§ 6. Основні центри міжнародного комерційного арбітражу.
Міжнародний комерційний арбітраж в Російській Федерації
Вище були вказані ряд центрів міжнародного комерційного арбітражу, що здобули найбільшу популярність в ділових колах як компетентні органи вирішення суперечок у сфері міжнародної торгівлі і торгового мореплавання. Необхідно згадати, що в сучасній дійсності арбітражні центри можуть бути як спеціалізованими органами, так і мати загальну компетенцію. Так, наприклад, арбітраж суспільства Ллойда, Морська арбітражна комісія при ТВП РФ, Морська арбітражна палата при Торговій палаті м. Парижу, Арбітражний суд при Гдыньской федерації по торгівлі шерстю, Арбітражний суд Бременської бавовняної біржі є спеціалізованими центрами по розгляду певних категорій суперечок. Разом з цим Американська арбітражна асоціація, Арбітражний інститут Торгової палати м. Стокгольма, Міжнародний комерційний арбітражний суд при ТВП РФ, арбітражні суди торгово-промислових палат Женеви, Цюріха, Базеля, Міжнародний Арбітражний суд Федеральної палати економіки м. Відня, Арбітражна комісія при Центральній торговій палаті Фінляндії, Міжнародний арбітражний суд при Національній господарській палаті Республіки Польща, Арбітражний суд при Господарській палаті Чеської Республіки і аграрний палаті чеський республіка і так далі служить приклад інституційний арбітражний орган, має загальний компетенція.
Арбітражний суд при МТП. Цей інституційний арбітражний орган являється, мабуть, одним з найбільш відомих в практиці міжнародної торгівлі. Географія місцезнаходження(установи) сторін, що беруть участь в спорах, що розглядаються їм, не знає обмежень. Міжнародний арбітражний суд Міжнародної торгової палати(МАС МТП, ICC International Court of Arbitration — англ.) існує з 1923 р. і за період свого існування розглянув більше 8000 справ. З 1 січня 1998 р. введений в дію новий Регламент цього органу(колишній датується 1988 р.), який структурно складається з чотирьох частин : власне правил виробництва(Регламенту як такого), Статуту Міжнародного арбітражного суду МТП(Додаток 1), внутрішнього регламенту Міжнародного арбітражного суду МТП(Додаток 2) і Положення про арбітражні збори(Додаток 3). Склад Міжнародного суду призначається Радою МТП і очолюється Головою і заступниками Голови. Роботі Суду сприяє Секретаріат, на чолі якого стоїть Генеральний секретар. Хоча МАС існує під егідою МТП, він, як чітко вказується в його внутрішньому регламенті, є незалежним органом, що здійснює свої функції автономно від Міжнародної торгової палати і її органів. Члени Суду незалежні також і від національних комітетів МТП. Сам Суд спори не дозволяє, він створений для того, щоб сприяти врегулюванню арбітражним шляхом як суперечок міжнародного характеру, що виникають між суб'єктами зовнішньоторговельних і інших зв'язків, так і інших розбіжностей, що виникають в діловому спілкуванні, відповідно до правил арбітражного розгляду МТП, якщо на те є уполономочение, виражене в арбітражній угоді. Основним завданням Суду виступає застосування арбітражного Регламенту і Правил примирливої процедури, розроблених МТП.
Регламент МАС МТП пропонує наступні формулювання для арбітражної обмовки, якщо сторони мають намір передати договірні спори на розгляд в МАС МТП : «Усі спори, що виникають з цього контракту або пов'язані з ним, підлягатимуть остаточному врегулюванню відповідно до Арбітражного регламенту Міжнародної торгової палати одним або великою кількістю арбітрів, призначених згідно з положеннями вказаного Регламенту». Особлива увага — expressis verbis — Регламент пропонує потенційним сторонам обернути, зокрема, на ту обставину, що законодавство деяких країн вимагає від сторін ясного і чіткого закріплення згоди на арбітраж, причому іноді в спеціальній формі, внаслідок чого зразкова обмовка покликана відбити цей момент. Провідний принцип арбітражу, що зводиться до того, що арбітри, хоча і призначаються(або можуть бути призначені) сторонами, проте мають бути неупереджені і незалежні по відношенню до них, текстуально підтверджений в ст. 7 Регламенту: «Кожен арбітр має бути і
залишатися незалежним по відношенню до сторін, залучених в розгляд«. Більше того, до призначення або підтвердження призначення від арбітра потрібно підписання заяви на ім'я Секретаря, яким він констатує свою незалежність, і повідомлення письмово фактів або обставин, які можуть мати характер, здатний викликати в очах сторін постановку питання про відсутність незалежності арбітра. Імперативним приписом Регламенту відносно якостей призначення одноосібного арбітра або голови складу арбітрів виступає положення п. 5 ст. 9 про те, що ці особи не можуть бути громадянами держав, до яких належать сторони. Думається, що подібна вимога покликана створити передумови для додаткової ефективності в тому, що стосується реалізації принципу незалежності арбітрів. Даний акт не дає можливості втручання в даному випадку державного суду в питання про призначення арбітрів, оскільки усі дії з його врегулювання, включаючи і остаточне, входять в компетенцію самого інституційного органу — Міжнародного арбітражного суду МТП з урахуванням рекомендацій національних комітетів, що входять до складу МТП. У цьому, як представляється, проявляється міжнародний характер самого інституту, при якому існує Суд, — МТП як неурядовій(громадською) міжнародній організації.
Правила арбітражного виробництва у рамках МАС МТП 1998 р. вичерпним чином встановили, що якщо сторони домовилися передати на арбітраж суперечку на підставі регламенту цієї установи, вважається ipso facto, що його розгляд здійснюватиметься згідно з актом, що діє на момент виробництва арбітражних процедур, якщо не погоджено застосування правил, що діють на дату укладення арбітражного договору. У нині існуючій редакції Регламент зберіг специфічний інститут, властивий МАС МТП, — документ, відомий в літературі як «Акт про повноваження арбітрів»(Terms of Reference), який, з одного боку, являє собою юридичну основу початку дій третейського суду(арбітра або арбітрів), а з іншою, — узагальнює на певному етапі зміст наявних документів і заяв сторін. Регламент перераховує зведення даних, що підлягають включенню у вказаний акт(найменування і адреси сторін, короткий зміст позовних вимог і заперечень з визначенням їх грошового вираження, перелік питань, що підлягають дозволу, за винятком випадків, коли суд визнає це неприйнятним, імена, посади і звання, а також адреси арбітрів, місце проведення арбітражу, застосовані до вирішення суперечки процедурні норми, а також, якщо таке передбачене сторонами, повноваження розглядати суперечку в якості «дружніх посередників» або дозволити її на основі принципу ex aequo et bono). Впродовж 2 місяців після передачі справи складу арбітрів оформлений Акт про повноваження арбітрів, який підписується не лише арбітрами, але і сторонами, має бути представлений Суду. При відмові якої-небудь із сторін брати участь в складанні або підписанні Акту він передається на затвердження МАС. Саме з дати його підписання або твердження розпочинається процес арбітражного розгляду у власному значенні слова. Після проведення консультацій із сторонами в найкоротші терміни з дати складання Акту про повноваження арбітрів третейський суд зобов'язаний в окремому документі встановити попередній графік розгляду суперечки, якій він має намір слідувати, і представити його сторонам і МАС(ст. 18.4).
Згідно з Регламентом сторони мають необмежену свободу за визначенням місця проведення арбітражу — це може бути будь-яка географічна точка. У свою чергу і арбітри, якщо тільки сторони не домовилися про інше, мають право на власний розсуд вибрати таке місце проведення арбітражу, яке вони визнають прийнятним(ст. 14). Мова провадження у справі за відсутності узгодженості із цього приводу між сторонами також вільно визначається арбітрами з обліком, проте, усіх відповідних обставин, у тому числі і мови контракту(ст. 16). Регламент МАС МТП 1998 р. на відміну від більше ранньої редакції виділяє в окремі розділи вирішення питання про право, застосоване до стосунків, що становлять предмет суперечки, розмежовувавши при цьому процесуальні і матеріальні норми. У тому, що стосується процедурного аспекту, Регламент строго встановлює, що застосовуються його приписи (а у випадках, коли вони не містять регулювання, — будь-які норми, які встановлять сторони або
155 См: Хендрикс Г. П. Указ соч. С. 38.
156 У тому, що стосується конкретних дій зі встановлення характеру і змісту застосовного права, навіть якщо йдеться про таких складних, з точки зору правозастосування, правових системах, як мусульманське право, особливо деяких його течій, існуючі в арбітражній практиці MAC МТП цікаві приклади освітлювалися в справжньому підручнику раніше(див. главу 13).
арбітри, незалежно від того, наявний при цьому або ні яке-небудь посилання на національне процесуальне право, підмет застосуванню до арбітражу(ст. 15) ).
Для цілей застосування матеріального права в процесі вирішення суперечки МАС МТП вирішальну роль грає сьогодні ст. 17 «Застосовне матеріальне право». У ній встановлюється принцип автономії волі сторін по обранню відповідного правопорядку до істоти суперечки.
Суперечка виникла з договору між французькою і американською сторонами, що містить обмовку про передачу розбіжностей в арбітраж Міжнародної торгової палати, а також дозвіл їх на основі права штату Джорджія, США. У іншому договір регулювався французьким правом. Відповідно до рішення на користь французької сторони американська компанія повинна була сплатити відсотки за користування чужими засобами. Відповідно до французького права рішення передбачало автоматичне п'ятивідсоткове підвищення ставки відсотків, якщо сума, що стягається, не буде сплачена впродовж двох місяців з дня винесення ухвали. При визнанні цього рішення в США і його примусовому виконанні американський суд визнав ставку відсотків, попри те, що вона перевищувала максимальну процентну ставку, що діє в Джорджії, вказавши при цьому, що «ми не можемо вести діяльність на світових ринках... виключно на наших умовах, регульованих нашим правом, і дозволяючи спори тільки а наших судах», але відмовивши проте в стягуванні відсотків по підвищеній ставці на тій основі, що таке стягнення носить штрафний характер і тому суперечить праву США і штату Джорджия155.
У відсутність угоди сторін арбітри застосовують такі норми, які вони визнають належними. У усіх випадках на обов'язку арбітражу в силу постанов Регламенту лежить дотримання вимоги керуватися умовами контракту і торговими звичаями, що відносяться до питання(що «відповідають»). Ці положення серйозно розходяться з попередньою регламентацією, оскільки в Регламенті МАС МТП 1988 р. передбачалося, що арбітри обирають застосовне право, за відсутності його узгодження сторонами, за допомогою колізійної норми, яка визначена ними в даному випадку як застосовна(ст. 13).
Таким чином, в аналізованому акті йдеться не про відшукування матеріального права на основі колізійної норми, а взагалі про вибір з боку арбітрів такого права, яке вони визнають доцільним. В зв'язку з цим необхідно підкреслити, що подібне рішення — це, власне кажучи, данина практику МАС МТП, в якій широке місце відводилося і відводиться lex mercatoria. На базі колізійної норми можна відшукати лише якусь визначену в національно-правовому і міжнародно-правовому плані систему норм, застосування ж lex mercatoria як «позанаціональної» правової системи вимагає закріплення інших підстав звернення до неї. Саме це і було вироблено в новітній редакції регламенту МАС МТП156. У п. 3 ст. 17 для цілей вирішення суперечки арбітрами, що діють виключно на підставі виданих сторонами відносно цього повноважень як «дружні посередники», пропонується застосування принципу ex aequo et bono.
При визначенні арбітражного органу, якому сторони мають намір передати свою розбіжність у разі його виникнення, одна з ключових обставин, яка може схилити «чашу вагів» на користь відповідного вибору або, навпаки, відвернути від нього, — граничний термін арбітражного розгляду. У МАС МТП цей термін до винесення арбітражної ухвали встановлений в шість місяців з дати, коли поставлений останній підпис або послідувало повідомлення арбітражу від Секретаріату про твердження Судом Акту про повноваження арбітрів(ст. 24). Хоча цей період може бути продовжений Судом, якщо буде
встановлена доцільність цього на мотивоване прохання арбітрів або за його власною ініціативою з урахуванням необхідності, обумовленої обставинами справи, привабливість подібного правила для учасників цивільно-правових стосунків, вирішальних, в який інституційний орган звернутися з метою можливого розгляду суперечок, безперечна.
Рішення арбітражу МТП має бути мотивованою, винесеною більшістю арбітрів або, якщо більшість відсутня, головуючим арбітражного складу(ст. 25). До підписання будь-якого арбітражного рішення проект спрямовується до Суду МТП, який може запропонувати відповідні поправки, що стосуються форми, і в тій мірі, в якій це не зачіпає свободу винесення арбітрами рішення, істоти справи. У частині питань права при затвердженні проекту Судом піддається аналізу передусім його відповідність імперативним нормам правопорядку тієї держави, на території якого виноситься арбітражна ухвала. Жодне рішення арбітражу у рамках МАС МТП не може бути видане арбітражним складом, якщо воно не було затверджене Судом. Отже, ця обставина повинна враховуватися, по-перше, для встановлення, чи є рішення належним за формою, по-друге, для числення термінів позовної давності при пред'явленні рішення до примусового виконання. Дата рішення — це дата підписання його арбітрами(арбітром). Про зміст рішення сторони повідомляються Секретаріатом, який направляє їм його текст, а також на їх прохання видає засвідчені копії, за умови, що сторони або одна з них вчинили необхідні платежі по арбітражних витратах і зборах.
Кожне рішення, як це встановлюється в Регламенті, є обов'язковим для сторін. «При передачі суперечки на розгляд відповідно до справжніх правил сторони переймають на себе зобов'язання виконати рішення негайно і визнати себе такими, що відмовилися від права удатися до судових процедур оскарження в тій мірі, в яку подібну відмову може бути законним чином здійснений»(п. 6 ст. 28). Це положення, думається, являє собою свого роду аналог угоди, що «виключає», існуючої у ряді країн на базі законодавчо закріплених норм, яке розглядалося вище. В принципі зупинятися на цьому ще раз немає нужди. В той же час не можна не звернути увагу на одну деталь. Зокрема, в державах, що практикують цей інститут(см, наприклад, чинне законодавство Англії, Австрії, Швеції), зафіксована вимога про те, щоб подібна угода«, що »виключає, була укладена у письмовій формі. Отже, передбачене в цитованому положенні Регламенту правило(про «мовчазне» конструювання угоди про виключення юрисдикції державного суду в порядку подальшого оскарження арбітражного рішення) не відповідатиме імперативним приписами, скажімо, англійського права, і для уникнення подальших утруднень з виконанням винесеного на основі Регламенту МАС МТП рішення у відповідних країнах варто рекомендувати учасникам суперечки вирішити деякі проблеми не «імпліцитним», тобто що мається на увазі, а безпосереднім(чітко вираженим і явним) чином.
Лондонський міжнародний третейський суд. Цей інституційний орган(London Court of International Arbitraion — LCIA), створений в 1892 р. як Лондонська арбітражна палата за ініціативою Муніципальної ради лондонського Сити, після багатьох змін, що послідували за більш ніж столітній період його існування, є нині трибічною організацією, заснованою Торговою палатою Лондона, муніципалітетом міста Лондона і Інститутом арбітрів(Institute of Chartered Arbitrators). З 1903 р. він носив назву Лондонського третейського суду, ас 1981 р. стає відомий як Лондонський міжнародний третейський суд(ЛМТС). ЛМТС прагне здійснювати дійсно міжнародну діяльність в області арбітражу. У 1987 р. в його рамках створюються ради «споживачів», що охоплюють основні торгові регіони світу і призначені для забезпечення формування і розвитку стосунків між судом і споживачами або потенційними споживачами так званих арбітражних послуг : в 1989 р. були утворені Європейський, Північноамериканський і Азіатсько-тихоокеанський ради, а в 1990 р. — Панафриканский рада.
Регламент(London Court of Interantional Arbitration Rules), що діє нині, набув чинності з 1 січня 1998 р. і поширює свою дію на арбітражний розгляд,
яке було збуджено у вказану дату або після неї. Стаття 1 Регламенту Лондонського міжнародного третейського суду встановлює процедуру звернення в арбітраж, виробництво у рамках якого збуджується письмовим проханням про арбітраж, що містить зокрема : 1) найменування і адреси(у тому числі електронної пошти) сторін; 2) копії письмової арбітражної обмовки або окремої арбітражної угоди, на яких грунтується заявник(позивач), разом з комплектом контрактних документів, що включають арбітражну обмовку або у зв'язку з якими виникає арбітражний розгляд; 3) коротка заява з викладом характеру і обставин суперечки з вказівкою істоти позовних вимог, що висуваються іншій стороні(відповідачеві); 4) заява до будь-яким аспектам розгляди(місце, мова, число арбітрів, їх кваліфікація або інші ідентифікуючі дані і так далі), відносно яких сторони вже виразили свою згоду письмово стосовно арбітражу, або з приводу яких позивач бажає зробити пропозицію. У разі, коли арбітражна угода передбачає призначення сторонами арбітрів, прохання про арбітраж повинне містити імена і адреси висунених позивачем в якості таких осіб. До заяви додається свідоцтво про сплату встановленого в Додатку про арбітражні витрати зборах платежу.
У переліку вимог до заяви особливо вказується той факт, що за відсутності подібного підтвердження прохання про арбітраж розглядається як неотримана секретаріатом, а виробництво по арбітражу як не збуджене(п. «f» з/п 1.1 ст. 1). Крім того, позивач повинен підтвердити Секретареві Суду, що копії тим або іншим засобом, що дозволяє визначити цю обставину, вручені іншим сторонам.
Датою початку арбітражного розгляду вважається дата отримання Секретарем прохання про арбітраж. Якщо арбітраж повинен здійснюватися одноосібним арбітром, прохання про арбітраж з усіма документами, що додаються до неї, повинне представлятися в секретаріат в двох екземплярах, а при узгодженні між сторонами або у разі складу арбітражу у кількості трьох арбітрів, — в чотирьох екземплярах. Відповідач, отримавши копію комплекту документів по ініційованому позивачем дозволу суперечки третейським судом, повинен впродовж 30 днів з дати її отримання, у свою чергу, направити Секретареві відповідь, обов'язкові елементи якої також перераховані в Регламенті (згода або відмова від визнання по суті усіх або частини позовних вимог; короткий виклад характеру і обставин будь-якого зустрічного позову; коментар будь-яких заяв, що містяться в проханні про арбітраж, з питань, що відносяться до ведення арбітражних процедур; пропозиції по кандидатурі арбітра, якщо арбітражна угода передбачає призначення арбітра або арбітрів сторонами, а також підтвердження Секретареві відправки копій відповіді на прохання про арбітраж усім учасникам суперечки. Аналогічно проханню про арбітраж відгук на неї також повинен представлятися або в двох або в чотирьох екземплярах залежно від відповідної ситуації. Факт невідправки відгуку не означає, що надалі відповідач позбавлений права заперечувати на позов або висувати зустрічні вимоги. Проте, якщо в арбітражній угоді передбачено призначення арбітрів самими сторонами, невідправка відповіді на прохання про арбітраж утворює відмову відповідача від призначення свого арбітра (п. 2.3 ст. 2). Закономірним наслідком цього буде втручання третейського суду в особі його Президента або Віце-президента в процес призначення арбітра або арбітрів (п. 3.1 ст. 3, ст. 5). Усе листування здійснюється між сторонами через Секретаріат (п. 3.3).
