2.Постнекласичний період розвитку сучасної науки.

З.Ціннісні настанови сучасної науки.

4. Визначення поняття «глобальні проблеми».

Вивчення все більш складних структур вимагало більшої спеціалізації знання. Парадокс розвитку науки полягав в тому, що за підвищенням ступеню диференціації наук стала- очевидною тенденція інтеграції до єдиного наукового поля. Так спеціалізація хімії спричинює виникнення фізичної хімії, яка виявляє єдність хімії з фізикою. Поступово виникли передумови для створення єдиної наукової картини світу. Проте, на цьому етапі розвитку зберігалися умови для автономного існування окремих наук, але кожна з них вклала свій внесок до деталізації цілісної системи.

Динаміка розвитку наукових теорій і відносність істинності знання про об'єкти дослідження привносила до наукового дискурсу думку про пізнавальну активність суб'єкта. Це спричинило необхідність переосмислення таких понять, як «істина», «теорія», «об'єктивність», «факт». Рефлексія щодо трансформації ідеалів раціональності, яка була здійснена філософією, стає потужною допомогою для становлення категоріального апарату науки.

Підвищення виробничої значимості науки,*перетворення наукових відкриттів на особливий продукт, що має ринкову ціну і приносить прибуток, поступово знищило уявлення про вчених як окремих диваків, що на периферії соціуму задовольняють свій приватний інтерес. Наука все більше стає продуктивною силою людства в цілому. Завдання наукових досліджень і замовлень стають все більш складними і коштовними, тому вони не можуть здійснюватися приватними особами, навіть достатньо багатими. Діяльність окремих вчених ставала неможливою, лише цілі наукові інститути можуть рухати науку уперед. А тому держава в провідних галузях наукових досліджень стає головним організатором діяльності вчених.

Остання третина XX століття, що окреслила помітні соціальні зрушення, виникнення нових технологій обробки і збереження інформації, комп'ютеризацію всіх сфер життя, не могла не вплинути на розвиток науки, яка увійшла у свій постнекласичний період розвитку.

Змінюється характер досліджень, які мають не лише дисциплінарний, але і міждисциплінарний, і навіть проблемно-орієнтований, характер (наприклад, знаходження альтернативних джерел енергії). Не окремі фрагменти реальності, що тяжіють до заглиблення і звуження, стають головними предметами дослідження, а комплексні науково-дослідницькі програми, до яких залучені фахівці різних сфер. Такі проекти орієнтовані на вирішення економічних чи соціально-політичних проблем, що обумовлюють міру їх фінансування. Це змушує фундаментальні наукові дослідження конкурувати з прикладними.

Перевагою міждисциплінарних досліджень є вивчення складних об'єктів, які в межах окремих дисциплін можуть Вивчатися :лише фрагментарно, однобічно. Об'єкти : міждисциплінарних досліджень переважно характеризуються відкритістю та саморозвитком. Вони вивчаються не лише в стабільному, але і в нестабільному стані (у точках біфуркації), де відбувається ускладнення рівня організації структури. Такі об'єкти вимагають спеціальних методів дослідження і взаємодії з ними. Широко панує ідея коеволюції (взаємообумовленої зміни систем або частин всередині цілого). Людина,: що є включеною в таку взаємодію сама стає об'єктом дослідження.

Історизм стає визначним принципом наукового пізнання. Наприклад, змінюється уявлення про можливість відтворення експерименту в умовах системи, що розвивається.

Особливо це стосується таких людиновимірних систем як медицина, екологія, генна інженерія. їх результати корелюють з гуманістичними цінностями, впливають па історію людства в цілому. В таких сферах не можна свавіліїно експериментувати. Відповідно, традиційно .природничі сфери знання зтикаються з проблематикою' гуманітарних дисциплін. Зникає ідеал ціннісно-нейтрального дослідження. Постає питання про ціннісні настанови самої науки і необхідність їх соціальної експертизи (наприклад, у XXI столітті широко обговорюється краса об'єкта дослідження, оскільки вона є наочнил? вираженням гармонії організації системи, як матеріальної, так і теоретичної). Ідеологія відкриття нових істин має бути узгоджена з етикою результатів діяльності вчених.

Наприкінці XX століття предметом уваги філософів, суспільствознавців і широкої громадськості став процес глобалізаіції й пов'язаний з ним питання про перспективи нового світоу строю.

