Тема 2. Оценка потребностей ребенка и семьи.

1. ОБЩЕЕ ПОНЯТИЕ ОБ ОЦЕНКЕ ПОТРЕБНОСТЕЙ.

2. ОЦЕНКА ПОТРЕБНОСТЕЙ РЕБЕНКА.

3. ЭТАПЫ ОЦЕНКИ ПОТРЕБНОСТЕЙ РЕБЕНКА И СЕМЬИ.

4. УСЛОВИЯ ОСУЩЕСТВЛЕНИЯ ОЦЕНКИ ПОТРЕБНОСТЕЙ.

5. КОМПОНЕНТЫ МОДЕЛИ ОЦЕНКИ ПОТРЕБНОСТЕЙ РЕБЕНКА И СЕМЬИ.

1. ОБЩЕЕ ПОНЯТИЕ ОБ ОЦЕНКЕ ПОТРЕБНОСТЕЙ.

ЦИКЛ ОЦЕНИВАНИЯ

Оцінювання розглядається як фундаментальна технологія, орієнтована на визначення потреб клієнтів, системний моніторинг процесу надання послуг (допомоги, підтримки тощо) і досягнутих результатів, аналіз фінансових витрат і прогнозування економічного ефекту, а також як певний процес визначення базових даних, необхідних для подальшого плануван-ня результативної роботи з клієнтом із метою подолання його складних життєвих обставин.

оцінка потреб проводиться для того, щоб мати вичерпану інформацію щодо рівня задоволення потреб дитини і сім’ї, картину їх життєвих обставин та у правильному напрямі скерувати процес визначення необхідного типу втручання. Виділяють два рівні оцінки потреб: первинний рівень – початкова оцінка; вторинний рівень – комплексна оцінка.

оцінка процесу передбачає дослідження відповідності заходів, що проводяться з клієнтом, індивідуальному плану дій, відстеження послідовності їх виконання. Фактично оцінка процесу є моніторингом (систематичним переглядом) роботи соціальних працівників. Основне питання оцінки процесу, наприклад, – чи було втручання прийнятним для клієнта, групи тощо;

оцінка результатів роботи (впливу) – у ході її здійснення визначаються наслідки втручання, вплив заходів, що проводились, на якість життя клієнта; його безпосередні здобутки, чи відбулись позитивні зміни в поведінці клієнта, чи вдалося подолати складні життєві обставини; наскільки успішним було втручання тощо. Такі здобутки можна класифікувати як поведінкові (зміна рівня поінформованості, позицій, знань, умінь та поведінки), так і ті, які не пов’язані з поведінкою (рівень організаційних, екологічних та політичних змін);

МЕТОДЫ ОЦЕНИВАНИЯ.

Опитування – вербальний метод збору інформації, що дозволяє встановити довірливі стосунки з клієнтом, якщо застосовується відповідно до вимог, тобто перелік запитань опитувальника має носити позитивний характер, включати відкриті та закриті запитання, запитання щодо уточнення, контролю, запитання загального і тематичного характеру тощо. Опитування за спосо- бом проведення поділяють на анкетування та інтерв’ю.

Анкетування передбачає самозаповнення респондентом (носієм інформації) бланка опиту-вальника. Анкетування поділяють на індивідуальне, групове, поштове або проведене за допомогою засобів масової інформації.

Інтерв’ю – метод, у ході якого респондент відповідає на запитання інтерв’юера (людини, яка ставить запитання) в усній формі, а інтерв’юер фіксує відповіді. За способом проведення ін-терв’ю може бути особистим (віч-на-віч), телефонним або проведеним за допомогою електрон-них засобів інформації. Залежно від того, наскільки інтерв’юер може вільно змінювати послі-довність запитань та їх формулювання, інтерв’ю поділяють на неформалізоване (можлива зміна запитань та їх послідовності) і формалізоване (перелік дослідницьких запитань є чітко визначе-ним). Розрізняють два види інтерв’ю: глибинні (інтерв’юер дає можливість респонденту вільно висловлюватися на визначену тему) та структуровані (як правило, використовуються тестові запитання).