Як і у багатьох інших органах інституційного арбітражу, арбітри LCIA згідно з його Регламентом повинні діяти незалежно і неупереджено. Проте це виходить за рамки принципу, декларації або презумпції, а стає головним зобов'язанням арбітра, здійсненим офіційно, шляхом підписання останнім до його формального призначення судом в якості арбітра відповідної заяви, в якій він підтверджує відсутність таких обставин, які змусили б сумніватися в його незалежності і безсторонності і перешкоджали б належному виконанню їм своїх функцій(п. 5.3 ст. 5).
В силу постанов Регламенту LCIA може діяти одноосібний арбітр, якщо тільки сторони не домовилися про інше або якщо третейський суд з урахуванням усіх обставин справи не визнає, що склад з трьох арбітрів буде доцільним. Нова редакція Регламенту
встановила спеціальні правила з питання про національну приналежність арбітрів(ст. 6). Так, якщо сторони мають різну національність, одноосібний арбітр або голова складу арбітражного суду не можуть бути громадянами тієї держави, до якої належить яка-небудь із сторін, за винятком випадків, коли учасники суперечки, що не належать до тієї ж самої національності, що і запропонований для призначення арбітр, не вирішать письмово інакше. Дуже характерно, що норми регламенту відбили і сучасні явища в інституті громадянства європейських держав. Зокрема, особа, яка є громадянином одного або більше за держави, для цілей відповідних положень вважається таким, що належить до обох держав; громадяни Європейського Союзу розглядаються як що належать до громадянства різних держав-членів, а не кваліфікуються в якості тих, що мають одне і те ж громадянство(п. 6.3). Не менш цікаве і трактування правилами Лондонського арбітражного суду того, що розуміється під національністю : в цьому плані Регламент дуже розширив це поняття, встановивши, що «...національність сторін включає також і аспекти здійснення контролю за акціями або впливом на долі участі і інтереси»(п. 6.2).
Аналізований Регламент передбачає свободу сторін по встановленню правил, що регулюють процедуру розгляду, а також мову і місце проведення засідань. У відсутність положень, погоджених сторонами, або при неврегульованості відповідних аспектів в Регламенті ЛМТС арбітри мають щонайширший розсуд, допустимий за тим законом, який вважається застосовним, для цілей «забезпечення справедливого, ефективного і оперативного дозволу суперечки»(ст. 14.2). В умовах виняткової терміновості сторони(чи одна із сторін) можуть звернутися в ЛМТС з письмовим проханням про здійснення прискореної процедури по формуванню арбітражу(п. 4.7 ст. 4, ст. 9). Це прохання має бути спрямоване усім сторонам з викладом причин, що обгрунтовують терміновість. Суд має право на власний розсуд скоротити будь-які терміни, встановлені в Регламенті для утворення арбітражу, включаючи періоди часу для вручення відгуку на позов або будь-яких інших документів, що підлягають представленню у разі їх відсутності. Проте з інших питань арбітражного процесу суд не наділений правом знижувати терміни.
У нормах Регламенту не міститься обмеження для сторін по вибору місця проведення розгляду. За відсутності вибору вважається, що місцем проведення розгляду є Лондон або таке місце, яке визначить суд з урахуванням особливостей суперечки, після надання сторонам можливості дати свої письмові коментарі відносно того, що інше місце проведення є прийнятнішим. Таким чином, за винятком того, що пов'язано з вибором сторін, що відбувся, або істотою обставин справи, що підлягають відповідно до приписів Регламенту обліку арбітрами або ЛМТА, місце проведення арбітражу може бути зафіксоване у будь-якій географічній точці земної кулі. При цьому засідання, слухання і обговорення можуть проходити у будь-якому місці, обраному на розсуд арбітражного складу : навіть якщо місце фактичного проведення засідань відрізнятиметься від того, що вказано в якості місця арбітражного розгляду, вважається, що воно проходило в цьому останньому, і рішення, винесене арбітражем, для усіх цілей є рішенням, винесеним в місці формального проведення арбітражного розгляду(ст. 16). В зв'язку з цим Регламент дає відповідь і ще на одне важливе процедурне питання — про право, застосоване до арбітражу. Таким виступає право місця його проведення, якщо сторони явним чином письмово не погодилися на застосування іншого арбітражного закону за умови, що така угода не є протиправною з точки зору правопорядку країни місця проведення арбітражу(п. 16.3).
Закономірно, що аналізований Регламент оперує традиційними або відомими англійській правовій системі категоріями і підходами. Зокрема, слід звернути увагу на детально розроблене в нім регулювання письмової стадії арбітражного розгляду, з точною вказівкою змісту дій кожної із сторін і їх наслідків, термінів і так далі. Така ж пильна увага приділена з урахуванням характерних процесуальних особливостей, властивих британській правовій системі, представництву в процесі, а також переліку, природі і представленню доказів і способам доведення(ст. 18 — 22). Раніше
такий засіб відмови, що вказувався, від оскарження винесеної арбітражної ухвали шляхом звернення в судові інстанції, як угоду«, що »виключає, властиву англійському правовому регулюванню в області арбітражу, в Регламенті Лондонського міжнародного третейського суду є присутнім безпосередньо відбитими ряду його положень. Так, в ст. 11 зачіпається приватне питання res judicata стосовно формування складу арбітражу(см також пп. 29.1, 29.2). У іншому розділі, а саме присвяченому арбітражному рішенню, Регламент поєднує у включеному в негорегулировании принцип res judicata і угода«, що »виключає : «Усі рішення є остаточними для сторін і обов'язковими з моменту їх винесення. Погоджуючись на арбітражний розгляд» відповідно до справжнього Регламенту, сторони зобов'язуються виконувати арбітражне рішення без зволікання і відмовляються від свого права на будь-яку форму апеляції, перегляду або оскарження в суді або другом судовій установі, наскільки така відмова може бути здійснена юридично дійсним способом«(ст. 26.9).
Питання про право, застосоване до істоти суперечки, зачіпається в Регламенті в декількох його розділах(ст. 14, 22, 26) і характеризується наданням арбітражу за рамками здійсненого сторонами обрання застосовного правопорядку найширшого вибору «вирішальних» правових норм : арбітражний суд керується тим законом або правовими нормами, які він визнає належними(п. 22.33). Звернення арбітражу до загальних принципів ех aequo et bono або основам розгляду в якості «дружніх посередників» або «високоповажної участі» можливо тільки за умови письмового уполномочения на те сторонами.
Слід підкреслити, що даний документ, так само як і інші сучасні регламенти інституційних органів арбітражу, демонструє своїм змістом прихильність новітнім тенденціям в розвитку правового регулювання стосунків по третейському дозволу суперечок, що виникають у сфері торгових і інших зв'язків між суб'єктами ділового спілкування, включаючи спори міжнародні : свободу розсуду сторін по вибору застосовного матеріального і процесуального права в ході арбітражного дозволу суперечки, автономність арбітражної угоди від основного контракту, вилучення суперечки з сфери юрисдикції державний суду за наявності арбітражний угода між сторона. Для забезпечення більшої чіткості і грамотного складання сторонами цивільно-правового контракту або евентуальної суперечки арбітражної угоди Регламент Лондонського міжнародного третейського суду містить два зразкові варіанти його формулювань залежно від того, що вимагається конкретними обставинами, — арбітражна обмовка або третейський запис(для цілей майбутніх або вже існуючих суперечок). Регламент пропонує включати положення, що визначають сферу дії арбітражної угоди, причому в третейському записі це зробити досить просто, оскільки область виниклих розбіжностей вже ясна; посилання на Регламент ЛМТС, норми якого вважатимуться інкорпорованими в арбітражну обмовку; вказівки на число арбітрів, місце проведення арбітражу(місто і країну), мова арбітражного розгляду, а також застосоване до істоти контрактних зобов'язань матеріальне право.
Американська арбітражна асоціація. Американська арбітражна асоціація(ААА) — один із старих і відомих у світі інституційних третейських судів, нова редакція Регламенту якого діє з 1 квітня 1997 р.(з урахуванням змін і поправок до Правил виробництва міжнародного арбітражу ААА 1993 р., введених в силу з вказаної дати). Відповідно до § 2 Федеральні закони про арбітраж, а також аналогічними положеннями багатьох законів про арбітраж штатів(см, зокрема, Акт про арбітраж 1998 р. штату Ілінойс) арбітражна угода пропонується робити висновок у письмовій формі. В силу цього ст. 1 Регламенту міжнародного арбітражу ААА встановлює, що якщо сторони «погодилися у письмовій формі про арбітражний розгляд суперечок на підставі справжніх правил міжнародного арбітражу або передбачили передачу для вирішення міжнародної суперечки Американської арбітражної асоціації без встановлення яких-небудь спеціальних правил розгляду, арбітраж відбуватиметься згідно із справжніми нормами, що діють на дату
збудження арбітражних процедур з урахуванням будь-яких змін, які можуть бути прийняті письмово сторонами«.
Збудження провадження у справі здійснюється стороною, що ініціює арбітраж(позивачем), шляхом подання нею повідомлення що одночасно управляє(адміністративному посадовцю ААА) і стороні, проти якої спрямована позовна вимога(відповідачеві) (ст. 2). Арбітражні процедури вважаються початими в день отримання керівником повідомлення про арбітраж. Воно повинне містити в собі: прохання про передачу на розгляд арбітражем суперечки; імена і адреси сторін; посилання на арбітражну обмовку або арбітражну угоду; посилання на який-небудь контракт, з якого або у зв'язку з яким виникла суперечка; характеристику вимог і виклад фактів, що обгрунтовують їх; перелік позовних вимог і засобів їх реалізації, а також ціну позову; крім того, воно може включати пропозиції відносно формування арбітражу, кількості арбітрів, місця і мови арбітражного розгляду(п. 3 ст. 2). Після отримання повідомлення керівник зв'язується із сторонами з питання про арбітраж і підтверджує збудження арбітражних процедур. Впродовж 30 днів з дати збудження арбітражу відповідач зобов'язаний представити позивачеві і будь-яким особам, що беруть участь у справі, а також керівникові письмовий відгук на позов. Разом з цим відповідач має право пред'явити зустрічний позов або зустрічну вимогу для заліку у рамках позовних вимог, що охоплюються арбітражною угодою, на які позивач у письмовій формі зобов'язаний дати свої заперечення також в 30-денний термін. Арбітражний суд, якщо він сформований, або керівник можуть своїм рішенням продовжити встановлені регламентом терміни, за умови виправданості такого продовження, за винятком випадків, коли сторони заздалегідь їх погоджували(пп. 3, 4 ст. 3). В ході арбітражного виробництва будь-яка сторона має право доповнити або змінити позов, зустрічний позов або заперечення на них, якщо тільки арбітражний суд не визнає такі зміни такими, що порушують права інших осіб, не відповідають термінам або іншим обставинам, а також не охоплюваними сферою дії арбітражної угоди.
У випадках, коли сторони не обумовили кількість арбітрів, має бути призначений одноосібний арбітр, якщо керівник на свій власний розсуд не вирішить, що доцільніший розгляд суперечки трьома арбітрами зважаючи на розмір позову, складності або інших особливостей справи(ст. 5). У питанні назначенния арбітрів регламент ААА надає сторонам значну свободу і навіть передбачає його здійснення без участі керівника.
Порівнюючи існуючі правила з попередніми, слід підкреслити, що зміни торкнулися передусім термінів, що встановлюються в них, які, як правило, істотно скорочені. Так, замість 60 днів, що відводилися раніше сторонам для процедури призначення і узгодження кандидатур арбітрів, нині передбачається 45 днів, після закінчення яких, у разі недосягнення згоди між сторонами як по кандидатурах, так і по процедурах призначення арбітрів, що управляє на письмове прохання будь-якої із сторін своєю волею призначає в належних ситуаціях і арбітрів, і головуючого з урахуванням положень попередніх розділів, у тому числі ст. 5 Регламенту. При цьому зовсім не виключаються консультації суперечки, що управляє з учасниками, для того, щоб зрештою були призначені кваліфіковані і відповідні арбітри, неупереджені і незалежні, як цього вимагає сама природа арбітражу. На прохання будь-якої із сторін або за своєю власною ініціативою керівник може призначити арбітрами громадян інших країн, ніж ті, до яких належать сторони(п. 4 ст. 6). Вводячи нову самостійну статтю, присвячену незалежності і безсторонності арбітрів, Регламент особливо підкреслює, що сторонам і їх представникам забороняється зноситися з арбітрами, кандидатами в арбітри або головуючим або кандидатом в голови арбітражу індивідуально, за рамками встановленої процедури, окрім як в цілях надання кандидатові на призначення арбітром або головуючому загальних відомостей про спору і подальший розгляд, необхідних кваліфікаційних вимог для участі у вирішенні суперечки, можливостях фізичної присутності і незалежності по відношенню до сторони, а також необхідний якості кандидат на пост третій арбітр, якщо за погоджений процедурою він повинен
призначатися арбітрами, обраними сторонами.
В якості традиційних підстав для відведення правила ААА називають наявність або виникнення обставин, арбітрів, що дозволяють сумніватися у безсторонності. Слід сказати, що в новій редакції Регламенту подібне положення сформульоване імперативно, на відміну від попередніх правил, в яких вимога про безсторонність мала місце за відсутності домовленості між сторонами про інше, що, безумовно, представлялося досить нетиповим. При отриманні заяви про відведення одного з арбітрів або одноосібного арбітра і повідомленні керівникам іншої сторони остання може погодитися прийняти це відведення. Відведений арбітр може також і сам скласти з себе повноваження, не чекаючи подібної згоди. Проте ні в одному з випадків вибуття арбітра не означає згоди з дійсністю підстав відведення(п. 3 ст. 8). Якщо інша сторона або сторони не виражають своєї згоди на відведення арбітра або якщо арбітр, якому заявлене відведення, не складає з себе повноважень, керівник вирішує питання про відведення на власний одноосібний розсуд(ст. 9). У випадках, коли відведення задоволене або якщо арбітр вибуває по інших підставах, у тому числі унаслідок смерті, процедура призначення арбітра підкоряється правилам ст. 6 Регламенту(ст. 10).
У Регламенті ААА так же безперечно, як і в інших правилах виробництва інших інституційних органів третейського суду, затверджується положення про автономність арбітражної угоди по відношенню до контракту, в який воно включене(ст. 15). У цьому сенсі арбітраж має право винести судження про існування, дійсність або сферу дії арбітражної обмовки, а також цивільно-правового договору, що її, що містить. Сторона, що оспорює компетенцію третейського суду, можливості як такій розгляду цієї вимоги або зустрічного позову в порядку арбітражу, повинна представити свої заперечення не пізніше, ніж в строк, встановлений для подання відгуку на позов або зустрічний позов відповідно до правил ст. 3. Суд має право винести ухвалу по таких запереченнях як в попередньому порядку, так і у формі остаточного рішення по суті суперечки.
Редакція Регламенту, що діє нині, приділила більшу увагу процедурі арбітражного розгляду, зробивши його положення детальнішими. У передуванні його тексті було зафіксовано головне правило: арбітраж проводить розгляд найбільш зручним для даного випадку способом за умови забезпечення рівності сторін з наданням кожної з них можливості бути присутнім, а також бути вислуханою і користуватися правом на об'єктивну оцінку при представленні своїх позицій в ході розгляду суперечки. Зараз в Регламенті додатково вказується, що суд за власним розсудом здійснює розгляд з метою прискорення вирішення суперечки, внаслідок чого він може провести попереднє засідання за участю сторін в організаційних цілях, плануючи і погоджуючи з ними процедури для оптимізації процесу розгляду справи(ст. 16). Арбітраж може визначити порядок представлення доказів, розділити процедуру доведення, виключити комплексні або такі, що не відносяться до справи свідчення або інші докази, а також запропонувати сторонам зосередити свої засоби доведення на тих аспектах справи, рішення яких може забезпечити судження в цілому з питання істоти суперечки або його частини(пп. 2, 3 ст. 16).
Для США як країни «Загального права» украй важливою частиною цивільного процесу виступає регламентація інституту доведення і представлення доказів. Відображенням цього в Регламенті ААА є виділення сукупності правил, що відносяться до цього, в окремий розділ. Кожна сторона(як в силу правил виробництва 1993 р., так і 1997 р.) несе тягар доведення фактів, на які вона посилається в обгрунтування позову або заперечень на позов. Арбітражний суд може зобов'язати сторону представити йому і іншій стороні короткий виклад змісту документів і інші докази, які вона має намір пред'явити для обгрунтування своїх позовних вимог, зустрічного позову або заперечень на позов. У будь-який час в ході розгляду арбітраж має право зажадати від сторін представлення інших документів, речових або інших доказів, які він визнає необхідними або такими, що відповідають(ст. 19).
Не менше чим за 30 днів до початку усних слухань у справі арбітражний суд повинен повідомити сторони письмовим сповіщенням про їх дату, час і місце. У розумні терміни арбітраж повинен сповістити сторони і про подальші етапи слухань. Не менше чим за 15 днів до дебатів сторони представляють третейському суду і іншій стороні дані про імена і адреси свідків, яких вона бажає притягнути для надання свідчень, а також про мову, на якій будуть допитані такі свідки. На прохання арбітражу або відповідно до домовленості сторін керівник повинен вжити заходи до здійснення усного перекладу або протоколювання свідчень. Слухання є закритими, якщо інше не погоджено сторонами або не потрібно в силу постанов закону. Суд може зажадати від будь-якого свідка віддалитися із залу засідань під час надання свідчень свідків іншими свідками. Суд має право також визначити форму і порядок, в яких буде допитаний свідок. Свідчення свідків можуть представлятися у формі письмових заяв, підписаних ними. Суд сам визначає допустимість, відношувану, важливість і цінність доказів, представлених сторонами. Арбітраж враховує дію допустимих процесуальних прав, вилучень і обмовок, таких як принцип конфіденційності інформації, повідомленої адвокатові його клієнтом(ст. 20).
Регламент містить ряд конкретних положень, що стосуються тимчасових заходів захисту і забезпечення, експертизи, невиконання стороною процесуальних дій у встановлений термін, відмови від права посилатися на недотримання норм Регламенту(эстоппеля) і завершення слухань у справі(ст. 21 — 25). Рішенням, визначенням і постановам арбітражу відведена спеціальна стаття, в якій передбачається, що якщо арбітраж сформований більш ніж одним арбітром, будь-яке його рішення, визначення або постанова приймається більшістю голосів. У випадках, коли в рішенні відсутній підпис якого-небудь арбітра, до нього має бути прикладений відповідний виклад причин відсутності такого підпису. Якщо сторони або арбітражі не заперечують, головуючий має право вынестирешение або постанова з окремих процедурних питань розгляду за умови, що воно може бути переглянуте усім складом арбітражу(ст. 26). Винесена арбітражем ухвала має бути оформлена письмово і є остаточним і обов'язковим для сторін з моменту його винесення. Сторони зобов'язані добровільно виконати його без зволікання. Третейський суд повинен в рішенні сформулювати підстави(мотиви) його прийняття, якщо сторони не домовилися про інше. Рішення повинне також містити вказівку на дату і місце його винесення, яке визначається відповідно до статті 13 Регламенту. Публікація рішення може відбутися тільки у разі згоди на це сторін або відповідно до вимог застосовного закону. Копії рішення спрямовуються сторонам керівником. Якщо законодавством країни, в якій відбулося рішення, потрібно надання його в компетентні органи або реєстрацію, арбітражний суд повинен дотриматися такої вимоги. На додаток до остаточного рішення арбітраж може винести постанову відносно проміжних, тимчасових або часткових заходів(ст. 27).
