Інформаційні ресурси

1. Програма з математики. Система розвивального навчання Ельконіна-Давидова. 1 – 4 класи / Г.М.Захарова. К.І.Мельник, Г.В.Жемчужкіна / www.ippo.if.ua/predmety/.../progr_matem.doc

2. Дусавицький О.К. Методичні рекомендації із застосування психолого-педагогічної системи «Розвивальне навчання» (Д.Б.Ельконіна, В.В.Давидова та інших) у початкових класах загальноосвітніх навчальних закладів України / О.К.Дусавицький / http://centrro.at.ua/publ/oficijni_dokumenti/nakaz_mon_ukrajini_552_vid_24072001_roku/4-1-0-23

Ідея розвитку не нова, її витоки сягають того часу, коли людство почало усвідомлено спрямовувати свої зусилля на підготовку дітей до виживання. Одним з перших цю ідею у процесі навчання реалізував давньокитайський мислитель Конфуцій, головним на думку якого було не озброєння учнів конкретними знаннями, а їх грунтовний загальний розвиток, моральне і духовне піднесення. У історико-педагогічному поступі людства аналогічні думки висловлювали Сократ, Демокріт, Квінтіліан, Вітторіно де Фельтре, Мішель де Монтень, Я.-А.Коменський, Ж.-Ж. Руссо та інші. Однак, сам термін «розвивальне навчання» уперше ввів у науково-педагогічний обіг наприкінці XVIII ст. Й.-Г.Песталоцці, який вважав розвиток особистості «всезагальною потребою людства». Ідеї про розвиток здібностей дітей К. Ушинський назвав відкриттям значнішим, ніж відкриття Америки.

На сьогодні теорія розвиваючого навчання ще не стала єдиною науковою концепцією. Вона складається з різних напрямів, які грунтуються на оригінальних, експериментально перевірених ідеях їхніх засновників (Є.М.Кабанова-Міллер, Д.М.Богоявленськоий, П.Я.Гальперін, Н.Ф.Тализіна; З.І.Калмикова та ін.).

У рамках концепції розвивального навчання розроблено ряд технологій із різними цільовими орієнтаціями, особливостями змісту та методики: 

- технологія Л. Занкова спрямована на загальний розвиток особистості;

- технологія Д. Ельконіна та В. Давидова зорієнтована на розвиток способів розумових дій;

- технології творчого розвитку (ТРВЗ – технологія розв’язання винахідницьких задач С.Г.Альтшулер) віддають пріоритет сфері естетичних і моральних якостей людини;

- технологія Г. Селевко орієнтує на розвиток самокерованого механізму особистості;

- технологія І. Якиманської спрямована на розвиток дієво-практичної сфери учнів.

На сьогодні системно розроблено дві основні концепції розвиваючого навчання, які впроваджуються у масову початкову школу - Л.В.Занкова (1901 – 1977) і Д.Ельконіна (1904 – 1977), В.Давидова (1930 – 1998).

Відповідно до наказу МОН України № 552 від 24.07.2001 психолого-педагогічна система «Розвивальне навчання» Ельконіна Д.Б. – Давидова В.В.) визнана такою, «що може застосовуватися у початкових класах загальноосвітніх навчальних закладів України відповідно до методичних рекомендацій Міністерства освіти і науки України (додаток 1) за умови підготовки вчителя до роботи за цією системою та за наявності дидактичного забезпечення її реалізації: відповідних навчальних програм, підручників та посібників.»

Простежимо її становлення.

Перш за все треба зазначити, що концепція розвивальної освіти – результат історичного становлення і розвитку психолого-педагогічної науки, має ґрунтовний науковий фундамент. Так, саме наукові «відкриття» в психології стали відправною точкою експериментальних педагогічних досліджень, результатом яких є новий «педагогічний продукт», який ми сьогодні називаємо технологією розвивального навчання Ельконіна-Давидова.

Порівняємо систему розвивального навчання з річкою. Кожна річка має витік, притоки, річище (головна ділянка річки).

Витоком, відправною точкою формування цілісної теорії розвивального навчання стали дослідження Л.Виготського (білоруський, радянськпй психолог) та Г.С.Костюка (український, радянський психолог) щодо взаємозв’язку, взаємозалежності між навчанням та розвитком особистості.

Зокрема, Л.С. Виготський на початку 30-х років ХХ ст. обгрунтував думку про те, що навчання, орієнтоване на завершені цикли розвитку, не ефективне для загального розвитку дитини, не веде його за собою, а плентається у хвості. Вчений увів у психологію принципово важливе поняття про два рівні розвитку дитини. Зона актуального розвитку – це ті психічні властивості або якості, які вже сформувалися, засвоєні дитиною, і зона найближчого розвитку – ті властивості психіки, які ще перебувають у процесі становлення. Вирішальним для удосконалення навчального процесу є правильне розуміння сутності другого рівня: йдеться не ро ті якості особистості, яких ще немає взагалі, а ті, які ще тільки утворюються, а тому особливо чутливі до педагогічних впливів. Л.В. Виготський вважав, що дитина за допомогою дорослого може виконувати не будь-які дії, а лише ті, до яких вона вже повною мірою готова. «Що дитина вміє сьогодні у співробітництві, вона зуміє завтра самостійно… Тільки те навчання у дитячому віці добре, яке забігає наперед розвитку і веде розвиток за собою. Але вчити дитину можливо лише того, чого вона вже здатна навчитися. Можливості навчання визначаються зоною її найближчого розвитку”. Тому, підкреслював Виготський, педагогіка “повинна орієнтуватися не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку”.

«Навчання тільки тоді стає дійсно навчанням, коли воно забігає вперед розвитку...», «...роль навчання в розвитку дитини полягає в тому, що навчання створює зону найближчого розвитку» [Выготский Л.С. Педагогическая психология. – М.:Просвещение, 1991. – 480 с. – С.449]. 

Г. Костюк, розв’язуючи цю проблему, наголошував, на взаємозалежності, взаємообумовленості процесів навчання і розвитку.. Вплив навчання на розвиток опосередковується віковими та індивідуальними можливостями, зумовлюється не тільки попереднім навчанням, але й рівнем дозрівання, особливостями нервової системи. Умовою нормального розумового розвитку є таке навчання, яке забезпечує глибоке, міцне та свідоме засвоєння навчального матеріалу. Г.Костюк визначив умови, за яких навчання набуває розвивального характеру. Психолог зазначав, що навчання впливає на розвиток передусім своїм змістом. Один і той же зміст по-різному впливає на розвиток залежно від його методів викладання. «Провідна роль навчання в розумовому розвитку учнів підвищується, якщо вони навчаються не тільки знань, а й способів їх одержання, навчаються думати, раціонально працювати з матеріалом, досліджувати» [4: 402].

Таким чином, завдяки працям Л.Виготського та Г. Костюка було доведено, що провідну роль у психічному розвитку дитини займає навчання. Проте розвивальну функцію може виконувати далеко не будь-яке навчання і до того ж вплив навчання на розвиток залежить від періоду життя людини.

Для розв’язання проблеми розвивального навчання стало необхідним відшукання таких технологій навчальної діяльності, таких концептуальних засад та методологій, які забезпечували б розвиток, становлення особистості як творця свого власного життя.

Наукового обґрунтовану концепцію розв’язання проблеми запропонували видатні психологи Д. Ельконін і В.Давидов.