Глава IV. Перехід ризику

Стаття 66

Втрата чи пошкодження товару після того як ризик перейшов на покупця, не звільняє його від зобов'язання сплатити ціну, якщо тільки втрата чи пошкодження не були викликані діями або недоглядом продавця.

Стаття 67

Якщо договір купівлі-продажу передбачає перевезення товару і продавець не зобов'язаний передати його в якомусь визначеному місці, ризик переходить на по­купця, коли товар здано першому перевізникові для передачі покупцеві згідно з до­говором купівлі-продажу. Якщо продавець зобов'язаний здати товар перевізникові в якомусь визначеному місці, ризик не переходить на покупця, поки товар не зда­ний перевізникові в цьому місці. Та обставина, що продавець має право затримати товаророзпорядчі документи, не впливає на перехід ризику.

Але ризик не переходить на покупця, поки товар чітко не ідентифіковано для цілей даного договору шляхом маркірування, через вивантажувальні документи, надісланим покупцеві повідомленням чи іншим чином.

Стаття 68

Покупець переймає на себе ризик щодо товару, проданого під час його перебуван­ня в дорозі з моменту укладання договору. Однак за певних обставин покупець перей­має на себе ризик з моменту здачі товару перевізникові, який видав документи, що підтверджують договір перевезення. Але якщо в момент укладення договору купівлі-продажу продавець знав або повинен був знати, що товар втрачено чи пошкоджено й не повідомив про це покупцеві, така втрата чи пошкодження припадають на ризик продавця.

Стаття 69

У випадках, що не підпадають під дію статей 67 і 68, ризик переходить на покуп­ця, коли товар приймається ним або, якщо він не робить цього в належний строк, — з моменту, коли товар наданий у його розпорядження й він допускає порушення до­говору, не приймаючи поставки.

Однак, якщо покупець зобов'язаний прийняти товар не в тому місці, де перебу­ває комерційне підприємство продавця, а в якомусь іншому місці, ризик переходить, коли настав строк поставки й покупець ознайомлений з тим, що товар надано в його розпорядження в цьому місці.

Якщо договір стосується ще неідентифікованого товару, вважається, що товар не наданий в розпорядження покупця, поки його чітко не ідентифіковано для мети даного договору.

Стаття 70

Якщо продавець допустив істотне порушення договору, положення статей 67, 68 і 69 не впливають на наявні в покупця засоби правового захисту у зв'язку з таким по­рушенням.

Глава V. Положення, спільні для продавця та покупця Розділ 1. Передбачуване порушення договору та договори на поставку товарів окремими партіями

Стаття 71

Сторона може зупинити виконання своїх зобов'язань, якщо після укладення договору стає видно, що інша сторона не виконає значної частини своїх зобов'язань у результаті:

 

серйозного недоліку в її спроможності здійснити виконання чи її кредито­спроможності; або

її поведінки під час підготовки виконання чи здійснення виконання договору.

Якщо продавець уже відправив товар до того як з'ясувалися підстави, зазначені в попередньому пункті, він може перешкодити передачі товару покупцеві, навіть якщо покупець має документ, що дає йому право одержати товар. Цей пункт стосу­ється лише прав на товар у відносинах між покупцем і продавцем.

Сторона, що зупинила виконання, незалежно від того, робиться це до чи після відправки товару, повинна негайно повідомити про це іншій стороні й повинна про­довжувати здійснювати виконання, якщо інша сторона надає достатні гарантії вико­нання своїх зобов'язань.

Стаття 72

Якщо до встановленої для виконання договору дати стає очевидно, що одна із сторін вчинить істотне порушення договору, інша сторона може заявити про його розірвання.

Якщо дозволяє час, сторона, яка має намір заявити про розірвання договору, повинна надіслати розумне повідомлення іншій стороні, щоб надати їй можливість представити достатні гарантії виконання нею своїх зобов'язань.

Вимоги попереднього пункту не застосовні, якщо інша сторона заявила, що вона не буде виконувати своїх зобов'язань.

Стаття 73

Якщо договір передбачає поставку товару окремими партіями і невиконання однією із сторін яких-небудь з її зобов'язань відносно будь-якої партії є істотним по­рушенням договору щодо цієї партії, інша сторона може заявити про розірвання до­говору щодо цієї партії.

Якщо невиконання однією стороною якого-небудь з її зобов'язань щодо будь-якої партії дає іншій стороні виправдані підстави вважати, що істотне порушення до­говору матиме місце щодо майбутніх партій, вона може заявити про розірвання до­говору на майбутнє за умови, що зробить це в розумний строк.

Покупець, який заявляє про розірвання договору щодо якої-небудь партії това­ру, може одночасно заявити про його розірвання щодо вже поставлених чи таких, що мають бути поставлені, партій товару, якщо через їхній взаємозв'язок вони не можуть бути використані для мети, визначеної сторонами в момент укладання договору.

