19.Плазмодесми та їхнє значення.

Цитоплазма суміжних клітин обов'язково сполучається між собою сис­темою тоненьких тяжів - плазмодесм у порах, які густо пронизують клітинні стінки (рис. 5). Разом з цитоплазмою з клітини в клітину переходять і тоненькі канальці ендоплазматичного ретикулума, утворюючи єдину взаємозв'язану систему протопластів усіх живих клітин рослини - симпласт.

За допомогою плазмодесм цитоплазма кожної клітини рослин зв'язується з цитоплазмою інших клітин. Плазмодесми зумовлюють функці­ональну єдність живих клітин організму, відіграють важливу роль у проце­сі обміну речовин, забезпечують реакції рослин на дію зовнішніх факторів. Плазмодесми є в живих клітинах всіх вищих рослин. Серед нижчих рослин ці структури виявлено лише у деяких представників водоростей (вольвокс та бурі водорості). З допомогою плазмодесм різні речовини рухаються від клітини до клітини. Вважають, що продукти фотосинтезу, фітогормони, деякі іони, біопотенціали передаються через ці утворення.

Плазмодесми – системи тоненьких тяжів якими сполучаються суміжні клітини через пори в їх оболонках. Зумовлюють функціональну єдність живих клітин організму. Є в вищих рослинах та деяких нижчих (вольвокс та бурі водорості). Через плазмодесми речовини рух. від клітини до клітини

21.Симпласт та апопласт.

Система взаємопов'язаних між собою міжфібрилярних просторів клі тинних стінок утворює апопласт подібно до того, як протопласти клітин об"єдиуються в єдину систему - симпласт.

Симпласт – сукупність всіх протопластів живих клітин організму, що сполучені плазмодесмами. Апопласт – вільний простір, віднесений до поза цитоплазматичних компонентів тканини рослин (до клітинних стінок і міжклітинників), якими відбувається вільна дифузія речовин

22.Доведіть функціональний взаємозв’язок одномембранних органел клітини.

До одномембранних органел клітини відносять гранулярну і гладеньку ендоплазматичні сітки, апарат Гольджі, лізосоми, вакуолі тощо. Ці структури оточені мембраною порожнистими пухирцями.

Структурною одиницею гранулярної ендоплазматичної сітки (ЕПС) є цистерна — сплощений мішечок, пов’язаний із зовнішньою мембраною ядра або розташований у цитозолі поблизу ядра. До її поверхні прикріплюються рибосоми, які здійснюють синтез білків і мають вигляд гранул.

Синтезовані білки або вбудовуються в мембрану ЕПС або надходять у її порожнину. Після закінчення синтезу відбувається дозрівання білків. При цьому до них можуть приєднуватися різні компоненти, наприклад вуглеводи, або від них можуть відрізатися певні ділянки. Після дозрівання білки оточуються мембраною, у результаті чого утворюються мікропухірці, які з допомогою мікротрубочок і білків-моторів цитоскелета транспортуються до апарата Гольджі. Гранулярна ЕПС синтезує не лише білки. На її зовнішній поверхні синтезуються фосфоліпіди, які вбудовуються в мембрану.

Гладенька ендоплазматична сітка утворюється із гранулярної внаслідок утрати нею здатності приєднувати рибосоми. Перетворитися знову на гранулярну ЕПС гладенька ЕПС не може. Вона складається з невеликих порожнин неправильної форми, які розташовані поряд із гранулярною ЕПС. Основна функція гладенької ЕПС — синтез вуглеводів і ліпідів. Крім того, цистерни гладенької ЕПС накопичують йони Кальцію, які регулюють роботу цитоскелета.

Апарат Гольджі складається зі стопок сплощених цистерн, розташованих біля ядра. В одній стопці може бути від трьох до п’ятдесяти цистерн. Біля кожної цистерни може знаходитися багато мікропухирців. Апарат Гольджі забезпечує дозрівання, розподіл і транспорт синтезованих клітиною речовин.

Після того як мікропухирець доставить синтезовану в ЕПС речовину до апарата Гольджи, до неї прикріплюється спеціальна «мітка», яка вказує куди цю речовину слід транспортувати. Мічена речовина переходить до наступної цистерни апарата Гольджі, де модифікується потрібним чином. В останній цистерні відбувається накопичення і пакування готових речовин у мікропухирці для подальшого транспортування до місця призначення.

Лізосоми є невеликими округлими тільцями, в яких накопичені ферменти, здатні розщеплювати білки, полісахариди й нуклеїнові кислоти до їх мономерів. Отримані мономери можуть використовуватися клітиною в її біохімічних реакціях. У першу чергу лізосоми руйнують речовини, які надходять у клітину із зовнішнього середовища. Наприклад, травні вакуолі одноклітинних якраз і утворюються з лізосом, коли ті зливаються з поглинутими частками їжі. Але клітина використовує ці органели і для руйнування власних структур, які вже не потрібні або не здатні виконувати свої функції. Так, у разі голодування саме лізосоми розщеплюють запасні речовини для отримання енергії.

Вакуолі мають вигляд досить великих порожнин, заповнених рідиною. Найбільш відомі вакуолі рослин, які заповнені клітинним соком. До складу цього соку входять мінеральні солі, органічні кислоти, цукри, амінокислоти, білки, пігменти тощо.

Рослини використовують вакуолі як місце накопичення продуктів обміну та запасних поживних речовин. Крім того, вони беруть активну участь в осмотичних процесах і забезпечують тургор тканин.