3. Непрямий шлях висловлень

3.1. Застосовуй імплікатури спілкування.

3.1.1. Порушуй максиму відношення.

3.1.2. Порушуй максиму кількості.

3.1.3. Порушуй максиму якості.

3.2. Висловлюйся неясно чи неоднозначно.

3.2.1. Порушуй максиму способу вираження.

Комуніканти звертаються до застосування стратегій увічливості в тому випадку, якщо МА являє загрозу "обличчю" якогось зі співрозмовників. П.Браун і С.Левінзон визначають такі.МА як "ликопошкоджувальні" (ЛПА) і наводять приклади, спираючись на "позитивне" чи "негативне" обличя кожного з комунікантів:

• вираження і прийняття подяки, вибачення, прийняття пропозиції тощо можуть завдати шкоди "негативному" обличчю мовця (М);

• вибачення, прийняття компліменту, самокритика й самозневага несуть загрозу "позитивному" обличчю М;

• "негативне" обличчя слухача (С) страждає у випадку наказів, рад, пропозицій, нагадувань, погроз, застережень, обіцянок та ін.

• нарешті, критика, несхвалення, незгода, протиріччя завдають шкоди "позитивному" обличчю С.

Необхідність здійснення якогось із ЛПА змушує мовця шукати шляхи його "увічливого" здійснення. У цьому випадку перед адресантом виникає ряд виборів, які Браун і Левінзон визначають як "стратегії ликопошкоджувальних актів":

Отже, на думку вищезгаданих авторів найбільш увічливим є відхилення від здійснення МА, а найменш увічливим - здійснення його прямо і без зм'якшення. На практиці ж доречність застосування якоїсь із стратегій визначається комунікантами з урахуванням ряду факторів, з яких головними є ступінь близькості знайомства і відносна влада адресату над мовцем.

Істотним чинником є також "соціокультурна" складова, тобто перевага якоїсь із стратегій у певній лінгвокультурній спільноті. Цей чинник неодмінно повинний враховуватися при міжкультурній комунікації, перекладі й ін. Наприклад, в англомовному дискурсі британців особливо важливими є стратегії захисту "негативного" обличчя - звідси достаток засобів зниження категоричності в мовленні (предикати думки, слова гаіпег, .іизі і т.п. ), що опускаються при перекладі. Для американців істотні стратегії захисту "позитивного" обличчя мовця: говорити багато і докладно про свої досягнення; підкреслювати свою оригінальність добре, це не самоутвердження за рахунок іншого, тому що від слухача очікується така ж щирість у позитивних самооцінках. Навпаки, у японців традиційним є зменшення власних достоїнств і перебільшення недоліків - скромність розглядається як істотна позитивна якість. Студентам, що вивчають іноземні мови, необхідно прагнути освоєння національних специфічних засобів мовленнєвої поведінки в даній лінгвокультурній спільноті - це допоможе їм обійти багато "підводних рифів" міжкультурної комунікації.

5. Роль прагматичних зв’язків у діалозі.

Умови успішності мовленнєвих актів і їхнє порушення на рівні прагматичних зв'язків реплік у діалозі досліджує О.В. Падучева. Прагматичні зв'язки - це такі, в які істотним чином включається мовленнєвий акт, з його умовами успішності, його учасниками, презумпціями (пресупозиціями) цих учасників, із природними законами сполучуваності мовленнєвих актів один з одним та ін.

Розглянемо чотири види прагматичних зв'язків у діалозі.

Перший тип прагматичних зв'язків - це зв'язки між мовленнєвими актами, до складу яких входять співвідносні репліки, тобто природні зв'язки, у силу яких, наприклад, за питанням повинна піти відповідь. Ці зв'язки можна назвати узгодженням реплік за ілокутивною функцією. Іллокутивна функція висловлення - це вираження того чи іншого комунікативного наміру мовця -такого, як прохання, наказ, порада, повідомлення, твердження, вираження подяки, питання і т.д. Закони узгодження відповідних мовленнєвих актів за ілокутивною силою до кінця не описані, але деякі закономірності очевидні:

1. Природною реакцією на твердження буде підтвердження (і, можливо, розвиток ідеї") чи заперечення:

• Цікавий був фільм.

• Мабуть, так.

2. Питання передбачає відповідь:

• Хочеш чаю?

• Так.

3. Спонукання - згода або відмова:

• Приходь сьогодні на вечірку.

• Вибач, не можу.

4. Для мовленнєвих актів, що Дж. Серль відносить до категорії експресивів, тобто для подяк, заяв, поздоровлень та ін., доречні відповідні реакції теж чітко регламентовані:

-Дякую!

- Будь ласка!

Крім того, природною реакцією на кожне з цих висловлень буде перепитування або питання-уточнення. Наприклад: Чацкий. А Гийоме, француз, подбитьій ветерком, он не женат еще? Софья. На ком?

Важко сказати, якою має бути нормативна реакція на лайку:

• Йолоп! - процідив крізь зуби Олег.

