56. Види і форми перекладу.

Переклад – Процес відтворення письмового тексту чи усного вислову засобами іншої мови, Результат цього процесу

Процес перекладання охоплює наступні етапи:

• Зорове чи слухове сприймання інформації чужою мовою, усвідомлення її змісту.

• Аналіз інформації і синтез рідною мовою.

• Відтворення змісту рідною мовою.

Види перекладу:

• За формою переклад буває усний і письмовий (усний може бути послідовним або синхронним).

• За способом перекладу розрізняють буквальний і адекватний.

Буквальний також називають дослівним, у ньому можуть збігатися порядок слів та граматичні конструкції, невластиві мові, якою перекладають.

Адекватний точно передає зміст оригіналу, його стиль, і відповідає усім нормам літературної мови.

• За змістом виділяють:

Суспільно-політичний – усне чи письмове відтворення засобами іншої мови суспільно-політичних матеріалів.

Художній – переклад творів худ. літератури.

Науково-технічний – використовують для обміну науково-технічною інформацією між людьми, які спілкуються різними мовами.

Реферативний переклад :

• Письмовий переклад заздалегідь відібраних частин оригіналу, що складають зв’язний текст.

• Виклад основних положень змісту оригіналу, що супроводжуються висновками й оцінюванням.

Зазвичай у 10-15 разів коротший за оригінал.

Анотаційний переклад – стисла характеристика оригіналу, що є переліком основних питань, іноді містить критичну оцінку. Дає фахівцеві уявлення про характер оригіналу, про його структуру, про призначення, актуальність оригіналу, обґрунтованість висновків. Не може перевищувати 500 друк. знаків.

Автоматизований (комп’ютерний) переклад. Комп’ютер під час перекладання працює на різних мовних рівнях: розпізнає графічні образи, робить морф. аналіз, перекладає слова і словосполучення, аналізує синтаксис тексту, проводить семантичні перетворення. Сучасні програми комп’ютерного перекладу можна з успіхом використовувати, проте перекладений текст слід перевірити.

57.Анотування, реферування питомих українських та іншомовних наукових джерел.

Реферування – процес-синтетичного опрацювання інформації, що полягає в аналізі первинного документа, знаходженні найвагоміших у змістовому відношенні даних. Реферування має на меті скоротити обсяг первинного документа за збереження його основного смислового змісту.

Класифікація за певними ознаками:

• Належність до певної галузі знань.

• Спосіб характеристики первинного документа

• Кількість джерел формування

• Форма викладу

• Обсягом або глибиною розгортання теми

• Укладач реферату

• Рівень формалізації реферування

Об’єкти реферування:

• Наукові статті.

• Розділи з монографій, збірник праць тощо.

• Патентні документи.

• Депоновані рукописи.

Анотування – процес аналітично-синтетичного опрацювання інформації, мета якого – отримання узагальненої характеристики документа, що розкриває логічну структуру і зміст. Використовується для стислої характеристики наукової статті, монографії, дисертації тощо.

За функціональним значенням бувають довідкові та рекомендаційні.

Довідкова анотація уточнює заголовок і повідомляє про автора, зміст, жанр та інші особливості документа, що відсутні в бібліографічному описі.

Рекомендаційна анотація покликана активно пропагувати, зацікавлювати, переконувати в доцільності прочитання документа, тому в рекомендаційних анотаціях є дидактична спрямованість, педагогічні рекомендації, методичні поради тощо, за обсягом вони ширші, аніж довідкові.

За обсягом та глибиною існують описові та реферативні анотації.

Описові узагальнено характеризують зміст первинного документа і подаючи перелік основних тем, що в ньому відображені, відповідають на питання: про що повідомляється в документі?

Реферативні не тільки подають перелік основних тем а й розкривають їх зміст.