Розділ 2. Збитки

Стаття 74

Збитки за порушення договору однією із сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати. Стаття 75

Якщо договір розірвано і якщо розумним чином і в розумний строк після розір­вання покупець купив товар на заміну чи продавець перепродав товар, сторона, що вимагає відшкодування збитків, може стягнути різницю між договірною ціною й ціною, встановленою поза угодою, а також будь-які додаткові збитки, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74.

Стаття 76

Якщо договір розірвано і якщо є поточна ціна на даний товар, сторона, що вима­гає відшкодування збитків, може, якщо вона не здійснила закупку чи перепродаж на підставі статті 75, вимагати різницю між ціною, встановленою в договорі, і поточною ціною на момент розірвання договору, а також відшкодування будь-яких додаткових збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74. Однак, якщо сторона, що ви­магає відшкодування збитків, розірвала договір після прийняття товару, замість по­точної ціни на момент розірвання договору застосовується поточна ціна на момент такого прийняття.

Для цілей попереднього пункту поточною ціною є ціна, що є переважною в місці, де мала бути здійснена поставка, або, якщо в цьому місці немає поточної ціни, — ціною в такому іншому місці, яке є розумною заміною, з урахуванням різниці у витратах на транспортування товару.

Стаття 77

Сторона, що посилається на порушення договору, повинна вжити таких заходів, які є розумними за даних обставин для зменшення шкоди, включаючи упущену ви­году, що виникає внаслідок порушення договору. Якщо вона не вживає таких заходів, то сторона, що порушила договір, може вимагати зменшення відшкодування збитків на суму, на яку вони могли бути зменшені.

Розділ 3. Відсотки

Стаття 78

Якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторо­на має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74.

Розділ 4. Звільнення від відповідальності

Стаття 79

Сторона не несе відповідальності за невиконання будь-якого із своїх зобов'язань, якщо доведе, що воно було викликане перешкодою поза її контролем і що від неї не­розумно було очікувати прийняття до уваги цієї перешкоди під час укладення дого­вору або уникнення чи подолання цієї перешкоди чи її наслідків.

Якщо невиконання стороною свого зобов'язання викликане невиконанням тре­тьою особою, залученою нею для виконання всього чи частини договору, ця сторона звільняється від відповідальності тільки в тому разі, якщо:

 

вона звільняється від відповідальності на підставі попереднього пункту; і

залучена нею особа також була б звільнена від відповідальності, якби положен­ня зазначеного пункту були застосовані до цієї особи.

Звільнення від відповідальності, передбачене цією статею, залишається лише на той період, протягом якого існує дана перешкода.

Сторона, яка не виконує свого зобов'язання, повинна повідомити іншій сто­роні про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання. Якщо це повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо невиконуючій свого зобов'язання стороні, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є ре­зультатом того, що таке повідомлення не було отримане.

Ніщо в цій статті не перешкоджає жодній із сторін здійснювати будь-які інші права, крім вимоги відшкодувати збитки на підставі цієї Конвенції.

Стаття 80

Сторона не може посилатися на невиконання зобов'язання іншою стороною тією мірою, якою це невиконання спричинене діями чи недоліками першої сторони.

Розділ 5. Наслідки розірвання договору

Стаття 81

Розірвання договору звільняє обидві сторони від їх зобов'язань за договором у разі збереження права на стягнення збитків, що можуть підлягати відшкодуванню. Розірвання договору не торкається яких-небудь положень договору, що стосуються порядку врегулювання спорів чи прав і зобов'язань сторін у разі його розірвання.

Сторона, що виконала договір повністю або частково, може вимагати від другої сторони повернення всього того, що було поставлене чи сплачене за договором. Якщо обидві сторони зобов'язані здійснити повернення отриманого, вони повинні це зро­бити одночасно.

Стаття 82

Покупець втрачає право заявити про розірвання договору або вимагати від продавця заміни товару, якщо для покупця неможливо повернути товар у тому само­му стані, в якому він його одержав.

Попередній пункт не застосовується:

 

якщо неможливість повернути товар чи повернути товар у тому самому стані, в якому він був одержаний покупцем, не спричинена його дією чи недоліком;

якщо товар або частина товару стали непридатними чи зіпсувалися внаслідок огляду, передбаченого у статті 38; або

якщо товар чи його частина були продані в порядку нормального ведення торгівлі або були спожиті чи перероблені покупцем у порядку нормального ви­користання до того, як він виявив чи повинен був виявити невідповідність товару договорові.

Стаття 83

Покупець, який втратив право заявити про розірвання договору або вимагати від продавця заміни товару відповідно до статті 82, зберігає право на всі інші засоби пра­вового захисту, передбачені договором і цією Конвенцією.

