18. Європейська культура Нового часу, її техногенна спрямованість.

Новий час - епоха, яка охоплює період з XVII до кінця XIX ст. Після цього починається період так званої "новітньої історії", що триває і по наш час.

Контури неоєвропейської культури стали виявлятися у XVII ст. Реформація, що розпочалась в епоху Відродження, була вже зародком культури нового типу. Вона проклала дорогу до переосмислення догматів християнства. Протестантизм самим фактом свого існування утверджував можливість різного тлу­мачення священного писання. Духовна атмосфера в суспільстві змінилась під впливом англійської революції у XVII ст., а потім – французької у XVIII ст. Саме вони ознаменували настання нової ери в історії Європи і становлення нової європейської культури. За соціальним змістом це був період формування і утвердження в Європі буржуазних соціальних відносин. У даному випадку йдеться про фіксацію того факту, що центр життя ♦виробничої, ♦культурної, ♦соціально-політичної діяльності змістився у міста, де бурхливо почали розвиватися різноманітні форми промисло­вої діяльності. Це призвело до появи машинного виробництва, яке революціонізувало всю людську діяльність взагалі.

Паралельно зі змінами у діяльності відбувались зміни у суспіль­них стосунках: 0розриваються колишні зв 'язки особистої залеж­ності людини від людини, 0зникає "велика сім'я", а натомість з'являється вільний, автономний індивід, що є засадою явища під назвою "буржуазний індивідуалізм". Все це спричиняє шалене при­скорення темпів життя, зростання масштабів соціальної динаміки.

Відбуваються величезні зміни у розвитку наукового природоз­навства і філософії. Галілей вперше звернув увагу на розробку методології науки. Йому належить думка, що наука має спира­тися на спостереження та експерименти і користування матема­тичною мовою. Саме на цій основі Ньютон створив класичну механіку. Видатні філософи XVII ст. - Ф. Бекон, Т. Гобс, Ф. Де-карт, Б. Спіноза, Г. Лейбніц та інші — звільнили філософію від схоластики і повернули її обличчям до науки. Основою філософсь­кого пізнання для них стала не сліпа віра, а розум, що спирається на логіку і факти.

Відбулись суттєві зрушення і в інших сферах духовного життя:

-        з'являється мистецтво в його розумінні, тобто мистецтво світське, автономне у своєму розвитку;

-        народжується роман як літературний жанр, опера, сучасний театр, архітектура масових забудов, промислова архітектура;

-        виникають національні академії наук, з'являються перші га­зети та часописи, у тому числі і наукові, з'являється міський транспорт.

Нарешті все це знайшло своє виявлення у новому світогляді:

♦світ тепер розглядається як об'єкт, на який спрямовується людська активність, а сама людина - як суб'єкт, тобто вихід­ний автономний пункт активності;

♦світ постає в якості нескладного механізму, типовим взірцем якого був механічний годинник;

♦людина повинна пізнати цей механізм та опанувати його (гасло "Знання є сила" стає показовим у цьому плані);

♦природа тепер поділяється на живу та неживу, але й та, й інша є лише основою для росту людської могутності;

♦ нарешті, вважається, що людина, спираючись на свій розум, повинна перетворити середовище своєї життєдіяльності, зро­бивши його оптимальним.

З XVII ст. бере початок й інша особливість культури Нового часу - її багатонаціональність, багатомовність. Середньовічна латинь поступилась місцем національним мовам; це, з одного боку, збагатило європейську культуру традиціями і досвідом на­родної творчості, а з іншого - зробило досягнення культури більш доступним для народів Європи. Розпочався підйом національних культур, що стало базою розвитку загальноєвропейської куль­тури, єдиної у своїй багатоманітності. Живописці Рубенс, Рембрандт, Веласкес, Гойя, Пуссен, драматурги Лопе де Вега, Мольєр, композитор Глюк, "батько нової педагогіки" Ян Амос Коменський - творчість кожного з цих геніїв XVII ст. національна і разом з цим складає досягнення всієї європейської культури в цілому. В країнах Європи виникають оригінальні художні школи і літе­ратурні напрямки, в яких по-різному находять відбиття два ве­ликих художніх стилі у європейському мистецтві того часу - ба­роко і класицизм. Розквіт європейської культури став результа­том взаємообміну між культурними досягненнями європейських держав. Контакт і взаємодія культур - це одна із вирішальних умов культурного прогресу, що вивело Європу у Новий час на передові позиції у світі.

В українському мистецтві XVI - XVII ст. відбився пафос на­ціонально-визвольної боротьби. В цей час виробляються форми так званого українського бароко, своєрідність якого значною мірою зумовлена впливом національного фольклору.