Суспільне виробництво

Матеріальне

Нематеріальне

Промисловість

Непромислове матеріальне виробництво

Добувна

промисловість

Переробна

промисловість

Сільське господарство

Складська діяльність

Транспорт

Інші види виробництва

Рис. 18.1. Структура суспільного виробництва

Звернемося до детальнішого розгляду двох основних частин промисловості, а саме добувної промисловості та переробної промисловості.

18.1.2. Особливості правового регулювання організації та здійснення господарської діяльності в галузях добувної промисловості

В секції В. «Добувна промисловість і розроблення кар'єрів » КВЕД міститься перелік сфер економічної (господарської) діяльності по добуванню корисних копалин. Класифікують добування виходячи із основних видів корисних копалин, зокрема:

- тверді породи (вугілля, руда та інші корисні копалини у вигляді каменю, піску, глини тощо);

- корисні копалини у рідкому стані (нафта);

- корисні копалини у газоподібному стані (природний газ).

Добування корисних копалин може здійснюватися підземним та відкритим способами розроблення родовищ, або ж шляхом експлуатації свердловин.

Також Секція В. «Добувна промисловість і розроблення кар'єрів» КВЕД включає допоміжні послуги у сфері добувної промисловості та розроблення кар'єрів. Такі допоміжні види економічної діяльності та їх результати використовуються задля обслуговування основного та другорядних видів діяльності суб’єкта, що здійснює видобування корисних копалин. Допоміжна діяльність реалізується як послуги (керування підприємством, бухгалтерський облік, транспортування, складування, закупівля, збут тощо), а також як роботи (ремонт, технічне обслуговування тощо).

18.1.2.1. Правове регулювання використання надр в гірничодобувній промисловості. Гірничі підприємства

Надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння (ст. 1 Кодексу України про надра).

Нагадаємо, що у ст. 13 Конституції України суб’єктом права власності на надра, поряд з землею та іншими природними ресурсами, визнається Український народ. Виходячи із конституційних положень, законодавець у ст. 4 Кодексу України про надра відзначає, що надра, будучи виключною власністю Українського народу, надаються тільки у користування. Угоди або дії, які в прямій або прихованій формі порушують право власності Українського народу на надра, є недійсними. Український народ здійснює право власності на надра через ВР України, ВР АР Крим і місцеві Ради народних депутатів. Окремі повноваження щодо розпорядження надрами законодавством України можуть надаватися відповідним органам державної виконавчої влади.

Користувачами надр можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.

Надра надаються у користування для:

- геологічного вивчення, в тому числі дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення;

- видобування корисних копалин;

- будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод;

- створення геологічних територій та об'єктів, що мають важливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.);

- виконання робіт (здійснення діяльності), передбачених угодою про розподіл продукції;

- задоволення інших потреб (ст. 14 Кодексу України про надра).

Користування надрами може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бути короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 50 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами може бути продовжено.

Щодо окремих видів користування надрами чи окремих користувачів надр можуть встановлюватись певні обмеження, передбачені законодавством України.

Перебіг строку користування надрами починається з дня одержання спеціального дозволу (ліцензії) на користування надрами, якщо в ньому не передбачено інше, а в разі укладення угоди про розподіл продукції - з дня, зазначеного в такій угоді. Спеціальні дозволи на користування надрами надаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, як правило, на конкурсних засадах в порядку, встановленому КМ України⁸.

Відповідно до п. 3 «Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення», яке затверджене постановою КМ України від 10 серпня 1992 р. № 459 дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів - це офіційний документ, який засвідчує право підприємств, установ, організацій, громадян на використання конкретних природних ресурсів у межах затверджених лімітів.

Спеціальні дозволи на користування надрами у межах конкретних ділянок надаються спеціалізованим підприємствам, установам і організаціям, а також громадянам, які мають відповідну кваліфікацію, матеріально-технічні та економічні можливості для користування надрами.

Надання спеціальних дозволів на користування надрами здійснюється після попереднього погодження з відповідною Радою народних депутатів питання про надання земельної ділянки для зазначених потреб, крім випадків, коли у наданні земельної ділянки немає потреби. У разі виконання окремих видів робіт, пов'язаних з користуванням надрами, особами, не зазначеними у спеціальному дозволі, відповідальність за виконання умов, передбачених спеціальними дозволами, несе суб'єкт, що отримав спеціальний дозвіл.

Спеціальні дозволи на користування надрами надаються переможцям аукціонів, крім випадків, визначених КМ України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр⁹ або РМ АР Крим щодо розробки родовищ корисних копалин місцевого значення на території АР Крим. Порядок проведення аукціонів з продажу спеціальних дозволів на користування надрами та порядок їх надання встановлюються КМ України (ст. 16 Кодексу України про надра).

