- •1.Фізіологічні та біохімічні функції крові.
- •2. Дихальна функція еритроцитів. Транспорт кисню та діоксиду вуглецю. Біологічна роль кисню.
- •4. Кислотно-основний стан організму людини. Буферні системи крові, функція легень і нирок.
- •5. Порушення кислотно-основного стану: метаболічні та респіраторні алколози і ацидози, механізми їх виникнення.
- •6. Білки плазми крові та їх клініко-біохімічна характеристика.
- •7. Імуноглобуліни: структура, біологічні функції, механізми регуляції синтезу імуноглобулінів.
- •8.Біохімічні механізми імунодефіцитних станів: первинні (спадкові) та вторинні імунодефіцити; синдром набутого імунодефіциту людини.
- •9.Медіатори та гормони імунної системи; цитокіни (інтерлейкіни, інтерфе рони, білково-пептидні фактори регуляції росту та проліферації клітин).
- •10. Компоненти системи неспецифічної резистентності організму та тестові білки “гострої фази” запальних.
- •12. Калікреїн-кінінова система.
- •24. Активні форми кисню та механізм їх утворення
- •37. Патобіохіміяжовтяниць. Жовтяниціновонароджених.
- •40. Реакції кон'югації в гепатоцитах: біохімічні механізми, функціональне значення
- •41. Біохімічні механізми сечоутворювальної функції нирок.
- •42. Роль нирок в регуляції електролітного складу та рН рідин організму.
- •43. Гормональні механізми регуляції водно-сольового обміну та функцій нирок.
- •45. Клініко-діагностичне значення аналізу складу сечі.
- •46. Біохімія м’язів: білки, вуглеводи, ліпіди.
- •47. Молекулярні механізми м'язового скорочення. Джерела атф.
- •48. Особливості біоенергетичних процесів у міокарді. Зміна активності ензимів плазми крові при гострому інфаркті міокарду.
4. Кислотно-основний стан організму людини. Буферні системи крові, функція легень і нирок.
Регуляція кислотно-основного стану в організмі здійснюється за участю буферних систем крові та функціонування легенів і нирок. Буферні системи — це суміші слабких кислот з солями цих кислотта сильних лугів, що нейтралізують, відповідно, луги та кислоти, які можуть накопичуватися в організмі під час обміну речовин.
До буферних систем організму належать: бікарбонатна система, фосфатнасистема, система білків плазми крові, система гемоглобін-оксигемоглобін. Найбільше значення для підтримання кислотно-лужного балансу крові та всьогоорганізму мають бікарбонатна буферна система та система гемоглобіну.
Бікарбонатна буферна система складається з вільної вугільної кислоти, що розчинена в плазмі та еритроцитах, та розчиненихбікарбонатів — натрію (в плазмі) та калію (в еритроцитах).
Буферна система гемоглобіну. Здатність гемоглобіну та оксигемоглобіну бути компонентами відповіднихбуферних систем пов’язана з їх властивостями як кислот, що здатні утворювати веритроцитах нестійкі калієві солі.
Легені та нирки беруть участь у підтриманні КОС, регулюючи екскреціюабо затримку в організмі надлишку кислих або основних продуктів метаболізму.Зокрема, виділення легенями діоксиду вуглецю під час дихання протидіє накопиченню в крові кислих еквівалентів. Нирки здатні як до екскреції кислих (кисліфосфати тощо) або лужних продуктів (Na2HPO4, іонів амонію), так і до затриманнялужних еквівалентів шляхом реабсорбції бікарбонатів.
5. Порушення кислотно-основного стану: метаболічні та респіраторні алколози і ацидози, механізми їх виникнення.
Порушення кислотно-лужного балансу — патологічні стани, що характеризуються надмірним накопиченням в організмі кислих (ацидоз) або лужних(алкалоз) сполук. Залежно від біохімічних та патофізіологічних механізмів розвитку, розрізняють такі форми порушень кислотно-лужного балансу:
– метаболічний ацидоз — характеризується зменшенням концентрації HCO3–внаслідок накопичення в організмі кислот або втрати лугів;
– метаболічний алкалоз — характеризується підвищенням концентрації HCO3–внаслідок втрат організмом кислот або, рідше, накопиченням лугів;
– респіраторний ацидоз — є результатом зростання концентрації вугільноїкислоти внаслідок порушення виділення CO2 легенями;
– респіраторний алкалоз — характеризується зниженням вмісту в крові вугільної кислоти внаслідок легеневої гіпервентиляції та підвищеного виділення СО2.
6. Білки плазми крові та їх клініко-біохімічна характеристика.
транспортні білки,ферменти, проферменти, інгібітори ферментів, гормони, антитіла, антитоксини,фактори коагуляції та антикоагулянти тощо.
Альбуміни —багатодисперсна фракція білків плазми, які характеризуються високою електрофоретичною рухомістю та легкоюрозчинністю у воді та сольових розчинах. Завдяки високій гідрофільності альбуміни зв’язують значну кількість води, і об’єм їх молекули за умов гідратації збільшується вдвічі. В свою чергу, зменшення концентраціїальбумінів сироватки, наприклад за умов порушення їх синтезу в гепатоцитахпри печінковій недостатності, може спричиняти перехід води із судинного русла до тканин і розвиток онкотичних набряків.
Альбуміни виконують також важливу фізіологічну функцію як транспортери багатьох метаболітів та інших низькомолекулярних сполук
Глобуліни — гетерогенна фракція білків крові, що виконують транспорт ліпідів, тироксину, кортикостероїдних гормонів; іонів міді; β-глобуліни — транспорт ліпідів, вільного та гемового заліза) та захисні (участь β-глобулінів в імунних реакціях якантитоксинів; γ-глобуліни як фракція імуноглобулінів) функції.
Імуноглобуліни крові. Імуноглобуліни (IgA, IgG, IgE, IgM) — білки γ-глобулінової фракції плазми крові, що виконують функцію антитіл, основних ефекторів гуморального імунітету. Фібронектин — глікопротеїн плазми крові, який синтезується та декретується в міжклітинний простір багатьмклітинами. Фібронектин присутній на поверхні клітин, на базальних мембранах, у сполучній тканині та в крові.
Гаптоглобін — білок α2-глобулінової фракції плазми крові. Гаптоглобін має здатність зв’язувати вільний гемоглобін, утворюючи комплекс, що входить до електрофоретичної фракції β-глобулінів.Трансферин(сидерофілін) — глікопротеїнβ-глобулінової фракції.Трансферин — це транспортна форма заліза, що доставляє його до місць депонування та використання. Зокрема, трансферин акцептує іони Fe3+, що надходять
у кров після їх всмоктування в кишечнику, та передає залізо на тканинниферитин, у складі якого залізо депонується в печінці, селезінці, кістковому мозку та інших органах. Церулоплазмін — глікопротеїн α2-глобулінової фракції, що зв’язує в плазмі крові іони міді.
