3.3. Соціальна робота з людьми похилого віку

Громадяни, які утримуються в стаціонарних установах системи соціального захис­ту населення, отримують увесь комплекс соціальних послуг - від медичної допомоги до соціально-трудової ре­абілітації. З урахуванням віку, стану здоров'я та деяких інших факторів в системі Міністерства праці та соціальної політики Ук­раїни утворені різноманітні типи установ: будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни і праці, дитячі будинки-інтернати, психоневрологічні інтернати, спеціальні будинки-інтернати, територіальні центри для осіб похилого віку та інвалідів. Мешканці будинків інтернатів та пансіонатів забезпечуються відповідно до встановлених норм житлом, харчуван­ням, цілодобовим медичним обслуговуванням, комунально-побутовим обслуговуванням, організацією працетерапії, організацією культурно-масової та оздоровчо-спортивної роботи. Якщо особи, які проживають в інтернатах та пансіонатах, по­требують стаціонарної медичної допомоги, то вони направляються на лікування до відповідних лікувально-профілактичних закладів Міністерства охорони здоров'я України в установленому порядку. За особами, які проживають в інтернатах та пансіонатах, зберігається право на отримання пенсій і допомог відповідно до чинного законодавства.

Будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці є стаціонарною соціально-медичкою установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. До цих закладів приймаються на дер­жавне утримання особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої групи, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового об­слуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним виснов­ком не протипоказане перебування у будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати за зако­ном. Переважне право на влаштування до будинку-інтернату мають ветерани згідно із Законом України «Про основні засади соціального захисту вете­ранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», члени сімей загиблих військовослужбовців. Як виняток, до будинку-інтернату можуть прийматися особи похилого віку та інваліди, які мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних відповідно до чинного законодавства їх утримувати, якщо вони з об'єктивних причин не можуть цього робити. За наявності вільних місць до будинку-інтернату можуть прийматися особи, які мають працездат­них дітей або родичів, які відповідно до чинного законодавства зо­бов'язані їх утримувати, за умови стовідсоткового відшкодування будинку-інтернату витрат на їх утримання. Особам, які мають згідно з чинним законодавством України пільги і влаштовуються до будинку-інтернату на платній основі, розмір суми сплати за їх утримання розраховується з урахуванням наявних пільг. Для ба­жаючих громадян та інвалідів за наявності вільних приміщень у будинку-інтернаті можуть утворюватись відокремлені від основ­ного контингенту підопічних платні відділення, які працюють на основі госпрозрахунку. Громадяни похилого віку та інваліди, вете­рани війни і праці за наявності вільних місць у будинку - інтернаті можуть прийматися до будинку-інтернату на тимчасове проживан­ня терміном від 1 до 6 місяців, як на загальних підставах, так і на платній основі.

Спеціальний будинок-інтернат для осіб похилого віку та інвалідів є медико-соціальним закладом, призначеним для постійного проживання інвалідів І та II і груп громадян похилого віку (чоловіків віком понад 60 років, жінок - понад 55 років) із чис­ла звільнених з місць позбавлення волі особливо небезпечних реци­дивістів та інших осіб, за якими відповідно до чинного законодав­ства встановлено адміністративний нагляд, а також тих осіб, які направляються з приймальників-розподільників із числа вказаних інвалідів і престарілих, раніше судимих або неодноразово притягу­ваних до адміністративної відповідальності за порушення громадсь­кого порядку, якщо зазначені особи потребують догляду, побутово­го і медичного обслуговування, систематичного та цілеспрямованого виховного впливу державних і громадських організацій. Спеціальний будинок-інтернат розміщується у спеціально побу­дованих або пристосованих будинках з необхідними приміщення­ми, які повинні відповідати санітарно-гігієнічним, протипожеж­ним вимогам і вимогам техніки безпеки, мати всі види комунального благоустрою для проживання осіб похилого віку та інвалідів.

Тут створюються лікувально-виробничі (трудові) май­стерні, а у спеціальному будинку-інтернаті, що знаходиться в сільській місцевості, крім того, підсобне сільське господарство.

Особи, які проживають у спеціальному будинку-інтернаті, мо­жуть прийматися на тимчасові роботи в цьому закладі відповідно до чинного законодавства на посади молодшого медичного персона­лу і робітників на умовах неповного робочого дня з оплатою пропорційно відпрацьованому часові, якщо праця їм не протипо­казана за станом здоров'я.