Фокус-група (фокусоване групове інтерв’ю) – якісний метод збору інформації, що передба- чає створення цільової групи, яка протягом певного часу за попередньо розробленим сценарієм обговорює окреслену проблему.

Бесіда / структурована та цілеспрямована дискусія з дітьми та їхніми сім’ями – це най-більш поширений якісний метод збору інформації. Цей метод може бути ефективним за умови належного професійного рівня соціального працівника, який проводить оцінювання. Крім того, дискусії є суб’єктивними за своїм характером, і тому часто виявляються упередженими. Проте деякі форми спілкування з дорослими, дітьми та їхніми сім’ями є цінними для здійснення оціню- вання. Відрізняється від фокус-групи відсутністю чітких обмежень за кількістю учасників, часом та методикою проведення.

Мозковий штурм – метод, що використовується для пошуку шляхів розв’язання проблеми (ситуації), а не для власне збору даних. Але спостерігаючи за висловлюваннями учасників, фік- суючи їхні пропозиції, дослідник може з’ясувати інформацію, яку проблематично отримати ін- шими методами.

Спостереження – метод збору первинної інформації, що базується на спрямованому, систе-матичному, безпосередньому візуальному і слуховому сприйманні (відстежуванні) і реєстрації значущих із точки зору мети та завдань дослідження процесів, явищ, ситуацій, фактів, що мо-жуть бути перевірені і проконтрольовані. Особливістю спостереження є те, що воно дозволяє фіксувати події, поведінку людини в момент їх здійснення.

Неформалізоване спостереження. Соціальний працівник (залучений фахівець) упродовж певного часу спостерігає за клієнтом, не контактуючи з ним. Результати спостереження заното-вуються у довільній формі і є якісними показниками оцінки.

Структуроване (формалізоване) спостереження. Спостерігач занотовує результати спосте-реження у чітко визначені (затверджені) форми. Інформація про клієнта може також подаватися у числовому вимірі, комп’ютерній обробці і бути проаналізованою кількісними методами.

Включене спостереження. Соціальний працівник (залучений фахівець) не лише вступає у контакт із тими людьми, діяльність яких спостерігає, а й бере безпосередню участь у подіях, що відбуваються. Здебільшого результати викладаються в описовому вигляді, тому цей вид спо-стереження належить до якісних методів збору даних.

Тестування – метод, який передбачає виконання стандартизованих завдань, що дозволяють виміряти деякі психофізичні та особистісні характеристики, а також знання, вміння, навички клієнта. Тестування відрізняється від опитування тим, що виявляє узагальнені уміння клієнта в різних сферах його життєдіяльності (навчальній, професійній, дозвільній тощо). Тестування спрямоване на те, щоб за результатами отриманих даних робити висновки щодо стану психіки людини, розвиненості її умінь, підготовленості до певної практичної діяльності, готовності до змін.

Важливу інформацію несуть стандартизовані оціночні тести, які, зазвичай, проводяться психологами, психіатрами або медичним персоналом, наприклад, методика дослідження особис-тості “дім-дерево-людина” Дж. Бука; тест Люшера; тест “Неіснуюча тварина”; методика дослі- дження “Незакінчене речення”; методика виміру рівня тривожності Тейлора; методика діагнос- тики показників та форм агресії А. Басса та А. Дарки; методика виявлення акцентуацій характеру К. Леонгарда; методика діагностики схильності особистості до конфліктної поведінки К. Томаса тощо.

Оцінка потреб клієнта – процес збору, узагальнення та аналізу інформації щодо стану клієнта з метою визначення видів та обсягів послуг, необхідних для подолання складних життєвих обставин.