Стаття 84

Якщо продавець зобов'язаний повернути вартість, він повинен також сплатити відсотки з неї, рахуючи з дати оплати вартості.

Покупець повинен передати продавцю весь прибуток, який покупець одержав від товару або його частини:

якщо він зобов'язаний повернути товар повністю чи частково; або

якщо для нього неможливо повернути товар повністю чи частково або повер­нути товар повністю чи частково в тому самому стані, в якому він отримав його, але він, однак, заявив про розірвання договору чи зажадав від продавця заміни товару.

Розділ 6. Збереження товару

Стаття 85

Якщо покупець допускає прострочення у прийнятті поставки або в тих випадках, коли виплата ціни й поставка товару повинні бути проведені одночасно, якщо поку­пець не сплачує ціни, а продавець або ще володіє товаром, або іншим чином у змозі контролювати розпорядження ним, продавець повинен вжити таких заходів, які є ро­зумними за даних обставин для збереження товару. Він має право утримувати товар, поки його розумні витрати не будуть компенсовані покупцем.

Стаття 86

Якщо покупець отримав товар і має намір здійснити право відмовитися від ньо­го на підставі договору або цієї Конвенції, він повинен вжити таких заходів, які є ро­зумними за даних обставин для збереження товару. Він має право утримувати товар, поки його розумні витрати не будуть компенсовані продавцем.

Якщо товар, відправлений покупцеві, було надано в його розпорядження в місці призначення, й він здійснює право на відмову від нього, покупець повинен вступити у володіння товаром за рахунок продавця за умови, що це може бути зроблене без сплати ціни й без нерозумних незручностей або нерозумних витрат. Це положення не застосовується в тому разі, якщо продавець чи особа, уповноважена на прийняття то­вару за його рахунок, перебуває в місці призначення товару. Якщо покупець вступає у володіння товаром на підставі цього пункту, його права та обов'язки регулюються положеннями попереднього пункту.

Стаття 87

Сторона, яка зобов'язана вжити заходів щодо збереження товару, може здати його на склад третьої особи за рахунок іншої сторони, якщо тільки пов'язані з цим витрати не є нерозумними.

Стаття 88

Сторона, яка зобов'язана вжити заходів для збереження товару відповідно до статті 85 чи 86, може продати його будь-яким належним чином, якщо інша сторона допустила нерозумну затримку із вступом у володіння товаром, або з прийняттям його назад, або з виплатою ціни чи витрат на збереження, за умови, що іншій стороні було надіслано розумне повідомлення про наміри продати товар.

Якщо товар здатний швидко псуватися або його збереження спричинює неро­зумні витрати, сторона, яка зобов'язана зберігати товар відповідно до статті 85 чи 86, повинна вжити розумних заходів для його продажу. В межах можливого вона має повідомити іншу сторону про свій намір здійснити продаж.

Сторона, що продає товар, має право утримати з одержаної від продажу ви­ручки суму, що дорівнює витратам на збереження та продаж товару. Залишок вона повинна передати іншій стороні.

2.2. Конвенція про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів

Конвенція розроблена ЮНСІТРАЛ у 1974 р. і встановлює уніфіковані норми щодо строків, у які має розпочинатися розгляд спорів, що виникли на основі конт­рактів, а також строки позовної давності.

КОНВЕНЦІЯ ПРО ПОЗОВНУ ДАВНІСТЬ У МІЖНАРОДНІЙ КУПІВЛІ-ПРОДАЖУ ТОВАРІВ

(Витяги)

Частина 1. Основні положення Сфера застосування

Стаття 1

Ця Конвенція визначає умови, за яких вимоги покупця та продавця один до од­ного, що випливають з договору міжнародної купівлі-продажу товарів або пов'язані з його порушенням, припиненням або недійсністю, не можуть бути задоволені внаслі­док закінчення певного періоду часу. Такий період часу надалі іменується «строком позовної давності».

Предметом регулювання цієї Конвенції не є строки, протягом яких одна із сто­рін може набути або здійснити своє право на вимогу лише за умови, що вона буде зобов'язана направити повідомлення іншій стороні або вчинить будь-які дії, відмінні від порушення проведення розгляду спору.

