27. Основні закони спілкування.

" Закони спілкування" - найзагальніші нежорсткі тенденції, які наявні у всіх типах групового і масового спілкування. Комунікативні закони пов'язані із закономірностями процесу комунікації, психологічними особливостями учасників спілкування, їх соціальними ролями. Російський мовознавець Й.Стернін виокремлює наступні основні закони спілкування:

• Закон дзеркального розвитку спілкування: у процесі спілкування співрозмовники імітують стиль один одного. Така імітація відбувається автоматично, підсвідомо

• Закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль: ефективність спілкування прямо пропорційна комунікативним зусиллям. Тобто, щоб досягти комунікативного успіху, необхідно застосовувати весь арсенал вербальних і невербальних засобів, дотримуватись законів, правил, конвенцій спілкування, норм етикету тощо.

• Закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів: чим довше говорить мовець, тим неуважнішими і нетерплячішими стають його слухачі. Ефективне мовлення повинне бути коротким і тривати не довше 10 хвилин.

• Закон зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її чисельності: чим більше людей слухає промовця, тим нижчим є середній рівень інтелекту аудиторії. У цьому законі знаходить своє втілення "ефект натовпу", який полягає у тому, що в натовпі людина гірше мислить логічно, активізується права півкуля, що відповідає за емоції. Тому в натовпі посилюються емоційні реакції і послаблюється інтелектуальна діяльність, знижується критичність сприйняття.

• Закон ритму спілкування: співвідношення говоріння і мовчання в мовлені кожної людини - постійна величина. У кількісному вияві вона становить приблизно 1:23.Отже людина говорить менше, ніж мовчить.

• Закон довіри до зрозумілих висловлювань: чим простіше мовець висловлює свої думки, тим краще його розуміють і більше йому вірять.

28.Лексикографія. Типи словників.

Лексикографія – розділ мовознавства, об’єктом якого є вивчення принципів систематизації слів та фразеологічних зворотів, укладання їх у словники.

Існують енциклопедичні словники – спеціальні словники довідкового характеру, лінгвістичні словники – власне мовні.

Енциклопедичні словники містять довідковий матеріал з усіх галузей знань. Туди вміщують тексти, фотографії, малюнки, репродукції, картографічні матеріали, таблиці. «Українська радянська енциклопедія»(12т. 1977 – 1985 рр.), «Енциклопедія українознавства» (1933 – 1994 рр.).

В філологічних (лінгвістичні) словниках предметом пояснення є слово. Залежно від того, з якої точки зору воно розглядається, лінгвістичні словники бувають різних типів.

1. Тлумачні словники, в яких дається пояснення значень слів з точки зору їх вживання в сучасній мові.

2. Перекладні словники , в яких подається переклад слів з однієї мови на іншу.Бувають двомовними, чотиримовними та ін.

3. Термінологічні , в яких пояснюються терміни з тієї чи іншої галузі науки. Вони бувають одно- і двомовні, перекладні.

4. Етимологічні словники, в яких пояснюється походження, розвиток і первинне значення слова.

5. Орфографічний словник подає правильний правопис, правильний наголос і правильні граматичні форми вміщених у ньому слів.

6. Орфоепічні словники дають одночасно і властиву слову правильну вимову, і наголос.

7. Словники іншомовних слів , які пояснюють слова і терміни, засвоєні з інших мов.

8. Історичні словники , в яких подаються і пояснюються слова, що вживалися раніше.

9. Діалектологічні словники , в яких дається лексика, вживана в певній місцевості, на певній території.

10. Фразеологічні словники , в яких дається пояснення значень фразеологічних зворотів або подається їх переклад з однієї мови на іншу.

11. Синонімічні словники , в яких подаються синонімічні ряди, або гнізда, повнозначних слів даної мови

12. Частотні словники , в яких фіксується частота вживання слів і словоформ на підставі обстеження текстів або записаних уривків усного мовлення

13. Словники власних імен , в яких фіксуються вживані в даній мові власні імена

14. Обернені або зворотні словники , в яких слова розміщуються за алфавітом у зворотному порядку літер: не з початку слова, а з кінця.

15. Топонімічні словники , в яких описуються назви географічних об”єктів

16. Словники мови окремих письменників , в яких подаються й пояснюються всі вживані в творах того чи іншргр письменника слова.