Структура оценки потребностей

предмет - чьи-то потребности

объект - клиент и его окружение (семья)

показатели - обобщённая характеристика какого-либо объекта, процесса или его результата, понятия или их свойств, обычно, выраженная в численной форме

индикаторы- указатель отображающий изменения какого-либо параметра контролируемого процесса или состояния объекта в форме,

СОДЕРЖАНИЕ ОЦЕНКИ ПОТРЕБ

Індивідуальні потреби клієнта - Потенціал найближчого оточення - Можливості громади

Завдання здійснення оцінки потребностей:

допомога клієнту зрозуміти свої цінності, життєві орієнтири, мотиви поведінки;

підготовка клієнта до подолання складних життєвих обставин;

ініціювання у клієнта прагнення до навчання і «самодослідження»;

допомога клієнту у виявленні власних сильних сторін;

розвиток відносин, орієнтованих на співпрацю і взаєморозуміння між клієнтом і соціальним працівником;

підвищення самооцінки клієнта і його самоповаги, надання допомоги йому в усвідомленні і реалізації права вибору.

Оцінка потреб як інструмент допомагає визначити:

потреби клієнта та його здатність їх задовольняти;

складні життєві обставини, які клієнт не може подолати самостійно;

межі втручання соціальних працівників;

перелік необхідних послуг;

коло спеціалістів для супроводу клієнта.

Значення оцінки полягає в тому, що вона: складова і першооснова ведення випадку; умова щодо складання дієвого індивідуального плану роботи з дитиною та її сім’єю; інструмент для надання якісних послуг.

Принципами оцінки потреб є: комплексність; гуманність; розуміння дитини та її потреб у контексті її соціальних зв’язків і життя в сім’ї та громаді; активна участь клієнтів (дитини, дорослого, громади тощо) у процесі оцінки й прийняття рішень тощо.

Існують різні процедури оцінки, форми документування цього процесу, та важливо зрозуміти саму ідею, концепцію оцінки, підходи до його здійснення.

2. ОЦЕНКА ПОТРЕБНОСТЕЙ РЕБЕНКА.

В основу концепції оцінки потреб дитини та її сім’ї покладено три компоненти: потреби дитини для розвитку; батьківський потенціал (здатність батьків піклуватися про дитину, виховувати і розвивати її, задовольняти потреби); фактори сім’ї та середовища. Враховуючи міжнародні доробки, ми представляємо модель оцінки потреб дитини та її сім’ї так:

ОЦІНКА ПОТРЕБ ДИТИНИ — відповідно до законодавства інтереси дитини є першо-

черговими.

О. п. д. проводиться з перспективною метою найбільш ефективного забезпечення її всебічного розвитку, визначення конкретного виду послуг і допомоги, якої потребує саме ця дитина.

До переліку основних аспектів життя дитини, що мають діагностуватися, належать: структура сім’ї (найближчого оточення) і демографічні характеристики; основні події або кризи в історії сім’ї (наприклад, розлучення, смерть, міграція тощо); культурний і соціально-економічний статус сім’ї; важливі події, що були в період народження дитини, і основні етапи її життя; проблеми дитини, пов’язані зі здоров’ям; особливості навчання дитини; сучасне освітнє середовище дитини; адаптивна поведінка дитини, її соціальні контакти і взаємодія; ресурси, що має (або може знайти) сім’я. Залежно від особливостей розвитку дитини, соціальний працівник може проводити загальну діагностику, або діагностику певної ситуації (проблеми, що з’явилася). Головними методами збору інформації є опитування. У подальшому ця інформація акумулюється у соціальній історії дитини.

Процес діагностики підтримується певними документами, а саме: основна інформація

(дані про дитину, дані про сім’ю, історія ситуації (проблеми) освіта, коротка інформація

по ризики), всебічна діагностика (коротка історія дитини, батьківські здібності, самостійність / побутові навички, основні навички самообслуговування, соціальна поведінка, участь у громадській діяльності, психомоторний розвиток, комунікабельність, емоційний розвиток, освіченість, здібність до навчання, здоров’я, особливі потреби,

розвиток мови тощо), рекомендації соціального працівника щодо розробки індивідуального плану розвитку дитини, її опіки / піклування (визначення довгострокових потреб у розвитку і соціальному забезпеченні, освітній та поведінковий розвиток, фізичний розвиток, здоров’я, соціальний розвиток, контакт з сім’єю).

