III. Абсолютна монархія

Виникнення абсолютизму як нової форми монархії у Франції було викликане глибинними змінами, які відбулися у станово-представницькій структурі країни. Ці зміни були пов'язані перш за все із зародженням капіталістичних відносин і розшаруванням у межах феодальних станів.

Становлення абсолютизму в XVI ст. мало прогресивний характер, ос­кільки королівська влада сприяла завершенню територіального об'єднан­ня Франції, формуванню єдиної французької нації, більш швидкому роз­витку промисловості та торгівлі, раціоналізації системи адміністративного управління.

Верховна політична влада при абсолютній монархії повністю перехо­дить до короля, який не поділяє її з жодним державним органом.

Для цього потрібно було подолати політичну опозицію феодальної олі­гархи та католицької церкви; ліквідувати станово-представницькі органи; ство­рити централізований бюрократичний апарат, постійну армію та поліцію.

З XVI ст. Генеральні штати практично припиняють своє існування: 1614 року відбулося останнє скликання (не скликалися до 1789 р.).

Для вирішення питань про реформи або фінансових питань король скликав нотаблів (феодальну знать).

Відповідно до Болонського конкордату 1516 р. та Нантського едикту 1598 р. король повністю підкорив собі католицьку церкву у Франції.

Своєрідною опозицією був Паризький парламент (XVI—XVII ст.ст.), з яким французькі королі вели постійну боротьбу. Врешті-решт Парламен­ту було заборонено оскаржувати та відхиляти королівське законодавство.

Відбулися зміни у ставленні до королівської влади. В 1614 р. за пропозицією Генеральних штатів французька монархія була проголошена божественною, а влада короля розглядалася як священна. Все частіше держава почала ототожнюватися з особою короля. Людовик XIV говорив: "Держава — це я!".

Те, що абсолютизм тримався на божественному праві, не означало ототожнення його з деспотизмом. Французький абсолютизм ґрунтувався на концепції нерозривного зв'язку короля та держави, поглинання першо­го другим. Вважалося, що сам король, його майно, його родина належать французькій державі та нації.

При абсолютизмі діяв принцип: "один король, один закон", тобто законодавча функція повністю концентрувалася в руках короля.

Король також мав право призначати на будь-яку посаду; він був остан­ньою інстанцією в питаннях державного управління; приймав найважливіші зовнішньополітичні рішення; визначав економічну політику держави; вста­новлював податки; виступав вищим розпорядником державних коштів; від його імені здійснювалася судова влада.

При абсолютизмі центральні органи влади розрослися та ускладнилися:

Управління на місцях характеризувалося складністю та заплутаністю.

На початку XVI ст. органом, який провадив політику центру на місцях, були губернатори, але їх функції в основному зводилися до військового управління.

З 1535 р. на місця посилали комісарів з різними дорученнями. Пізніше вони інспектували суд, адміністрацію міст, фінанси. їм присвоювався ти­тул інтендантів.

Державний устрій Франції в період абсолютизму

Рахункова

Централізація торкнулася і міського управління. Муніципальні радники та мери перестали обиратися, вони стали призначатися королівською адмі­ністрацією.

Судова система була заплутаною та зберігала риси сеньйораль­ної юстиції.

У період абсолютизму завершилося формування постійної армії та королівського флоту. їх формування відбувалося за рахунок рекрутських наборів з третього стану, а офіцерські посади займало родове дворянство.

Була створена поліція. До її функцій відносилися підтримка порядку, розшук злочинців, контроль за правами, нагляд за ярмарками, театрами, кабаре, трактирами.

Право

В історії французького права знайшли своє відображення типові риси середньовічного права Західної Європи. Незважаючи на політичне об'єд­нання країни, релігійно-духовну спільноту та утвердження абсолютизму, французьке право майже до революції 1789 року було конгломератом численних правових систем, дія яких поширювалася або на певне коло осіб (духівництво, торговці та ін.), або на будь-яку конкретну, часто неве­лику за розмірами територію.