Одними з істотних положень Регламенту, пов'язаних з арбітражним розглядом, є правила про застосовне право(ст. 28). Провідною нормою в цьому плані виступає вимога про те, що арбітраж застосовує матеріальне право, обране сторонами в якості застосованої до істоти суперечки. За відсутності подібного вибору суд застосовує такий правопорядок або норми права, які він визнає належними. В ході розгляду арбітражем суперечки, пов'язаної з договірними стосунками, третейський суд приймає рішення відповідно до контракту, а також з урахуванням торгових звичаїв, властивих цій сфері торгівлі. Арбітраж не може діяти як дружній посередник або вирішувати суперечку на основі принципів ex aequo et bono, якщо сторони явним чином не уповноважили його на це. Важлива умова для утримання рішення, що виноситься арбітражем, знаходиться в п. 5 ст. 28 правил виробництва ААА : «До тих пір, поки сторони не погоджують інше, вважається, що вони безпосереднім чином відмовилися від права на звернення до каральних, штрафних або аналогічних заходів стягнення збитків, якщо законом не передбачається компенсаторне підвищення розміру стягнення збитків в особливих формах». Це положення не застосовується до рішень в частині присудження арбітражних витрат стороні внаслідок її спроб затягнути
157 См: Комаров В. В. Міжнародний комерційний арбітраж. Харків, 1995. С. 281 — 290.
158 См: Stockholm Arbitration Newsletter. 1999. № 1.
159 См: Франке Ульф. Роль Арбітражного інституту Стокгольмської торгової палати. // Міжнародний комерційний арбітраж в Швеції. ТВП СРСР. М., 1984. С. 5.
процес або недобросовісної поведінки в ході розгляду. Рішення повинне також містити розподіл між сторонами витрат по веденню арбітражного розгляду. У арбітражні витрати згідно ст. 31 Регламенту ААА 1997 р. входять: а) гонорари арбітрів; б) витрати на допомогу, яка була потрібна арбітражу, включаючи витрати на експертів; в) винагорода керівникові; г) обгрунтовані витрати на юридичне представництво сторони, що виграла справу, а також д) такі будь-які витрати, які були понесені в результаті звернення до проміжних або термінових забезпечувальних заходів на підставі ст. 21 Регламенту. При поводженні особи з позовною заявою до арбітражного суду ААА керівник може зажадати від нього внесення забезпечувального внеску в рахунок покриття витрат у рамках пунктів «а», «б» і «в», приведених в ст. 31 Регламенту.
Арбітражний розгляд міжнародних суперечок, що проводиться у рамках Американської арбітражної асоціації як на території США, так і за їх межами, може базуватися на інших правилах торгового(комерційного) арбітражу. ААА робить адміністративні послуги відповідно до правил арбітражу Ради будівельної промисловості, правил арбітражу Загальної ради текстильної промисловості та ін. Крім того, ААА розробила додаткові процедури міжнародного комерційного арбітражу, у тому числі відповідно до арбітражних обмовок, які визначаються Арбітражним регламентом ЮНСИТРАЛ. До таких актів відноситься Процедура розгляду справ Американською арбітражною асоціацією відповідно до Арбітражного регламенту ЮНСИТРАЛ, якій встановлюється, що для сприяння розгляду міжнародних суперечок шляхом арбітражу на основі Регламенту ЮНСИТРАЛ ААА здійснюватиме функції компетентного(що призначає) органу і надаватиме іншу допомогу, передбачену угодою сторін, регламентом, контрактом або вимогами арбитров157.
Арбітражний інститут при Торговій палаті м. Стокгольма. Заснований в якості інституційного арбітражного органу при Торговій палаті м. Стокгольма, Інститут функціонує з 1917 р. і, дозволяючи в рік в середньому близько 100 справ, став, кажучи без перебільшення, одним з авторитетних міжнародних центрів арбітражу. Наприклад, в 1998 р. Інститут розглянув 122 справи за участю суб'єктів більш ніж з 40 стран158. Зростання популярності безпосередньо пов'язане з його діяльністю впродовж останніх десятиліть як органу міжнародного комерційного арбітражу, хоча в силу свого регламенту він має право розглядати і «внутрішні» спори між шведськими суб'єктами права. Новий імпульс в розвитку інституційного арбітражу в Швеції пов'язаний з 70-ми роками XX століття, коли США і Радянський Союз визнали в Арбітражному інституті Торгової палати м. Стокгольма нейтральний центр вирішення суперечок міжнародного характеру у рамках торгівлі Схід-захід.
Існуючий Регламент Арбітражного інституту прийнятий і введений в дію Торговою палатою м. Стокгольма з 1 квітня 1999 р.(раніше діяли правила Регламенту, прийняті в 1988 р.). Важливо відмітити, що ще більше рання редакція правил виробництва у рамках цього органу, датована 1976 р., була розроблена спеціально для цілей кращого пристосування їх в ході здійснення міжнародного арбітражного производства159.
Як і у випадках з іншими інституційними органами, Арбітражний інститут сам не дозволяє спори, його завдання — сприяння сторонам в оперативному призначенні арбітрів, організації проведення засідань складу арбітрів, наданні адміністративної, технічної і іншій допомозі в процесі діловодства і так далі. Регламент Інституту не наділяє його якими-небудь контролюючими або наглядовими функціями. Він також не має на меті вичерпним чином формулювати зведення правив, необхідних для ведення арбітражного розгляду, і здійснювати тим самим врегулювання усіх ситуацій,
160 См: Франке У. Указ. соч. С. 6.
161 Йдеться про Закон про арбітраж 1929 р. і Закон про іноземні арбітражні угоди 1929 р., які з урахуванням сучасного розвитку міжнародного торгового арбітражу і передусім модельних актів ЮНСИТРАЛ кумулятивний відбитий mutatis mutandis в новому законодавстві по арбітражу даної країни.
з якими можна зустрітися в арбітражному виробництві. Як підкреслює У. Франке, Генеральний Секретар Арбітражного інституту, «якщо в правилах є пропуски із цього приводу, вони заповнюються шведським Законом про арбітраж. Проте, оскільки більшість положень Закону про арбітраж, так само як і правил Інституту, є факультативними, сторони значною мірою вільні дотримуватися процедури, яку вони визнають приемлемой160.
Хоча приведене висловлювання відносилося до старого шведському законодательству161 і регламенту Інституту, загальне його значення не втрачене і сьогодні. Дійсно, вільний розсуд сторін у виборі місця проведення арбітражу, мови або застосованого до процедури або до істоти суперечки права є присутнім і в нині чинних в Швеції Законі про арбітраж від 4 березня 1999 р.(введений в дію з 1 квітня 1999 р.) і в Регламенті Інституту 1999 р. Наприклад, в силу 16 раніше існуючого Регламенту склад арбітражу визначає порядок, по якому здійснюється арбітражний розгляд. При цьому склад арбітражу повинен діяти відповідно до положень, включених сторонами в арбітражну угоду, і норм Регламенту, а також враховувати побажання сторін. Попри те, що це правило встановлене задовго до ухвалення нового шведського Закону про арбітраж, воно і сьогодні не розходиться з діючим правом, оскільки аналогічне положення включене в ст. 21 Закону 1999 р., а також п. 1 ст. 20 нового Регламенту.
Характерно, що в Регламенті Арбітражного інституту м. Стокгольма не виділяється особливо питання про матеріальне право, застосоване до істоти суперечки, хоча, скажімо, у факультативній арбітражній обмовці, що є частиною Регламенту, рекомендується підпорядковувати вирішення справи праву Швеції. В той же час характер приведених норм, що містяться як у вказаній регламентації, так і потім в Законі 1999 р., дозволяє Стокгольмському арбітражу розглядати передавані йому спори, звертаючись не до конкретної національно-правової системи, а переважно на основі контрактних положень і «загальних принципів» права. Так, в травні 1999 р. третейський суд у рамках Стокгольмського арбітражу виніс ухвалу по суперечці між російською зовнішньоторговельною компанією(позивачем) і монгольським металургійним підприємством(відповідачем) про стягнення на користь позивача збитків, заподіяних невиконанням договірних зобов'язань по переробці відвантаженого позивачем продукту(сум неоплачених 2005 тонн металобрухту, поставлених для переробки, штрафних відсотків, передбачених контрактом, і арбітражних витрат). У арбітражній обмовці, включеній в контракт, застосоване до істоти суперечки право визначалося найбільш загальним чином: «...суперечка буде врегульована Арбітражним інститутом в Стокгольмі відповідно до Регламенту і процедури, прийнятої у вказаному органі». У результаті арбітри при розгляді суперечки і винесенні ухвали керувалися виключно положеннями укладеного контракту. Зокрема, з представлених сторонами доказів суд угледів, що монгольська юридична особа не виконала своє договірне зобов'язання по переробці 2005 тонн металобрухту, не повернуло метал і не сплатило його вартість. Посилання відповідача на форс-мажорні обставини полягало в тому, що невиконання зобов'язання, а потім і одностороннє припинення договору монгольському підприємству були наказані, за його твердженням, Комітетом державного майна Монголії, оскільки ціна за обробку металобрухту, зафіксована в контракті, була занадто низькою і була менше, ніж реальна собівартість переробки металобрухту для заводу. На момент укладення і виконання контракту монгольська юридична особа зазнавала фінансові труднощі, що загрожують банкрутством. Відповідно рішення держоргану, на думку відповідача, є форс-мажорною подією. Звернувшись до переліку обставин, що мають
згідно з положеннями договору форс-мажорний характер, арбітри встановили наявність такої обставини, як «накладення заборони з боку державних органів на здійснення обумовлюваної в контракті діяльності». Суд дійшов висновку, що, по-перше, відповідач не довів самого факту існування обставини, на яку він посилався, оскільки не представив документального підтвердження прийнятого Комітетом державного майна постанови, а, по-друге, саме по собі видання такого акту не входить в перелік форс-мажорних подій, що передбачаються контрактом. В результаті подібного підходу, заснованого на аналізі фактичних стосунків сторін, що підлягали обговоренню, через призму договірних норм, суд задовольнив вимоги позивача.
Нові правила виробництва 1999 р. в принципі зберегли підходи попередньої регламентації до вирішення питання про застосовне право і навіть зробили деякий крок вперед. У них, по-перше, положення в застосовному праві виділені в особливий розділ. По-друге, передбачається, що сторони не лише можуть погоджувати яке-небудь національне право як регулюючу істоту їх стосунків, але і вибрати будь-які правові норми. За відсутності такого вибору сторін арбітраж має право застосувати закон або правові норми, які він визнає найбільш прийнятними. Будь-яка вказівка на право конкретної держави, виражене сторонами, означає пряме відсилання до його матеріально-правових приписів, що не вимагає звернення до колізійних норм(п. 1 і 2 ст. 24 Регламенти). Приведені положення про можливість застосувати не лише право в цілому, але і «правові норми», що має на увазі, як представляється, використання lex mercatoria, тобто ненаціональні системи норм, йдуть врозріз з існуючою практикою арбітражного розгляду суперечок міжнародного характеру в Швеції, але укладаються в рамки новітніх тенденцій міжнародного арбітражу.
Якщо сторони не домовилися про число арбітрів, то мають бути призначені три арбітри. Якщо ж між сторонами обумовлено, що суперечка розглядатиметься одноосібним арбітром, то його призначення робиться Інститутом. Те ж саме має місце і тоді, коли сторони спеціально домовляться про те, що Інститут призначає усіх арбітрів. Якщо сторона не здійснить призначення впродовж терміну, встановленого Інститутом, таке призначення арбітра буде зроблено Інститутом(п. 2 ст. 16). Сторона, що бажає заявити відведення арбітра, повинна зробити це письмово впродовж 15 днів з моменту, коли вона дізналася про тих, що дискваліфікують арбітра обставинах. Відведення повинне містити обгрунтування і спрямовуватися Інституту і арбітрам(п. 1 ст. 18). Недотримання терміну встановленого для заяви відведення означає відмову сторони від права ініціювати відведення. Остаточні рішення про відведення приймаються Інститутом.
Одна із справ, розглянутих в Стокгольмському арбітражі в 1993 — 1994 рр. по суперечці між російською організацією — зовнішньоекономічним об'єднанням(відповідачем), — і люксембурзьким суспільством(позивачем), що стосується порушення виняткових прав на об'єкт промислової власності(відносно безконусного завантажувального пристрою для доменної печі), представляє інтерес по ряду обставин, але передусім тому, що може служити ілюстрацією до багатьох положень як Регламенту Інституту і шведського Закону про арбітраж 1929 р., навіть в цілому процесуального права Швеції, так і арбітражної практики цього органу. На підставі контракту, що містить розгорнуту арбітражну обмовку, спори і розбіжності з виключенням осудності судам загальної юрисдикції підлягали дозволу в арбітражі, що складається з трьох арбітрів(що в контракті є присутнім як імпліцитне положення, але не закріплено в тексті формально), місцем проведення якого має бути м. Стокгольм. Крім того, сторони погоджували, що арбітраж виносить ухвалу більшістю голосів на підставі умов контракту, а також норм шведського матеріального права. Надалі при призначенні арбітрів сторони виразили згоду в тому, що арбітражний розгляд проходитиме згідно з Регламентом Арбітражного інституту Торгової палати м. Стокгольма. Відповідно до договірних положень сторони провели призначення арбітрів по одному від кожної з них, які обрали суперарбітра. 20 квітня 1993 р. відбулося попереднє слухання, на якому обговорювалося питання про можливе призначення технічного експерта або четвертого
162 Мається на увазі розділ Закону про арбітраж 1929 р., який встановлював наступне : «Якщо сторони не передбачають інше, арбітри можуть вжити заходи по здійсненню дослідження питання, якось: виклик сторони або експерта або якої-небудь іншої особи для участі в розгляді, або надати слово стороні або будь-якій іншій особі, що володіє письмовим документом або іншим свідоцтвом, яке може, як передбачається, мати значення в якості підтвердження представлення документу або предмета».
арбітра. Позивач листом від 26 квітня 1993 р. підтвердив, що він згоден на призначення технічного експерта, але не четвертого арбітра. Голова 1 липня 1993 р. інформував сторони і арбітрів, що за умови узгодження між сторонами і арбітрами він має намір звернутися до професора N. шведського Королівського Інституту технології представити експертну думку з окремих питань. Відповідач 5 серпня 1993 р. відмітив, що на попередньому слуханні він виразив свою згоду з призначенням четвертого арбітра, а не експерта. На підставі § 15 розділу 1 шведського Закону об арбитраже162 і § 22 Регламенти арбітраж призначив вказану особу в якості експерта для повідомлення письмово думки по деяких технічних аспектах. Надалі відповідач погодився на залучення технічного експерта, проте заперечував проти призначення професора N., мотивуючи це тим, що останній, за наявними у відповідача даними, був зацікавленою особою, оскільки був президентом металургійного заводу, розташованого в Швеції, що брав участь в експлуатації спірних пристроїв. У листі, спрямованому голові арбітражу, технічний експерт спростував дані відповідача про те, що був пов'язаний із закупівлею, монтажем або експлуатацією облаштування позивача, які не були оспорені і підкріплені відповідними доказами з боку російської організації. Арбітри визнали, що професор N. є кваліфікованим і неупередженим експертом. У листі від 21 березня 1994 р., спрямованому Голові Арбітражного інституту, відповідач відвів арбітрів і звернувся з проханням звільнити їх від обов'язків арбітрів унаслідок їх необ'єктивності. У рішенні від 8 квітня 1994 р. Інститут відмітив, що він не встановив, чи існують які-небудь підстави для дискваліфікації арбітрів відповідно до Регламенту Інституту. Відведення було відхилене. До істоти вирішуваної суперечки відповідно до умов контракту арбітраж застосував шведське матеріальне право.
У зв'язку з фактологією викладених подій доцільно, проте, відтворити положення § 22 Регламенти, що діяли у момент розгляду суперечки : «Якщо сторони не передбачають іншого, склад арбітражу може призначити експерта, який повідомляє свою думку з конкретного питання». Отже, відсутність згоди обох сторін на залучення експерта як процесуальної фігури у світлі правил Регламенту слід визнати якраз тією обставиною, яка підтверджує, що «сторони передбачають інше», тобто невиконанням умови, передбаченої в цьому розділі як необхідної передумови для здійснення третейським судом відповідної дії. Таким чином, призначення технічного експерта не могло б відбутися, якби відповідач не виразив своєї згоди не лише відносно кандидатури експерта, але саме і самого факту призначення.
Арбітражне провадження у справі збуджується поданням стороною в Інститут прохання про арбітраж, яке повинне включати : найменування і адреси сторін, виклад суперечки, попередню заяву вимог позивача, копію арбітражної угоди або обмовки, на підставі яких повинна розглядатися суперечка, якщо це застосовно в конкретній ситуації, вказівка арбітра або арбітрів, що призначаються позивачем(ст. 5). Інститут відхиляє прохання позивача про арбітраж, якщо очевидно, що він не має компетенції розглянути суперечку(ст. 7). Якщо ж це не є очевидним, то прохання про арбітраж спрямовується Інститутом відповідачеві, який має право заявити заперечення по позову або сформулювати зустрічні вимоги. За бажання висунути які-небудь заперечення з питання про дійсність або застосовність арбітражної угоди, таке заперечення має бути зроблене в поясненнях з відповідним обгрунтуванням. Пояснення спрямовуються позивачеві, якому надається
можливість дати коментар висуненим запереченням або заявам, що містяться в поясненнях відповідача. Факт непредставлення відповідачем пояснень не перешкоджає подальшому провадженню у справі(п. 5 ст. 10). Прохання про арбітраж не замінює собою позовну заяву, вимоги до змісту якого також перераховані в Регламенті. Проте сторона має право включити в зміст прохання про арбітраж усі необхідні елементи позовної заяви. Те ж саме відноситься і до відгуку на прохання про арбітраж або позовні вимоги(ст. 21).
Арбітражний розгляд проводиться, як правило, у формі усних слухань з представленням доказів, включаючи документальні, такі, що підтверджують обставини, на які посилаються сторони, і вказівкою, які факти ними доводитимуться і який при цьому використовуватиметься вид доказів. Нез'явлення сторони в засідання без поважної причини не перешкоджає складу арбітражу проводити розгляд у справі і винесенню ухвали.
Ухвала має бути винесена не пізніше за шість місяців після передачі справи складу арбітрів. У цьому міститься кардинальна зміна, що характеризує новий Регламент в порівнянні із старим, в якому такий термін був обмежений одним роком. Проте у разі потреби Інститут має право продовжити цей термін(ст. 33). Ухвала виноситься в місці проведення розгляду, має бути датованою, мотивованою і підписаною усіма арбітрами. Проте воно може і не містити підписів усіх арбітрів, якщо в нім існує підтвердження того, що воно підписане більшістю арбітрів, а арбітр, чий підпис відсутній, брав участь у вирішенні суперечки(ст. 32). Крім того, арбітр може прикласти до рішення свою особливу думку(п. 4. ст. 32). Ст. 29 Регламенту Арбітражного інституту містить дуже важливу з точки зору процедури умову: «... вважається, що сторона, яка в ході розгляду впродовж розумного часу не заявляє заперечень проти будь-яких відхилень від положень арбітражної угоди або інших застосовних процесуальних норм, відмовилася від свого права посилатися на такі відхилення від процедури». Це дозволяє в майбутньому не враховувати посилання подібного роду як основу порушення процесуальних прав тієї або іншої сторони при прошенні примусового виконання винесеної арбітражної ухвали для цілей його спростування або відміни.
