27. Періодика, як вид історичних джерел.

У джерельній базі нової та новітньої історії України провідне місце займають періодичні видання, основними різновидами яких є газети і журнали. їх специфічною рисою, як джерела, є комплексний, синтетичний характер: у них представлено багато форм інформації (документальна, поточно-хронологічна, особового характеру тощо). Преса характеризується також оперативністю подання інформації про події, безпосередністю відображення останніх, що підвищує її джерельну цінність. Практика публікації на сторінках газет і журналів офіційних матеріалів — постанов органів державної влади, документів політичних партій та громадських організацій — перетворює пресу на своєрідну скарбницю джерел епохи, які різнопланово висвітлюють події. Принципове значення для становлення преси як історичного джерела мала поява у 1838 р. в усіх губернських центрах України губернських відомостей (у їх назві відтворювалася назва відповідної губернії, наприклад, "Киевские губернские ведомости"). Відомості були друкованим органом губернських властей і відображали офіційну точку зору на ті чи інші події. Проте вони мали суттєву перевагу над іншими виданнями: їх матеріали не підлягали цензурі (за винятком 1863 — 1881 pp.). Мабуть, цим пояснювався той факт, що багато хто з учених охоче друкував у них матеріали з місцевого краєзнавства.

Незважаючи на складні умови праці, більшість журналістів в усі часи намагалися донести до читачів об´єктивну інформацію з усіх сучасних їм проблем, тому преса для історика є одним з основних комплексних джерел з історії українського суспільства за останні століття.

28. Специфіка статистичних джерел.

Специфіка цих джерел призвела до формування у науці особливого напряму їх вивчення — джерелознавства масових джерел .Статистичні джерела XVI — XVIII ст. Статистичні джерела виникли внаслідок суто практичних потреб суспільства і органів влади — необхідності мати достовірну інформацію про населення для того, щоб установлювати й стягувати податки, проводити рекрутські набори тощо. В Україні масове відкладання статистичних джерел почалося з часів польсько-литовської доби, коли на українських землях і на всій території Речі Посполитої були запроваджені люстрації — періодичні описи державних маєтків, міст, замків з метою оцінки господарсько-фінансового стану королівських маєтностей для встановлення державного податку — кварти (від лат. quartos — чверть).

Специфічна система статистичної інформації склалася й на території українських земель, що входили до складу Австро-Угорської імперії. її здійснювала Центральна статистична комісія у Відні. У Львові діяло Статистичне бюро Галицького крайового відділу. Воно видавало часопис "Wiadomosci statystyczne ostosnukach krajowych" та довідник "Podrechnik statystyki Galicyi" ("Статистичний щорічник Галичини"). Це видання було досить ґрунтовним. Так, у 16 розділах щорічника, виданого у 1887 p., вміщені відомості про склад населення, розвиток різних галузей народного господарства, бюджетний стан Галичини тощо. На території Австро-Угорської імперії регулярно (один раз на 10 років) проводилися переписи населення (1870, 1880, 1890, 1900), матеріали яких публікувалися.

З метою обробки статистичних джерел, що стосувалися українських земель, у 1908 р. при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка у Львові була створена статистична комісія. Наслідки її роботи представлені у "Студіях з поля суспільних наук і статистики", перший том яких вийшов у 1909 р.

Статистичні джерела Закарпаття збиралися і публікувалися з 1874 р. Угорським статистичним відомством (м. Будапешт).