35. Українські та білоруські літописи хv- XVII ст..

Окреме місце в історії культури займає історична література. Українські літописи цього часу, головним чином, білоруського походження і їх інколи називають західноруськими.

Таких досі відомих літописів є 13 списків. Вони різної величини й різного змісту, авторами їх не були люди церковно-монастирського середовища, а державні діячі-дипломати, канцеляристи, учителі.

Серед них найбільше вирізняється і найближчим до історіографії України є Супрасльський літопис, складений у Супрасльському монастирі біля Білостоку, а велику частину його творить т.зв. «Короткий Київський літопис». Написаний в Україні, дає він нам опис подій в pp. 1480-1500.

До української історіографії близький своїм змістом і стилем пізнішої редакції Літопис Биховця, доведений до 1507 р. У ньому м.ін. подаються інформації про відносини в Україні і на Білорусі кінця XV і початків XVI ст. Третім важним джерелом є т.зв. «Баркулабівський літопис» (білоруського походження), де висвітлюється події в Україні (і Білорусі) від половини XVI до XVII ст. Там теж розповідається про боротьбу православного табору з католицьким, про повстання і страту Наливайка. Там же подибуємо цікаві записи побутового змісту, як от описи життя народу, звичаї шляхти, козаків, духовенства, і взагалі соціально-економічні й політичні відносини в тодішній Україні, а втім і в Білорусі і в Польщі.

В цілому західно-руські літописи XIV-XVI ст. подають не тільки важні і всебічні інформації того часу, але вони теж висловлюють певну ідеологію тогочасного українства і його провідних людей. Доволі сильно звучать у них антипольські і антимосковські мотиви. Літописці стараються доказати, що великі князі литовські (вони ж і руські) південно-західної Русі-України, такі ж могутні, як і їх держава. Литовське князівство, у складі якого була Україна і Білорусь, може у всьому змагатись з Польщею.

Ці літописи згодом лягли в основу розвитку української історіографії XVII-XVIII ст. і мали вплив на політичну й історичну літературу.

З історично-мемуарної прози того часу слід відмітити дуже помітну пам’ятку, а саме «Завіщання» Василя Загоровського дітям, що дуже нагадує «Поучення Володимира Мономаха». У цьому творі з 1577 р. брацлавський каштелян В. Загоровський, потрапивши підчас битви у татарський полон, пише „тестамент” для своїх двох синів: „щоб росли в страсі перед Богом, щоб в раду з невірними не входили, на дорогу несправедливих не ступали, і на стільці губителів не сідали”. Дальше йдуть вказівки, хто і в якому віці має з них вчити, а потім доручення, як найкраще одружитися. Вмираючи в полоні (1580 p.), призначив на церкву, шпиталь і переписування книг великі гроші.

36. Козацьке літописання.

Барокове літописання продовжує традиції середньовічного літописання, але розширює тематичний і жанровий комплекси. Козацькі літописи як різновид історичної прози відображає ідеологію козацької держави.

Літопис Самовидця. Однією з найвидатніших історіографічних пам’яток і одним з найдостовірніших історичних джерел XVII ст. є літопис Самовидця. Ця пам’ятка має цілком світський, загальноукраїнський характер. амовидець – псевдонім. Твір було написано козацьким сотником Романом Ракушкою-Романовським. Політична позиція автора – Автономний статус козацької держави під протекторатом іншої держави. Літопис охоплює події 1648-1702 рр. головна увага зосереджена на нац.-визв війні. Літопис було написано в часи гетьманування Івана Мазепи і очевидно на його замовлення.Як історичне джерело (його автор був очевидцем подій) літопис Самовидця містить повідомлення про такі події і явища, які не збереглися в жодних документах або ж передані тенденційно, з фактичними помилками. Мова і стиль літопису Самовидця позбавлені книжності, риторичних прикрас і впливу польської чи латинської літератури. Автор не дотримується літописної стильової традиції, яка тоді була поширена на Україні. Літопис Самовидця складається із вступу, який оповідає про стан України перед Хмельниччиною, і двох головних частин:

- перша присвячена часам Хмельниччини й Руїни (до 1676 включно) й написана, правдоподібно, значно пізніше описуваних подій;

- друга — доведена до 1702 включно, становить Літопис у стислому розумінні цього слова, написаний на Лівобережжі, найповніше (з уваги на локальні новини) у Стародубі.

Літопис Григорія Грабянки. Літопис Григорія Грабянки датується 1710р., був написаний на замовлення гетьмана І. Скоропадського. тут проголошується Автономний статус України під протекторатом Москви. У літописі описано події від найдавніших часів до 1709р., а основна увага приділяється нац..-визв. війні. для стилю літопису характерні белетризація (художність) оповіді, її епічність, драматичність, високий патетичний стиль.Протягом довгого часу вчені намагалися розглядати літопис Грабянки як історичне джерело. Але згодом, з введенням в науковий обіг цілого ряду документів, вдалося встановити, що твір містить багато фактичних помилок. Грабянка розповідає про історію козацтва від найдавніших часів до 1709 року. За змістом літопис можна поділити на три частини. В першій розповідається про події від початків козацтва до народновизвольної війни, У другій, найбільш розлогій, — про саму війну, а В третій літописець розповідає про те, що відбувалося на Україні після смерті Богдана Хмельницького.Для викладу Грабянка обирає форму «сказаній» — більших або менших розділів, з яких і складається твір, кожне з яких має свою внутрішню драматургію. Літопис Самійла Величка. Це найбільший серед козацьких літописів. Це твір, у якому поєдналися елементи різних жанрів – хроніка, худ-публіцистичний твір, збірник автентичних документів, антологія художніх творів різних авторів. Літопис було приблизно завершено 1720р. тут описано події 1648 – 1700рр Автрр представляє яскраву систему образів українських гетьманів, головним серед яких називає Богдана Хм. Літописець виправдовує діяльність Хм-го. Політичний ідеал автора – Автономний статус України під протекторатом Москви.