Ще одним нововведенням, властивим Регламенту 1999 р. по відношенню до колишніх правил виробництва, став принцип визначення арбітражних витрат і зборів. Раніше арбітри самі встановлювали суму винагороди, переважно залежно від витрат часу. Нині Регламент виходить з системи встановлення Інститутом гонорарів арбітрів на основі ціни позову. Шкала витрат, що включають винагороду арбітрам і арбітражні збори, публікується як додаток до Регламенту і, отже, може бути схильна до вивчення сторонами для цілей завчасної оцінки можливих витрат у зв'язку з арбітражем в Стокгольмі. Виходячи з того, що необхідність в усвідомленості усіх дій і наслідків передачі суперечки на арбітраж в цей орган очевидна, це положення є дуже істотною з практичної точки зору обставиною.
З 1 квітня 1999 р. в якості частини Арбітражного інституту при Торговій палаті м. Стокгольма був заснований Інститут по примиренню, що схвалив Погоджувальний регламент(«Правила примирення»). Цей орган пропонує послуги з ефективного дозволу суперечок, якщо сторони не бажають звертатися до формальних арбітражних процедур.
Стокгольмський Інститут по примиренню заснований в цілях сприяння поширенню альтернативних засобів вирішення суперечок як життєво важливого способу підтримки ділового спілкування в межах і поза територією Швеції. Основними напрямами його діяльності повинно стати наступне: 1) сприяння врегулюванню внутрішніх і міжнародних суперечок відповідно до Правил примирення Інституту по примиренню Торгової палати м. Стокгольма(ТПС); 2) сприяння відповідно до того, як це може бути визначено Інститутом, примирливим процедурам, що проводяться на основі норм, відмінних в цілому або в частині від положень, властивих Правилам примирення ТПС; 3) забезпечення інформації з питань примирливих процедур.
Правила примирення Стокгольмського Інституту мають наступні характерні
163 См: Вісник Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації. 1995. № 2.
164 См: Вісник Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації. 1995. № 2. С. 64.
165 Якщо усі учасники суперечки, які погодилися на його дозвіл австрійським арбітражним судом м. Відня, мають місцезнаходження в Австрії, то компетентним органом виступатиме Постійний арбітражний суд Палати економіки Відня. Якщо ж погоджено інше місце арбітражного розгляду, то компетенція на розгляд суперечки належатиме арбітражному суду тієї палати економіки, в територіальну сферу діяльності якої входить це погоджене місце арбітражного розгляду.
рисами: а) якщо сторонами не обумовлене інше, призначається одноосібний посередник. Його кандидатура може бути взаємно погоджена сторонами або ж він призначається Інститутом по примиренню; б) термін для здійснення процедур по примиренню складає два місяці, якщо сторони не погоджують інше; в) досягнувши угоди по вирішенню суперечки, сторони мають право призначити посередника в якості арбітра для надання угоді сили арбітражного рішення.
Окрім вказаних актів, Інститут Торгової палати Стокгольма в 1999 р. прийняв ряд інших документів, введених в силу з 1 квітня 1999 р. До них відносяться : Правила прискореного арбітражу, Правила арбітражного виробництва в області страхування, Правила процедури і послуги відповідно до Арбітражного регламенту і Погоджувального Регламенту ЮНСИТРАЛ.
Міжнародний арбітражний суд Федеральної палати економіки м. Відня. Орган міжнародного комерційного арбітражу у Відні, що раніше іменувався Арбітражним центром по примиренню і арбітражу, нині діє згідно з Регламентом по арбітражу і примиренню, прийнятому Президією Федеральної палати економіки м. Відня 3 липня 1991 г.163, що набув чинності з 1 вересня 1991 р. Для цілей задоволення вимогам розгляду суперечки у Відні цей документ пропонує наступну зразкову арбітражну обмовку : «Будь-які спори, витікаючі з цього контракту або порушення, що стосується його, розірвання або недійсний, є остаточно дозволяється відповідно до регламент по арбітраж і примирення міжнародний арбітражний суд федеральний палата економіка, Відень(Віденськими правилами) один або декілька арбітр, призначений з відповідність з це регламент» 164. В якості рекомендації сторонам вказується на бажаність визначення чисельного складу арбітражу(один або три арбітри), мови, на якій проводитиметься розгляд, а також права, підмета застосуванню при розгляді суперечки. Згідно сучасним тенденціям в правовому регулюванні діяльності третейських судів, які можуть здійснювати різні функції за поданням послуг в області альтернативних засобів вирішення суперечок, Віденські правила складаються з Регламенту по арбітражу і Регламенту по примиренню. Міжнародний арбітражний суд(MAC) Віденської палати компетентний дозволяти економічні(господарські, торгові) спори за наявності дійсної арбітражної угоди, якщо принаймні одна із сторін має місцезнаходження за межами Австрійської Республики165.
Відповідно до цього документу арбітрами виступають особи, що мають досвід і спеціальні знання з питань права, економіки або іншої відповідної області. Вони не обов'язково мають бути громадянами Австрії. Попри те, що секретар Президії веде списки арбітрів, їх функції можуть виконувати також осіб, що не полягають в списках : сторони, обрані ними арбітри або Президія мають право призначити арбітром будь-яку відповідну для цієї місії особу. Списки складаються на три роки. Члени Президії можуть виступати тільки одноосібними арбітрами.
Сторони мають право домовитися про число арбітрів. Якщо вони цього не зробили, питання про те, чи розглядається суперечка одним або трьома арбітрами, буде встановлений Президією(§ 16 Регламенту). Якщо прийнято рішення про те, що суперечка вирішується одноосібним арбітром, сторони повинні впродовж 30 днів після повідомлення про ухвалення рішення погоджувати кандидатуру і повідомити ім'я і адресу відповідної особи. У разі, коли сторони в зазначений термін цього не зробили, арбітр призначається Президією. Право Президії зробити те, що відповідає
призначення лежить на нім не лише у разі, коли повинен діяти одноосібний арбітр, але і тоді, коли яка-небудь із сторін не призначає впродовж 30 днів, встановлених для формування арбітражу, свого арбітра, або якщо призначені арбітри не приходять до угоди відносно головуючого.
Кандидатура арбітра може бути відведена, якщо є підстави сумніватися в його незалежності і безсторонності. Це правило, достатнє типове для системи третейського суду, згідно з Віденськими правилами має свої обмеження. Так, сторона, що заявляє про відведення, повинна повідомити причини відведення Секретареві, як тільки вони стали їй відомі. Питання про відведення вирішується Президією, при цьому він зобов'язаний відхилити відведення в наступних випадках: 1) якщо сторона, що заявляє відведення, взяла участь в розгляді, хоча і була обізнана заздалегідь або повинна була знати про вказану нею причину відведення; 2) причина стала відома тільки в ході розгляду, але сторона повідомила про неї з недоречним запізненням. У разі, якщо арбітр не виконує свої обов'язки або надмірно затягує процес, сторона має право поставити питання про його відгук, повідомивши про це в Секретаріат. Остаточне рішення по відгуку арбітра приймається Президією при задоволенні останнім заяви про відгук арбітра, складанні їм повноважень або іншій причині його вибуття(наприклад, смерті) після закінчення 30 днів, що надаються відповідній стороні або арбітрам, що залишилися, для вибору нової кандидатури або голови складу. Президія здійснює необхідні призначення, якщо у встановлений термін вони не зроблені сторонами. Знову введений в процес арбітр приймає розгляд в тій його стадії, в якій воно знаходилося на момент вибуття попереднього арбітра. При необхідності арбітраж повертається до окремих деталей вирішення суперечки.
Арбітраж ініціюється поданням в Секретаріат MAC позовної заяви німецькою мовою або мові арбітражної угоди. У змісті позовної заяви мають бути відбиті наступні дані: найменування і адреси сторін; документи, що підтверджують компетенцію MAC; перелік і зміст вимог з додатком підтверджувальних документів, на яких ці вимоги грунтуються; ціна позову на момент подання заяви; вказівка числа арбітрів, а також ім'я і адреса обраного позивачем кандидата, якщо передбачається склад арбітрів з трьох чоловік. Позовна заява представляється з додатком відповідних документів в такому числі копій, яке потрібне для вручення по одному комплекту екземплярів відповідачеві(відповідачам), арбітрам і Секретаріату. Якщо в позовній заяві відсутні які-небудь дані або не прикладені документи, що вимагаються, і їх копії, у встановлений секретаріатом для виправлень термін сторона повинна усунути недоліки. Після цього Секретар направляє копію позовної заяви відповідачеві або відповідачам у супроводі копії Регламенту третейського суду і списку арбітрів і пропонує впродовж 30 днів представити свої заперечення на позов, у тому числі і зустрічні вимоги, а також повідомити думку про число арбітрів і зробити відповідний вибір кандидатури з вказівкою адреси, якщо суперечка підлягає розгляду трьома арбітрами.
Справа розглядається або в усних слуханнях, або на основі письмових матеріалів, на прохання сторони або в силу розсуду складу арбітрів, залежно від необхідності. При цьому проводяться закриті засідання, результати яких заносяться в протокол. Арбітри наділені повноваженнями за власною ініціативою здійснювати збір доказів, допитувати сторони, свідків, просити додаткову документацію, притягати експертів, якщо це обумовлено необхідністю.
Згідно з Регламентом MAC не допускається переривання арбітражного розгляду на невизначений термін або необгрунтовано тривалий період часу, навіть якщо сторони спільно клопочуть про це. Президія припиняє провадження у справі у випадках, коли сторони без вагомих причин не сприяють просуванню процесу. У подібних ситуаціях розгляд справи арбітражем завершується, повноваження арбітрів припиняють свою дію.
Арбітри застосовують обране сторонами право, тобто слідують lex voluntatis. У разі, якщо учасниками суперечки вибір не був зроблений, арбітри керуватимуться тими колізійними нормами, які вони визнають належними. У будь-якому випадку арбітраж повинен виходити з
166 Chamber of Commerce and Industry of Geneva(CCIG) Arbitration Rules. Geneva, 1992.
положень контракту і застосованих до угоди торгових звичаїв. Арбітри мають право виносити ухвали на основі принципу ex aeqou et bono, якщо тільки сторони явним чином уповноважили на це арбітраж.
Ухвали мають бути винесені у письмовій формі у необхідній кількості екземплярів і підписані усім складом арбітражу. Проте досить, щоб рішення було підписане більшістю арбітрів, якщо в нім вказано, що арбітр відмовляється підписати рішення або підпис не може бути отримана у зв'язку з дією перешкоди, яку не можна здолати в розумний термін. На прохання арбітра, що залишився в меншості, в рішенні вказується, що воно винесене більшістю арбітрів. У рішенні також особливо позначається остаточна його характеру. Усі необхідні екземпляри рішень упевняються підписом Секретаря і друком Арбітражного суду і спрямовуються сторонам. Рішення МАС є остаточними і не можуть бути оскаржені. Голова складу, а в окремих випадках і інший арбітр на прохання сторони на одному з екземплярів рішення може підтвердити набирання законної сили його і здійсненність.
У п. 4 ст. 18 Регламенту презюмируется, що сторони, погоджуючись застосовувати Віденські правила, зобов'язуються тим самим добровільно виконати рішення МАС. У зв'язку з виконанням арбітражного рішення Секретар повідомляє(проте без гарантії повноти і достовірності) стороні, що звернулася, інформацію про право і практику виконання іноземних арбітражних рішень в країні, де, можливо, проситиметься примусове виконання.
Якщо сторони не заперечують, юридична істота рішень може бути опублікована Секретаріатом з тим, проте, умовою, що публікація матиме форму, що гарантує анонімність сторін. Величина, а також співвідношення розподілу між сторонами арбітражних витрат вказуються в рішенні. У витрати по арбітражному розгляду включаються: адміністративні витрати, гонорар арбітрів, винагороди експертам, перекладачам, витрати на оренду, ведення протоколу і так далі
Арбітраж Торгово-промислової палати Женеви. Арбітраж в Швейцарії(арбітражні суди при торгово-промислових і торгових палатах кантони і міста Женеви, Цюріха або Базеля та ін.) не можуть конкурувати по мірі популярності і об'єму даних справ, скажімо, з МАС МТП або стокгольмським Арбітражним інститутом. Проте останніми роками все більше число контрактів, що оформляють угоди міжнародного характеру, включають в арбітражні обмовки умову проведення арбітражу у вказаних центрах із застосуванням їх правил виробництва, що підвищує практичний інтерес до регламентів цих третейських судів.
Регламент(Правила арбітражного виробництва) Арбітражного суду Торгово-промислової палати Женеви набув чинності з 1 січня 1992 г.166 Торгово-промислова палата Женеви(ТППЖ) заснувала спеціальний Арбітражний комітет, що складається з кваліфікованих і досвідчених фахівців, що мають своїм завданням призначення і затвердження арбітрів з числа професіоналів. Комітет контролює також ведення арбітражного розгляду і стягування арбітражних зборів. Палата і комітет забезпечують усе необхідне для ефективного арбітражного розгляду справ. Арбітражний регламент ТППЖ передбачає в якості початку арбітражного процесу прохання однієї із сторін про арбітраж, в якій повинні міститися відомості, що відповідають перерахованим в ст. 7 Правил арбітражного виробництва вимогам : імена, характеристика і адреси сторін, копія контракту, що містить арбітражну обмовку, або будь-які інші документи, що підтверджують, що арбітраж повинен підкорятися Правилам ТППЖ; виклад позицій позивача, на яких він засновує свої вимоги, з вказівкою змісту і грошової оцінки кожного його елементу; суму позову, хоч би орієнтовну, якщо вимога не характеризується точним вартісним вираженням; інформацію про число і кандидатуру(кандидатурах) арбітрів. Цей документ представляється в Палату в такій кількості екземплярів, яка дозволить його направити їх відповідачеві, кожному з арбітрів, а також в Палату. Відповідь на прохання про арбітраж відповідач повинен повідомити в
167 Не випадково, скажімо, що з числа в цілому 11 розглянутих Арбітражною комісією в 1993 р. справ, 4 були спорами за участю суб'єктів підприємницької діяльності з Росії. Слід звернути увагу також на те, що АКЦТПФ може проводити арбітражний розгляд не лише на основі свого регламенту, але і із застосуванням інших правил, погоджених сторонами, що забезпечує гнучкість процедури розгляду розбіжностей в цьому органі і тому достатню її привабливість для учасників міжнародного господарського обороту.
течія 30 днів з моменту її отримання, у свою чергу вказавши підстави для заперечень, зустрічні вимоги, якщо вони є, з підтверджувальними документами, число і кандидатури арбітрів. Палата приступає до формування арбітражу постільки, поскільки не є очевидною відсутність арбітражної угоди, що уповноважує на передачу суперечки в ТППЖ(ст. 9). Сторони мають право обрати одноосібного або трьох арбітрів. Якщо вони не домовилися про число арбітрів, суперечка розглядається одноосібним арбітром, якщо, проте Палата не визнає, що зважаючи на ціну позову, характер і складність суперечки доцільний його розгляд трьома арбітрами(ст. 11). Кожен арбітр в усіх випадках затверджується Палатою. Вона може відмовити в твердженні без пояснення мотивів, якщо побачить, що арбітр не має кваліфікації, встановленої Регламентом. Відведення арбітрам за ініціативою сторін також лежать цілком в компетенції Палати. Проте при затвердженні відведень Палата зобов'язана дати своє письмове обгрунтування(ст. 13).
Правила виробництва ТППЖ вирішують нетипове питання об'єднання виробництв у справах у випадках, коли сторонами заявлені в цей форум декілька позовів(ст. 16). У частині застосовного права регулювання, що міститься в Регламенті, заслуговує окремої характеристики, оскільки безпосередньо зачіпає лише процедурні аспекти, встановлюючи, що «якщо сторони не домовилися про інше, арбітражний розгляд підкорятиметься правилам справжнього Регламенту, будь-яким додатковим нормам, передбаченим сторонами, або, у разі відсутності таких, положенням, встановленим арбітрами». З цього витікає, що якщо учасники суперечки визначили матеріальне право, застосоване до істоти стосунків, суд послідує їх рішенню. Якщо ж ні, то арбітри матимуть право самі обрати застосований до суперечки правопорядок. При цьому, оскільки в Регламенті не існує яких-небудь обмежень, слід зробити висновок про те, що в ході здійснення подібного вибору арбітри можуть зупинитися і на позанаціональній системі норм і правоположении, до якої відноситься lex mercatoria.
Діяльність даного арбітражного органу, заснована на аналізованому регламенті, дуже примітна передусім значною диспозитивністю наявних норм. Досить нетиповим спершу 90-гг. XX століття з'являється регулювання, що стосується термінів арбітражного розгляду. Так, в силу ст. 31, якщо сторони згодні, арбітраж може відбуватися за «прискореною процедурою». Конкретний зміст і межі «прискореної процедури» також передбачаються самим Регламентом. В даному випадку слід беззастережно визнати сучасний характер подібного підходу, що не так часто зустрічався раніше в правилах інших інституційних арбітражних органів, а що нині перетворюється на одну з новітніх тенденцій в арбітражному розгляді міжнародних господарських суперечок.
Арбітражна комісія при Центральній торговій палаті Фінляндії. Освітлення в цьому розділі деяких питань розгляду третейським судом у Фінляндії суперечок, витікаючих із зовнішньоекономічної і іншій діяльності, що носить міжнародний характер, виправдано і закономірно, оскільки йдеться про країну, що є сусідом Росії, економічні зв'язки з яким традиційно характеризуються значними масштабами і рівнем развития167. Її постійно діючим(інституційним) органом третейського суду виступає Арбітражна комісія при Центральній торговій палаті Фінляндії(АКЦТПФ), що є громадською організацією. Крім того, у Фінляндії створена Фінська арбітражна асоціація, що об'єднує фізичних і юридичних осіб для цілей сприяння розвитку
168 См: Регламент Арбітражної комісії при Центральній торговій палаті Фінляндії // Вісник Вищого Арбітражного Суду Російської Федерації. 1995. № 10.
законодавства про арбітраж, здійснення міжнародних контактів з постійно діючими третейськими судами і центрами по дозволу арбітражем комерційних суперечок інших держав. Арбітражна комісія при Центральній торговій палаті функціонує на основі Регламенту, що замінив собою Регламент від 16 травня 1979 р. Він був затверджений ЦТПФ 16 грудня 1992 р., розроблена з урахуванням нового фінського законодавства про арбітражний розгляд(Закон № 967/92) і набув чинності 1 січня 1993 г.168 Останнє у свою чергу враховує положення Типового закону ЮНСИТРАЛ і прийшло на зміну аналогічному акту 1928 р. з доповненнями, що датуються 1969 р.
