- •1.Фізіологічні та біохімічні функції крові.
- •2. Дихальна функція еритроцитів. Транспорт кисню та діоксиду вуглецю. Біологічна роль кисню.
- •4. Кислотно-основний стан організму людини. Буферні системи крові, функція легень і нирок.
- •5. Порушення кислотно-основного стану: метаболічні та респіраторні алколози і ацидози, механізми їх виникнення.
- •6. Білки плазми крові та їх клініко-біохімічна характеристика.
- •7. Імуноглобуліни: структура, біологічні функції, механізми регуляції синтезу імуноглобулінів.
- •8.Біохімічні механізми імунодефіцитних станів: первинні (спадкові) та вторинні імунодефіцити; синдром набутого імунодефіциту людини.
- •9.Медіатори та гормони імунної системи; цитокіни (інтерлейкіни, інтерфе рони, білково-пептидні фактори регуляції росту та проліферації клітин).
- •10. Компоненти системи неспецифічної резистентності організму та тестові білки “гострої фази” запальних.
- •12. Калікреїн-кінінова система.
- •24. Активні форми кисню та механізм їх утворення
- •37. Патобіохіміяжовтяниць. Жовтяниціновонароджених.
- •40. Реакції кон'югації в гепатоцитах: біохімічні механізми, функціональне значення
- •41. Біохімічні механізми сечоутворювальної функції нирок.
- •42. Роль нирок в регуляції електролітного складу та рН рідин організму.
- •43. Гормональні механізми регуляції водно-сольового обміну та функцій нирок.
- •45. Клініко-діагностичне значення аналізу складу сечі.
- •46. Біохімія м’язів: білки, вуглеводи, ліпіди.
- •47. Молекулярні механізми м'язового скорочення. Джерела атф.
- •48. Особливості біоенергетичних процесів у міокарді. Зміна активності ензимів плазми крові при гострому інфаркті міокарду.
9.Медіатори та гормони імунної системи; цитокіни (інтерлейкіни, інтерфе рони, білково-пептидні фактори регуляції росту та проліферації клітин).
Цитокіни продукуються активованими лімфоцитами та іншими імунокомпетентними клітинами і контролюють процеси дозрівання, функціонування та взаємодії між лімфоцитами та іншими клітинними ефекторами імунітету. Специфічними мішенями для лімфокінів є лімфоцити та макрофаги, що мають на своїй поверхні чутливі рецептори. Лімфокіни виділяються макрофагами, лейкоцитами, іншими клітинами крові та сполучної тканини, що беруть участь у реакціях імунітету та неспецифічної резистентності організму в процесі запалення. Гормональну внутрішньосистемну функцію виконує також вилочкова залоза (тимус), яка секретує біологічно активні субстанції (тимозини, тимопоетини, тимостимуліни тощо), що забезпечують дозрівання Т-лімфоцитів. За хімічною природою медіатори та гормони імунної системи є білками, глікопротеїнами, низько- та високомолекулярними пептидами, що присутні в плазмі крові людини і здійснюють свої регуляторні функції в пікомолярних (10–12) концентраціях. Значна кількість речовин, що виконують функції лімфокінів, до цього часу недостатньо охарактеризовані як індивідуальні хімічні сполуки.
Основні класи цитокінів
Інтерлейкіни (IL) — ростові фактори імунної системи: білки, що продукуються Т-лімфоцитами та макрофагами і стимулюють проліферацію лімфоцитів і деяких інших клітин організму.
Інтерлейкін-1, або фактор, що активує лімфоцити — медіатор, який продукується стимульованими макрофагами, а також поліморфноядерними лейкоцитами,
Інтерлейкін-2 — фактор, що продукується зрілими Т-хелперами в результаті їх стимуляції антигеном.
Інтерферони — білкові фактори, що синтезуються лімфоцитами та іншими клітинами тваринного організму при взаємодії з вірусами. Інтерферони є універсальними противірусними агентами, які активні відносно будь-яких вірусів, але
мають видову специфічність, тобто кожному видові тварин притаманний свій клас інтерферонів.
10. Компоненти системи неспецифічної резистентності організму та тестові білки “гострої фази” запальних.
Комплемент — ферментна система, необхідна для здійснення лізису чужорідних клітин (бактеріальних, тваринних) після їх взаємодії із специфічними антитілами. За біохімічною природою білки комплементу є каскадною системою Існує дев’ять основних компонентів (білкових субодиниць) системи комплементу, які позначають С1, С2, С3, С4, С5, С6, С7, С8, С9. Субодиниця С1 є комплексом, що складається з трьох білків: C1q, C1r, C1s. У фізіологічних умовах
білкові компоненти системи комплементу знаходяться в плазмі крові в неактивному стані. Активовані форми білків комплементу позначаються рискою над відповідною латинською цифрою: С1, С2 тощо.
Класичний шлях активації комплементу — послідовність ферментативних реакцій, що запускається при взаємодії першого компонента комплементу С1 з комплементзв’язуючими ділянками антитіл (IgG, IgM), які утворили комплекс
антиген-антитіло на поверхні клітини.
Активовані термінальні компоненти утворюють на поверхні клітинної мембрани надмолекулярний білковий комплекс (С5b, С6, С7, С8, С9), що спричиняє лізис мембрани, тобто розщеплення її білково-ліпідного бішару. Під впливом літичного комплексу в мембрані виникають канальці діаметром до 10 нм, через які відбувається вільне надходження всередину клітини Са2+ та Na+ і втрата К+,що і зумовлює остаточне руйнування клітини11. Ферменти плазми крові; значення в ензимодіагностиці захворювань внутрішніх органів, приклади.
У крові присутня значна кількість ферментних білків, які поділяють на власні ферменти крові та ферменти, що потрапляють до плазми крові з клітин інших органів, тканин або біологічних секретів. До власних ферментів плазми крові належать різні протеази, фосфатази, естерази, зокрема компоненти згортальної та антизгортальної систем крові, ферменти, що беруть участь в імунних процесах, активації системи комплементу та інших реакціях неспецифічної резистентності організму тощо. До другої групи належать ферменти, що надходять у кров в результаті всмоктування соку підшлункової залози, слини (трипсин, амілаза, ліпаза) та ферменти, які проникають у кров за рахунок підвищення проникності плазматичних мембран різних органів — печінки, міокарда, нирок, хребцевої мускулатури тощо. Ця група ферментів, що отримала назву індикаторних, має суттєве клініко-діагностичне значення, засвідчуючи про патологічні ушкодження мембран гепатоцитів.
