2.2. Органолептичні методи досліджень

Якість концентрованих кормів визначають органолептично безпосередньо на місці зберігання і в лабораторії.

При цьому звертають увагу на колір, запах, смак, вологість, натуру, ураженість шкідниками, грибами тощо.

Колір визначають при денному освітленні на білому або голубому папері. Доброякісне зерно має гладку поверхню, природний блиск та колір. Матовість, плямистість, відсутність блиску, потемніння верхівок свідчить про незадовільні умови заготівлі і зберігання зерна.

Зерно, що само зігрілося, може мати нальоти різних відтінків (білий, зелений, жовтий, рожевий, чорний…) внаслідок ураження грибами. Свіже зерно ячменю і вівса має світло-жовтий колір. Зеленуватий колір вівса свідчить про те, що його зібрали недостиглим, червонуватий – про самозігрівання в процесі зберігання тощо.

Поява щуплих, мало вагових, зморщених, бурих, чорних, потускнілих зерен, втрата сипучості, утворення грудок вказує на ураженість корму грибами. Такі корми слід направити для мікотоксикологічних досліджень в лабораторію.

Доброякісне борошно зерна сірувато-біле, а висівки сірі з коричнюватим або зеленуватим відтінком, що залежить від їх виду. Чим світліші висівки, тим у них більший вміст борошна і вища його якість.

Колір комбікорму залежить від тих компонентів, з яких він виготовлений. Частіше він буває сірого кольору з різними відтінками. Так, сінне борошно надає йому зеленуватого відтінку, кукурудза – жовтуватого.

Доброякісний соняшниковий шрот і макуха повинні мати сірий або коричневий колір з різними відтінками.

Льняна макуха – сіра або світло-коричнева, а шрот – сірий або сіро-бурий.

Соєва макуха і шрот – кремового, жовтого або світло-бурого кольору.

Бавовняна – світло-жовтого із зеленуватим або буруватим відтінком.

Колір перегрітих макух і шротів або пошкоджених при зберіганні значно відрізняються від кольору доброякісних кормів.

Кісткове борошно має білий колір із сіруватим відтінком.

Рибне борошно, залежно від сорту, може мати різні відтінки – від світло-сірого до жовтувато-сірого або коричневого.

Запах визначають як у цілому, так і подрібненому зерні. Для цього беруть у жменю корм, зігрівають його видихуваним повітрям і досліджують на наявність сторонніх запахів.

Якщо запах не виражений, то пробу концкорму насипають у склянку, заливають гарячою (60–70 °С) водою, накривають склом і через кілька хвилин, зливши воду, визначають запах.

Доброякісне зерно має специфічний, приємний зерновий запах внаслідок утворення різноманітних ароматичних речовин у процесі достигання.

При тривалому зберіганні воно набуває комірного запаху, який не знижує якості корму. За несприятливих умов достигання, заготівлі і зберіганні та під впливом мікробіологічних і біохімічних процесів запах зерна змінюється на солодовий, медовий, кислий, плісенево-тухлий чи гнильний.

Солодовий запах зумовлений життєдіяльністю мікроорганізмів. Колір такого зерна не змінений, однак воно є дефектним – першого ступеня зіпсованості.

Кислий запах спостерігається при процесах бродіння, які відбуваються при підвищенні вологості зерна. Воно дефектне – першого ступеня зіпсованості.

Плісеневе-тухлий запах виникає при розвитку грибів. Зовнішній покрив зерна втрачає блиск, темніє. Цей запах стійкий, не зникає при провітрюванні, митті, висушуванні і передається продуктам переробки. Зерно з таким запахом дефектне – другого ступеня зіпсованості.

Плісенево-гнильний запах має зерно, в якому в результаті розвитку гнильних бактерій і грибів відбувається розкладання білків, жирів і вуглеводів. Колір зерна темний, воно дефектне – третього ступеня зіпсованості.

Гнильний запах спричиняє інтенсивний розвиток гнильної мікрофлори. Оболонка зерна почорніла, ендосперм коричневий. Відчувається запах аміаку. Таке зерно дефектне – четвертого ступеня зіпсованості.

Зерно третього і четвертого ступенів зіпсованості згодовувати тваринам не дозволяється, а першого і другого – можна використовувати тільки після лабораторного дослідження на наявність токсинів.

При значному забрудненні зерна спорами сажки відчувається запах оселедця (триметиланін).

Зерно, пошкоджене мишами, має специфічний мишачий запах. При пошкодженні комірними шкідниками – набуває медового запаху.

Макухи і шроти не повинні мати сторонніх запахів. Пліснявий запах з’являється при неправильному зберіганні. У цих випадках проводять мікологічне і токсикологічне дослідження у лабораторних умовах.

Корми тваринного походження мають специфічний запах. Для недоброякісних, не придатних для згодовування кормів характерний тухлий або гнильний запах.

Доброякісне борошно і висівки мають приємний, хлібний запах. Несвіже борошно і висівки мають затхлий запах, а зіпсовані злежуються і мають сильний затхлий або гнильний запах.

Без спеціальних досліджень і обробки їх згодовувати тваринам не можна.

Запах комбікорму залежить від його складових. Доброї якості комбікорм повинен відповідати запаху компонентів і не мати затхлого, плісеневого й гнильного запаху.

С

Рис.13. Борошнистий кліщ: а. – самець, б. – самка

мак зерна визначають при його розжовуванні. Свіже, якісне зерно має солодкувато-молочний смак, воно склеюється у роті в тісто. Зерно, що зіпсувалося, має неприємний, гнильний смак, уражене довгоносиком – гіркий, а борошняним кліщем (рис. 13) – солодкувато-медовий. Солодкий смак має проросле і промерзле зерно, а кислий – зерно після самозігрівання.

При визначенні смаку треба впевнитись, що зерно не уражене грибами і бактеріями. До і після визначення смаку проб, рот потрібно пополоскати водою.

Смак якісних борошнистих кормів приємний, солодкуватий, без сторонніх присмаків, а зіпсованих – гіркий або кислий.

Смак макухи і шротів специфічний, характерний для кожного виду. Якщо вони зберігаються в сирому, погано провітрюваному приміщенні, то на них розмножуються гриби і бактерії. Такий стан зумовлює появу гіркого смаку.

Смак доброякісного комбікорму приємний, з відтінками окремих компонентів. При псуванні він має гіркий смак.