Згаданий закон Фінляндії 1992 р. підлягає застосуванню не лише при третейському розгляді суперечок відповідно до Регламенту АКЦТПФ, але і при розгляді суперечок арбітражем ad hoc. Для практичних потреб орієнтування в складному комплексі деталей, принципів і механізмів дії третейського в даній країні необхідно відмітити найбільш характерні риси правового регулювання стосунків, пов'язаних з міжнародним комерційним арбітражем, яке міститься в цьому акті. По-перше, це стосується форми угоди про арбітраж. Важливо мати на увазі, що основу третейського розгляду розбіжностей або суперечок, згідно з фінським законом, утворює арбітражну угоду, складену у письмовій формі. Окрім традиційних засобів його укладення(арбітражної обмовки, третейського запису, виражених як в одному документі, так і в декількох, тобто досконалих шляхом обміну листами, телексами, телеграмами і так далі), Закон 1992 р. передбачає, що угода вважається ув'язненим у письмовій формі, якщо воно здійснене шляхом відсилання до документу, що містить обмовку про передачу суперечки до третейського суду. Відповідно до ст. 3 Закони посилання в договорі або контракті на документ, що містить арбітражну обмовку, робить її угодою про третейський суд за умови, що сам договір укладений у письмовій формі, а посилання на нього таке, що конституює перетворення присутнього в документі положення про третейський розгляд суперечки в частину договору(контракту). Внаслідок цього можливе віднесення до письмової форми арбітражних угод положень про третейський розгляд, наявних в статутах суспільств, компаній і організацій.
По-друге, фінське законодавство не містить обмежень стосовно категорій осіб, які мають право укладати арбітражні угоди. Таким чином, будь-які фізичні і юридичні особи можуть передавати спори, що виникають в їх взаємовідносинах, в арбітраж. Вони наділяються правом самостійно визначати способи формування третейського суду, а також число арбітрів; якщо контрагенти не домовилися про інше, суперечка розглядається складом арбітражу з трьох чоловік. Арбітрами можуть бути як громадяни Фінляндії, так і громадяни іноземних держав. З числа можливих кандидатур на призначення арбітрами виключаються згідно із Законом 1992 р. неповнолітні, особи, що полягають під опікою, а також банкроти. Арбітр або арбітри мають бути відведені, якщо вони підлягали б дискваліфікації в якості судді, а також у випадках існування обставин, що дають підстави сумніватися в їх об'єктивності і безсторонності. Специфічним для Фінляндії є те, що третейськими суддями частенько виступають судді державних судів. У подібній ситуації суддя державного суду повинен інформувати про це голову державного суду, а члени Верховного суду — пленум Верховного суду. В той же час подібне правило не означає, що при призначенні арбітром суддя державного суду повинен отримати який-небудь дозвіл на свою діяльність в цій якості.
По-третє, як і в інших державах, у Фінляндії має місце судовий контроль за арбітражем, який покладається на суди першої інстанції, розташовані в місці знаходження однієї із сторін. Зокрема, державному суду надано право приймати по клопотанню сторони або сторін рішення про припинення повноважень третейського судді, якщо він неналежно виконує свої обов'язки або недозволенно затягує
арбітражний розгляд. Такі рішення не підлягають оскарженню в апеляційному порядку. Якщо жодна із сторін не має свого місцеперебування або місця проживання у Фінляндії, то подібного роду функції виконуються міським судом Хельсінкі.
Склад третейського суду сам визначає мову і місце проведення розгляду, якщо сторони не домовилися про це, причому засідання арбітражу можуть відбутися і за межами Фінляндії.
Оскільки Регламент Арбітражної комісії ЦТПФ розроблений на основі норм, прийнятих Законом, його положення не завжди містять конкретні правила з того або іншого приводу, внаслідок чого відповідні відповіді необхідно шукати в Законі. Проте у ряді випадків Регламент інституційного третейського суду може включати і розвиток певних положень, присутніх в національно-правовому акті. Так, його ст. 6 услід за Законом 1992 р. встановлює, що у разі, якщо сторони не домовилися про число арбітрів, мають бути призначені три третейські судді. Проте це правило не застосовується в умовах, коли Арбітражна комісія визнає доречнішим, виходячи з характеру суперечки, розміру ціни позову і інших обставин, призначити одноосібного арбітра.
Розгляд суперечки в АКЦТПФ розпадається на дві стадії: збудження арбітражу і арбітражний розгляд. Перша стадія ініціюється зацікавленою стороною, яка звертається в Арбітражну комісію з проханням про арбітраж. За допомогою напряму копії цього прохання відповідачеві Комісія збуджує провадження у справі. Відповідач має право представити у письмовій формі свої пояснення і заперечення із спірного питання. При цьому Комісія може зажадати від позивача напряму відповідачеві усіх необхідних для слухань документів. На цій стадії відповідач має можливість пред'явити зустрічну вимогу або запропонувати залік за умови що предмет подібних дій охоплюється арбітражною угодою. Іноді Комісія просить представити доповнення до прохання про арбітраж або до пояснень відповідача. При невиконанні сторонами такої вказівки Арбітражна комісія має право відмовити в провадженні у справі повністю або частково. В той же час Регламент виходить із загального принципу: бездіяльність відповідача не перешкоджає подальшому провадженню у справі, так само як і нез'явлення сторони в засідання не служить підставою для неприйняття рішення по суті суперечки. Фіналом першої стадії розгляду справи служить формування складу-арбітражу і встановлення суми забезпечення покриття арбітражних витрат, яке зобов'язані здійснити сторони.
Далі Комісія пропонує позивачеві представити у встановлений термін позовну заяву у власному значенні слова, а відповідачеві дати заперечення на позов, що утворює початок другої стадії — розгляди справи. В ході розгляду суперечки по суті, яке, як правило, буває усним, сторони на прохання третейського суду представляють усі докази, на які вони посилаються, аргументують обставини і позиції, які вони бажають підтвердити кожним видом доказів. Арбітраж визначає відношувану і допустимість письмових доказів. Якщо сторони домовилися про застосовне право, яким виступає правопорядок конкретної держави, суд повинен винести ухвалу на основі вказаного права. В той же час Закон не протидіє тому, щоб сторони досягли угоди про застосування судом принципу вирішення суперечки «по добру і справедливості», тобто не грунтуючись на нормах об'єктивного права якої-небудь правової системи. Незайве підкреслити, що колишнє законодавство передбачало можливість звернення до того, що арбітри вважають розумним і справедливим(принципу ex aequo et bono), як основному постулату вирішення суперечки, хоча на практиці третейський суд, так само як і державні суди, керувалися все ж нормами матеріального права. Нині розгляд суперечки арбітражем на підставі конкретних норм матеріального права, як підкреслено вище, встановлений безпосередньо самим законодавчим актом.
Відповідно до Регламенту арбітражна ухвала має бути винесена судом впродовж одного року з моменту передачі документів у справі в арбітраж. Імперативним правилом виступає положення про те, що арбітражне рішення має бути зафіксоване у письмовій формі, підписане усіма арбітрами, містити вказівки дати і місця винесення. Якщо який-
169 У число її учасників, наприклад, входять: Асоціація французьких диспашерів, Міжнародна Балтійська морська конференція, торгово-промислові палати(ТВП) Булони, Дюнкерка, Марселя, Парижу, Об'єднана палата брокерів по морському фрахтуванню і продажу морських суден Франції, Центральний комітет судновласників Франції, Центральний комітет французьких страховиків, французька Федерація аварійних комісарів і допоміжного складу на транспорті і так далі
або з арбітрів не підписує рішення, до останнього має бути прикладена його особлива думка.
Рішення третейського суду, за умови його відповідності перерахованим в Законі про арбітражний розгляд 1992 р. підставам, у Фінляндії може бути визнано державним судом першої інстанції в порядку позовного виробництва недійсним(винесення ухвали по суперечці, що не може в цій державі бути предметом арбітражного розгляду, протиріччя публічному порядку Фінляндії, неочевидність, неясність змісту і неповнота прийнятого рішення, недотримання письмової форми рішення або відсутність на нім підписів арбітрів) або таким, що підлягає відміні(вихід арбітражем за межі повноважень, наданих сторонами, недотримання правил призначення третейського суду, відмова в задоволенні заяви однієї із сторін про відведення третейського судді або занадто пізнє отримання стороною відомостей про дискваліфікуючі обставини, незабезпечення третейським судом сторонам в процесі розгляду можливості представити свої позиції). Принциповою обставиною в цьому відношенні є те, що позов про відміну арбітражного рішення має бути заявлений до державного суду впродовж трьох місяців з дати отримання стороною рішення або його копії.
Морська арбітражна палата м. Парижу. Як відзначалося вище, цей орган є різновидом спеціалізованого арбітражу. З огляду на те, що в російській спеціальній літературі практично не міститься відомості про процедуру виробництва або практику цього третейського суду, що діє на постійній підставі, представляється, що звернення до нормативної бази його діяльності, яку складають Статут і Регламент, прийняті 17 листопада 1983 р., не позбавлено сенсу і цікаво.
Морська арбітражна палата м. Парижу очолюється Радою, що складається з 16 членів, призначених Генеральною асамблеєю за пропозицією тих, що входять в Палату объединений169(судновласників, фрахтувальників, суднових, морських агентів, агентів по перевезенню вантажів, брокерів, стивидоров, страховиків, суднобудівників, торгово-промислових палат) і так далі. У неї можуть входити в принципі будь-які об'єднання, прямо або побічно пов'язані з морським перевезенням, будовою, страхуванням або експлуатацією судів. Рада керує, організовує і забезпечує усі послуги, що надаються Палатою. Він же встановлює правила виробництва(Регламент), визначаючи необхідність внесення в нього змін і доповнень. У функції Ради входить також встановлення розмірів арбітражних зборів і призначення ставок винагороди арбітрам. Рада очолюється президентом, має у своєму складі віце-президента, скарбника, формує комітет і секретаріат. Комітет Морської арбітражної палати, що створюється Радою в ході Генеральної асамблеї, здійснює делеговані йому Палатою функції по реалізації арбітражного розгляду, дотримання його повної відповідності положенням Статуту і Регламенту(ст. 7 Статуту МАП). Комітет призначає або дає згода на затвердження арбітра або арбітрів з числа списку арбітрів, заснованого Генеральною асамблеєю, уповноважених на дозвіл суперечок, які передаються в Палату. Проте список має рекомендаційний характер.
У Регламенті МАП безпосереднім чином встановлюється, що Комітет МАП, діючи згідно з положеннями, передбаченими в Статуті і ст. 6 Регламенту, покликаний забезпечувати з урахуванням дотримання умов, вказаних в новому французькому ГПК, організацію арбітражного розгляду суперечок, що входять в компетенцію Палати. Крім того, Регламент містить дуже важливе з практичної точки зору для подальшого ходу процедур в арбітражі МАП правило, яке свідчить: «У разі міжнародного арбітражу в силу застосування ст. 1493 і 1495
ГПК положення розділів I, II і III книги IV вказаного Кодексу застосовуються тільки за відсутності відповідних приписів в Регламенті МАП або мовчанні арбітражної угоди. Норми статті 1444 ФГПК не застосовуються(ст. II — bis) «. Розгляд справи збуджується проханням про арбітраж з боку заявника, яка містить предмет суперечки і ідентифікує відповідача або відповідачів. Отримання Морською арбітражною палатою прохання про арбітраж утворює переривання термінів позовної давності, як вони встановлюються законом або договором. Прохання супроводжується викладом аргументів і домагань позивача і представляється у кількості екземплярів, рівному числу відповідачів у справі, плюс один екземпляр для Морської арбітражної палати. Якщо прохання не містить вказаного, відповідне доповнення може бути спрямоване в секретаріат Палати впродовж двох місяців з дати повідомлення позивача про те, що його прохання отримане. Екземпляри прохання і викладу вимог і аргументів спрямовуються секретаріатом відповідачеві або відповідачам для представлення ними впродовж двох місяців з дати отримання позовних документів і в тій же кількості екземплярів пояснень по предмету суперечки, а у разі потреби — і зустрічного позову. Проте якщо позивач заявив про те, що подання прохання про арбітраж зроблене виключно з метою перервати позовну давність, відповідач або відповідачі не зобов'язані представляти заперечення по позову.
Якщо МАП є установою, в яку поступило прохання про арбітраж і супутні документи, або якщо збігли терміни, встановлені для їх представлення відповідачем, а також одночасно за умови, що між сторонами не досягнуто згоду по кандидатурі арбітра, Комітет, якщо він визнає залежно від обставин цієї справи доцільним, пропонує призначення одноосібного арбітра. У разі згоди сторін Комітет здійснює призначення. За відсутності згоди або коли Комітет сам визнає необхідним призначення трьох арбітрів, він пропонує сторонам вибрати арбітрів, по одному від кожної з них, використавши список Морської арбітражної палати. Після призначень, зроблених сторонами, або після досягнення відповідної згоди, Комітет призначає третього арбітра. У разі, коли яка-небудь із сторін не вибере свого арбітра впродовж восьми днів з дати отримання повідомлення про це рекомендованим листом, Комітет ex officio робить призначення арбітра для цієї сторони. Якщо одна із сторін заявить прохання про призначення арбітра, що не значиться в списку, Комітет має право задовольнити клопотання або відмовити в нім без викладу мотивів. Після закінчення 15 днів з дати відправки відмови стороні, яка клопотала про згоду(термін може бути при необхідності продовжений головою Комітету), вона повинна вибрати арбітра зі списку, інакше Комітет призначає арбітра сам(ст. VI). Якщо матеріали від позивача і відповідача отримані і арбітри призначені, секретаріат МАП повідомляє арбітрів і сторони про початок арбітражного виробництва, призначає дату і місце його проведення(ст. IX).
Відповідно до ст. Х Регламенту арбітраж виносить судження про компетенцію Морської арбітражної палати розглядати спор і дійсності прийняття справи до виробництва. Зокрема, арбітри мають право безпосередньо вирішити питання про те, що вони повноважні висловитися про існування і здійсненність арбітражної угоди або контракту, в який воно включене, а також про межі своїх повноважень. Як і регламенти інших інституційних органів арбітражу, даний документ встановлює правила, які наводяться в дію у випадках відведень арбітрів. У цьому плані критерії, що передбачаються ним, аналогічні іншим актам. Це передусім такі обставини, які роблять або можуть вплинути на їх безсторонність і незалежність. Проте на відміну від інших критеріїв, що регламентують процедуру арбітражного виробництва в інституційних арбітражах. Регламент МАП формулює ознаки, службовці або приводом для самовідводу, або основою для дискваліфікації арбітрів, не лише загальним, але і спеціальним порядком. Так, згідно ст. VII Регламенту арбітр зобов'язаний відмовитися від участі в розгляді суперечки, якщо мають місце події або факти, перераховані в ст. L.731-1 французького Кодексу судоустрою. При цьому в числі дискваліфікуючих ознак Регламент вказує і таку обставину, як висловлювання арбітром попередньої думки із спірного питання або його приналежність або зв'язок з яким-небудь суспільством, що входить в об'єднання компаній разом з однією із сторін, що беруть участь у справі. У цьому відношенні необхідно згадати, що
Регламент містить ряд додатків, відтворюючих норми відповідних правових актів Франції, що стосуються процесуальних аспектів ведення справи, передусім ФГПК і законодавства про судоустрій(предмета арбітражного розгляду, процесуальних прав і обов'язків, принципів здійснення розгляду, у тому числі принципу змагальності сторін, доказів і так далі).
Арбітри виносять ухвалу як з питань факту, так і з питань права більшістю голосів; Датована і підписана арбітрами ухвала має бути винесена і передана ними в секретаріат МАЛИЙ впродовж трьох місяців з дати, зафіксованої в повідомленні, згаданому в ст. IX. В той же час голова може своєю постановою одного разу або неодноразово подовжувати термін на чергові три місяці. Проте загальне число таких продовжень не повинне перевищувати 5 разів, за винятком випадків, коли інше явним чином виражене самими сторонами або рішенням голови суду великої інстанції, прийнятим на прохання однієї із сторін або арбітрів(ст. XIV).
Пильна увага до цього третейського суду і правових основ його діяльності не випадково, бо присутні в нім окремі характерні риси дуже нетрадиційні і властиві далеко не усім інституційним арбітражам. Зокрема, не можна пройти повз таке явище, як стадійність розгляду суперечки, зафіксованої в ст. XV. Якщо основна вимога, по якій висловлюється арбітраж, перевищує 100.000 франків, будь-яка із сторін, включаючи і відсутню на першому етапі розгляду, має право зажадати розгляду справи по другій стадії процедур. Сторона-заявниця вимоги про розгляд справи по другій стадії процедур повинна впродовж 30 днів з моменту сповіщення її про те, що винесена ухвала першої стадії, направити рекомендованим листом голові Морської арбітражної палати відповідне клопотання. У ті ж самі терміни вона зобов'язана внести в секретаріат двократний розмір сум збору, що сплачується за арбітражний розгляд на першій стадії. Невиконання вказаних умов як за характером зобов'язань, так і по термінах означає витікання права пред'явлення вимоги про другу стадію розгляду.
При належному отриманні клопотання про розгляд справи на другій стадії Комітет утворює комісію для розгляду, що складається з трьох членів, які призначаються безпосередньо ним, включаючи головуючого. Впродовж 30 днів з моменту звернення з приводу розгляду справи по другій стадії процедур сторона-заявниця прохання повинна представити виклад своєї позиції, а інша сторона(також впродовж 30 днів) — свої заперечення. Комісія зобов'язана винести судження за представленими документами впродовж трьох місяців з дати отримання заперечень від відповідача. Приведений термін може бути продовжений мотивованим рішенням голови МАП до шести місяців. Комісія має право здійснити додаткове дослідження обставин справи за умови, проте, непорушення вищезгаданих термінів. У разі, якщо справа розглядається в другій стадії розгляду, винесена відповідним чином ухвала вважається єдиним рішенням, винесеним у справі(ч. 9 ст. XV).
Безпосередньо у самому тексті Регламенту встановлюється можливість відміни рішення по підставах, передбачених в ст. 1502 ГПК Франції(для міжнародного арбітражу, ст. 1484 ГПК — для внутрішніх рішень). Проте клопотання про відміну рішення, як вказується в ст. XVII Регламенту, не надає компетентній владі права виносити ухвалу по суті суперечки. У разі анулювання рішення справа знову спрямовується на розгляд в МАП по клопотанню тієї або іншої сторони. Якщо ж ухвала винесена, його текст до того, як він буде переданий сторонам, спрямовується арбітрами в Комітет, який може рекомендувати арбітрам будь-які зміни, що стосуються форми, а також звернути їх увагу на питання істоти(ст. XIX). Виконання арбітражних рішень, як це окремим рядком зафіксовано в Регламенті, лежить повністю на сторонах.
Міжнародний комерційний арбітраж в Російській Федерації. Торговий(зовнішньоторговельний, міжнародний комерційний) арбітраж в Росії має досить тривалу історію існування.
Наприклад, Положення про третейський суд 1831 р. оперувало як інститутом узаконеного
170 В даному випадку не вказані численні регламенти інших органів інституційного арбітражу, що мають право разом з «внутрішніми» справами розглядати спори, витікаючі з угод міжнародного характеру. З огляду на те, що практика таких органів не така значна, звертатися до аналізу їх функціонування і нормативних документів не представляється доцільним.
