові потреби, з року в рік не використовуються. Недоцільне використання капіталовкладень, заморожування коштів, як наприклад, на Запорізькому та Ново-Орджонікідзенському заводах, вже біля п`яти років лежить обладнання на мільйони карбованців ректифікаційних та смолопереробних заводів, які й зараз не будуються» [14].

В кінці свого виступу С.Саркісов запропонував зблизити управління об`єднань «Кокс», «Шахтобуд», «Вуглезбут», що знаходилися в Харкові, з Донбасом. Й.Сталін подав репліку: «Приміщення є для цього?».

Окрім того С.Саркісов висловив критику на адресу відділу кадрів наркомату важкої промисловості, який призначав керівників без узгодження з обкомом. При цьому було використано такий аргумент: «І ми про це дізнаємось після того, як є наказ про його призначення. Немало було випадків, коли після наказу ми входили до ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У про те, що на того чи іншого робітника є компрометуючий матеріал, і доводилося відміняти наказ. Я вважаю, що повинен бути такий порядок, щоб місцева партійна організація відповідала за призначення людей разом з наркоматом, тоді у нас буде, безумовно, менше помилок у призначенні людей» [15].

Свою промову С.Саркісов завершив своєрідною клятвою: «Тов.Каганович і т.Молотов цілком слушно казали, що саме шляхом рішучої та нещадної боротьби з шкідниками шляхом рішучої та нещадної боротьби з шкідниками шляхом ліквідації шкідництва і шкідників ми досягнемо нового підйому стаханівського руху. Ми будемо вживати всі заходи для того, щоб свої помилки виправити, принципово покращити партійно-політичну роботу серед робітників і командирів для того, щоб на основі послідовного здійснення постанов цього пленуму ЦК ВКП(б) остаточно ліквідувати наслідки шкідництва і знищити всі залишки японо-німецько-троцькістсько-зинов`євських агентів і правих відщепенців, які завдали чималу шкоду соціалістичній промисловості що зростає» [16]. Але цей виступ не допоміг, С.Саркісова невдовзі перевели на посаду начальника комбінату «Донвугілля», потім заарештували та розстріляли [17].

Наступний виступаючий – заступник наркома важкої промисловості Гуревич зокрема зазначив: «Я скажу ще декілька слів про коксохімічну промисловість, про що зараз казав т.Саркісов. У коксохімічній промисловості хімічну частину, безумовно, запущено. Розкрили нам очі на можливість розвитку хімічної частини в коксохімічних цехах знов-таки стахановці. Я пам`ятаю, як разом з т.Саркісовим у квітні минулого року ми провели галузеву нараду щодо рішень грудневого пленуму ЦК партії (1935 р.). На цій нараді було виявлено нові технічні можливості, і зовсім несподівано для нас ми заявили, що найбільші можливості маються не в коксових цехах, а в хімічних цехах, про які шкідники казали…» [18]. Далі промовець відзначив, що в 1936 р. внаслідок несвоєчасного вводу хімічних цехів та низької технології на підприємствах південної коксохімії (у т.ч. – Донбасу. - В.Н.). було втрачено 19,3 тис.тон аміаку. Також декілька слів було сказано про аварії на шахтах Донбасу, що призводили до людських жертв.

Нарком внутрішніх справ М.Єжов, виступаючи при обговоренні цього питання висловився, зокрема, щодо вибухів в Горлівці, в результаті яких загинули люди. Він звинуватив в цьому, серед інших, голову ВЦРПС М.Шверніка [19].

