2.3. Засуджені за «сталінськими списками»

Складовою частиною «великої чистки» було «вирішення» проблеми «антирадянських партій».

Долю головного ворога – троцькістів та їх союзників – правих – визначив лютнево-березневий пленум ЦК ВКП(б).

Оскільки троцькістами та правими не обмежувалося коло «антирадянських партій», НКВС розробив заходи проти есерів, меншовиків, анархістів…

Послідовність дій каральних органів була наступною.

Директивою НКВС СРСР №57057 від 29 квітня 1937 р. було визначено стан боротьби проти «меншовицького підпілля» [61].

Попередні оцінки «оперативного удару» по есерівському підпіллю було узагальнено 18 січня 1938 р. у директиві НКВС СРСР №17089 [62].

14 лютого 1938 р., за підписом заступника наркома внутрішніх справ М.Фриновського, виходить директива НКВС №17231, спрямована на подальше разгортання боротьби з меншовиками та анархістами [63].

Поряд з «трійками», двійкою, військовими трибуналами та спецколегіями обласних судів, долі репресованих вирішувала військова колегія Верховного суду СРСР.

Механізм винесення вироків цією установою відрізнявся тим, що попередні (за змістом остаточні) вироки виносили Й.Сталін та деякі члени і кандидати в члени політбюро ЦК ВКП(б).

Товариство «Меморіал» (Російська Федерація) на своєму сайті в Інтернеті оприлюднило так звані «сталінські списки», які дали можливість розкрити деякі маловідомі аспекти репресій періоду «великої чистки» [64].

Використовуючи матеріали Вступу до цієї публікації, ми коротко викладемо загальну характеристику документів, що розглядаються та узагальнемо і проаналізуємо такі з них, що мають безпосереднє відношення до Донеччини.

Згідно матеріалів, опублікованих дослідниками Архіву Президента Російської Федерації та «Меморіалу», в цьому архіві [65] зберіглися 383 списка (на 44,5 тис прізвищ), розглянутих членами Політбюро.

Перший список датовано 27 лютого 1937 р., останній – 29 вересня 1938 р. [66]. Всі списки являють собою перші примірники, виконані друкарською машинкою. Обкладинки списків з автографами Й.Сталіна та інших членів Політбюро наводяться в публікації «Меморіалу» факсимільно.

«Списочний порядок» засудження має витоки у Постанові ЦК ВКП (б) та РНК СРСР від 1 грудня 1934 р. Згідно цієї постанови, виданої негайно після убивства С.Кірова, слідство у справах щодо терористичних організацій та терористичних актів повинно були вестися у прискореному порядку (до 10 днів), судове слухання – проводитися без участі сторін та свідків. Закон від 1.12.1934 не припускав ані касаційних скарг, ані клопотань про помилування. Смертні вироки у таких справах повинні були приводитися до виконання негайно.

Отже, нові процесуальні норми дозволяли, таким чином, виносити смертні вироки у політичних справах без тяганини, зберігаючи при тому видимість судової процедури.

Як пишуть автори Вступу, першу спробу використання «спрощеного порядку» у широких масштабах було зроблено за декілька днів після призначення М.Єжова на посаду наркома внутрішніх справ СРСР. Формальне попереднє рішення було винесено вищою партійною інстанцією (хоча й у відсутності Й.Сталіна, який тоді відпочивав у Сочі): 4 жовтня Політбюро прозглянуло подання М.Єжова та А.Вишинського щодо санкціонування засудження 585 осіб за списком та прийняло - «опитуванням» - схвальне рішення.

З лютого 1937 р. почалося регулярне затвердження Політбюро списків осіб, вироки по яких (як правило – розстрільні) повинна потім була оформлювати Військова колегія Верховного суду. Але, тепер затвердження списків із заздалегідь наміченим заходом покарання здійснював сам Й.Сталін та його найближчі соратники, формальних рішень Політбюро по списках більше не приймалося, їх роль виконували резолюції «за» та підписи на списках.

Перший список, затверджений таким чином, датовано 27 лютого 1937 р. – в день відкриття лютнево-березневого пленуму ЦК ВКП(б). Цей список включав 479 прізвищ, з покаранням –розстріл.

Так було відпрацьовано схему: формував та подавав списки НКВС (М.Єжов), затверджували члени Політбюро, оформлювала Військова колегій Верховного суду СРСР (В.Ульріх). Цей механізм працював до вересня 1938 р.

Списки, що поступали членам Політбюро, готували в НКВС як на матеріалах центрального апарату, так і на матеріалах, надісланих в центр з регіонів.

Порядок оформлення запитів з місць на включення тих або інших заарештованих у списки було визначено розпорядженням заступника наркома внутрішніх справ М.Фриновського від 7 серпня 1937 р. Місцевим управлінням НКВС наказувалося складати на кожного заарештованого довідку з визначеням прізвища, імені, по-батькові, докладних настановних даних, сутності обвинувачення, яким чином обвинувачення підтверджено )а також, чи зізнався обвинувачений (або – ні) та відправляти ці списки в НКВС СРСР телеграфом.

