Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Pitannya_z_filosofiyi.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
91 Кб
Скачать
☆

42. Поняття життєвого світу в феноменології

Феноменологія – наука про сутність, а не про факти.

Гуссерль закладає нові основи свого мислення, центральною темою якого стає поняття життєвого світу. Життєвий світ є цілісністю можливого горизонту досвіду, в рамках якого сприймаючо-пізнаюче Я спрямоване на предметність.

Історія культури виявляється низкою «базових начал», у яких свідомість культурної спільноти претендує на нову предметність.

Джерело і сфера значеннєвої співвіднесеності об‘єктивної науки – у життєвому світі, до якого вона належить. Розв’язання значеннєвої кризи може дати лише феноменологія, що показує, як життєвий світ будується на досягненнях трансцендентальної суб‘єктивності.

43. Філософська герменевтика

Герменевтика — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів.

У Ф. Шлейєрмахера герменевтика мислиться як мистецтво розуміння чужої індивідуальності. Герменевтику він розглядає як учення про мистецтво, або техніку розуміння, що досліджує умови, за яких можливе взаємне розуміння людьми одне одного в їхніх життєвих проявах. Предметом герменевтики виступає насамперед вираз, а не зміст, тому що саме вираз є втілення індивідуальності.

Концепція В. Дільтея полягає в такому. Те, що людина знаходить в іншому, вона знаходить в самій собі як переживання; те, що вона сама переживає – може знайти в іншому через розуміння. Звідси – розуміння визначається як саморозуміння, оскільки в прояві чужої індивідуальності не може бути нічого такого, чого б не було в індивіда, який пізнає. Тобто, виходить замкнуте коло: інтерпретатор може побачити в матеріалі, який пізнається, лише те, що вже є в ньому самому.

Розірвати це хибне "герменевтичне коло" можна, на думку Ф. Шлейєрмахера і В. Дільтея, шляхом встановлення гармонії між двома духовно-душевними світами автора та інтерпретатора.

Німецький філософ Г. Гадамер (1900–1987) розуміє герменевтику не просто як метод гуманітарних наук, а як вчення про буття як онтологію. Він надав герменевтиці універсального значення, а проблема розуміння стала головною в філософії.

Подібно до "герменевтичного кола" ідеалізм проявляється і при розв'язанні так званого герменевтичного трикутника. У "герменевтичному трикутнику" в ролі об'єкта (о) виступає текст або мова, перший суб'єкт (1с) – автор цього тексту, другий суб'єкт (2с) - автор-інтерпретатор. Основне питання філософії відповідно до наведеного тут зв'язку, набуває вигляду питання про те, що первинне – текст чи смисл (значення) у свідомості суб'єкта. Другий суб'єкт (2с) в такій герменевтичній ситуації виступає на перший план як джерело смислу. Отже, суб'єктно-об'єктні відношення в основному питанні філософії перетворюється на відношення між суб'єктами.

44. Позитивізм і постпозитивізм

Позитивізм – це філософське вчення та напрям в методології науки, яке визначає єдиним джерелом істиного, дійсного знання емпіричні дослідження й заперечуює пізнавальну цінність філософського дослідження.

Перший, початковий позитивізм, представниками якого були Оґюст Конт, Джон Стюарт Мілль, Герберт Спенсер, Е. Літтре, П. Лаффіт, І. Тен, Е. Ж. Ренан та інші, склався в 19 ст.. Передумовою виникнення позитивізму був стрімкий розвиток науки: математики, фізики, хімії, біології.

Основу теорії Огюста Конта становить так званий закон трьох стадій, що стосується духовного розвитку людства, кожної окремої науки, окремого індивіда:

  • у теологічному, або фіктивному, стані людина пояснює явища світу дією надприродних істот

  • метафізична, або абстрактна, стадія – це, по суті, замаскована теологія, тільки тут надприродні істоти замінені абстрактними (порожніми) сутностями. Вона не є продуктивною, хоч і дає певні розв‘язки, і переходить у наступний стан

  • на науковій, або позитивній, стадії пошук остаточних причин припиняється , а пізнавальний інтерес звертається до реальних фактів. Його основа – спостереження, на підставі яких виявляється можливість пізнавати загальні закономірності.

На останній стадії людський дух досягає вищого свого ступеня, тоді як на деяких ділянках можливе затримання його на попередніх стадіях.

«Позитивне» у Конта: фактичне і корисне, що виражає також подоланість розриву між теорією та практичним застосуванням; достовірне, на відміну від нерозв‘язних метафізичних проблем; точне, конструктивне; нарешті відносне, на відміну від претензій метафізики на абсолютність.

Окремим стадіям відповідають певні суспільні форми: теологічній – церковно-феодальна, метафізичній – революційна, а позитивній – науково-промислова.

Соціологія, що як наука про сукупність людських стосунків має величезне значення, ще не досягла стану позитивної науки, тому вона має розбудовувати ся в цьому напрямі для того, щоб ні підставі більш точних прогнозів суспільного розвитку можна було поліпшити соціальні умови життя.

Неопозитивізм, або «логічний емпіризм», розвивали представники так званого «Віденського гуртка» М.Шлік, Р.Карнап, Г.Бергман, Г.Фейгл, К.Гедель, Г.Ган, О.Нейрат тощо.

Філософія не вступає в конкуренцію з наукою, але залежить від неї. Вперше запроваджений принцип «верифікації». Речення тоді мають сенс, коли їхній зміст можна перевірити емпірично, або коли можна вказати, яким чином це зробити. Якщо речення не піддається верифікації або не являє собою верифікації, то з пізнавального погляду воно не має сенсу.

Прагнення до науковості та концепція мови як числення привели до відмови від метафізики.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]