У розумінні цієї Конвенції:

а)         «покупець» і «продавець» або «сторона» — це особи, які купують, продають або погоджуються купити чи продати товари, а також особи, до яких перейшли права або обов'язки, що випливають з договору купівлі-продажу;

б)         «кредитор» — це сторона, що ставить вимогу незалежно від того, чи є вона гро- шовою;

в)         «боржник» — це сторона, до якої кредитор ставить вимогу;

г)         «порушення договору» — це невиконання або неналежне виконання договору;

д)         «розгляд спору» це судовий, арбітражний та адміністративний розгляд;

е)         «особа» означає також будь-яку корпорацію, компанію, товариство, асоціацію або іншу організацію, які можуть виступати як позивач або відповідач, незалежно від того, чи є вони приватними або державними:

є) «письмова форма» означає також повідомлення по телеграфу та телетайпу;

ж)        «рік» означає рік, що обчислюється за григоріанським календарем. Стаття 2

Для цілей цієї Конвенції:

а)         договір купівлі-продажу товарів вважається міжнародним, якщо на момент укладення договору комерційні підприємства покупця та продавця перебувають у різних державах;

б)         та обставина, що комерційні підприємства сторін перебувають у різних державах, не береться до уваги, якщо це не випливає ні з договору, ні з ділових відносин, які мали місце до або в момент укладення договору або обміну інформацією між сторонами;

в)         якщо сторона в договорі купівлі-продажу має комерційні підприємства більше ніж в одній державі, комерційним підприємством вважатиметься те, яке, враховуючи обставини, відомих сторонам або передбачувані ними на момент укладення договору, мають найбільш тісний зв'язок з договором та його виконанням;

г)         якщо сторона не має комерційного підприємства, то береться до уваги її по- стійне місце перебування;

д)         не береться до уваги ні національна ознака сторін, ні їх громадянський або тор- говельний статус, ні громадянський або торговельний характер договору.

Стаття 3

Ця Конвенція застосовується лише в тих випадках, коли комерційні підприєм­ства сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у момент його укладення перебувають у Договірних державах.

Оскільки ця Конвенція не передбачає інше, вона застосовується незалежно від права, яке могло б підлягати застосуванню на підставі норм міжнародного приватно­го права.

Ця Конвенція не застосовується в тих випадках, коли сторони договору купівлі-продажу в ясній формі виключили її застосування.

Стаття 4

Ця Конвенція не застосовується до продажу:

а)         товарів, що купуються для особистого, родинного або домашнього користування;

б)         з аукціону;

в)         у порядку виконавчої дії або іншим чином на підставі закону;

г)         фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів і грошей;

д)         суден водного та повітряного транспорту;

е)         електроенергії.

Стаття 5

Ця Конвенція не застосовується до вимог, які ґрунтуються на:

а)         заподіянні смерті або пошкоджені здоров'я особи;

б)         ядерній шкоді, завданій проданими товарами;

в)         заставі, іпотеці або іншому забезпеченні речового характеру;

г)         рішенні або постанові, ухвалених в результаті розгляду спору;

д)         документі, згідно з яким можливе примусове виконання відповідно до законів того місця, звідки запрошується таке виконання;

е)         чеку, переказному або простому векселі.

Стаття 6

Ця Конвенція не застосовується до договорів, у яких зобов'язання продавця полягають в основному у виконанні роботи або наданні інших послуг.

Договори на поставку товарів, що підлягають виготовленню або виробництву, вживаються договорами купівлі-продажу, якщо сторона, яка замовляє товари, не зо­бов'язується поставити істотну частину матеріалів, необхідних для виготовлення або виробництва таких товарів.

Стаття 7

Під час тлумачення та застосування положень цієї Конвенції належить врахову­вати її міжнародний характер та необхідність сприяти досягненню однаковості. Строк позовної давності та початок його перебігу

Стаття 8

Строк позовної давності встановлюється у чотири роки.

Розділ 1. Загальні підходи до укладання міжнародних комерційних угод Стаття 9

Перебіг строку позовної давності починається від дня виникнення права на по­зов, за винятком випадків, передбачених статтями 10, 11 та 12.

Початок перебігу строку позовної давності не відкладається через те що:

а)         одна сторона може бути зобов'язана направити іншій стороні повідомлення, згадане в пункті 2 статті 1 або

б)         в арбітражній угоді міститься умова, згідно з якою до ухвалення арбітражного рішення не виникає ніякого права на вимогу.

Стаття 10

Вважається, що право на позов, що випливає з порушення договору, виникає в той день, коли мало місце таке порушення.

Право на позов, що випливає з дефекту або іншої невідповідності товару умо­вам договору, виникає від дня фактичної передачі товару покупцеві або його відмови прийняти товар.

Право на позов, що ґрунтується на обмані, вчиненому до, під час укладення ви­никає від дня, коли обман був або міг бути розумно розкритий.

Стаття 11

Якщо продавець дав щодо товару пряму гарантію, строк дії якої обмежений певним періодом часу або в іншій спосіб, перебіг позовної давності по вимогам, що виплива­ють з такої гарантії, починається від дня, коли покупець сповіщає продавця про факт, який став підставою для такої вимоги, але не пізніше закінчення строку дії гарантії.

Стаття 12

Якщо за наявності обставин, передбачених правом, застосовуваним до догово­ру, одна із сторін може заявити про припинення договору до настання строку його викон