27.Проблема свободи людини

Перший принцип екзистенціалізму — положення: людина є те, що вона робить. Саме людське життя — це можливість. Немає раз і назавжди даної та незмінної людської природи, немає детермінізму, людина вільна, людина є свобода. Цей висновок Сартр робить на основі розуміння свідомості як буття, існування якого складає сутність. Свідомість існує лише тією мірою, якою вона проявляється, тобто вона є самодіяльність без носія.

Ядром екзистенціалізму Сартра є «філософія свободи». Свобода ставить людину поза закономірністю і причинною залежністю, вона виражає розрив з необхідністю. Свобода не терпить ні причини, ні основи, вона не визначається можливістю людини діяти відповідно до того, якою вона є, оскільки сама її свобода є вибір свого буття: людина така, якою вона себе вільно обирає. Свобода передбачає незалежність стосовно минулого, заперечення його, розрив з ним.

Свобода забезпечується тільки вибором мети і не потребує її досягнення. Абсолютність свободи робить людину залежною від своєї свободи. Сама свобода встановлює єдину межу свободи людини. Людина, за формулою Сартра, «приречена до свободи».

Розуміння Сартром свободи як фатуму відкриває шлях до примирення з усякою дійсністю так само, як і до протесту проти усякої дійсності, до боротьби проти неї. Вона служить теоретичним обґрунтуванням будь-якого ставлення до дійсності, тому й не обґрунтовує ніякого однозначного ставлення до неї.

Вчення про людську свободу визначає характер екзистенціалістської етики. Людина - єдине джерело, критерій і мета моральності. Не суспільство, не людина взагалі, а кожна окрема людина є окреме «Я». Мова йде не тільки про особисту моральну відповідальність, а й про особистість як міру моральності.

Основним критерієм моральності висувається «аутентичність», тобто відповідність свідомості людини саме її власній, «дійсній» свідомості. Це знайшло вираження в «категоричному імперативі» Сартра: користуйся своєю свободою, будь самим собою. Моральна свідомість у Сартра не знає закону, бо якщо людина «приречена до свободи», вона сама є законом своєї діяльності.

З огляду на вищесказане по-іншому постає проблема відповідальності людини за свій вибір, за своє життя. Вибираючи себе, людина бере на себе величезну відповідальність як за себе, так і за все людство. Вона відповідальна «за всіх». І чим більш обґрунтовано людина здійснює свій вибір, тим з більшою кількістю «інших» вона «радиться». Відчуття відповідальності за свій вибір пов'язане з відчуттям невпевненості.

28.Ідея природних прав людини

Згідно з теорією природного права, держава і право створені не Богом, а суспільним договором людей відповідно до законів людського розуму. Вимоги людського розуму випливають з природи людей і складають приписи "природного права", якому має відповідати "позитивне право", тобто закони, встановлені державою. 
В період ранніх буржуазних революцій сформувалися два найважливіших напрями суспільно-політичної думки лібералізм і соціалізм. Перший із них мав антифеодальну спрямованість, другий - антикапіталістичну. Ці основні напрями суспільно-політичної думки набули подальшого розвитку в наступні століття.

За умов природного стану у житті людей панують при_родні закони, концентрованим виразом яких е так зване природне право. Концепція природного права відіграла важливу роль у формулюванні непорушних прав людської особи, що, за цією концепцією, є вроджені. Головними серед них є свобода, право на власне життя і право власності. Власність, за Локком, виникає до створення держави і є реалізацією природного права, результатом природної жит_тєдіяльності людини. Життя, за Локком,— це діяльність, підпорядкована щастю і вигоді, які є самою природою ви_значеними цілями кожного індивіда. Усі люди мають рівне право на ініціативу, на вияв творчої енергії, спрямованої на досягнення цих цілей. Саме в такому розумінні Дж. Локк говорить про рівність людей у їх природному стані, маючи на увазі рівність можливостей і домагань. Проте така рів_ність не означає зрівняйлівки. Люди мають різні таланти, у них різні здібності, вони не однаково працьовиті, звідси виникає відмінність у власності. Власність Локк розглядає як результат особистої праці людей. Право на власність має взагалі фундаментальне значення для всієї правової системи громадянського суспільства.