5. Природні зони.

Тема 3: Північна Америка.

1. Історія дослідження і географічне положення. Обриси берегової лінії. Площа – 20,36 млн. км. Кв. Крайні точки: на пн. – мис Мерчісон, пд. – мис Марято, на зх. – мис Принца Уельського, на сх. – мис Сент Чарлз. На пн. Омивається морями Пн. Льодовитого океану: Бофорта, Чукотське, Баффіна. На зх. – водами Тихого океану, на сх. – Атлантичного. Панамський канал відділяє Пн. Америку від Південної.

Елементи берегової лінії:

Затоки: Гудзонова, Мексиканська, Каліфорнійська.

Півострови: Аляска, Лабрадор, Флорида, Каліфорнія, Нова Шотландія.

Острови: Канадський Арктичний архіпелаг, Гренландія, Ньюфаундленд, Великі та Малі Антильські, Алеутські, Лонг Айленд.

982 р. – нормани під керівництвом Е. Рудого відкрили Гренландію, а бл. 1000 р. син Рудого Лейф Еріксон висадився на о. Ньюфаундленд.

1492 р. – Христофор Колумб.

1497-98 рр. і 1517 брати Джон і Себастьян Кабот відкрили о. Ньюфаундленд і дослідили п-ів Лабрадор до Гудзонової затоки.

Середина 16 ст. – французька експедиція Жака Картє дослідила затоку і річку св. Лаврентія на узбережжі якої було засновано поселення під назвою Канада. Пізніше пн. Сх. і пн. Частини материка досліджували англійці Дж. Девіс, Генрі Гудзон, Вільям Баффін, Александр Маккензі.

Західний берег досліджували експедиції російських мореплавців Вітуса Беринга, Олексія Чирикова, Григорія Шеліхова.

2. Рельєф і будова поверхні. Основою рельєфу Пн. Америки є Пн. Американська платформа, що займає 2/3 материка на сході, а на заході лежить складчаста зона Кордільєр.

Кордільєри – гори кайнозойської складчастості з хребтами складчато-брилового, брилово-складчатого та брилового типу. Найбільші хребти – Алеутський, Аляскинський, Береговий хребет Канади, Сьєра-Невада, гори Святого Іллі та інші. Найвища вершина – г. Мак Кінлі.

Рівнини та височини простягаються широкою смугою від Північно-льодовитого океану до Мексиканської затоки.

У східній частині розташовані Аппалачі. Це система середньо високих гірських хребтів, плоскогір’їв та плато герцинського етапу горотворення.

Північна частина рівнин материка виділяється родовищами руд металів: заліза, міді, нікелю та ін. В осадових породах Центральних і великих рівнин, а також на Міссісіпській низовині багато нафти, природного газу, кам’яного вугілля. В Аппалачах і їхніх передгір’ях залягають залізні руди й камяне вугілля.

3. Клімат. На клімат Пн. Америки впливають переважно такі фактори:

 Розташування у всых кліматичних поясах крым екваторыального.

 Характер рельєфу материка.

• Океанічні течії.

Північне узбережжя материка і прилеглі острови розміщені в арктичному кліматичному поясі, для якого характерне холодне арктичне повітря. Взимку стоїть полярна ніч. Найнижчі температури спостерігаються взимку у Гренландії (-44°С...-50°С). Літо холодне з відємними і близькими до нуля температурами. Територія між полярним колом і 60° пн. ш. лежить у субарктичному поясі, для якого характерна холодна зима і прохолодне літо з хмарною, дощовою погодою.

Між 60° і 40° пн. широти простягається помірний пояс з характерною холодною зимою і порівняно теплим літом. Однак у межах помірного поясу спостерігається диференціація кліматичних умов, пов’язана з характером підстилаючої поверхні. У східній частині поясу зима холодна й сніжна внаслідок впливу холодної лабрадорської течії, а літо тепле; на узбережжі часто бувають густі тумани внаслідок проходження фронту між холодною і теплою течіями поблизу о. Ньюфаундленд. У центральній частині взимку часто бувають снігопади і сніжні бурі, морози змінюються відлигами. Літо тепле, іноді зі зливами, посухами і суховіями. На заході помірного поясу клімат морський з незначними сезонними коливаннями температури і значними опадами протягом року.

На формування клімату субтропічного поясу впливають такі фактори як:

- повітряні маси, які змінюються за сезонами року.

-течії біля берегів материка.

- пануючі в цьому поясі вітри.

У тропічному поясі цілий рік жарко. Територія узбережжя материка і островів добре зволожена протягом року внаслідок впливу вологих океанічних повітряних мас. Територія Мексиканського нагіря і півострова Каліфорнія отримує мало опадів протягом року внаслідок впливу холодної Каліфорнійської течії.

Погода субекваторіального клімату змінюється мало. Протягом року температури повітря високі. Влітку збільшується кількість опадів.

4. Внутрішні води. Річки материка відносяться до басейнів Північно-Льодовитого, Атлантичного та Тихого океанів. Більшість з них починаються у Скелястих горах Кордільєр. Найбільша річка Пн. Америки - Міссісіпі з притокою Міссурі, що збирає воду з Аппалачів, Центральних і Великих рівнин. Міссісіпі має чітко виражений дощовий режим живлення. Найбільші притоки - Огайо, Ред-Рівер, Арканзас. Важливу водну систему материка утворюють Великі озера й річка Св. Лаврентія, які каналом зєднані з системою Міссісіпі і є посередником сполучення Міссісіпі - Атлантичний океан.

Найбільшою рікою басейну Пн. Льодовитого океану є система ріки Маккензі, у яку входять ріки Атабаска з оз. Атабаска і р. Невільнича з Вел. Невільничим озером. Ріка має переважно снігове живлення. Подібною до Маккензі э ріка Юкон. Багато води надходить також від озер влітку. Озера північної частини материка мають комбіновано тектонічне і льодовикове походження.

Річки басейну тихого океану характеризуються активною геологічною діяльністю. Найбільші з них - Колумбія і Колорадо, які живляться снігами і дощами у верхів’ях Скелястих гір і протікаючи по внутрішніх плоскогір’ях, розмивають пухкі породи і утворюють каньйони. До значних рік басейну Тихого океану також належать Фрейзер і Сакраменто.

У Кордільєрах багато озер гірсько-льодовикового і вулканічного походження. На Пд. внутрішніх плоскогір’ях Кордильєр поширені мілководні засолені озера з нестабільним рівнем води. Більшість з них представляє собою залишкові, зникаючі басейни озер, які утворилися у післяльодовикову епоху (Вел. Солоне озеро, Юта, Тахо). В межах Центральної Америки є також озера тектонічного походження. Найбільші з них - Нікарагуа і Манагуа.

Ріки, які стікають з Аппалачських гір на схід - короткі, але повноводні і швидкі. Більшість з них закінчуються у пд. східного узбережжя і впадають у Атлантичний океан формуючи великі естуарії (Гудзон, Делавер, Потомак та ін).