Дозволи на користування надрами мають право отримати лише ті підприємства, які попередньо отримали ліцензію на здійснення відповідного виду господарської діяльності. Так, відповідно до п.п. 4, 34 абз. 3 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності як видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння; діяльність, пов'язана з промисловим виловом риби, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств.

Спеціалізованими господарськими організаціями, які ведуть діяльність з видобування корисних копалин, є так звані гірничі підприємства. Згідно із законодавством гірниче підприємство – це цілісний технічно та організаційно відокремлений майновий комплекс засобів і ресурсів для видобутку корисних копалин, будівництва та експлуатації об'єктів із застосуванням гірничих технологій (шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачувальні фабрики тощо) (абз.13 ст.1 Гірничого закону України від 6 жовтня 1999 р.)¹⁰. Належить відзначити, що визначення гірничих підприємств тільки як цілісних майнових комплексів суперечить фундаментальним положенням цивільного та господарського законодавства України, де підприємства визнаються не об’єктами, а суб’єктами права (юридичними особами та суб’єктами господарювання – господарськими організаціями).

Всі гірничі підприємства входять до гірничодобувної промисловості. В свою чергу, відповідно до абз 7. ст. 1 Гірничого закону України гірнича (гірничодобувна) промисловість – це комплекс галузей важкої промисловості з розвідування родовищ корисних копалин, їх видобутку з надр землі та збагачення.

У ст. 6 Гірничого закону України передбачається, що підприємства гірничодобувної промисловості можуть перебувати у різних формах власності, якщо інше не передбачено законами України. Приватизація підприємств гірничодобувної промисловості здійснюється відповідно до законодавства про приватизацію. Перелік гірничих підприємств, що перебувають у державній власності та не підлягають приватизації, затверджується ВР України.

У разі приватизації підприємств гірничодобувної промисловості, крім тих, що приватизуються відповідно до Закону України «Про особливості приватизації вугледобувних підприємств»¹¹, КМ України за поданням ФДМ України приймає рішення про закріплення в державній власності відповідного пакета акцій акціонерних товариств, створених на базі підприємств гірничодобувної промисловості¹². Не підлягає приватизації майно державних галузевих і регіональних гірничорятувальних служб, а також майно державних наукових установ із безпеки робіт гірничої промисловості.

Гірниче підприємство при проведенні гірничих робіт повинно мати:

- спеціальний дозвіл на користування надрами;

- акт про надання гірничого відводу;

- технічний проект, затверджений і погоджений у встановленому порядку;

- геолого-маркшейдерську, технічну та обліково-контрольну документацію (календарні плани розвитку гірничих робіт, проекти, паспорти, схеми).

Вся технічна документація повинна вестися відповідно до вимог правил безпеки, правил технічної експлуатації, єдиних правил безпеки при підривних роботах та інших нормативно-правових актів.

Припинення діяльності гірничих підприємств здійснюється у формі ліквідації, реорганізації або консервації гірничих підприємств. Відповідно до ст. 45 Гірничого закону України ліквідація або консервація гірничого підприємства здійснюється за проектом, затвердженим власником (керівником) гірничого підприємства, який включає соціально-економічне обгрунтування, технічне рішення, пропозиції про можливе відновлення гірничих робіт, використання гірничих виробок, будівель, споруд іншого призначення, заходи, спрямовані на запобігання небезпечному впливу на інші підприємства, довкілля та людей, та який пройшов екологічну, технічну та інші види експертиз, а також погоджений в установленому законодавством порядку з органами гірничого нагляду, органами місцевого самоврядування та іншими заінтересованими органами.

Проект ліквідації або консервації гірничого підприємства затверджується одночасно з комплексним планом соціального захисту працівників, які вивільняються, розвитку соціальної інфраструктури та з визначенням джерел фінансування цих заходів. Технічне рішення передбачає видалення (виймання) матеріальних цінностей підприємств, що ліквідуються або консервуються, з гірничих виробок (будівель, споруд) або передачу їх правонаступникам. Питання правонаступництва гірничих підприємств, що ліквідуються або консервуються, вирішуються КМ України відповідно до законодавства.

Слід відзначити, що Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо заборони на порушення справ про банкрутство гірничих підприємств» від 22 березня 2013 р.¹³ продовжено до 1 січня 2015 р. мораторій на порушення справ про банкрутство гірничих підприємств (гірничодобувних підприємств, шахт, рудників, копалень, кар’єрів, розрізів, збагачувальних фабрик, шахтовуглебудівних підприємств), в статутних капіталах яких частка держави становить не менше ніж 25 %.

Більшість гірничих підприємств були засновані на державній власності та об’єднані у великі холдингові утворення, однак в процесі приватизації більшість гірничих гігантів була передана у приватну власність (наприклад, ДАХК «Павлоградвугілля», яка на сьогоднішній день перетворена у акціонерне товариство та приватизована).