36. Дуалізм Декарта

В основі філософії Декарта лежить дуалізм душі та тіла. Декарт поділяє буття на світ об'єктів («рес екстенсе») та світ думок («рес когітанс»). «Рес екстенсе» є фізичним тілом, об'ємним, його можна розділити, розрушити, воно підлягає правилам каузальності. А «рес когітанс» не має об'єму, неподільний, але має мислення. Дух, який належить до останнього, є суб'єктом пізнання, який стоїть перед об'єктивним світом. Проблему дуалізма — поєднання цих двох постатей / царств Декарт не зміг вирішити.

Субстанція, за Декартом, є щось, що існує й не потребує нічого іншого для свого існування. Бог є в цьому сенсі єдиною субстанцією. Він також вважає матеріальні речі та душу субстанціями, оскільки вони зумовлені тільки існуванням Бога.

37. Основні ідеї філософії Канта.

• Філософія – це система філософського знання, чи раціонального знання із понять.

• Вчення про вміння

• Достатньо мати певні раціональні знання та вміти їх поєднувати.

• Філософія – це наука про останні цілі людського розуму. Філософія набуває абсолютної цінності.

• Вчення про мудрість

• Треба вміти застосовувати знання на практиці, стосовно будь-яких інших знань.

Філософія – це єдина наука, яка здатна надати нам внутрішнє задоволення, тому що вона замикає наукове коло, і завдяки їй науки здобувають порядок та зв'язок.

38. Філософія історії Гегеля

«У світі панує розум, отже, все, що сталося в світовій історії, розумне». «Мета світової історії полягає в тому, щоб дух прийшов до знання того, чим він є насправді, і зробив це знання предметним, здійснив його в наявній дійсності, став об‘єктивним».

Всесвітній дух, щоб дійти своєї мети, послуговується діями окремих людей – «всесвітньо-історичних особистостей». Такі особистості – «найвиразніші у світі, краще за всіх знають, про що йде мова; а те, що вони роблять, – найправильніше. Решта мусять підкорятися, якщо вони відчувають це. Їхні промови, їхні вчинки – найкраще, що можна сказати й зробити».

Втім вони лише думають, ніби дбають про власну мету, – насправді ж то хитрість розуму послуговується ними для досягнення загальної мети. Вони лише управителі на службі світового духу.

«Світова історія не призначена для щастя. Смуги щастя в ній – то порожні сторінки».

39. Антропологія Л. Фейєрбаха.

• свідомість – найголовніша відмінність людини від тварини

• почуття є фундаментальною характеристикою людського існування

• людина існує для того, щоб любити, хотіти, дізнаватися

• серед почуттів найвище – любов

• релігія є формою містифікації реального людського життя

40. Марксистська філософія:

- створення діалектичного та історичного матеріалізму

- суспільна сутність людини (гуманістичне вчення Маркса)

- нова концепція суспільно-історичної практики

- матеріалістичне розуміння історії

- обґрунтування матеріалістичної діалектики як універсального методу пізнання

- категорія «суспільно-економічна формація» як критерій періодизації історичного процесу

- ідея знищення приватної власності та подолання відчуження

- комунізм як ідеал суспільного життя

- атеїзм

41. Екзистенціалізм. Основні ідеї і поняття.

Сартр – прихильник атеїстичного екзистенціалізму, який, насамперед, вчить, що існування передує сутності (навіть якщо бога немає і буттям є людська свідомість). Так, за Сартром, людина не піддається визначенню, вона нічого собою не являє. Людиною вона стає згодом, причому такою, якою зробить себе сама. Отже, Сартр виводить два основних принципи:

• немає ніякої природи людини

• не існує Бога, який її створив

Він розрізняє буття-в-собі, незалежне від свідомості буття речі, та буття-для-себе – визначене буття людини, що існує завдяки свідомості.

Таким чином, екзистенціалізм, прихильником якого є Сартр , покладає на людину повну відповідальність за її існування. Людина є вільною істотою, вона сама – уособлення свободи. Але з цієї теорії можна виокремити деякі недоліки: в такому випадку немає моральних принципів та цінностей, які б обмежували і виправдовували її вчинки. Сартр називає екзистенціалізм гуманізмом (визнанням людини найвищою цінністю у світі) , оскільки він нагадує людині, що немає іншого законодавця, крім неї самої.

Він стверджує, що людина повинна знайти себе і переконатися, що ніщо не може її спасти від самої себе, навіть достовірний доказ існування бога. В цьому смислі екзистенціалізм – це оптимізм, учення про діяння.