У виступі одного з керівників залізничного транспорту Левченка було визначено: «Треба сказати, що ми, залізничники, хоча й болісно переживаємо те, що зграя нам насмітила, але ми бадьоро та впевнено працюємо. Так, незважаючи на їх опір, на шкідництво, все ж вдалося на тій же Донецькій залізниці значно поліпшити використання паротяга. Якщо у 1934 р. технічна швидкість була 21 км., у 1935 р. – 24 км., то у 1936 р. – 30,9 км. Це дало можливість різко збільшити використання паротяга – з 173 км. у 19034 р. до 261,5 у 1936 р. Ми не досягли ще тих норм використання паротяга, які становлено НКШС після стахановської наради, стахановських норм. На прикладі цих цифр, на прикладі Донецької залізниці ми бачимо, що на залізницях ми, зрозуміло, за ці роки пішли далеко вперед щодо використання паротяга, незважаючи, що Лівшици, Томленови та їх агенти Курмаси та інші робили спробу всіляко зривати нам виконання більшовицького наказу т.Кагановича №183 … На Донецькій залізниці і Іловайському вузлі було розкрито шпигунську німецько-фашистську організацію, як потім було встановлено, зв`язану з троцькістами, яка, як встановлено зараз, за їх особистими свідченнями, сиділа тихо, і не проводила особливо активної шкідницької роботи, але готувала свій удар. Готувала плани на початок війни. Вони складали план, в яких місцях повинні будуть робити найбільш ефективні аварії: на крутих кривих, на схилах тощо. Вони складали план руйнування водопостачання, вони складали план руйнування електричної підстанції, що живила вузол тощо. Вони сиділи конспіративно та проявляли себе лише дрібним шкідництвом, залишивши великі диверсійно-шкідницькі акти до воєнного часу. Хто був у цій шпигунській організації? Головним керівником цієї шпигунської організації був візник вугілля на водокачці. Він був керівником цієї шпигунської троцькістсько-шкідницької організації. Таким чином, нашу увагу необхідно спрямувати на те, щоб ми цих ворогів, які затаїлися, виявляли, тому, що ці вороги тримали у себе плани подальшої своєї підлої руйнівної роботи на випадок війни та могли завдати руйнування» [20].

У заключному слові 2 березня голова РНК В.Молотов знову звернувся до Донбасу. Він сказав: «Я тут повинен т.Саркісову згадати про Донбас, що він сам не пригадав. Ось Донбас є ініціатором стахановського руху. Саме у вугільній промисловості і саме шахтар Стаханов розпочав цю полосу стахановського руху. І що ж? Це було восени 1935 р., а ми зараз маємо січень у виконанні вугільної програми 1937 р. – нижче, ніж січень 1936 р. Лютий за видобутком вугілля в Донбасі – нижче, ніж лютий 1936 р. Це стахановці винні? Що ж ми все на стахановців будемо сподіватися, що вони виведуть нас, а ми-то за що відповідаємо? А стахановці-то мають право до нас пред`являти якість вимоги, щоб у 1937 р. працювати не гірше, ніж у 1936 році? Я думаю, що мають право. І тут нічого нам валити на стахановців. Стахановці молодці, стахановці нас виведуть вперед тощо. Так, якщо ми не будемо гальмувати цю справу, якщо ми не запустимо організацію праці стахановців, якщо ми доведемо, що ми керівники, а не хвостисти, що ми не гальмо в роботі стахановців, якщо ми це доведемо, а ми не завжди це доводили і у відношенні Донбасу – січня та лютого 1937 р. – ми не зуміли довести, що ми не хвостисти, що ми вміємо рухати вперед. Ось такий сумний факт, і треба нам взятися за цю страву, за стахановський рух так, як належить більшовикам, з урахуванням того, що стахановці молодці, але і ми не повинні відставати і також тягнутися в ряди таких керівників, якими за вимогами партії ми повинні бути»[21].

Таким чином, на прикладі Донбасу було проведено думку щодо пошуку шляхів покращення становища у промисловості шляхом поліпшення керівництва та пошуку ворогів.

У резолюції пленуму за доповідями В.Молотова та Л.Кагановича, прийнятій 2 березня 1937 р. під назвою «Уроки шкідництва, диверсії та шпигунства японо-німецько-троцькістських агентів», Донбас згадується декілька разів. Так, у першому абзаці серед інших, констатується факт викриття на будівництві залізниці Москва – Донбас шкідницької організації. Окрім того, зазначалося: «Встановлені факти свідчать, що шкідництвом, диверсіями, шпигунством, перш за все було зачеплено хімічну, кам`яновугільну промисловість, паротягове та шляхове господарство залізничного транспорту та безпеку руху потягів. Японо-німецько-троцькістські агенти зосередили свій удар на цих галузях промисловості та залізничному транспорті, знаючи, що ці галузі мають вирішальне значення для оборони країни» [22]. Далі в резолюції визначено засоби, якими, ніби-то, користувалися троцькісти та накреслено заходи, що їх необхідно було застосовувати у галузях важкої промисловості та залізничного транспорті. У розділі хімічної промисловості резолюції заходів по регіону Донбасу не визначено. В розділі кам`ятовугільної промисловості накреслено заходи по Кузбасвугіллю та Східсибвугіллю. По Донбасу лише визначено за необхідне скоротити терміни будівництва шахт з 4 – 5 до 2 – 2,5 років, та дано завдання, зокрема, керівництву Московсько-Донбаської залізниці у термін два місяці забезпечити безаварійну роботу [23].