Необхідно відзначити, що саме всебічна діагностика дає реальну можливість розробити стратегію втручання в існуючу ситуацію з метою забезпечити інтереси дитини. До питань короткої історії ди-тини можна віднести: значні події (позитивні — негативні) у житті дитини; як відобрази-лися значні події в житті батьків (родичів) та дитині; взаємостосунки дитини і головної особи, що піклується про неї; зафіксувати неадекватну поведінку до прийому в заклад; інтенсивність контактів з батьками тощо. До питань батьківських здібностей належать:

характеристика дитини батьками; взаємовідносини у сім’ї; рівень безпеки й захищеності дитини у сім’ї; методи управління поведінкою (жорстокі, демократичні, ліберальні);

існування (чи відсутність) правил у житті сім’ї, послідовність вимог до дитини тощо.

Значущим компонентом діагностики є визначення рівня сформованості в дитини життєвих навичок соціальної компетентності, тобто рівень комунікації з однолітками та дорослими, самостійного прийняття рішень, самоконтролю, емоційного стану, роз-пізнавання та вибору позитивних цінностей. Доцільно визначати в процесі вивчення та проведення діагностики окремі соціальні характеристики дитини, які можуть бути згруповані в кілька основних блоків: навички самообслуговування — дотримання гігієнічних норм, вміння самостійно одягатися, турбота про зовнішній вигляд, догляд за особистими речами, вміння користуватися столовими приборами, вміння готувати їжу, вміння користуватися побутовими електроприладами тощо; особливості взаємо-дії з: батьками, родичами, дітьми різних вікових груп, педагогами та іншими дорослими тощо; навчальна діяльність: ставлення до навчання, показники успішності, відповід- ність навчальних досягнень можливостям дитини тощо; самоконтроль емоційного

стану: типові емоційні реакції дитини, особливості емоційних реакцій у стресових ситуаціях, адекватність емоцій дитини певній ситуації тощо; коло захоплень та інтересів дитини: участь у різних виховних заходах, що проходять у закладі, способи про- ведення вільного часу, улюблена справа, відвідування гуртків, секцій тощо.

Рівень наявності чи сформованості певних зазначених характеристик соціально-го досвіду дитини є її адаптаційним потенціалом і своєрідним індикатором для оцін-ки можливостей щодо подальшого її розвитку. Індивідуальний план розвитку дитини, перш за все, має враховувати права дитини, а саме: забезпечення — тобто права, які надають доступ до певних благ і послуг; захист — право бути захищеним від певних дій;

участь — право діяти за певних обставин і право бути залученим до процесу прийнят-тя рішень. Саме тому бажано, щоб індивідуальний план розроблявся разом з дитиною (при можливості із сім’єю також). О. п. д. проводиться регулярно протягом всього пері-оду роботи з сім’єю, а також після несподіваних змін в обставинах її життя.

Результати О. п. д. можуть використовуватися для аналізів і звітів, що подаються у відповідні органи (служби у справах неповнолітніх, суди тощо), угод щодо влаштуван-ня дитини тощо.

В ШКОЛЕ

При вивченні ситуації, визначенні потреб дитини та її сім’ї, прийнятті необхідних рішень тимчасова команда розглядає наступне:

• історію перебування дитини в закладі освіти;

• інформацію щодо самої дитини (вік дитини, характеристика поведінки, стосунки з іншими дітьми та фахівцями закладу освіти, виявлені ознаки чи фактори, які можуть вказувати на складні життєві обставини або ризики щодо їх виникнення);

• інформацію щодо сім’ї дитини (наявність у дитини батьків або осіб, які їх заміняють, братів, сестер, інших родичів, їхнє місце проживання (перебування), спосіб життя тощо);

• відомості про житлово-побутові умови сім’ї;

• відомості про потребу дитини у правовому захисті (наприклад, відсутність у дитини свідоцтва про народження);

• іншу релевантну інформацію, яка може бути важливою для прийняття рішення.

3. ЭТАПЫ ОЦЕНКИ ПОТРЕБНОСТЕЙ РЕБЕНКА И СЕМЬИ.

