3. Типологія дискурсу.

Діалогічний і монологічний дискурс виділяються за критерієм наявності зміни комунікативних ходів [Земская 2004, с. 258]. Іншими релевантними видовими розмежуваннями дискурсу на рівні тексту є жанрово-стильове (розмовний, публіцистичний, науковий, художній, діловий) [Бацевич 2004, с. 138; Бєлова 2002] і кодове (німецько-, англо-, україно-, російськомовний дискурс і т.д.).

Можна також класифікувати дискурс і на інших рівнях: на рівні мовленнєвої діяльності виділяються мовленнєві (прагматичні, стратегічні) різновиди дискурсу (аргументативний, конфліктний, гумористичний тощо); на рівні комунікативної діяльності - соціо-комунікативні різновиди (педагогічний, юридичний, політичний, медичний тощо) (про типологію дискурсу див. [Бєлова 2002; Солощук 2006: 120 її; Шевченко, Морозова 2005]).

4. Категорії дискурсу

Система дискурсу - це гештальт, єдність процесу й результату, текст у ситуації реального спілкування, що може бути розподілний на продукування і сприйняття дискурсу, або його протікання (аспект динаміки), та текст - його результат (аспект статики). Тобто текст є лише одним із складників дискурсу - комунікативного процесу, веде до створення певної структури - тексту.

Завдання аналізу тексту та аналізу дискурсу не співпадає. Аналіз тексту, як відомо із стилістики, лінгвістики тексту, спрямований на структурно-семантичні характеристики окремих висловлень, їх взаємовідношення та роль у створенні цілісного тексту, його окремих структурних частин, стилістично-жанрові особливості тексту тощо. На відміну від цього аналіз дискурсу фокусується на комплексі лінгвальних і позалінгвальних чинників комунікативної діяльності, на ситуації (предметні та комунікативні), когнітивних характеристиках спілкування, його соціально-культурній складовій, ідеології та ментальності, які є його підґрунтям.

Відповідно, категорії дискурсу екстраполюються і на категорії тексту-результату, і на такі, що характеризують дискурс-процес. При чому вочевидь немає протиріччя між категоріями тексту й дискурс)| адже перший є результатом останнього. Тому сукупність категорій представляють у вигляді шкали із полюсами: катеігорії тексту ­­­- категорії дискурсу, де одні більшою мірою тяжіють до першого полюсу, а інші - до другого:

полюс категорій тексту

Когезія

Коерентність

Прийнятність

Інформативність

Інційність

Адрсатність

Ситуативність

інтертекстуальність

…

комунікативні принципи

зміна ролей

метакомунікативність (фатичність)

інтердискурсивність В

Полюс категорій дискурсу

Цілісність системи категорій дискурсу зумовлена самою природою дискурсу як гештальта.

Розмитість меж між окремими категоріями, їхнє взаємопроникнення полягаєу тому що саме виділення категорій є евристичним прийомом. Фактично їх дія у дискурсі одночасна, вони зумовлюють одна одну.

5. Одиниці і структура дискурсу

Мінімальною одиницею комунікативної дії визнають комунікатвний акт, а одиницею комунікативної взаємодії - обмін (його також визначають як інтерактивний блок, просв інтеракцію, елементарний цикл [Сусов 1984; Макаров 2003, с. 186-187). В класичній теорії мовленнєвих актів він визнається мінімальною одиницею мовленнєвої дії (на відміну від взаємодії) [Остін 1986] і практично обмежується аспектами мовця та його інтенції. У новій когнітивно-комунікативній парадигмі, де постмодернізм прийшов| на зміну механістичності й раціоналізму, а конструктивізм - інтерпретаціоналізму поняття мовленнєвого акту не відкидається, а набуває нового змісту. Тлумачення дискурсивного значення як конструкта акцентує активну роль слухача, потрибує прийняття до уваги контекста й ситуації, пресупозицій, які поділяють комуніканти. Дискурс має інтерактивну природу, пор.: у комунікативній події комуніканти „роблять" щось більше, ніж просте вживання мови або передавання ідей - вони взаємодіють" [ван Дуйк, с. 2].

Отже, мінімальною одиницею дискурсу слід визнати мовленнєвий акт - мовленнєву взаємодію мовця і слухача для досягнення певних перлокутивних цілей мовця шляхом конструювання ними дискурсивного значення у ході спілкування. Мовленнєвий акт складається з аспектів адресанта і адресата (однаково важливих у дискурсі) та розгортається за певним когнітивннм сценарієм з урахуванням прагматичних пресупозицій.

Поєднані у послідовність, мовленнєві акти утворюють мовленнєвий хід, хоча мовленнєвий хід може складатися із одного мовленнєвого акту мовця. Мовленнєвий хід відповідає поняттю репліки і в діалозі визначається межами мовлення одного мовця.

Послідовність зв'язаних мовленнєвих ходів складає мовленнєвий крок або обмін, який здебільш трактується як суміжна пара реплік [Левінсон 1983], інтерактивний блок [Сусов 1984: 7] або діалогічна єдність. Елементарна діалогічна єдність як одиниця мовлення є обміном із двох ходів (стимул - реакція), а складні обміни можуть налічувати три і більше реплік - ходів (на зразок стимул - реакція -підтвердження - ... і т.д.). У класичній прагмалінгвістиці елементарний обмін, як правило, визнавався базовою одиницею мовленнєвого спілкування - взаємодії кількох комунікантів.

Послідовність декількох мовленнєвих кроків, з'єднаних тематично і слугуючих досягненню поставленої мети спілкування, позначається як трансакція - відповідник поняття (мікро)діалога в мовленні.

Найбільшим елементом в структури дискурсу є мовленнєва подія [Ван Дейк 1989], яку визначають як закінчене мовленнєве спілкування, розмову, інтеракцію, що відповідає у мовленні макродіалогу або (мікро)тексту. За Т. Ван Дейком, мовленнєва подія означає, що „люди користуються мовою для того, щоб передати ідеї або переконання (або виразити емоцію), роблячи це як частину більш складних соціальних подій, наприклад, у таких специфічних ситуаціях, як зустріч з друзями, телефонний дзвінок, <...> коли пишуть читають статтю в газеті" [ван Дейк 1997: 2]. Отже прикладами мовленнєвої події слугують усні й письмові дискурси: переговори, телефонні розмови, бесіди хворого з лікарем, тексти листів і т. ін.