Тимчасове вибуття осіб похилого віку та інвалідів із спеціально­го будинку-інтернату в особистих справах дозволяється директором цього закладу на строк не більше одного місяця, а для осіб, які пе­ребувають під адміністративним наглядом, - за погодженням з орга­нами внутрішніх справ з урахуванням висновку лікаря про мож­ливість виїзду. Витрати, пов'язані з поїздкою, не відшкодовуються.

Відвідування осіб, що мешкають в будинку-інтернаті, родича­ми чи знайомими дозволяється в порядку, встановленому директо­ром цього будинку-інтернату.

Виписка особи похилого віку або інваліда із спеціального бу­динку-інтернату провадиться за його заявою з дозволу відповідно Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального за­хисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації за наявності житлової площі, засобів до існуван­ня та можливості обслуговувати себе або за наявності письмової згоди родичів, які мають змогу його утримувати і здійснювати не­обхідний догляд за ним, а також у разі встановлення третьої гру­пи інвалідності інваліду І або II групи.

За клопотанням адміністрації спеціального будинку-інтернату особи похилого віку та інваліди рішенням відповідного вищевказа­ного регіонального органу праці і соціального захисту можуть бу­ти переведені в інші будинки-інтернати системи соціального забез­печення [11].

Територіальний центр соціального обслуговування є спеціальною установою, яка надає послуги громадянам похилого віку та самотнім непрацездатним громадянам, спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності та соціальної активності.

Територіальні центри мають у своїй структурі: відділення соціальної допомоги вдома, відділення соціально-побутової реабілітації; відділення гуманітарної та благодійної допомоги; відділення організації харчування; відділення денного перебування; лікувально-оздоровчий комплекс; відділення медично-соціальної реабілітації; стаціонарне відділення для постійного або тимчасового проживання; спеціальні житлові будинки для самотніх непрацездатних громадян; лікувально-виробничі майстерні, спеціальні цехи, дільниці, підсобні сільські господарства, у тому числі на госпрозрахунковій основі; дієтичні їдальні.

Територіальний центр утримують за рахунок коштів, виділених з місцевого бюджету на соціальний захист населення, інших надходжень, у тому числі у вигляді прибутку від діяльності підсобних сільських господарств, спеціальних цехів і дільниць центру, а також коштів благодійних фондів, пожертвувань тощо.

Напрямки роботи територіального центру: якісне надання різних видів (до 40) побутових, медично-соціальних послуг громадянам похилого віку відповідно до висновків лікарів про ступінь втрати здатності до самообслуговування; придбання та доставка товарів з магазину або ринку за рахунок обслуговуваних громадян, приготування їжі, доставка гарячих обідів, годування, у тому числі у пунктах харчування, їдальнях тощо; виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів, відвідування хворих в закладах охорони здоров'я, здійснення лікувально-оздоровчих, профілактичних заходів та соціально-психологічної реабілітації, госпіталізація, консультування у лікарів та інших спеціалістів; створення умов для посильної праці, у тому числі навчання і трудової перекваліфікації громадян похилого віку; надання платних послуг через пункти побуту (хімчистка, прання білизни, ремонт одягу, взуття і побутової техніки, перукарські послуги тощо); оплата платежів; читання вголос преси; обробіток присадибних ділянок; оформлення документів на санаторно-курортне лікування, влаштування до будинку-інтернату, будинку для ветеранів тощо; організація надання різних видів протезно-ортопедичної допомоги; оформлення замовлень та організація контролю за своєчасним і якісним обслуговуванням підприємствами торгівлі, громадського харчування, побуту, зв'язку, службами житлово-комунального господарства, закладами культури, колективними сільськогосподарськими підприємствами тощо; встановлення і підтримання зв'язків з підприємствами, установами та організаціями, де колись працювали підопічні, для надання їм допомоги.

Соціальна робота з людьми похилого віку в Україні прирівнюється до соціальної роботи на рівні помічника соціального працівника в соціальних службах розвинених країн світу. За своїм характером вона є малопрестижною і низькооплачуваною. Робота із людьми пізнього віку дорослості завжди вважалась і вважається, на думку спеціалістів соціальної сфери і науковців, однією із найтяжчих як у фізичному, так і в психологічному плані. Нині більшість співробітників соціальної сфери (лікарі, медичні сестри, адміністрація, керівний та обслуговуючий персонал) вимушені працювати зі старими людьми через певні життєві обставини, а не внаслідок справжнього професійного покликання. У той час, коли за кордоном створюються вищі навчальні заклади для людей похилого віку, є розгалужена система рекреаційних і реабілітаційних закладів для цієї категорії населення, у нашій державі основна увага приділяється підтримці нормального життєвого рівня громадян похилого віку на рівні виживання.