Оцінка потреб дитини та її сім’ї – це дії зі збору, обробки, систематизації, аналізу, узагальнення та порівняння даних розвитку дитини, батьківського потенціалу щодо задоволення її потреб, стану соціального середовища сім’ї з метою визначення оптимальної стратегії втручання й необхідних послуг дитині та сім’ї для подолання складних життєвих обставин.

ОЦІНКА ПОТРЕБ ДИТИНИ ТА ЇЇ СІМ’Ї — це гнучкий процес збору, узагальнення й аналі-зу інформації щодо стану та життєвих обставин дитини і сім’ї з метою визначення необ-хідних видів соціальних послуг, соціальної допомоги, методів втручання, спрямованих на зміну ситуації в сім’ї чи поведінки її членів на краще. Оцінку потреб можна розгля-дати як інструмент для надання якісних послуг; складову та першооснову ведення ви-падку (див. ведення випадку). Потреби дитини — це предмет оцінки, а дитина, її батьки та представники найближчого оточення — її об’єкт.

Оцінка передбачає повне дослідження стану здоров’я дитини, її соціального статусу,

психологічного стану, особливостей розвитку, а також взаємодію та залучення до робо-ти тих, хто зможе здійснити вплив на її життя.

Принципи оцінки потреб дитини та її сім’ї: комплексність; розуміння людини та її по-треб у контексті її соціальних зв’язків і життя в громаді; проведення оцінки на ранньому етапі виникнення проблеми чи розвитку ситуації з метою запобігання їх погіршенню;

отримання згоди від клієнтів на збір інформації; активна участь клієнтів (дитини, до-рослого, громади тощо) у процесі оцінки й прийнятті певних рішень, конфіденційність, відсутність у спеціаліста, що здійснює оцінку, конфлікту інтересів тощо.

Оцінка потреб має певні етапи здійснення: експрес-оцінка (триває один день), по-чаткова оцінка (до семи днів), комплексна оцінка (до тридцяти днів). Зокрема завдан-нями експрес-оцінки є: з’ясування основної інформації про дитину, її проблеми та по-треби, причини звернення; уточнення (у разі потреби) інформації про дитину, її батьків і представників найближчого оточення в інших відомствах; заповнення відповідної форми, яка містить інформацію про місце проживання дитини, склад її сім’ї, стислий опис основної проблеми; прийняття рішення щодо подальшої роботи з дитиною.

експрес-оцінку, завданнями якої є:

● з’ясування основної інформації про клієнта, його проблеми та потреби, причини звернення;

● уточнення (в разі потреби) інформації про клієнта та його оточення в інших відомствах;

● заповнення форми, яка містить інформацію про клієнта, місце його проживання, склад сім’ї,

стислий опис основної проблеми, організації/особи, які залучені до роботи;

● прийняття рішення щодо подальшої роботи з клієнтом чи переадресації звернення.

Для переадресації знадобиться: карта соціальної мережі (або база даних) – перелік органі-зацій, що діють на території району чи міста, із зазначенням прізвища, імені та по батькові кон-кретних осіб, до яких можна звернутися за інформацією, допомогою чи залучити їх до роботи у складі мультидисциплінарної команди, що проводитиме комплексну оцінку.

Щоб полегшити процедуру звернення до іншої інстанції, соціальний працівник може:

1) надати клієнту повну письмову інформацію (назву, адресу, телефон установи, до якої кра-ще звернутися; вказати ім’я спеціаліста, його посаду); пояснити, як туди дістатися (краще запро-понувати план-карту); домовитися про візит клієнта;

2) якщо проблема складна або клієнт нездатний її викласти, записати її стисло.

За проханням клієнта і потребою можна провести поведінкову репетицію (що і яким чином зробити).

Слід уникати фальшивих обіцянок щодо дій і можливостей іншого спеціаліста. Невиправдані

очікування можуть розчарувати клієнта.