(обов'язкового) третейського суду, так і добровільного арбітражу. Статут же цивільного судочинства 1864 р. встановлював, що усі особи, вступаючі в цивільно-правові угоди, мають право укладати арбітражні угоди, тобто законодавчо закріплював добровільний арбітраж. Статут обкреслив круг правовідносин, спори по яких могли передаватися на арбітраж. Крім того, в нім містилося важливе положення, в силу якого арбітражні рішення прирівнювалися по своїй юридичній силі до судових рішень(ст. 1352). З кінця XIX ст. в Росії починають активно поширюватися третейські комісії, або суди, при товарних біржах(хлібних, текстильних, кольорових металів та ін.).
Нині органи міжнародного комерційного арбітражу в Російській Федерації функціонують на основі Закону РФ 1993 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж», Положення про міжнародний комерційний арбітражний суд при ТВП РФ, що є додатком до вказаного Закону, Регламенту Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТВП РФ, а також Положення про Морську арбітражну комісію при ТВП РФ і Правилах виробництва Морської арбітражної комісії при ТВП СРСР 1982 р., які діють в це органі досі. Крім того, норми ув'язнених Російською Федерацією міжнародних договорів також є юридично обов'язковими для інституційних і ізольованих арбітражів в процесі здійснення ними своїй діяльності, якщо засідання і проведення останніми розгляди має місце на території России170.
Під назвою «Арбітражний суд» орган міжнародного комерційного арбітражу при Торгово-промисловій палаті СРСР існує з 1988 р. До цього моменту була Зовнішньоторговельна арбітражна комісія(ВТАК), створена в 1932 р. при Всесоюзній торговій палаті в Москві як спеціальний орган для вирішення суперечок в області зовнішньоторговельної діяльності. Після припинення діяльності Торгово-промислової палати СРСР Арбітражний суд продовжував свою діяльність при ТВП Російської Федерації. У 1993 р. він отримав своє нинішнє найменування — Міжнародний комерційний арбітражний суд(МКАС). Освітлюючи стан міжнародного комерційного арбітражу в Росії, треба вказати, що нині досить широко розгорнуто створення органів інституційного арбітражу, компетентних розглядати міжнародні спори, що відбито в регламентах відповідних третейських судів. В зв'язку з цим доцільно звернутися до деяких з них: Регламенту Третейського суду Асоціації російських банків, затвердженому в 1993 р.; Регламенту Арбітражної комісії при Московській міжбанківській валютній біржі, затвердженому рішенням Біржової ради ММВБ 7 квітня 1994 р. зі змінами і доповненнями від 28 вересня 1995 р., та ін.
Згідно із Законом РФ 1993 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж» і Положенням про МКАС цей орган є правонаступником Арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті СРСР, і «зокрема, має право дозволяти спори на підставі угод сторін про передачу їх суперечок до Арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті СРСР». У 1996 р. в МКАС було представлено більше п'ятисот позовів у зв'язку з міжнародними комерційними спорами. Нині в справах, що знаходяться у виробництві в МКАС, беруть участь підприємства, організації, фірми і окремі особи більш ніж з п'ятдесяти країн світу. Іноземці беруть участь в арбітражному розгляді в якості як позивачів, так і відповідачів. У переважному числі суперечок однієї із сторін являється російське підприємство або фірма, проте є також справи, в яких обидва учасники суперечки, — іноземці.
Окрім створення необхідної правової бази регулювання цього способу вирішення суперечок в області міжнародного економічного співробітництва, ухвалення Закону послужило також приводом для оновлення правил арбітражного розгляду справ, що застосовуються в
діяльності МКАС, — з 1 травня 1995 р. діє знову прийнятий Регламент МКАС.
Регламент МКАС, у свою чергу, в цілому відповідає рекомендаційному однаковому регламенту ЮНСИТРАЛ 1976 р. і, як буде показано, розширює його положення. Порівняння цих двох регламентів по напрямах: а) компетенція; б) позовна заява; в) арбітри; г) арбітражний розгляд; д) арбітражне рішення; е) виконання рішення — представляє певний інтерес.
Компетенція. Необхідними умовами розгляду суперечки в МКАС є наступні: наявність письмової угоди між сторонами про передачу суперечки на дозвіл МКАС або наявність міжнародного договору, що тягне юрисдикцію МКАС(п. 3, 4 Регламенти МКАС).
Регламент же ЮНСИТРАЛ в ст. 1 говорить лише про домовленість між сторонами, не згадуючи міжнародних договорів: «Якщо сторони в договорі погодилися у письмовій формі про те, що спори, що відносяться до цього договору, передаватимуться на розгляд в арбітраж згідно з Арбітражним регламентом ЮНСИТРАЛ, такі спори підлягають дозволу відповідно до справжнього Регламенту з такими змінами, про які сторони можуть домовитися у письмовій формі». По своєму суб'єктному складу спори, підвідомчі МКАС, діляться на дві категорії, а саме: 1) спори з договірних і інших цивільно-правових стосунків, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних і інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоч би однієї із сторін знаходиться за кордоном; 2) спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань иорганизаций, створених на території Російської Федерації, між собою; спори між їх учасниками; їх спори з іншими суб'єктами права Російської Федерації(п. 2 Регламенти МКАС, п. 4 Положення про міжнародний комерційний арбітражний суд при ТВП РФ).
Слід підкреслити, що спори, що не відносяться до вказаних груп(наприклад, спори між суб'єктами російського права, що не мають іноземної участі), не можуть розглядатися МКАС, навіть якщо учасники суперечки домовилися про юрисдикцію цього суду.
Регламент ЮНСИТРАЛ умовчує про компетенцію арбітражного суду, бо це питання частково розглянуте в Типовому законі ЮНСИТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж, а саме відносно винесення арбітражем постанови про свою компетенцію і повноважень арбітражу розпорядитися про вжиття забезпечувальних заходів. Питання ж з приводу предмета і суб'єктів суперечки залишені на формулювання найвищим національним законодавчим органам.
Так, російський законодавець закріплює, що за своїм предметним змістом спори, які можуть бути передані на дозвіл МКАС, включають, зокрема, стосунки по купівлі-продажу(постачанню) товарів, виконанню робіт, наданню послуг, обміну товарами і/або послугами, перевезенню вантажів і пасажирів, торговому представництву і посередництву, оренді(лізингу), науково-технічному обміну, обміну іншими результатами творчої діяльності, споруді промислових і інших об'єктів, ліцензійним операціям, інвестиціям, кредитно-розрахунковим операціям, страхуванню, спільному підприємництву і інший форма промисловий і підприємницький кооперація.
Окрім добровільної передачі суперечок на дозвіл МКАС основою юрисдикції МКАС можуть бути також міжнародні договори. В даному випадку маються на увазі міждержавні договори, що встановлюють обов'язкову юрисдикцію певних арбітражних органів. Нині Російська Федерація, як вказувалося, є учасницею Конвенції 1972 р. про дозвіл арбітражним шляхом цивільно-правових суперечок, витікаючих із стосунків економічного і науково-технічного співробітництва(Московській конвенції). Вона передбачає обов'язкову осудність господарських суперечок між організаціями країн-учасниць арбітражним органам при торговій палаті в країні відповідача або, за домовленістю сторін, у разі наявності спеціалізованого органу арбітражу у відповідній державі, а також з урахуванням специфіки договірних стосунків, — в третій країні-учасниці Конвенції. МКАС здійснює свою юрисдикцію у виконання положень цієї Конвенції.
Арбітражна практика свідчить про значне звуження сфери застосування вказаної Конвенції в сучасних умовах, оскільки учасниками стосунків міжнародного
171 См: Комаров А. С. Розгляд суперечок Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації // Законодавство. 1997, № 2; Практика Міжнародного комерційного арбітражного суду. Науково-практичний коментар // Сост. і автор коментаря М. Г. Розенберг. С. 150.
економічного і науково-технічного співробітництва нині являються такі господарюючі суб'єкти, які не існували під час її створення(наприклад, приватні фірми або індивідуальні підприємці). Разом з цим змінилася і географічна сфера дії Конвенції — розбіжність норм, що містяться в ній, з сучасними реаліями в господарському і політичному житті спонукала ряд держав її денонсувати. Крім того, чималі труднощі для застосування Конвенції народжують проблеми правонаступництва знову виниклих в результаті розпаду федерацій держав(СРСР, ЧССР).
У коло повноважень МКАС входить і судження з питання про те, чи компетентний цей орган розглядати конкретну суперечку. Така ухвала, згідно п. 5 Регламенту МКАС, виноситься складом арбітрів, що розглядають суперечку. Детальніше це питання регламентується Законом 1993 р., який чи не дослівно відтворює в цьому аспекті положення Типового закону ЮНСИТРАЛ 1985 р. Для забезпечення реалізації такий можливість арбітражного суду ст. 16 Закону РФ 1993 р.(услід за ст. 16 Типового закону) відбиває загальний принцип міжнародного права по розгляду міжнародних комерційних суперечок : автономність арбітражної угоди по відношенню до контракту, який воно «супроводжує».
Таким чином, згідно з правовими нормами МКАС, що діють в РФ, розглядає питання про свою компетенцію за заявою відповідача, зробленого не пізніше за представлення заперечень по позову, а заява про перевищення меж компетенції третейського суду має бути зроблена, як тільки в ході арбітражного розгляду буде поставлено питання, на думку сторони, що виходить за ці межі.
Позовна заява. Що подається в МКАС позовна заява повинна відповідати певним вимогам, передбаченим Регламентом. Датою такої заяви вважається день його вручення МКАС, а при його відправці поштою — дата на штемпелі поштового відомства місця відправлення.
Зміст позовної заяви має деякі особливості:
а) воно повинне містити вказівку обраного арбітра і запасного арбітра, обраних позивачем, або наявність прохання позивача про те, щоб арбітр і запасний арбітр були призначені за нього головою МКАС. Поки не призначений арбітр з боку позивача, справа залишається без руху; б) в нім має бути обгрунтована компетенція МКАС. Це може бути особливо важливим в тих випадках, коли арбітражна обмовка недостатньо точно вказує МКАС в якості органу, компетентного розглядати спори. Буває, що арбітражна обмовка містить лише загальну домовленість про розгляд суперечок в арбітражному порядку або вказує неправильне або неточне найменування арбітражного органу. Якщо арбітражним судом після дослідження усіх необхідних обставин не буде встановлено, що сторони при укладенні арбітражного договору мали на увазі розгляд своїх суперечок саме в МКАС, то арбітраж визнає себе некомпетентним розглядати цю суперечку і розгляд справи буде припинене.
Як приклад можна привести виведення арбітражу з рішення у конкретній справі: «1. Існування між сторонами певного зв'язку не є доказом наявності між ними договірних стосунків і арбітражної угоди»; 2. Оскільки позивачем не представлено доказів, що підтверджують факт укладення між ним і відповідачем угоди про вирішення суперечок в МКАС за контрактом, у зв'язку з неналежним виконанням якого пред'явлений позов, МКАС визнав, що в його компетенцію не входить вирішення цієї суперечки«; 3. За відсутності у позивача оригінала тексту контракту, ув'язненого їм, за його твердженням, з відповідачем по факсимільному зв'язку Арбітражним судом не прийнята як доказ ксерокопія тексту цього контракту, враховуючи наявні підстави для сумнівів в її достовірності» 171.
Якщо порівнювати об'єм вимог, що пред'являються до змісту позовної заяви, то
Регламент ЮНСИТРАЛ містить менш широкий їх перелік: а) найменування і адреси сторін; б) виклад обставин, що підтверджують позовні вимоги; в) спірні питання; г) зміст позовних вимог. Регламент МКАС розширює цей перелік, додаючи вимоги про необхідність обгрунтування компетенції МКАС; ціні позову; призначенні арбітра і запасного арбітра або прохання про те, щоб вони були призначені головою МКАС.
Як вже було відмічено, характерною рисою процесу комерційного арбітражу є та, що надається сторонам можливість самим сформувати суд, який розглядатиме суперечку. Арбітрами можуть бути особи, що мають необхідні спеціальні знання в області вирішення суперечок, віднесених до компетенції МКАС. Виконуючи свої функції, арбітри повинні діяти неупереджено і бути незалежними. При цьому арбітри не є представниками сторін, навіть якщо вони були призначені сторонами, що сперечаються.
Особа, що переймає на себе функції арбітра, повинна повідомити в МКАС про будь-які обставини, які можуть викликати обгрунтовані сумніви відносно його безсторонності або незалежності у зв'язку з суперечкою, в дозволі якого передбачається його участь. Арбітр повинен негайно повідомити МКАС про будь-яку таку обставину, якщо воно стає йому відомим, і в подальшому — впродовж усього ходу арбітражного розгляду.
Щоб допомогти сторонам, що беруть участь в арбітражному розгляді в МКАС, у виборі осіб, що мають необхідні якості для виконання функцій арбітрів, Торгово-промисловою палатою Російської Федерації строком на п'ять років затверджується список арбітрів, в якому вказуються ім'я і прізвище арбітра, його освіта і місце роботи, вчений ступінь і звання, спеціальність. Вказаний список носить факультативний характер для сторін, тобто арбітрами можуть також бути особи, призначені сторонами на власний розсуд і не включені в цей список(за умови, що вони мають необхідні якості і кваліфікацію). Регламент МКАС передбачає, на відміну від Регламенту ЮНСИТРАЛ, призначення сторонами запасних арбітрів.
Арбітражний розгляд. В процесі ведення розгляду арбітраж в першу чергу застосовує положення Регламенту МКАС. При вирішенні питань, не врегульованих ні Регламентом МКАС, ні угодою сторін, третейський суд, грунтуючись на російському законодавстві про міжнародний комерційний арбітраж, веде розгляд таким чином, який він сам вважає належним, дотримуючись при цьому рівного відношення до сторін і надаючи кожній стороні необхідні можливості для захисту своїх інтересів. При вирішенні суперечок МКАС не зобов'язаний застосовувати норми ні Цивільного процесуального кодексу, ні Арбітражно-процесуального кодексу, що діють в РФ. Більшість норм Регламенту МКАС мають діапозитивний характер. Незайве підкреслити ще раз, що, як вже було відмічено, сторони на власний розсуд формують склад арбітражу, визначають місце, мова, форми розгляду — усне слухання або розгляд на основі документів. Таким чином, тут відбивається ще одна важлива ознака міжнародного комерційного арбітражу — автономія волі сторін при визначенні процедури арбітражу.
Усне слухання справи проводиться при закритих дверях для викладу сторонами своїх позицій на основі доказів, що представляються, і проведення усних дебатів. При цьому особи, що не є учасниками арбітражного розгляду, можуть бути присутніми на слуханні з дозволу складу арбітражу і з відома сторін. Слухання справи в МКАС ведеться російською мовою. З відома сторін може бути проведений розгляд і на іншій мові. Якщо сторона не володіє мовою, на якій проводиться слухання, МКАС на прохання сторони і за її рахунок забезпечує її послугами перекладача.
Сторони можуть домовитися про розгляд суперечки на основі тільки письмових матеріалів без проведення усного слухання. Склад арбітражу може, проте, призначити усне слухання, якщо представлені матеріали виявляться недостатніми для вирішення суперечки по суті. Розгляд справи в МКАС розпочинається з подання позовної заяви. На відміну від Регламенту МКАС Регламент ЮНСИТРАЛ зв'язує початок арбітражного розгляду з такою дією позивача, як напрям відповідачеві повідомлення про арбітраж, яке може
включати в якості складової частини позовну заяву. У МКАС ця функція виконується відповідальним секретарем — він повідомляє відповідача про подання позовної заяви і направляє йому копію заяви і прикладених до нього документів(§ 19).
Згідно з Регламентом МКАС одночасно з отриманням копії позовної заяви відповідачеві надається можливість в строк не більше 45 днів з дати отримання представити свої письмові пояснення по позову, підкріплені письмовими доказами, або пред'явити зустрічний позов, або вимоги, витікаючі з того ж договору, в цілях заліку. В цілому цей порядок співпадає з положеннями Регламенту ЮНСИТРАЛ про заперечення по позову, зустрічному позову і вимогам в цілях заліку. Будь-яка сторона до закінчення усного слухання справи може без необгрунтованої затримки змінити або доповнити свої позовні вимоги або заперечення по позову. У разі, якщо склад арбітражу визнає затримку, допущену стороною в зміні або доповненні позовних вимог або заперечень по позову, необгрунтованою, то він може покласти на неї відшкодування додаткових витрат МКАС і витрат іншої сторони, викликаних цією затримкою. Крім того, арбітраж може визнати недоцільним дозволити таку зміну або доповнення позовних вимог або заперечень по позову з урахуванням допущеної затримки.
На сторони покладається обов'язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на основу своїх вимог або заперечень. В той же час арбітраж може зажадати представлення сторонами і інших доказів. Він має право також на власний розсуд призначати проведення експертизи і просити представлення доказів третіми особами, викликати і заслуховувати свідків. Оцінка доказів здійснюється арбітрами за їх внутрішнім переконанням. Непредставлення стороною належних доказів не перешкоджає арбітражному суду продовжити розгляд і винести ухвалу на основі наявних у нього доказів.
Арбітражне рішення. Розгляд справи в МКАС припиняється або винесенням остаточної ухвали, або світовою угодою сторін(при цьому МКАС може на прохання сторін зафіксувати досягнуте врегулювання у формі арбітражного рішення на погоджених умовах), або винесенням постанови про припинення розгляду, якщо у справі не приймається остаточне рішення. Аналогічно припиняється справа згідно з Регламентом ЮНСИТРАЛ.
Підстави для припинення справи без винесення ухвали перераховані в § 45 Регламенту МКАС : а) у разі відмови позивача від своєї вимоги, якщо тільки відповідач в строк не пізніше за тридцять днів після отримання повідомлення про це не висуне заперечень проти припинення розгляду і склад арбітражу не визнає законний інтерес відповідача в остаточному врегулюванні суперечки; б) у разі наявності домовленості сторін про припинення арбітражного розгляду; в) коли склад арбітражу знаходить, що продовження розгляду стало з яких-небудь причин непотрібних або неможливих, зокрема за відсутності передумов, необхідних для розгляду і вирішення справи по суті, у тому числі якщо із-за бездіяльності позивача справа залишається без руху більше шести місяців.
Іншими словами, Регламент МКАС містить вичерпний, на відміну від Регламенту ЮНСИТРАЛ, список підстав припинення розгляду, який в ст. 34 обмежується загальними формулюваннями: «1. Якщо до винесення арбітражної ухвали сторони досягають угоди про врегулювання суперечки, арбітражний суд виносить постанову про припинення арбітражного розгляду, або, якщо про це просять обидві сторони і суд з цим згоден, фіксує врегулювання у формі арбітражного рішення на погоджених умовах. Арбітражний суд не зобов'язаний викладати мотиви такого рішення. 2. Якщо до винесення арбітражної ухвали продовження арбітражного розгляду стає непотрібним або неможливим з якої-небудь іншої причини, не згаданої в пункті 1, арбітражний суд повідомляє сторони про свій намір винести постанову про припинення розгляду. Арбітражний суд має право винести таку постанову у тому випадку, якщо жодна із сторін не заявляє обгрунтованих заперечень проти припинення розгляду».
Крім того, МКАС у будь-якому випадку згідно § 41, п. 2 § 43, п. 3 § 45, свого Регламенту повинен
мотивувати своє рішення. Відносно рішення, винесеного МКАС, діє загальний принцип res judicata : арбітражне рішення остаточно і обов'язково для сторін.