• Що ти сказав?

• Я сказав, що ти йолоп.

У наступному прикладі узгодження реплік за іллокутивною силою полягає в тому, що перша репліка містить обвинувачення, а друга - спробу виправдатися:

- Кто зто тебе позволил тратить общие деньги на личные нужды? — спросил Калачев.

- Я больше не буду. ("Зигзаг удачи")

Картина співвідношень між відповідними актами значно затемнюється через численність у мовленні непрямих мовленнєвих актів: Графиня внучка. Вернулись холостые?

Чацкий. На ком жениться мне? (= 'Не на ком жениться, поэтому я холост');

(А. Грибоедов. Горе от ума)

-І все? (= 'Обмаль')

-Хіба мало? ( ='По-моєму, досить')

Формально тут обидві репліки - інтеррогативи; а за справжнім комунікативним наміром у першому прикладі друга репліка є не питанням, а негативною відповіддю; а в другому діалозі жодна з реплік не є питанням.

Проекція власного смислу речення на контекст його мовленнєвого акту (іллокутивна функція якого може виявлятися тільки за узгодженням з попереднім мовленнєвим актом) дозволяє виявити в ньому додаткові імплікації:

Леді Чілтерн. Роберт не здатний на необачний вчинок.

Лорд Горінг. Будь-хто здатний на необачний вчинок.

(О. Уайльд. Ідеальний чоловік)

Друга репліка осмислюється як заперечення до твердження, що міститься в першій: зрозуміло, що імплікація будь-хто здатний Роберт здатний припустима завжди, але актуальність цієї імплікації породжується контекстом, у якому доречним буде заперечення.

Узгодження іллокутивних функцій висловлень у діалозі добре ілюструється на прикладах його порушення, що створює аномалію:

• Здорово, кума!

• На ринке бьта.

• Аль тьі глуха?

• Купила петуха.

Другий клас прагматичних зв'язків у діалозі: репліка у відповідь звернена на умову успішності, вдалості мовленнєвого акту (А2 зрозумів А1, одержав адекватну, з його погляду, реакцію на своє висловлення). Реакція слухача може полягати в тому, що він заперечує виконання цієї умови або ставить її під сумнів, вимагає від мовця підтвердження, що вона виконується, та ін. Наведемо приклади, що стосуються основних видів мовленнєвих актів і їхніх умов успішності.

1. Мовленнєвий акт питання. Його умова щирості - 'М хоче мати інформацію'. Приклади діалогів, де слухач замість відповіді вимагає підтвердження, що цю умову виконано, або просто заперечує той факт, що її виконано:

Фамусов. Что за история? Софья. Вам рассказать?

Інша умова успішності питання - 'М не знає відповіді'. Приклади реплік, звернених на цю умову:

- Ти поїдеш?

- Що за питання! ('А як же! Чого тут питати! Що ти питаєш! Ти ж сам знаєш і т.і.')

Якщо слухач відповідає мовцю, що той сам повинен знати відповідь на своє питання, це рівносильно заяві про недоречність його питання:

• А навіщо вам бите скло?

• Ти, Семіцвітов, просто-таки дурень.

("Стережися автомобіля!") Приклад репліки, зверненої на умову 'М довіряє С: Юлия. Да ведь не верю я вам...

Дергачев. Не верите. А сами спрашиваете! ("Последняя жертва") Репліка, що виражає недовіру, може йти за будь-яким мовленнєвим актом:

• Славний ти в нас воїн, Скарпхединн.

• Не знаю цього, - сказав Скарпхединн і посміхнувся.

Умова, що стосується слухача, - 'С знає відповідь'. Приклади діалогів, де репліка у відповідь звернена на цю умову, а саме, констатує, що її не виконано: Дон Гуан. Когда ж опять увидимся? Донна Анна. Не знаю.

(А.С. Пушкин. Каменньїй гость.)

Інша умова, що стосується слухача, - 'С захоче повідомити відповідь', 'С вважає питання М законним, правомірним': Фамусов. Не хочешь ли жениться? Чацкий. А вам на что?

2. Мовленнєвий акт твердження. Його умова щирості - 'М вважає (переконаний), що р', де р - деяке судження. Інша умова успішності твердження - 'М має підстави вважати, що р'. Приклади реплік, звернених на ці умови:

Моцарт. А гений и злодейство - две вещи несовместніїе...

Сальери. Т думаешь?

Формули-кліше для вираження сумніву щодо вірогідності відомостей: Вперше чую, звідки ти взяв? Хто тобі сказав? Про це б знали. Частий спосіб вираження сумніву у вірогідності відомостей мовця - репліки, що починаються з чому:

—Я вважаю це ненормальним. - Чому ж це?

3. Мовленнєвий акт спонукання має попередню умову 'С в змозі зробити

дію .ГГ:

- Випий вина, - бадьоро запропонував Березневий Заєць.

- Я щось його не бачу, - сказала Аліса.

