1. Релігійно-аристократична верхівка:

   • фараон;

   • візир;

   • номархи;

   • жерці;

   • воїни;

   • чиновники;

2. Виробники матеріальних благ:

   • селяни-общинники;

   • неджес — мали достатньо високий статус і продавали продукцію свого виробництва на ринку;

   • ремісники;

   • вільні селяни — сплачували податки, служили у війську, за наймен­шу провину могли бути перетворені на рабів;

3. Залежне населення:

   • раби — їхня праця застосовувалася на будівництві пірамід, доріг, спорудженні дамб, у сільському господарстві.

Судова система. Судочинство в Єгипті здійснювали адміністра­тивні органи. Місцевими судами у Давньому царстві вважалися органи общинного самоуправління. Вони розв'язували суперечки про власність, шлюбно-сімейні спори та проблеми успадкування.

У номах судочинство здійснювали номархи. Вищий нагляд за їхньою діяльністю покладався на фараона або візира, які могли переглянути рішення будь-якої судової інстанції.

Певні судові функції виконували храми. Оскільки жерці мали величез­ний релігійний авторитет, їхні постанови не мали права відмінити навіть царські чиновники.

Армія та етапи її розвитку. Регулярної армії у Давньому царстві не існувало. У разі проведення військових операцій створювалося ополчення на чолі з фараоном чи призначеною ним особою. За часів роздробленості загони ополченців підпорядковувалися номархам.

У період Середнього царства з'являються кадрові офіцери, починає формуватися царська гвардія і охорона царя.

У Новому царстві кордони держави розширюються за рахунок при­єднання нових територій. Створюється постійна армія, яка складалася із єгиптян-землеробів, дрібних та середніх міщан і перебувала на повному утриманні фараона. Військо поповнювалося за рахунок загонів іноземних найманців, які, зрештою, ослабили єгипетську армію, а разом з тим і вій­ськову могутність імперії.

Поліцейські функції спочатку виконувала армія, а в період Нового царства — спеціальні поліцейські загони, які охороняли столицю, водока­нали, зерносховища, храми.

Право

Право власності. Земельна власність (нерухоме майно) перебувала в руках:

• держави (верховне право розпоряджання нею належало фараону);

• сільської общини (яка володіла нею на природному праві);

• храмів (вони мали необмежене право власності на земельні володіння);

• приватних осіб (насамперед жерців та царських чиновників, вони могли здійснювати будь-які операції із землею - дарувати, продавати, передавати у спадок).

Рухоме майно перебувало у приватній власності з епохи Давнього Царства.

Зобов’язальне право. Зі Стародавнього Єгипту дійшли до нас такі види договорів:

• договір купівлі-продажу (купівля-продаж землі передбачала вико­нання трьох умов:

1. досягнення домовленості між продавцем і покупцем про предмет договору;

2. продавець клявся перед богами, підтверджуючи таким чином силу договору;

3. мав відбутися фактичний перехід права власності від продавця до покупця);

   • договір найму (дозволялося наймати рабів, тварин, майно);

   • договір оренди (відома оренда земельних ділянок на річний термін);

   • договір позики (засобом забезпечення виконання умов договору було побиття боржника палицею або боргова кабала);

   • договір поклажі (найчастіше зустрічається при передачі майна на зберігання ополченцями, що йшли у військовий похід).

Шлюбно-сімейне та спадкове право. Дружина мала майже однакові права з чоловіком. Шлюб укладався на основі договору між нареченим та нареченою. Придане залишалося власністю нареченої. Розлучення могло здійснюватися з ініціативи обох сторін. Щоправда, з часом роль чоловіка зросла. Йому дозволялося мати наложницю, в той час як за зраду дружи­ни застосовувалася смертна кара. За незначну провину чоловік міг побити палицею свою дружину. Покарання за побиття наступало лише тоді, коли наслідком його ставало каліцтво дружини.

Майно успадковувалось як за законом, так і за заповітом. Спадкоємцями за законом вважалися діти незалежно від статі, проте старшому сину дістава­лося нерухоме майно. Заповіт дозволялося укладати обом із подружжя. Він озвучувався в присутності трьох свідків або укладався в письмовій формі.

Кримінальне право та процес. Серед злочинів у Стародавньому Єгипті виділялися:

• посягання на державний устрій, зокрема — зрада, розголошення державної таємниці, повстання. Ці злочини відносилися до категорії тяж­ких, відповідали за них не лише винні, а й члени їхніх родин;

• злочини проти релігії— вбивство священних тварин, чаклунство;

• злочини проти життя та здоров'я — вбивство, завдання тілесних ушкоджень;

• майнові злочини — крадіжка, обважування;

• злочини проти моралі— перелюбство, зґвалтування.

За вчинення злочинів передбачалися тілесні та членоушкоджувальні покарання (відрізання вух, носа), смертна кара, ув'язнення, передача до рабства, грошові штрафи, відшкодування завданих збитків у подвійному розмірі.

Процес розпочинався з подання усної чи письмової заяви потерпілої сторони. Доказами вважалися свідки, присяга, зізнання під час тортур.