У доповіді М.Єжова «Уроки шкідництва, диверсії та шпигунства японо-німецько-троцькістських агентів по НКВС» регіональних питань поставлено не було, а йшлося лише про розкриття «ворожої діяльності» в центральному апараті Головного управління державної безпеки НКВС СРСР, навіть Україна там не згадується, за винятком факту самогубства колишнього начальника таємно-політичного відділу ГУДБ НКВС УРСР у 1933 р. Промова М.Єжова була завершена так: «Повторюю, що я тут казав про недоліки, але це не означає, що я вважаю, що у нас лише недоліки. Навпаки, ми маємо величезні досягнення, прекрасну установу, прекрасні кадри, але тим більше неприпустимі такі недоліки, про які я казав. Я думаю, що за допомогою ЦК партії, яку він нам повсякденно робить, за допомогою т.Сталіна, який щодня керує нами, ми зможемо поставити нашу розвідку на потрібну висоту і вона буде і повинна стати найкращою розвідкою в світі, для цього є всі можливості, справа тільки за чекістами» [24].

У обговоренні цього питання взяли участь колишній нарком внутрішніх справ Г.Ягода, керівники підрозділів ГУДБ НКВС СРСР Л.Заковський, Я.Агранов, С.Реденс, нарком внутрішніх справ УРСР В.Балицький, нарком охорони здоров`я СРСР Г.Камінський. Торкаючись ситуації в Україні, В.Балицький розповів про троцькістську організацію на чолі з Ю.Коцюбинським, яку були «викрито» у 1934 р., про «терористичну харківську троцькістську групу», «викриту» того ж року, про самогубство Козельського та «крупного агента Сосновського». Донбас у цих виступах не згадувався.

В заключному слові на пленумі 5 березня 1937 р. Й.Сталін неодноразово згадував регіон Донбасу та окремих осіб, які там працювали. Було пригадано, що колишній другий секретар Донецького обкому партії Вайнов «перетягнув з собою до Ярославля з Донбасу, де він раніше працював, понад десяток також «своїх» люде та розставив їх також на відповідальні посади» [25]. Далі було пригадано таке: «Це було декілька років тому. Ми, члени ЦК, обговорювали питання щодо поліпшення стану в Донбасі. Проект заходів, поданий наркомтяжем, був явно незадовільним. Тричі повертали проект у наркомтяж. Тричі отримували з наркомтяжу все різні проекти. І все ж не можна було визнати їх задовільними. Нарешті, ми вирішили викликати з Донбасу декількох працівників і рядових господарських і професійних робітників. Три дні бесідували з цими товаришами. І всі ми, члени ЦК, повинні були визнати, що тільки вони, ці рядові працівники, ці «маленькі люди» зуміли підказати нам вірне рішення. Ви пам`ятаєте, мабуть, відоме рішення ЦК та Раднаркому про заходи посилення видобутку вугілля в Донбасі. Так ось це рішення ЦК та Раднаркому, яке визнане усіма нашими товаришами правильним та навіть знаменитим рішенням, підказали нам прості люди з низів» [26].

Таким чином, на прикладі Донбасу Й.Сталін огрунтував необхідність спиратися на народ та вести боротьбу з бюрократією.

Окремою лінією у виступах багатьох промовців на пленумі біло питання, зв`язане з Шахтинською справою. Головним лейтмотивом всіх цих виступів була підтримка оцінки, що її дав Й.Сталін подіям 1928 року: Шахтинська справа – це був заколот «спеців» проти радянської влади поза партією, а викритий на пленумі заколот «німецько-японсько-троцькістських елементів та шкідників» - це змова в самій партії.

Аналізуючи матерали лютнево-березневого пленуму ЦК ВКП(б) 1937 р., можна зробити декілька висновків. По-перше, регіон Донбасу, та особи, що працювали в ньому, були представлені у виступах на пленумі достатньо широко та різноманітно, як з огляду на спектр піднятих проблем в рамках питань, що розглядалися, так і в плані відповідних оцінок та висновків. По-друге, таке становище було не випадковим, виходячи зі стратегічної економічної важливості Донбасу для країни в цілому. У регіоні всі недоліки управління найважливішими галузями виробництва виявлялися найбільш яскраво, що було обумовлене масштабами промислового виробництва. Тому й узагальнюючі висновки, що робилися на пленумі, повинні були відкарбуватися на ситуації, що складалася.

Подальші події, перш за все – розгортання політичних репресій, як у країні в цілому, так і в Донбасу – безумовно базувалися на тих положеннях, що формулювалися на пленумі. Специфічність, масштаби та напрямки репресій «великої чистки» 1937 – 1938 рр. в регіоні Донбасу мали прямі безпосередні зв`язки та залежність від директивних висновків пленуму, та окремих положень доповідей та виступів.