- Ще б пак! Його тут і немає! - відповів Березневий Заєць.

- Навіщо ж ви мені його пропонуєте? -розсердилася Аліса. - Це не дуже й чемно. (Л. Керол. Аліса в країні чудес.) Інша умова - 'С має право вимагати чи просити':

- Не задерживайте нас!

- А ыі кто такая?

("Зигзаг удачи")

Прагматичною реакцією на будь-який мовленнєвий акт може бути відмова слухача продовжувати розмову ("адресат захищається від агресії"):

- Ви застрахували своє життя?

- Слухай. Навіщо лякаєш? ("Стережися автомобіля!")

Третій вид прагматичної діалогічної реакції - це репліка, звернена на презумпцію (пресупозицію) попереднього висловлення; а саме: слухач виражає свою незгоду з презумпцією мовця. У монологічному тексті висловлення, що суперечить презумпції попереднього тексту, порушує його зв'язність. Тим часом у діалозі слухач може виразити свою незгоду з пресупозиціями мовця. Це буде законна реакція, що не порушує зв'язності діалогічного тексту, але зв'язність тут знов-таки прагматична, оскільки слухач повинний: 1) виділити з висловлення деякий семантичний компонент; 2) оцінити його як презумпцію мовця; 3) виразити свою незгоду з цією презумпцією. Відомий приклад діалогу, що зводиться до з'ясування презумпцій, - діалог Аліси і Березневого Зайця:

- Випий ще чаю, — сказав Березневий Заєць, нахиляючись до Аліси.

- Ще? - перепитала Аліса з образою. - Я ще нічого не пила.

Часто відповідна репліка слухача націлена на презумпцію мовця про існування й одиничність об'єкта в загальному полі зору мовця і слухача; тобто мовець не може ототожнити референта за наданою йому дескрипцією (чи робить вид, що не може):

- А Горобця навіщо приписали?

- Якого горобця, - запитав Собакевич. (Гоголь. Мертві душі) Дескрипція може однозначно ідентифікувати об'єкт, але, якщо слухач не згодний з концептом (поняттям), приписуваним об'єкту з її допомогою, це теж служить підставою для репліки, зверненої на презумпцію:

- Не стоит так сердиться из-за старой погремушки.

- Она не старая.

(Л. Кзрролл. Алиса в Зазеркалье)

Реакції, звернені на презумпції, як і реакції на умови успішності мовленнєвого акту, - все це непрямі реакції на висловлення: мовець, котрий одержав таку реакцію, взагалі кажучи, зазнав невдачі.

Фактично адресат має свободу вибору прореагувати на намір мовця, як він його розуміє, ігноруючи невідповідні до нього презумпції, або ж "причепитися" до нього. У відомій розмові Аліси з Шаптай-Болтаєм у відповідь на його питання: "Скільки, ти сказала, тобі років?" - Аліса відповідає: "Сім років і шість місяців". Коли ж Шалтай-Болтай лає Алісу, що та відповіла неправильно, оскільки Аліса не збагнула в питанні підступу - помилкової презумпції про те, що вона вже казала Шалтаю про свій вік, -Аліса повідомляє: "Я думала, ви маєте на увазі "Скільки мені років?".

І ще один вид прагматичної зв'язності - зв'язність, заснована на виявлених мовцем імплікатурах дискурсу. Приклад імплікатури, що привів П. Грайс:

А (стоя у машиньї): Уменя кончился бензин.

Б: Бензоколонка за поворотом.

Даючи свою відповідь, Б зобов'язаний мати на увазі, що в даній бензоколонці в даний момент можна купити бензин, чи, принаймні, не виключати такої можливості, у противному випадку В, даючи свою відповідь, порушував би постулат релевантності. Зв'язність діалогу досягається імплікатурою 'Бензоколонка працює', а сама ця імплікатура виникає як наслідок припущення його зв'язності.

Отже, з'ясовуються наступні аспекти зв'язності діалогу, що природньо вважати прагматичними: 1) узгодження реплік за ілокутивною силою; 2) зв'язок реплік з умовами успішності попереднього мовленнєвого акту, минаючи зміст висловлення; 3) спрямованість репліки на презумпцію попереднього висловлення; 4) зв'язок реплік, установлюваний на основі звертання до імплікатур дискурсу. Цим, вочевидь, не вичерпується розмаїття прагматичного зв'язку в діалогічному тексті, для вивчення якого може бути використаний апарат теорії мовленнєвих актів.

Література:

ЛЕКЦІЯ 4 ДИСКУРС ЯК КОГНІТИВНО-КОМУНІКАТИВНИЙ ФЕНОМЕН

План

1. Трактування поняття «дискурс» у лінгвістиці.

2. Модель дискурсу.

3. Типологія дискурсу.

4. Категорії дискурсу

5. Одиниці і структура дискурсу

6. Структура дискурсу за Т. ван Дейком.

7. Методи дискурсивного аналізу.

8. Дискурсивні стратегії і тактики.