Так само формувалися списки у центральному апараті – відділи, що провадили слідство по відповідних справах, спочатку складали детальні списки на обвинувачених та передавали ці довідки на обробку до «спеціальної групи», створеної у центральному апараті наркомату.

У розгляді (підписанні) списків приймав участь не весь склад Політбюро, а тільки найбільш приближені до Й.Сталіна особи. На списках не було підписів М.Калініна, А.Андреєва, В.Чубаря, але підпис кандидати в члени Політбюро А.Жданова зустрічається дуже часто.

Підпис Й.Сталіна збереглися на 357 списках, В.Молотова – на 372, Л.Кагановича – на 188, К.Ворошилова – на 185, А.Жданова – на 176, А.Мікояна – на 8, С.Косіора (розстріляного пізніше) – на 5.

Авторами «Вступу» до публікації «Списків» встановлено 51 дату затвердження списків у 1937 - 1938 рр.

Результати розгляду списків передавалися з НКВС до Військової колегії Верховного суду. Протоколи засідань Військової колегії та її виїзних сесій свідчать, що само слухання справ тривало 5 - 10 хвилин.

За підрахунками авторів «Вступу» реальна кількість людей в списках дорівнюється 43.768 особам.

* * *

За нашими підрахунками, по Донецькій (Сталінській) області за списками проходять 497 ос. [67]. З цієї кількості 402 ос. було засуджено по першій категорії до розстрілу (пізніше двом розстріл було замінено 10 роками виправно-трудових таборів), 95 ос. по другій категорії – до таборів до тюремного ув`язнення.

У 1937 р. донеччан було засуджено по двадцяти п`яти списках: 3 січня – 2 особи, 5 березня – 1 ос., 19 квітня – 58 ос., 25 червня – 10 ос., 6 липня – 1 ос., 5 серпня – 1 ос., 25 серпня – 74 ос., 2 вересня – 1 ос., 12 вересня – 4 ос., 21 вересня – 1 ос., 25 вересня – 3 ос., 26 вересня – 23 ос., 13 жовтня – 1 ос., 21 жовтня – 29 ос., 25 жовтня – 1 ос., 13 листопада – 75 ос., 22 листопада – 36 ос., 7 грудня – 13 ос. (по деяких днях підписувалися 2 – 3 списки).

У 1938 р. по тринадцяти списках було засуджено 126 осіб: 2 січня – 1 ос., 3 січня – 12 ос., 15 січня – 1 ос., 22 лютого – 1 ос., 27 лютого – 4 ос., 5 березня – 19 ос., 10 червня – 15 ос., 5 вересня – 2 ос., 12 вересня – 69 ос., 29 вересня – 2 ос.

Обвинувачення внесених у списки, за даними картотеки обласної редколегії Донецького тому серії книг «Реабілітовані історією» розподілялися таким чином:

одинаків – 37 ос., з яких:

10 ос. було обвинувачено у шпигунстві, 7 ос. – у шкідництві, 6 ос. – троцькістській діяльності, по 3 ос. – у диверсійній діяльності, троцькістській пропаганді та антирадянській пропаганді, 2 ос. – у контрреволюційній діяльності, по 1 ос. – у диверсіях та антистахановській діяльності;

членів організацій - 435 ос. ,

у т.ч. а)партійно-політичних - 339 ос; з яких: різних троцькістських – 305 [троцькістських – 226 ос., право-троцькістських – 74 ос,. фашистсько-троцькістських – 3 ос., молодіжно-троцькістських – 1 ос., троцькістсько-меншовицьких – 1 ос.], правих – 22 ос., меншовицьких – 8 ос., есерівський – 2 ос., фашистських – 4 ос., українських націоналістичних – 1 ос.,різних контрреволюційних (антирадянських) – 26 ос., диверсійних – 34 ос., шкідницько – диверсійних – 11 ос., шкідницьких – 10 ос., інженерної партії – 3 ос., віськової змови в НКВС та міліції – 2 ос.

Таким чином, у троцькістській діяльності та приналежності до троцькістських організацій було обвинувачено 313 ос., тобто 63% від загалу засуджених Військовою колегією Верховного суду СРСР, тобто – дві третини.

Виходячи з того, що всіх засуджених ВК ВС СРСР було реабілітовано, вважаємо, що їхні обвинувачення були результатом хворобливої фантазії членів всіх учасників процесу – від тих, що підписували списки, до тих, хто фальсифікував слідчі справи та виносив вироки.

Таблиця 21.

