23. Петро Могила - видатний діяч української культури.

Митрополит Київський і Галицький Петро (Могила) був відданим і невтомним борцем за торжество православ’я в складних історичних обставинах в Україні та Білорусії в XVII столітті. Майбутній митрополит походив зі старовинного молдавського роду Могил. Прізвище це відповідає прізвищу князів Холмських і походить від молдавського слова mohila, що означає узвишшя, горбовину.

24. Прикладне мистецтво та традиційна культура України у хviii ст.

Розвиток українського декоративно-прикладного мистецтва 14 - 18 ст. можна поділити на три етапи. Перший етап (14 - перша половина 16 ст.) - це період становлення, формування специфічних рис українського декоративно-прикладного мистецтва, в якому ще досить відчутні традиції древньо-руського художнього ремесла. Другий етап (друга половина 16 - перша половина 17 ст.) зумовлений посиленням національно-визвольної боротьби українського народу за возз'єднання характеризується розквітом міського ремесла, заснуванням ремісничих цехів. Третій етап (друга половина 17 - 18 ст.) - період значного економічного і культурного піднесення України, формування української нації, інтенсивного розвитку народного мистецтва і художнього ремесла, зростання великих мануфактур.

Пам'ятки декоративно-прикладного мистецтва, що збереглися до нашого часу, розподілені між цими етапами нерівномірно. Зрозуміло, найменше їх дійшло до нас з початкового періоду розвитку українського декоративно-прикладного мистецтва і значно більше з кінця 17 і особливо 18 ст.

25. Меценатська діяльність гетьмана Мазепи щодо розвитку української культури і мистецтва.

Будівництво церков й опікування православною вірою входило в число

першорядних турбот гетьманів, які забезпечували також маєтками

монастирі; відповідно опікувалися й навчальними закладами, які

перебували тоді в церковному лоні, так само й книгодрукуванням, бо

основна кількість тогочасних книжок мала призначення також церковне. На

загал тодішня церква була не лише конфесійною інституцією, але й

зосереджувала в собі культуру та мистецьку діяльність через що баронів

храм як такий виховував для своїх потреб будівничих, що його будували та

прикрашали; різьбярів, що виготовляли вишукані іконописи; золотарів і

бляхарів, малярів, що писали ікони чи розписували стіни; люквісарів, що

виготовляли дзвони; ювелірів, що виготовляли церковні прикраси,

музикантів, що писали церковну музику, зокрема партесні хори; творців і

перекладачів церковних книжок, для чого залучалися гравери, котрі

виготовляли ілюстрації та інгалятори – майстри вишуканих політурою;

поетів, ораторів ті казнодіїв (проповідників), а також філософів та

богословів, що їх виховувала київська академія, тощо. Значну увагу

церкві та її культурній діяльності виявляв уже Б. Хмельницький, але

найбільше патронувався над церквою та її інституціями відзначаємо в часи

І. Самойловича; його наступник . Мазепа не лише продовжив цю

політику, але значно її розширив і зробив, як точно висловився С.

Маланюк, «псевдонімом його будівництва державного».