Глобалізація — складний і суперечливий процес, його перспективи й можливі результати неочевидні. Обговорюється велика, безліч варіантів, моделей, сценаріїв глобалізації. Мабуть, основними в дискусіях є питання про політичне обладнання глобалізованого миру й про національну або культурну ідентифікації людей у ньому. '

Глобальні проблеми - це сукупність життєво важливих проблем людства, від розв'язання яких залезюітіь подальше існування людства, молсливість соціоеконол'іічного і культурного прогресу, («глобальні проблеми» походить від латинського (глобус - земна куля). Суть

таких проблем органічно поєднує в собі дві основні сторони, по-ерше, вони стосуються не окремих країн або континентів, а всієї планети; по-друге, ці проблеми взаємодетерміновані, а тому їх розв'язання має бути комплексним та з об'єднаними зусиллями всього світового співтовариства; оскільки можливості будь-якої окремої держави, навіть наймогутнішої, у цьому випадку недостатні.

До глобальних належать проблеми екології та виснаження природних ресурсів, проблема збереження миру на Землі, оптимізації демографічних процесів, подолання малорозвиненості багатьох країн та регіонів, гармонійного розвитку світової економіки

задля задоволення розумних потреб суспільства, проблема інформації тощо. Всі вони спричинені ДІЯЛЬНІСТЮ ЛЮДИНИ

техногенної цивілізації тобто діяльністю, що розгорталася на засадах класичного раціоналізму, відповідно до якого світ сприймався як об'єкт реалізації цілей і потреб людини. Загалом до глобальних можуть належати проблеми будь-якого змісту, якщо вони стосуються всієї нашої планети, людства як єдиного цілого.

Змістова багатоманітність глобальних проблем дає підставу для певної їх класифікації. За І.Т. Фроловим, наприклад, глобальні проблеми поділяються на три основні групи:

• інтерсоціальні (стосуються взаємодії різних соціальних спільнот у глобальному масштабі (проблеми миру та роззброєння, світового соціально-економічного розвитку, подолання розриву між найрозвиненішими та найвідсталішими країнами, взаємин між народами, расами, релігійними та етнокультурними спільнотами);

• антропосоціальні (характеризують відносини між людиною та суспільством (проблеми культури й освіти, науково-технічного поступу, демографії, охорони здоров'я, біосоціальної адаптації людини до умов довкілля тощо);

• природно-соціальні (стосуються взаємодії суспільства з природою, як-от проблеми ресурсів усіх видів, природного довкілля та ін.).

Варто зазначити, що фокусом усіх глобальних проблем є людина. Лише стосовно людини, її сьогодення та перспектив

розвитку людства проблеми ресурсів, екології, війни і миру, боротьби з міжнародним тероризмом, подолання малорозвиненості,

науково-технічного поступу, інформації тощо - можуть бути осмисмислені як глобальні. Загалом, «глобальні проблеми » можна назвати символом XX ст. :'

Актуалізація глобальних проблем у середині XX ст. тісно пов'язана з усвідомленням та дослідженням сучасної глобальної екологічної кризи, що виникла внаслідок постійно зростаючого та некерованого впливу людини на природу. Наслідки такого тиску можуть мати для людини незворотній характер, а їх вирішення потребує колективних зусиль людства, об'єднання держав і народів:

Усвідомлення небезпеки глобальних проблем розпочалося десь у середині XX ст., з одного боку, внаслідок активної діяльності представників Європейської неполітичної організації -Риіуїський клуб (1968р.), який об'єднав близько ста відомих вчених з понад тридцяти країн світу, з іншого - внаслідок виникненняглобалістики, як специфічної галузі наукових досліджень, яка інтегрує все, що стосується перспектив розвитку Землі як планети та суспільств, існуючих на ній.

/Незважаючи на змістовну багатоманітність глобальних проблем сучасності, всі вони постають як проблема виживання людства на Землі, тобто прямо або опосередковано співвідносяться з системою «людина-природа», дослідженням якої займається екологія. Остання протягом XX ст. не лише остаточно утвердилася у системі біологічних наук, але й внаслідок принципової новизни проблемного поля, а саме дослідження системних взаємодій, змогла вийти на принципово новий, міждисциплінарний рівень усвідомлення системи «людина-природа».

Тема лекційного заняття 2. Етика сучасної науки. Проблема відповідальності вченого.