54. Лексика сучасної української мови з погляду її походження.

Лексика сучасної української мови формувалась протягом багатьох століть, постійно напрацьовуючи свій словник і вдосконалюючи всі свої компоненти, тому в ній можна виділити своєрідні пласти, що увійшли до її складу на різних етапах розвитку мови. Це й питома українська лексика, яка включає всі слова, успадковані від індоєвропейського лексичного фонду, і слова, що виникли в праслов’янській (спільнослов’янській) та староукраїнській мовах, а також весь лексичний фонд, створений на власне українському ґрунті», це й іншомовні запозичення, які засвоювалися українською мовою протягом усього історичного розвитку.

Найглибший, найдавніший шар корінної української лексики — це слова із індоєвропейського лексичного фонду, які перейшли і закріпилися у лексиці слов’янських мов, у той же час існуючи і в інших індоєвропейських мовах, що не належать до слов’янської групи.

Наявність цієї категорії слів у лексичному запасі української мови споріднює її з лексикою інших індоєвропейських мов, що говорить на користь існування індоєвропейської мовної спільності.

Слова з праслов’янського (спільнослов’янського) періоду відомі якщо не в усіх, то в багатьох слов’янських мовах, але мають дещо відмінне фонетичне оформлення.

Починаючи з ХІ-ХІ І ст., на території сучасної України формується українська народність, яка напрацьовує свою власне українську лексику.

Старослов’янізми — це слова, запозичені східними слов’янами із старослов’янської мови, яка сформувалась у IX ст. на основі македонських говорів староболгарської мови. Ця мова прийшла головним чином через церковно-релігійну літературу.

55. Мовностилістичні особливості наукових текстів.

Науковий текст – текст написаний у науковому стилі.

Основні ознаки:

• ясність (понятійність) і предметність тлумачень,

• логічна послідовність і довідність викладу,

• узагальненість понять і явищ,

• об'єктивний аналіз,

• точність і лаконічність висловлювань,

• аргументація й переконливість тверджень,

• однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень,

• докладні висновки.

Основні мовні засоби спрямовані на інформування, пізнання, вплив і окреслені:

• значною кількістю наукової термінології,

• наявністю схем, таблиць, графіків, діаграм, мап, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок,

• оперуванням абстрактними, переважно чужомовними словами,

• уживанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполук,

• залучуванням цитат і посилань на першоджерела,

• здебільшого відсутністю авторської індивідуальної манери й емоційно-експресивної лексики,

• наявністю виразної композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації),

• наявністю дієслівних форм, зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові й дієприкметникові звороти, які додатково окреслюють дії, предмети та явища,

• специфічною монологічністю текстів,

• переважанням різнотипних складних речень, стандартних виразів

Вживання частин мови в науковому стилі мовлення є суворо нормативними. У науковій мові більшою мірою переважають іменники, дієслова, прикметники і меншою мірою займенники та частки.

Для синтаксису наукового мовлення є характерним:

• сполучниковий зв'язок;

• складні конструкції;

• двоскладні речення з простим дієслівним присудком: Студент урахував зауваження наукового керівника...;

• простий дієслівний присудок, виражений дієсловом активного стану у формі 3-ї особи однини чи множини теперішнього,минулого чи майбутнього часу.

• безособові речення із присудком, вираженим дієслівною формою на -но, -то та об'єктом - прямим додатком у формі іменника у знахідному відмінку без прийменника;