СОЦІАЛЬНО-ФАХОВИЙ СКЛАД ЗАСУДЖЕНИХ

ВІЙСЬКОВОЮ КОЛЕГІЄЮ ВЕРХОВНОГО СУДУ СРСР

№№ п/п	Соціально-фахові групи	Репресовано (осіб)	%% від загалу
1	Інженерно-технічні працівники	187	37,63%
2	Господарські керівники	60	12,08%
3	Партійні працівники	58	11,67%
4	Радянські службовці	53	10,66%
5	Службовці підприємств, установ та організацій	38	7,65%
6	Кваліфіковані робітники	26	5,23%
7	Журналісти	13	2,63%
8	Медики	10	2,01%
9	Комсомольські працівники	8	1,61%
10	Викладачі шкіл та ФЗУ	7	1,41%
11	Профспілкові працівники	6	1,21%
12	Непрацюючі	5	1,01%
13	Спеціалісти сільського господарства	5	1,01%
14	Працівники культури	4	0,80%
15	Викладачі ВНЗ	3	0,60%
16	Некваліфіковані робітники	3	0,60%
17	Співробітники НКВС	3	0,60%
18	Працівники прокуратури	2	0,40%
19	Співробітники міліції	2	0,40%
20	Наукові працівники	1	0,20%
21	Судді	1	0,20%
22	Учні ФЗУ	1	0,20%
23	Не визначено	1	0,20%
	Загалом	497	100%

Отже, понад третину засуджених Військовою колегією Верховного суду СРСР становили інженерно-технічні працівники, кожен восьмий був господарським керівником або партійним працівником, кожен дев`ятий – радянським службовцем, кожен тринадцятий – службовцем. Майже один з двадцяти був кваліфікованим робітником.

Тобто, майже дві третини (без службовців) становили люди з промислового виробництва. А кожен сьомий був із владних структур.

Деталізуємо окремі категорії засуджених.

У складі репресованих господарських керівників були: управляючий комбінатом «Донбасвугілля», керуючі вугільних трестів «Радянськвугілля», «Артемвугілля», «Будьоніввугілля», «Сніжнянантрацит», директори 13-ти заводів (двох коксохімічних, азотно-тукового, гірничого машинобудування ім.15-річчя ЛКСМУ, металургійного ім.Кірова і т.д.), управляючі трьох рудоуправлінь, завідувачі (директори) 12-ти шахт («Комсомольська», ім.Румянцева, «Первомайка», №18, №32/33, №21, ім.Сталіна, №8-а, «Кочегарка», ім.Орджонікідзе, №1-біс, ім.Калініна), директори 5-ти машино-тракторних станцій, двох банків (Обласних контор Держбанку та Донкомбанку) тощо.

Серед партійних працівників, засуджених військовою колегією були:

сім працівників обкому партії (два завідувача відділами, два заступника завідувача відділами, два інструктора та завідувач курсами);

вісім працівників міськкомів партії (секретарі Слов`янського, Макіївського, Краматорського, Горлівського, Маріупольського міськомів, два секретаря Сталінського міському, завідувач відділом Чистяківського міському);

п`ятнадцять працівників райкомів партії (три секретаря Старобешівського, по два – Будьонівського, Тельманівського, Орджонікідзенського, Сніжнянського, по одному - Петро-Марьїнського, Ольгінського райкомів, Петровського та Центральноміського райкомів у м.Сталіно),

двадцять вісім секретарів парткомів підприємств та структурних підрозділів (18 – залізничних, 4 заводських, 4 шахтних, 2 радгоспних).

З радянських працівників засудили: голову облвиконкому, трьох голів міськрад, п`ятьох голів райвиконкомів, а також – завідувачів відділами освіти, легпрому, комунгоспу, земельного, планового тощо.

Таблиця 22.

НАЦІОНАЛЬНИЙ СКЛАД ЗАСУДЖЕНИХ ЗА СПИСКАМИ

№№ п/п	Національні групи	Засуджено (осіб)	% від загалу
1	Українці	183	36,83%
2	Росіяни	170	34,21%
3	Євреї	102	20,52%
4	Поляки	12	2,41%
5	Білоруси	8	1,61%
6	Німці	5	1,01%
7	Греки	5	1,01%
8	Вірмени	3	0,60%
9	Литовці	3	0,60%
10	Естонці	1	0,20%
11	Норвежці	1	0,20%
12	Угорці	1	0,20%
13	Латиші	1	0,20%
14	Чехи	1	0,20%
15	НЕ визначено	1	0,20%
	Загалом	497	100%

Тобто, близько третини засуджених були українцями або росіянами, кожен п`ятий був євреєм, до інших тринадцяти національних груп відносилися близько восьми відсотків репресованих

Наведені вище дані щодо дозволяють, на наш погляд, відновити реальну картину засудження на самій вершині радянської піраміди влади, засудження при безпосередній участі вождя всіх народів Й.Сталіна, засудження не тільки нелегітимного, а й злочинного по всій власній сутності.

РОЗДІЛ 3. МЕХАНІЗМ ПОКАРАННЯ