Початкова оцінка передбачає збір і аналіз первинної інформації, отриманої з різ-них джерел (люди, організації, установи, які працюють з дорослими та дітьми чи співп-рацювали з ними в минулому, а також представники громади, родичі, сусіди тощо),

щодо умов проживання, здоров’я, освіти, значних подій (позитивних — негативних) у житті дитини / сім’ї; взаємин дитини з представниками найближчого оточення; про- явів неадекватної поведінки тощо. Соціальний педагог / соціальний працівник з’ясовує:

чи дитина, сім’я насправді потребують допомоги, соціального супроводу, чи необхід- ні негайні дії; основні проблеми розвитку дитини, здатність батьків реагувати на них

та інші фактори, що негативно впливають на дитину; які послуги необхідно надати клі-єнтам; чи необхідно проводити комплексну оцінку потреб дітей та сімей.

Результатом початкової оцінки може бути:

а) завершення роботи з клієнтом (якщо зміст його звернення не відповідає критеріям діяль-ності служби) або переадресація до іншої соціальної служби;

б) термінове реагування на звернення і відкриття випадку (якщо, наприклад, є загроза життю дитини);

в) ініціювання проведення комплексної оцінки (тобто прийняття рішення щодо відкриття ви-падку, здійснення соціального супроводу тощо).

Комплексна оцінка спрямована на глибше вивчення усіх аспектів потреб дитини та спроможності її батьків / опікунів відповідно реагувати на них. Предмет комплексної оцінки — це уточнення, детальне вивчення тих умов, що забезпечують потреби дити-ни. Її особливістю є аналіз потреб дитини в контексті здатності батьків їх задовольняти та можливостей найближчого оточення та громади сприяти зміні ситуації на краще.

Результати комплексної оцінки дозволяють розробити детальні рекомендації щодо планування подальших дій, стратегії втручання, ведення випадку, визначення пакету соціальних послуг, необхідних для підтримки дитини та її сім’ї.

ОЦІНКА ПОТРЕБ СІМ’Ї — логіка виявлення потреб сімей представлена на схемі, де визначаються потреби дитини, батьківські здібності та фактори сім’ї, її оточення (див. оцінка потреб дитини).

Визначення потреб сім’ї безпосередньо пов’язано із визначенням потреб дитини,

а саме: сім’я має забезпечити не тільки базовий догляд за дитиною, її безпеку, емоційне тепло, а й стимулювати розвиток дитини, забезпечувати стабільність взаємин, встанов-лювати й зберігати певні правила та традиції. Не менш значущими у визначенні потреб дитини і сім’ї є знайомство з історією сім’ї, її функціонуванням, визначення стосунків з «розширеною родиною», забезпеченість житлом, її бюджет, соціальні зв’язки сім’ї, її інтеграція в суспільство тощо.

РЕЗУЛЬТАТЫ Якісно проведена оцінка потреб дає більш повну інформацію для визначення цілей і завдань щодо роботи з дитиною; розробки стратегії процесу втручання та здійснення відповідних заходів; аналізу результатів впливу.

У ході оцінки дитина та члени її сім’ї усвідомлюють власні труднощі й шляхи їх подолання; підвищується самооцінка клієнта і його самоповага; поглиблюється взаємодія між дитиною та фахівцями, зміцнюється партнерство між різними працівниками соціальної сфери.

В основі діагностування потреб лежить теорія мотивації американського соціального психолога А. Маслоу. Він одним із перших спробував вибудувати систему потреб особис- тості, в основу якої було покладено принцип ієрархії, унаслідок чого потреби особистості постали у вигляді п’яти рівнів: потреби в самоактуалізації, естетичні та пізнавальні потре-би, потреби в приналежності й любові, потреби безпеки, фізіологічні потреби.

Існують різні методи діагностики сім’ї, сімейних стосунків, внутрішньої взаємодії. Як правило, методи діагностики можуть слугувати і методами роботи з сім’єю. Серед таких методів розрізняють: сімейну реконструкцію, генограму, сімейну розстановку, образи- спогади, сімейну скульптуру і сімейну хореографію, психодраматичне переживання си- туації, метафоричний вираз сім’ї, системно-структурну розстановку тощо.