Проте передбачена можливість відміни арбітражного рішення як винятковий засіб його спростування. Закон РФ 1993 р. перераховує підстави для цієї можливості. Вона виникає, по-перше, якщо сторона, що заявляє клопотання про відміну, представить доказу того, що: одна із сторін в арбітражній угоді була в якійсь мірі недієздатна, або ця угода недійсний згідно із законом, якому сторони його підпорядкували, а за відсутності такої вказівки — за законом Російської Федерації; чи вона не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд, або з інших причин не могла представити свої пояснення; чи ухвала винесена по суперечці, не передбаченій арбітражною угодою або не підпадаючій під його умови, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, з тим, проте, що якщо постанови з питань, що охоплюються арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; чи склад третейського суду або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню справжнього Закону, від якого сторони не можуть відступати, або у відсутність такої угоди не відповідали справжньому Закону. По-друге, клопотання про відміну арбітражного рішення може бути задоволене і у випадках, якщо державний суд визначить, що: об'єкт суперечки не може бути предметом арбітражного розгляду за законом Російської Федерації; чи арбітражне рішення суперечить публічному порядку Російської Федерації. Клопотання про відміну не може бути заявлене і про витікання трьох місяців з дня отримання стороною, що заявляє це клопотання; арбітражного рішення, а у разі, якщо було подано прохання відповідно до статті 33(«Виправлення і тлумачення рішення. Додаткове рішення»), — з дня винесення третейським судом рішення на це прохання«.
Ці підстави повністю співпадають з тим, що викладено в Типовому законі ЮНСИТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж.
Виконання рішень МКАС. Згідно § 44 Регламенту МКАС рішення МКАС виконуються сторонами добровільно у встановлений термін. Якщо термін виконання в рішенні не вказаний, воно підлягає негайному виконанню. Рішення, не виконані добровільно в зазначений термін, виконуються відповідно до закону і міжнародного договору.
У Росії порядок виконання арбітражного рішення, винесеного МКАС при ТВП РФ, регламентують Закон РФ 1993 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж». Цивільний процесуальний кодекс РРФСР 1964 р., Арбітражний процесуальний кодекс РФ 1995 р., Федеральний закон 1997 р. «Про виконавче виробництво», Указ Президії ВС СРСР 1988 р. «Про визнання і виконання в СРСР рішень іноземних судів і арбітражів», а також Тимчасове положення про третейський суд для вирішення економічних суперечок 1992 р. В зв'язку з цим необхідно звернути увагу на новели, які були введені в недавній час в систему органів і порядок виконання судовий арбітражний рішення РФ. Так, згідно з розділом V «Тимчасового положення про третейський суд для вирішення економічних суперечок» 1992 р. рішення таких судів виконуються арбітражними судами Російської Федерації. В той же час відповідно до наявного договору, що зобов'язує в міжнародно-правовому плані Російську Федерацію, а саме Київською угодою про порядок вирішення суперечок, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, від 20 березня 1992 р., поняття «Компетентний суд» включає «суди, арбітражні(господарські) суди, третейські суди і інші органи, до компетенції яких відноситься вирішення справ, вказаних в статті 1 справжньої Угоди(надалі компетентні суди) », в яких господарюючі суб'єкти кожного держави-учасника Співдружності Незалежної держави мають на територія інший держава право безперешкодно звертається, виступає, збуджує клопотання, пред'являє позов і здійснює інший процесуальний дія(ст. 3). Виходячи зі змісту преамбули Угоди, а також його ст. 3, 7, 8 та ін., воно закріплює принцип
172 См: Нешатаева Т. Н. Про визнання і виконання рішень по господарських спорах судів держав-учасників СНД на території Російської Федерації // Журнал міжнародної частки права. 1997. № 2(16). С. 11 — 12. Автор підкреслює в зв'язку з цим, що суди визнали пріоритет Київської угоди по відношенню до застосування норм Нью-йоркської конвенції 1958 р. «Про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень», заснований на правилах співвідношення регіонального і універсального міжнародних договорів. Проте слід зауважити, що належний підхід національних юрисдикційних органів(у тому числі і Росії), вироблюваний на основі обліку усіх правових норм, що діють в цій державі, не може визнаватися задовільним, якщо він характеризується лише окремими проявами — епізодичним прийняттям юридично грамотних в усіх відношеннях рішень.
173 См: Попондопуло В., Скородумов Е. Проблеми, пов'язані з примусовим виконанням рішень третейських судів // Господарство і право. Додаток до № 9, вересень 1999. С. 31 — 33.
національного режиму, тобто передбачає, що при здійсненні відповідних процесуальних дій господарюючі суб'єкти, користуватимуться рівним статусом з національними суб'єктами договірних держав, а їх «компетентні суди» застосовувати відповідні національно-правові норми конкретного держави-учасника. Так, якщо рішення, винесене третейським судом на території Росії, виконується арбітражним судом РФ, логічно, отже, припустити, що і клопотання про виконання іноземного арбітражного рішення країни-учасниці Київської угоди має бути пред'явлене у визначений її нормативними актами арбітражний суд.
До арбітражного суду Російської Федерації було спрямовано для виконання рішення по економічній суперечці, винесеній третейським судом, — Міжнародним комерційним арбітражем при Торгово-промисловій палаті Республіки Білорусь. Відповідачем по цій суперечці було російське акціонерне товариство. Суд загальної юрисдикції відмовився його виконати, порахувавши, що його виконання знаходиться в компетенції арбітражних судів. При цьому суд загальної юрисдикції послався на ту обставину, що РФ і Республіка Білорусь є учасницями Угоди про порядок вирішення суперечок, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності. Арбітражний суд видав наказ на виконання рішення третейського суду іноземної держави, вказавши, що підстав для відмови у видачі наказу на виконання суд не убачає, оскільки Росія і Білорусія беруть участь в Київській угоді, що передбачає національний порядок виконання третейських судів. Такий порядок встановлений Тимчасовим положенням про третейський суд для вирішення економічних суперечок 1992 р. Таким чином, арбітражний суд порахував себе має право визнати і видати наказ на виконання рішення, винесеного третейським судом іноземного держави-учасника регіонального соглашения172.
У тому, що стосується арбітражних рішень, винесених на територіях інших іноземних держав, які не беруть участь в Київській Угоді і не мають двосторонніх міжнародних договорів з Росією, то вони виконуються в належних випадках на основі Нью-йоркської конвенції 1958 р. В подібних ситуаціях діє загальний порядок визнання і виконання іноземного арбітражного рішення.
В той же час подібне розмежування порядків виконання іноземних арбітражних рішень визнається далеко не усіма дослідниками. Деякі автори вважають, що Нью-йоркська конвенція поширюється так само і на рішення третейських судів країн СНД в силу своєї винятковості і спеціального характеру положень, які присвячені єдиному предмету — визнанню і виконанню саме арбітражних рішень, чого немає в Київській Угоді. На їх думку, включення третейських судів в поняття «Компетентні суди» закріплює лише право «господарюючих суб'єктів на звернення до цих судів для вирішення суперечок» 173. З такою позицією важко не погодитися, тим більше, якщо мати на увазі подальші положення, присутні в Угоді, а саме ті з них, які вирішують питання міжнародної осудності з вказівкою відповідних критеріїв розмежування
174 См: Міжнародне приватне право: Підручник / Під ред. Г. К. Дмитриевой. М., 2000. С. 600 — 601, 605 — 607.
компетенції національних судів держав(ст. 4), що беруть участь. Невиправданість автоматичної «генералізації» змісту поняття «Компетентний суд», даного в ст. 3 Угоди країн СНД 1992 р., особливо добре видно на окремих прикладах виведень, які будуються на цій основі. Зокрема, саме подібне буквальне прочитання і «узагальнене» для усіх випадків, які стали предметом регулювання в цьому міжнародному договорі, розуміння даної категорії, у тому числі поширення його і на ст. 4, дало можливість іншим авторам в іншому аспекті угледіти в Київській угоді характер документу, що встановлює обов'язкову юрисдикцію арбітражу, тобто арбітражного розгляду без арбітражної угоди між сторонами спора174, що, безумовно, не відповідає дійсності і явно не витримує ніякої критики, хоч би тому, що обов'язкова юрисдикція арбітражу закріплюється імперативний норма, інакше сам наявність вибір(Угода ж, як було показано, говорить і про суд загальної юрисдикції, і про арбітражний, господарський, суді і про третейський суд) закономірно знімає постановка питання про «обов'язковість». Якщо ст. 4 Угоди, як було згадано, оперує критеріями розподілу міжнародної осудності, тобто вирішення проблеми «конфлікту юрисдикції», то це саме по собі виключає ab initio припущення про їх застосування категорії до третейського розгляду суперечок, оскільки подібні категорії чужі арбітражу як такому. Непрямим підтвердженням правильності судження про те, що далеко не в усіх статтях Київської угоди термін «компетентний суд» має на увазі включення категорії «третейський суд», служить пізніший міжнародний договір країн СНД — Московська угода про порядок взаємного виконання рішень арбітражних, господарських і економічних судів на території держав-учасників Співдружності Незалежних Держав від 6 березня 1998 р., яке оперує аналогічною термінологією, але його предмет: виконання рішень компетентного суду, включає безперечний порядок виконання шляхом представлення платіжний документу безпосередньо у банк, в який боржник має або може має грошові кошти на рахунок, — зрозуміло, торкається тільки державний, а не третейський суд.
Необхідно звернути увагу на те, що внаслідок диверсифікації державних судових установ в РФ(зокрема, спеціалізації в області економічних суперечок) проблема «компетентного» суду при виконанні арбітражного рішення коштує сьогодні і у внутрішньодержавному плані. Так, згідно ст. 35 Закону РФ «Про міжнародний комерційний арбітраж» 1993 р. арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесене, визнається обов'язковим і за допомогою подання до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті і статті 36. При цьому в самому законі про цей «компетентний суд» нічого не говориться, хоча в ч. 2 ст. 6 Закону повинне було б міститися таке посилання. Проте деяке уточнення виявляється в Указі Президії ВС СРСР 1988 р.(в ред. постанови Верховної Ради РФ від 12 січня 1991 р.) : в силу п. 2 ці документи питання про дозвіл примусового виконання рішення по клопотанню стягувача розглядається з урахуванням сучасної структури судової системи тими ж судами, про які говорить ст. 6 Закону РФ 1993 р., тобто. Верховним Судом республіки у складі Російської Федерації, крайовим, обласним, міським судом, судом автономної області і судом автономного округу за місцем арбітражу. Так, якщо місцем арбітражу було місто Санкт-Петербург, то «компетентний суд» — Санкт-петербурзький міський суд, якщо Москва — Московський міський суд і так далі. Нагадаємо, що в силу самих приписів «Тимчасового положення» воно не поширюється, означає і в частині його норм про виконання рішень третейських судів, на діяльність МКАС і МАК при ТВП РФ. Отже, для примусового виконання рішення МКАС стягувачу необхідно направити клопотання про дозвіл примусового виконання рішення в Мосміськсуд. До клопотання необхідно прикласти: 1) копію рішення МКАС, що набрало законної сили; 2) документ, з якого виходить, що сторона, проти якої
175 Ці терміни обчислюються при пред'явленні до виконання вказаних виконавчих документів з дня набирання законної сили судового акту або закінчення терміну, встановленого при відстроченні або розстрочці його виконання, або з дня винесення визначення про відновлення терміну, пропущеного для пред'явлення виконавчого документу до виконання, а у випадках, коли судовий акт підлягає негайному виконанню, — з наступного дня після його винесення(ст. 14 Федерального закону РФ «Про виконавче виробництво»).
176 Бюлетень Верховного Суду Російської Федерації. 1999. № 3.
винесена ухвала і яка не взяла участь в процесі, була своєчасно і в належній формі сповіщена про розгляд справи. Розгляд клопотання про примусове виконання рішення робиться у відкритому судовому засіданні із сповіщенням боржника про час і місце розгляду клопотання. Після закінчення розгляду клопотання суд виносить визначення про дозвіл примусового виконання або відмову в дозволі. У разі «позитивного» для стягувача підсумку йому видається виконавський лист, який пред'являється до виконання судовому приставові до суду загальної юрисдикції за місцем знаходження відповідача або за місцем знаходження истребуемого майна, залежно від того, де має бути виконане рішення. Подальший хід подій визначається відповідно до ГПК РСФСР і Федерального закону РФ «Про виконавче виробництво».
Останнім, зокрема, передбачається, що виконавчі листи, що видаються судами на підставі рішень міжнародного комерційного арбітражу і інших третейських судів, а також рішень іноземних арбітражів, є виконавчими документами. Виконавчі документи, що видаються судами на підставі рішень міжнародного комерційного арбітражу і інших третейських судів, можуть бути пред'явлені до виконання впродовж шести месяцев175.
Що стосується відмови в дозволі примусового виконання, то, по-перше, він можливий тільки по строго обумовлених в ч. 1 ст. 36 Закону РФ 1993 р. підставам, і по-друге, може бути оскаржений до вищестоящого суду. Підстави для відмови в дозволі примусового виконання повністю співпадають з тим переліком, який міститься в ст. V Нью-йоркської конвенції 1958 р. і в Типовому законі ЮНСИТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж.
21 червня 1996 р. МКАС виніс ухвалу за позовом західнонімецького суспільства до російського підприємства, відповідно до якого відповідач зобов'язаний виплатити позивачеві 2.197.119,53 дол. США з нарахуванням відсотків річних з 31 жовтня 1992 р. по день фактичної сплати, а також 44.797,00 дол. США у відшкодування арбітражного збору і 60.000 дол. США у відшкодування витрат истца176. Відповідач звернувся в Мосміськсуд з клопотанням про відміну арбітражного рішення по тій основі, що контракт між позивачем і відповідачем не укладався, оригіналу не було, арбітражна угода була відсутня, ухвала третейським судом винесена на основі підроблених документів. 19 серпня 1998 р. клопотання Московським міським судом було задоволено, рішення МКАС скасоване з вказівкою на те, що при розгляді справи в МКАС при ТВП РФ не були підтверджені підстави цивільно-правової відповідальності російського підприємства перед позивачем і що виконання рішення суперечить публічному порядку Російської Федерації. Обжалуя цей судовий акт, позивач поставив питання про відміну визначення Мосміськсуду як прийнятого з порушенням норм російського процесуального права. Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду РФ 25 вересня 1998 р. своїм визначенням відмінила визначення Московського міського суду, направивши справу для нового розгляду по наступних підставах. Відповідно до ст. 34 Закони РФ «Про міжнародний комерційний арбітраж» клопотання про відміну арбітражного рішення є винятковим засобом його спростування, у зв'язку з чим задоволення клопотання можливе тільки у випадках, передбачених в п. 2 і 3 цих статті. Для відміни арбітражного рішення вказаний Закон передбачає процесуальні(пп. 1 п. 2 ст. 34) і матеріально-правові(пп. 2 п. 2 ст. 34) підстави. На думку Верховного Суду РФ, Мосміськсуд при задоволенні клопотання
про відміну рішення МКАС від 21 червня 1996 р. в ході арбітражного розгляду неналежно перевірив дотримання норм процесуального права і невірно представив матеріально-правові підстави для відміни рішення третейського суду.
Як видно з матеріалів справи, арбітражна процедура при розгляді суперечки в арбітражному суді відповідала угоді сторін. З огляду на те, що сторони не обумовили застосування іншій, відмінною від Регламенту МКАС, арбітражної процедури, МКАС при ТВП РФ керувався при розгляді справи своїм діючим Регламентом. Порушення процедури, на думку міського суду, полягало в тому, що МКАС прийняв як письмові докази у справі представлені обома сторонами ксерокопії контракту від 19 грудня 1991 р. Цей выводсуда не відповідає § 34 Регламенти МКАС, в яких встановлюється, що сторона може(а не зобов'язана) представити письмові докази в оригіналі або у вигляді завіреної нею копії оригіналу. Зі змісту цих положень не виходить, що сторони зобов'язані представляти суду тільки оригінали документів, і не встановлено, що МКАС не приймає як докази копії документів. Як витікає з рішення МКАС при ТВП РФ, воно засноване не на ксерокопіях контракту, а на сукупності доказів, що свідчать про його укладення. Так, кожна із сторін пред'явила третейському суду свій екземпляр контракту, суд заслуховував пояснення сторін за обставинами його укладення, досліджував їх позиції відносно його дійсності, а також їм були взяті до уваги наміри і дії сторін, дана оцінка правовідносинам, що склалися між ними. У відгуку на позов відповідач не заперечував факт підписання їм контракту, не оспорював його наявності, але посилався на його недійсну. Відповідач заявив, що контракт «залишився недооформленным» із-за невиділення йому кредиту від федеральних органів виконавчої влади Росії в сумі 17 млн. німецьких марок, а без такого кредиту, на його думку, «контракт не мав сенсу», тобто кінець кінцем підтверджувався факт існування і підписання їм контракту.
Окрім цього, позивач представив в МКАС письмове підтвердження «Авіабанку» про те, що представник відповідача пред'являв контракт у вказаний банк з метою отримання кредиту. Цей факт також свідчить про те, що контракт сторонами дійсно полягав. Питання про те, чи виникло у відповідача зобов'язання перед позивачем і чи полягали сторони в цивільно-правових стосунках, згідно ст. 28 Закону РФ «Про міжнародний комерційний арбітраж», відноситься до компетенції арбітражного суду. Відповідно до ст. 5 цього Закону суд загальної юрисдикції, вирішуючи питання по клопотанню про відміну арбітражного рішення, не має права переглядати виведення третейського суду(МКАС) по суті суперечки, за винятком випадків, згаданих в пп. 2 п. 2 ст. 34. При розгляді справи міський суд визнав, що рішення МКАС при ТВП РФ суперечить публічному порядку Російської Федерації, оскільки не відповідає її законодавству. В той же час це виведення засноване на невірному тлумаченні поняття «Публічний порядок Російської Федерації», суперечить змісту рішення, в якому відсутні посилання на норми міжнародного або іноземного права. Рішення арбітражного суду засноване на нормах російського цивільного законодавства, що взагалі унеможливлює посилання на порушення публічного порядку, оскільки застосування норм національного російського права не може трактуватися як порушення публічного порядку Російської Федерації. Зміст поняття «Публічний порядок» не співпадає зі змістом національного законодавства РФ. Оскільки право РФ допускає застосування норм іноземної держави, наявність принципової відмінності між російським законом і законом іншої держави саме по собі не може бути основою для застосування обмовки про публічний порядок. Таке тлумачення означало б взагалі заперечення можливості застосовувати в РФ норми права іноземної держави.
Морська арбітражна комісія при ТВП РФ. Морська арбітражна комісія — МАК при ТВП РФ — діє з 1930 р. Раніше вона іменувалася МАК ПРИ ТВП СРСР і була першим органом інституційного арбітражу, утвореним в соціалістичній країні для
177 См: Лебедєв С. Н. 50-річчя радянського морського арбітражу. Доповідь на урочистому засіданні, присвяченому 50-річчю Морської арбітражної комісії // Торгове мореплавання і морське право. ТВП СРСР. М., 1980. С. 5 — 6.
178 Звіт про діяльність Морської арбітражної комісії // Щорічник Всесоюзної Торгової палати. 1932. № 11-12. С. 62.
розгляди суперечок за участю іноземних осіб. Як відмічали фахівці, створення МАК узгоджувалося із загальною лінією на використання арбітражу, що проводилася нашою державою в міжнародних договорах, починаючи з російсько-германської приватноправової угоди від 27 серпня 1918 р., що був доповненням до Брест-Литовскому мирному договору177.
