16. Загальна характеристика зображальних джерел.

Появу найдавніших зображальних джерел на території України відносять до палеоліту (орнаментовані - різьбленням кістки тварин, малюнки на стінах печер тощо). У мідному і бронзовому віці мистецтво збагачується елементами оповідності, зароджується орнамент (мальована кераміка трипільської та черняхівської культур тощо). В епоху середньовіччя на розвиток живопису благотворний вплив справило християнство. Розвивалися мозаїка, фреска, вітраж, станковий живопис, іконопис, мініатюра та ін.

Витоки українського образотворчого мистецтва безпосередньо пов´язані з художньою культурою Київської держави. Розвиваючись на фунті народних і біблійних традицій, воно поступово відходило від старих зображальних норм і прийомів, збагачувалося реалістичними і національними рисами. Водночас з іконописанням розвивається портретний живопис, зберігає своє значення мініатюра, яка дедалі більше наповнюється народно-мистецькими рисами. У другій половині XVII ст. в мистецтві поряд з релігійними поширились світські мотиви — побутові, історичні, батальні та ін., ширше відображувалась тогочасна дійсність, суспільне життя. У цей період виконано великі монументальні розписи у Києві, Львові, Дрогобичі та інших містах. Зростає популярність народних картин, в яких відображено мотиви національної і народно-визвольної боротьби, соціальні моменти ("Козак-бандурист", "Козак Мамай", "Селянська біда" та ін.).

Новим етапом у розвитку українського образотворчого мистецтва стала творчість Т. Шевченка — основоположника реалістичного напряму в мистецтві. Вона справила значний вплив на формування творчої позиції багатьох українських митців (І. Соколов, М. Жемчужников, К. Трутовський та ін.). У другій половині XIX ст. сформувалася реалістично-демократична течія українського живопису, яка на фунті української культури розвивала принципи передвижників (М. Мурашко, П. Мартинович, М. Пимоненко та ін.).

У XX ст. поряд із майстрами старшого покоління — М. Самокишем, І. Їжакевичем, Г. Світлинським, О. Шовкуненком, Тимошенко — заявляють про себе такі талановиті митці, як М. Глущенко, В. Костенський, Т. Яблонська, М. Хмелько та ін. Існують різні форми і види зображальних джерел, усі вони мають розглядатися як явище складне. В одних із них зафіксовані реальні історичні події за допомогою пензля художника-очевидця, фотоапарата або кінокамери. В інших поряд із реальними явищами можуть відображатися настрої, колорит і темперамент, різноманітні аспекти об´єктивної дійсності, що оточує митця і спонукає його до створення певних образів. Зображальні джерела, як пам´ятки епохи, своєрідно характеризують особливості розвитку суспільства, образно віддзеркалюючи історичну дійсність. Вивчення їх комплексу вимагає наукового підходу, особливих методів дослідження різних за походженням творів мистецтва.

17. Картографічні джерела.

Слід зазначити, що з історії України існує досить багато змістовних картографічних джерел. Найдавніші карти території сучасної України належать грецьким та римським авторам.

Певтінгерова таблиця — римська шляхова карта, створена у IV ст. н. е., першою занотувала назви народів, що населяли давню Україну.

Старовинні карти є безцінним, але недостатньо дослідженим джерелом з української історії. Серед найдавніших картографічних зображень можна згадати малюнки кам´яного та бронзового віку, карти античних географів, китайські карти на шовку, середньовічні портолани, креслення княжої доби. Вивчаючи старовинні карти, необхідно знати закони картографічного зображення, умовні позначки, рівень розвитку географічних знань відповідної епохи, опанувати мову карт, що вимагає спеціальної підготовки.

Порівняльний аналіз старовинних картографічних зображень із сучасними картами дає можливість встановити досить точне розташування на них лаврських катакомб і наземних споруд лаври. Що ж стосується неточностей на плані Києва (неправильне нанесення Десятинної і Трьохсвятительської церков), то це, на думку вченого, пояснюється прагненням картографа показати бодай частину Подолу, внаслідок чого він вимушено змінив перспективуЦінними є картографічні зображення "Києво-Печерського патерика" 1661 р. Автором двох карт був гравер Печерського монастиря Ілля. Українські карти XVII — початку XVIII ст. можна порівняти з західноєвропейськими картами пізнього середньовіччя. Вітчизняним картам притаманна висока майстерність виконання. Вони несуть на собі вплив української іконописної традиції, поширеної на той час сюжетної книжкової гравюри. Особливості українських карт полягають у тому, що кожен автор пропонував свої варіанти умовних позначок, використовував на свій смак художні засоби, фарби. Є підстави вважати, що українські карти середини XVIII ст. створювалися за математичними законами і за допомогою геодезичних приладів. Територія України в давнину була відображена також на картах іноземного походження. Українські землі на них нерідко розглядалися як частина Польщі або Московського царства. Це пам´ятки картографії Н. Радзивіла, Т. Маковського, Г. Боплана. У Московській державі XVII ст. була створена карта "Чертеж украинским и черкасским городам от Москвы до Крыма". Цікава пам´ятка картографії — атлас ріки Дон з картами Чорного та зовського морів, К. Ж. Круйса, виданий у 1703 р. У XVIII—XIX ст. українські землі окреслюються на картах Росії, Австро-Угорщини, Польщі, Пруссії, Туреччини та інших країн. Детально зображена Україна в атласах І. Кирилова (1734) та А. Вільбрехта (1792). Значний внесок у вивчення географії України та відображення її в картографічних джерелах зробили військові картографи ХІХ— XX ст.