Однією з найпопулярніших методик є генограма, що допомагає соціальному педа- гогу / працівнику зібрати, структурувати й зафіксувати достатньо великий обсяг інфор- мації про сім’ю, внутрішньосімейні стосунки в трьох-чотирьох поколіннях. Генограма містить такі компоненти: сімейне дерево, медичні відомості, емоційні патерни, динамі- ка стосунків, система сім’ї, сімейні вірування, соціальна мережа сім’ї. Існує система по- значок, які використовуються при складанні генограми: осіб жіночої статі позначають колом, чоловічої — квадратом. У середині зазначається вік людини. Смерть одного з членів родини позначається перекресленим квадратом; розлучення — двома пара лельними лініями; відновлення шлюбних стосунків — лінією, що послідовно з’єднує

квадрат і коло; зв’язок без шлюбу — пунктирною лінією. Фіксується характер стосунків:

дві паралельні лінії при добрих стосунках, пунктирна лінія — дистантні стосунки; симбіотичні стосунки позначаються трьома паралельними лініями; дві похилі лінії — стосунки, що характеризують емоційний розрив; хвилястою лінією позначається конфлікт;

прямокутник свідчить про наявність кризи в сім’ї; римська цифра в куті рамки — номер кризи. На полях генограми вказуються імена, дати народження й смерті, фіксуються визначні дати в історії сім’ї. Орієнтовними питаннями при складанні генограми, крім визначення прямих й опосередкованих зв’язків, можуть бути: Як члени сім’ї виявляють любов і прив’язаності? Як члени сім’ї проявляють гнів, злість? Хто є головним постачальником в сім’ї? Які цінності існують в сім’ї? Яким чином члени сім’ї контактують між собою? На що хворіють члени сім’ї? Яким чином ухвалюють рішення в сім’ї? Хто бере участь в ухваленні рішень?

У роботі з сім’ями, що опинилися в складних життєвих обставинах, важливо навчитися виявляти ключову проблему, яка має певні ознаки, часові межі. Це вміння визначати причину й наслідки; відрізняти інформацію від емоцій (деякі факти — емоційні, але не інформаційні); аналізувати інформацію з різних джерел (сусіди, вчитель, соціальний працівник тощо); враховувати думки і вислови оточення; визначати й аналізувати сім’ю як систему, що функціонує з визначеними взаємостосунками. При визначенні ключової проблеми сім’ї необхідно враховувати ознаки, які є показниками наявності декількох проблем, а саме: сім’ї, де батьки страждають на алкоголізм; де батьки — безробітні; неповні сім’ї; сім’ї, в яких батьки-інваліди.

Необхідно враховувати ознаки дисфункціональності сім’ї: дитина без догляду (прояви — слабка система спілкування; ізольованість між членами сім’ї; відсутність відповідальності батьків; емоційна замкнутість; відсутність емпатії; недостатня увага до дитини, її розвитку й життя); експлуатація в сім’ї (прояви — нав’язування дитині батьківської ролі; очікування від дитини емоційної прив’язаності до батьків; відсутність меж, у тому числі сексуальних, між батьками й дітьми; батьки не забезпечують розвитку дитини, не спроможні виокремити свої потреби від потреб дитини); дитина — потенційна жертва (прояви батьківського гніву; суворі вимоги до дисципліни; дитина — «симптом неблагополуччя»; нереальні вимоги до дитини; намагання підкорити дитину батьківським вимогам; непослідовна поведінка батьків щодо дитини від приниження до ідеалізації); насильство над дитиною (сексуальне, психологічне, економічне, фізичне); відсутність у батьків знань про потреби-проблеми дитини.

4. УСЛОВИЯ ОСУЩЕСТВЛЕНИЯ ОЦЕНКИ ПОТРЕБНОСТЕЙ.