Спочатку в компетенцію МАК входив розгляд суперечок, пов'язаних з наданням допомоги і рятуванням на море, оскільки до її організації практично усі спори подібного роду(навіть, якщо і рятоване судно і судно-рятувальник належали радянській державі) передавалися в арбітраж Комітету англійського Ллойда, який, по суті, монополізував розгляд суперечок, що виникають з рятування на морі. Ворожість з боку Ллойда і пов'язаних з ним судновласників по відношенню до створення МАК і розробці нею контракту по рятуванню, що включав арбітражну обмовку з арбітражем в Москві, зустрічало відповідну реакцію і в урядових кругах Англії, про що свідчить запит в Палаті лордів відносно того, що «має намір зробити із цього приводу уряд її Величності» 178. Надалі практична діяльність МАК розширилася за рахунок включення в її компетенцію суперечок по фрахтуванню судів, морському перевезенню вантажів, а також агентуванню і морському страхуванню.
Як і в інших постійно діючих арбітражних органах, процедура розгляду суперечок в Комісії підкоряється не нормам судочинства, встановленим в цивільному процесуальному законодавстві, а Положенню об МАК і Правилам виробництва, з урахуванням вимог Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж» 1993 р. і міжнародних договорів. Ця обставина знайшла безпосереднє відображення в нормах положення об МАК: «Морська арбітражна комісія є самостійною постійно діючою арбітражною установою(третейським судом), що здійснює свою діяльність по вирішенню суперечок, віднесених до її компетенції, відповідно до Закону Російської Федерації »Про міжнародний комерційний арбітраж«. Крім того, Правила виробництва МАК передбачають, що »Питання, що стосуються порядку розгляду справ в Комісії, які не врегульовані в справжніх Правилах, вирішуються самим складом арбітражу, що розглядає справу, при дотриманні принципу рівного відношення до сторін і надання кожної з них на будь-якій стадії процесу усіх можливостей для викладу своєї позиції«(п. 6 § 3). Комісія складається з 25 членів, що стверджуються президією ТВП РФ на термін чотири роки, з числа яких по кожному розгляду справи обираються арбітри або, залежно від угоди сторін, одноосібний арбітр.
Арбітражне виробництво в МАК збуджується поданням позовної заяви, датування якого представляє часом ключову обставину винятковій юридичній і практичній значущості. Згідно п. 1 § 4 Правив датою подання позовної заяви вважається день його вручення Комісії, а при відправці поштою — дата штемпеля поштового відомства місця відправлення. При отриманні позовної заяви Секретар Комісії повідомляє про це відповідача і направляє йому копію позовної заяви з додатком тих, що обгрунтовують вимоги позивача документів, списком членів Комісії, а також проханням представити впродовж 30 днів свої письмові пояснення по позову, підкріплені відповідними документами(§ 5). До закінчення зазначеного терміну відповідач повинен повідомити ім'я і прізвище обраного ним арбітра. При необранні відповідачем в цей термін арбітра або якщо він заявляє відповідне прохання, Голова Комісії за власним розсудом призначає арбітра. Сторони можуть обрати запасних арбітрів. В зв'язку з цим важливо відмітити один дуже значний для інтересів сторін момент. Зокрема, в Правилах виробництва МАК
безпосередньо зафіксовано, що Комісія вживає заходи до того, щоб провадження у справі по можливості було завершене в строк не більше шести місяців з дня утворення складу арбітражу(п. 5 § 2). Думається, це служить своєрідним стимулюванням звернення в МАК.
Якщо є сумніви у безсторонності одноосібного арбітра, обраного сторонами спільно, голови складу або одного з арбітрів, кожна із сторін має право заявити відведення такій особі. У письмовій заяві про відведення мають бути вказані мотиви, а саме воно подане до першого засідання, в якому бере участь Арбітр, що відводиться. Остаточне рішення про відведення приймається Комісією в особі її Голови. Якщо арбітр, голова складу арбітражу або одноосібний арбітр з яких-небудь причин не зможе брати участь в розгляді справи, він замінюється в тому ж порядку, в якому здійснювалося призначення. Якщо має місце випадок, коли сторона обрала арбітра з вказівкою запасного арбітра, останній діятиме замість спочатку обраного(п. 6 § 6).
Дата першого засідання визначається головою МАК за узгодженням із складом арбітражу. Про місце і час слухань сторони сповіщаються повістками, що направляються з таким розрахунком, щоб кожна сторона мала в розпорядженні не менше що 30-денним терміном для підготовки до розгляду справи. Розгляд справи проходить у відкритому засіданні. Проте воно може відбуватися і в закритому засіданні, якщо хоч би одна із сторін заявила із цього приводу своя вимога. Нез'явлення сторони, належним чином сповіщеної про час і місце розгляду, не перешкоджає проведенню засідання, якщо тільки до його закінчення вона не клопотала про відкладення слухань з поважної причини(п. 2 § 9). Хоча в принципі Правилами встановлено, що розгляд справи ведеться російською мовою, з відома сторін воно може вестися і на іншій мові. Якщо сторона не володіє мовою, на якій ведеться розгляд, Комісія забезпечує на прохання і за рахунок цієї сторони послуги перекладача. За погодженням сторін може бути здійснене вирішення справи тільки на основі письмових матеріалів, без проведення усних слухань. Проте, якщо представлених письмових матеріалів виявиться недостатньо, арбітри мають право призначити усні слухання із залученням показань свідків. В процесі розгляду суперечки арбітри набирають будь-якого вигляду доказів : письмові, експертні висновки у рамках експертизи, що призначається арбітражем, показання свідків, перевірочні дії та ін. Оцінка доказів робиться за внутрішнім переконанням і розсудом арбітрів, жоден доказ не має для них заздалегідь встановленої сили(п. 5 § 12).
В процесі ведення справи(навіть у закритих засіданнях) бере участь ще одна особа — доповідач, що оформляє протокол засідання, якого призначає голова Комісії зі списку доповідачів, що стверджуються президією ТВП. Рішення у справі приймається після закінчення розгляду в закритій нараді одноголосно, якщо воно розглядається двома арбітрами, одноголосно або великим числом голосів, якщо справа дозволялася трьома арбітрами. При цьому арбітр, не згідний з рішенням більшості, має право письмово викласти особливу думку. У тому ж засіданні, в якому мало місце закінчення розгляду, виноситься резолютивна частина арбітражного рішення, а потім впродовж 30 днів — мотивувальна його частина. У разі потреби цей термін може бути продовжений головою МАК. Датою винесення мотивованої ухвали вважається дата напряму його сторонам(§ 20).
У Правилах виробництва МАК, як бачимо, не вирішується питання про застосоване до істоти суперечки право, якому повинні слідувати арбітри при вирішенні справи. Проте в цьому відношенні арбітраж керується загальними принципами підходу, властивого регулюванню міжнародних приватноправових відносин, — правопорядком, який був обраний сторонами в контракті або подальшій угоді, або колізійними нормами, що підлягають застосуванню в кожному відповідному випадку.
Компанія «Интерагра»(Франція) за чартерним договором, заснованим на проформі Загальних умов зі змінами і доповненнями, 10 грудня 1981 р. зафрахтувала теплохід «Тасман Рекс», експлуатований на умовах тайм-чартер компанією «Рифер Експрес Лайнз Лтд»., Гамильтон(Бермудські острови), для перевезення птаха з одного безпечного порту північного узбережжя Європи між Брестом і Гамбургом до іншого порту Балтійського моря в
межах СРСР з правом фрахтувальника використати порт Рига в якості порту розвантаження за умови сплати надбавки до вартості фрахту замість додаткової страхової премії за вихід за межі обмовки про «гарантовані ліміти». Вартість фрахту була встановлена по 0,92 дол. США на умовах f.i.o.s(«вільно вантаження, вивантаження, штабелювання(укладання)») за одиницю тоннажу, якщо розвантаження має місце в портах Клайпеда або Вентспилсл, і 0,95 дол. США, якщо судно буде спрямовано на розвантаження в порт Риги. Чартер-партія встановлювала також розцінки по демереджу за кожен день простою, ставки розвантаження і вантаження за кожен робочий день, з розрахунку 24 безперервних робітників години при нормальній погоді, з виключенням недільних і святкових днів, якщо в ці дні не велися навантажувально-розвантажувальні роботи, і так далі. Тексти «Загальної льодової обмовки» і «Загальної забастовочної обмовки», що містяться в проформі Загальних умов, в чартері від 10 грудня залишилися незміненими.
31 грудня 1981 р. судно, прийнявши в порту вантаження вантаж на борт, вийшло курсом на Ригу. Через три тижні перевізник направив фрахтувальникові рахунок по простою судна(демереджу) на суму 22.584,94 дол. США за 2 дні 9 годин і 22 хвилини, що склала очікування судном документів вантажовідправника, понад сталийного час. Фрахтувальник сплатив лише частину суми за 1 день 3 години 31 хвилину, не погодившись з включенням в строк очікування документів періоду страйку і поганої погоди, під час яких роботи не припинялися. Судно прибуло в Ригу 4 січня 1984 р., але розвантаження не починалося до 19 січня з огляду на те, що тільки 18 січня судно пришвартувалося до причалу. 21 січня перевізник інформував фрахтувальника телеграмою про рекомендацію капітана судна із-за погіршення льодової обстановки на підступах до Кильскому протоки і на інших відрізках Балтійського моря по швидкому відплиттю з Ризького порту із залишками невивантаженого товару і розвантаження його у будь-якому зручному порту. 24 січня капітан «з боязні бути затиснутим льодом в Ризі», припинивши розвантаження, направив судно «Тасман Рекс» в Кильский протоку. Розцінивши дії капітана розумними і такими, що відповідають пункту «а» «Льодової обмовки» чартеру, перевізник запросив фрахтувальника про агентів в Килі і Гамбурзі, де судно могло б безпечно завершити розвантаження. Фрахтувальник, у свою чергу, визнав дії капітана невиправданими, заперечував проти них, посилаючись на те, що льодова обмовка не має ніякого відношення до ситуації в порту Риги, і наполягав, щоб розвантаження було зроблене відповідно до чартер-партией в найкоротші терміни в одному з радянських портів. 28 січня судно попрямувало у Вентспилс, куди прибуло 29 січня, стояло на якорі до 19 лютого, здійснило швартовку наступного дня, а 23 лютого закінчило розвантаження. 11 березня перевізник відправив фрахтувальникові рахунок на суму 394737,42 дол. США за перевищення сталийного часу на 41 день 18 годин 39 хвилин за увесь період. Потім на підставі арбітражної обмовки в чартері, що передубачала розгляд суперечок в МАК, компанія «Рифер Експрес Лайнз Лтд». пред'явила позов «Интерагра» в Москві. Обгрунтовувавши свої заперечення на позов, відповідач увесь час посилався на англійське право, у зв'язку з чим позивач заявив, що хоча він спочатку вважав, що повинне застосовуватися радянське право, проте згоден на застосування англійського права, якщо таке складає пропозицію відповідача. Останній, проте, уточнив, що посиланням на англійське право він мав виду лише проілюструвати свою позицію. На його думку, оскільки чартер-партія містила умову розгляду суперечки в Москві(МАК), застосовне право має бути визначене на базі радянської колізійної норми. Чартер був підписаний в Гамбурзі, отже, згідно з діючою колізійною нормою про відшукування застосованого до договору права на основі прив'язки до закону країни, де був ув'язнений контракт, до договірних стосунків повинне застосовуватися право ФРН. З іншого боку, відповідач висловив міркування, що, оскільки сторони обрали арбітражний інституційний орган в Москві, це обумовлює застосування радянських норм матеріального права. Відкинувши ці аргументи відповідача і встановивши, що сторони явним чином не погодили в договорі застосовне право, МАК, користуючись прив'язкою до права країни місця укладення договору перевезення вантажу, зафіксованого в КТМ, визначив, що належним правопорядком, що регулює стосунки між сторонами в даному випадку,
179 См: From the practice of the Maritime arbitration Commission / 1984 — 1986. M., 1990. P. 66 — 72.
180 См, зокрема: Муратв А. И. Деякі проблеми визнання і приведення у виконання рішень Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації // Московський журнал міжнародного права. 2000. № 4(40). С. 35 — 66.
служитиме право ФРГ179.
Незалежно від вищезгаданого арбітри в силу положень ст. 28 РФ Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж» 1993 р. приймають «... рішення відповідно до умов договору і з урахуванням торгових звичаїв, застосованих до цієї угоди». У тому, що стосується торгового мореплавання, що утворює матеріальну основу виникаючих суперечок, які розглядаються МАК у рамках своєї компетенції і діяльності, то зазвичай-правові норми складають значний круг положень, до яких звертаються арбітри при вирішенні конкретних справ.
Винесене МАК мотивоване арбітражне рішення впродовж місячного терміну з дня його винесення може бути предметом оскарження будь-якої із сторін до Верховного Суду РФ, а також принесень протесту з боку Генерального прокурора РФ або його заступника. Копія скарги або протесту спрямовується одночасно в Морську арбітражну комісію(§ 25). Рішення підлягає відміні по протесту заступника голови Верховного Суду РФ, Генерального прокурора РФ або їх заступників, якщо в нім допущено істотне порушення або неправильне застосування чинних законів. У подібному випадку справа спрямовується в МАК на новий розгляд в іншому складі арбітрів. Сторони знову повинні призначити арбітраж відповідно до відповідних положень Правил виробництва МАК. Якщо ж впродовж місячного терміну з моменту винесення ухвали не буде подано скарги або принесено протесту, рішення МАК набирає законної сили. У разі подання скарги або принесення протесту рішення набирає законної сили з дати відхилення скарги або з дня винесення визначення Судовою колегією у цивільних справах Верховного суду РФ визначення про залишення протесту без задоволення(§ 27).
Рішення, що набрало законної сили, МАК виконується сторонами добровільно, а в інших випадках виконується примусово відповідно до Закону 1993 р. і міжнародних договорів. Для цих цілей Комісія видає стягувачу на його прохання документ, що засвідчує, що винесене МАК рішення належним чином спрямоване і вручене відповідачеві. На відміну від раніше діючого порядку, коли на рішенні МАК проставлявся напис голови про набирання законної сили рішення(згідно п. 2 § 28 Правил виробництва), нині голова МАК не видає документів на виконання рішень Комісії, бо їх видача покладається на компетентні суди відповідно до ст. 35 Закону «Про міжнародний комерційний арбітраж». Внаслідок таких змін в механізмі виконання рішень МАК на території Російської Федерації стягувачі іноді стикаються з труднощами, породженими різночитаннями в розумінні змісту і переліку що підлягають застосуванню актів з боку різних судових установ, при прошенні примусового виконання арбітражних рішень російських органів інституційного арбітражу, у тому числі МАК при ТВП РФ180.
У області примусового виконання рішень МАК є приклади, що дістали великий резонанс. Одним з них є справа теплохода «Ніколас». У грудні 1975 р. т/х «Ніколас», водотоннажністю 7000 тонн, що належить грецькій компанії, виходив з порту Жданов в грецький порт Пірей. На борту судна знаходилися 5334 тонни вугілля. 12 грудня в машинному відділенні виникла пожежа, внаслідок чого судно втратило морехідний стан. Екіпаж судна, окрім капітана і двох інших членів команди, покинув судно. 13 грудня і ці члени вимушені були покинути аварійне судно і після отримання дозволу на рятування аварійна партія Експедиційного загону аварійно-рятувальних, суднопідіймальних і підводно-технічних робіт Чорноморського морського пароплавства приступила до ліквідації пожежі на судні і його буксируванні в порт Жданов. Після поширення пожежі на трюм № 4,
181 См: Зорин А. С., Переверзев С. С. Приведення у виконання рішення Морської арбітражної комісії у справі про рятування грецького теплохода «Ніколас» // Торгово-промислова палата СРСР. Торгове мореплавання і морське право. М., 1983. С. 26 — 29.
де знаходилося вугілля, капітани з/з(рятувального судна) «Геркулес» і т/х «Ніколас» підписали рятувальний контракт за формою МАК. Для гасіння пожежі рятувальники прийняли рішення посадити судно на мілину і затопити трюм № 4. Вивантаживши 1230 тонн вугілля, морські буксири зняли «Ніколас» з мілини і поставили на якір при вході в Керченську протоку для підготовки до подальшого буксирування. Рятувальні роботи робилися при сильному штормі, на аварійному судні лопнув якір-ланцюг, внаслідок чого створилася загроза перекриття їм протоки. У складних умовах ця загроза була ліквідована. 20 грудня буксирування поновилося, але із-за наявності льоду в гавані Ждановського порту тривала за участю криголама. У скрутних метеорологічних умовах 22 грудня грецьке судно було доставлене на внутрішню акваторію Ждановського порту, де був підписаний акт про закінчення аварійно-рятувальних робіт. Вартість врятованого майна склала 465393 дол. США. Рятувальники понесли великі витрати, вимога відшкодування яких була звернена до судновласників.
Розглядаючи виниклу з цих стосунків суперечку, МАК встановила, що грецьке судно наражалося на небезпеку в сенсі ст. 1 Конвенції по уніфікації деяких правил відносно надання допомоги і рятування на море від 23 вересня 1910 р. і ст. 2 61 КТМ СССР 1968 р. При рятуванні був досягнутий корисний результат — власникам судна і вантажу було збережено майно. З урахуванням цього арбітражний суд, проаналізувавши дії рятувальників, визнав їх вимоги обгрунтованими і в рішенні від 27 січня 1977 р. зобов'язав власників судна сплатити рятувальникові — Чорноморському морському пароплавству — 120 тис. рублів в якості винагороди за порятунок їх майна. Оскільки ще до винесення ухвали судновласники відмовилися видати достатнє забезпечення вимоги рятувальника, голова МАК виніс постанову про арешт т/х «Ніколас». Після винесення ухвали і вступу його в законну силу грецька компанія відмовилася добровільно його виконати. У зв'язку з цим рятувальник вимушений був удатися до примусового виконання рішення МАК із зверненням до норм цивільно-процесуального законодавства Української ССР181.
Контрольні питання:
1. Яке значення терміну «арбітраж»? Що таке «міжнародний комерційний арбітраж»? Який історичний шлях його розвитку?
2. У чому полягає юридичний зміст поняття «арбітраж»? На чому заснований третейський розгляд суперечок? Які правові наслідки передачі суперечки на дозвіл арбітражного суду?
3. Які нині відомі види арбітражу?
4. Що відноситься до «альтернативних засобів вирішення суперечок» у сучасному світі?
5. З яких елементів складається система правового регулювання стосунків, пов'язаних з арбітражним розглядом суперечок?
6. Які найбільш значимі міжнародні договори в області арбітражу?
7. У чому полягає сенс «обов'язкової юрисдикції арбітражу»? Які її правові основи?
8. Який зміст теорії «компетенції компетенції»?
9. Зміст, поняття і види арбітражної угоди. Які підстави його недійсної?
10. Чим характеризується правова основа і особливості діяльності нині інституційних органів арбітражу за кордоном? Які найбільш авторитетні органи міжнародного комерційного арбітражу?
11. Які органи інституційного арбітражу є в Російській Федерації? Які
правові основи їх діяльності?
12. Який механізм визнання і виконання іноземних арбітражних рішень?