Для здійснення якісної оцінки потреб соціальному педагогу необхідно: з відповідальністю й точністю проводити збір інформації і її запис; перевіряти інформацію та обговорювати її за можливості з дитиною і її батьками; чітко фіксувати розбіжності в поглядах щодо інформації та її важливості тощо. Обов’язкова умова початкової оцінки — її документування. Результатом початкової оцінки може бути: завершення роботи з клієнтом (якщо зміст його звернення не відповідає критеріям діяльності служби) або переадресація в іншу соціальну службу; термінове реагування на звернення та відкриття випадку (якщо є загроза життю дитини); ініціювання проведення комплексної оцінки (тобто прийняття рішення щодо відкриття випадку, здійснення соціального супроводу тощо).

5. КОМПОНЕНТЫ МОДЕЛИ ОЦЕНКИ ПОТРЕБНОСТЕЙ РЕБЕНКА И СЕМЬИ.

Здоров’я – стан організму, що характеризується його рівновагою з оточуючим середовищем і відсутністю будь-яких змін, пов’язаних із захворюваннями.

Освіта – процес засвоєння людиною в умовах навчального закладу чи самоосвіти системи знань, умінь, навичок, досвіду пізнавальної і практичної діяльності, ціннісних орієнтацій і від-носин.

Соціальна презентація – здатність і потреба людини, що виражається у її прагненні вирази-ти саму себе, свої вміння, здібності, якості й отримати від оточуючих визнання.

Емоційний розвиток – позитивні якісні зміни у відображенні психікою оточуючого світу, що проявляються у переживаннях, прив’язаностях, які відображають потреби організму і активізу-ють чи гальмують діяльність людини.

Поведінка – зовнішньо спостережувана діяльність (вчинки, дії індивіда).

Самоусвідомлення – усвідомлене ставлення людини до себе (своїх потреб і здібностей, по-тягів і мотивів, переживань і думок тощо), процес і результат свідомого вибору особистістю власної життєвої позиції.

Сімейні та соціальні стосунки – взаємостосунки, що складаються у сім’ї, суспільстві і ви-значають їх типовий емоційний стан, мікроклімат.

Самообслуговування – система знань, умінь і навичок, що дозволяють людині самостійно підтримувати себе й особисті речі в стані, який відповідає прийнятим санітарно-гігієнічним і побутовим нормам

Елементарний догляд – задоволення базових потреб дитини у їжі, відпочинку, сні, одязі та ін.

Безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів людини, забезпечення відповідних способів задоволення і захисту потреб особистості, її прав.

Емоційне тепло – стан емоційного комфорту, при якому конструктивно реалізується став-лення індивіда до оточуючого; чуйність до переживання іншого, співчуття.

Стимулювання – заохочення до дій, активізація діяльності, вплив, що обумовлює динаміку розвитку людини.

Життєві орієнтири – ідеальні уявлення людини про цінності, цілі та завдання у процесі життєдіяльності; вид управління у процесі здійснення виховного впливу.

Обмеження – встановлення певних кордонів, умов поведінки, діяльності, самовираження.

Стабільність – стійкість, постійність, незмінність настанов, пріоритетів, правил, цінностей тощо.

Історія сім’ї – хронологія та перебіг важливих подій у житті сім’ї.

Функціонування – дії, спрямовані на виконання певних функцій (щодо сім’ї, то мова йде про економічну, репродуктивну, рекреаційну, соціалізуючу, господарську, терапевтичну функції).

Родичі – особи, яких об’єднує кровний зв’язок, що визначає їх права і обов’язки один перед одним.

Житлово-побутові умови – стан та комфортність помешкання, у якому проживає людина, сім’я.

Зайнятість – діяльність людини, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб, які не суперечать законодавству та приносять їй певний заробіток.

Доходи – наявний рівень прибутку членів сім’ї.

Соціальна інтеграція – характеристика ступеня спільних цілей, інтересів різних соціальних груп, індивідів (єдність переконань, спільна діяльність, взаємне пристосування); входження у соціальну систему як повноправний і активний її елемент.

Ресурси – джерело й арсенал засобів та можливостей, до яких можна звертатися у разі необхідності для виконання якогось завдання або удосконалення дій; можуть бути внутрішніми і зовнішніми.