- •1. Поняття "культура". Феномен розвитку української культури.
- •2.Культура первісного суспільства на землях України.
- •3.Трипільська культура як визначне явище світової історії.
- •4. Культура населення кіммерійсько-скіфо-сарматського часу.
- •5. Культура населення античних держав Північного Причорномор'я
- •6.Світоглядні уявлення східних слов’ян.
- •7. Розвиток мистецтва у східних слов'ян
- •10. Містобудівництво. Визначні архітектурні пам'ятки Київської Русі.
- •8. Запровадження християнства на Русі та його вплив на розвиток культури.
- •9. Виникнення слов'янської писемності, бібліотеки і школи Київської Русі.
- •11. Перекладна та оригінальна література Київської Русі.
- •12. Повість минулих літ" - найвизначніша писемна пам'ятка Київської Русі.
- •13. Культура Галицько-Волинської Русі
- •14. Культурні традиції та звичаї Київської Русі в суспільно - політичному та культурному житті Литовського князівства.
- •15. Кириличне друкарство, перші друкарі та книгодрукарні в Україні.
- •16. Києво-Печерська лавра - центр писемництва та шкільництва.
- •17. Народні думи і пісні хv - початку хvii ст., їх тематика, особливості та виховне значення.
- •20.Розвиток шкільної справи та освіти на Лівобережній та Правобережній Україні в другій половині хvіі ст.
- •21. Діяльність братських шкіл та їх роль у розвитку культури.
- •22. Києво-Могилянська академія - загальноукраїнський вищий навчальний заклад.
- •23. Петро Могила - видатний діяч української культури.
- •24. Прикладне мистецтво та традиційна культура України у хviii ст.
- •25. Меценатська діяльність гетьмана Мазепи щодо розвитку української культури і мистецтва.
- •26. Музичне мистецтво України у другій половині хvіі ст.
- •27. Становище українських земель після возз'єднання з Росією. Українсько-російські культурні взаємини.
- •28. Історичні народні твори та козацькі літописи другої половини хvіі ст.
- •29. Українське образотворче мистецтво у другій половині хvіі ст.
- •30. Розвиток культури на західноукраїнських землях у хvіі-хvііі ст.
- •31. Просвітництво та розвиток суспільно-політичної і філософської думки в Україні у XVII-хviii ст.
- •32. Г. Сковорода - видатний діяч української культури.
- •33. Діяльність Феофана Прокоповича та його внесок у розвиток науки і культури.
- •35. Зародження і розвиток українського театру (друга половина хv - хviii ст.).
- •36. Народне і професійне музичне мистецтво у хvііі ст.
- •37. Іконопис, живопис та народне малярство України у хvііі ст.
- •38. Українська культура в умовах національного Відродження хіх ст.
- •39. Українська література першої половини хіх ст.
- •40. Образотворче мистецтво у першій половині хіх ст.
- •41. Розвиток аматорського та професійного театрального мистецтва у хіх ст.
- •42. Видатні організатори театрального мистецтва України першої половини хіх ст.
- •43. Музична культура України в першій половині хіх ст.
- •44. Драматургія і розвиток театрального мистецтва в Україні в хіх ст..
26. Музичне мистецтво України у другій половині хvіі ст.
У XVI —XVII ст. у братських школах Львова, Луцька, Острога, Києва, у Києво-Могилянській колегії викладали музично-теоретичні дисципліни. Нотну грамоту вивчали за рукописними і друкованими нотолінійними ірмологіонами (перший видало у Львові 1700 p.). У цей час в церковній музиці утвердився багатоголосий спів (композитори Бишовський, Гавалевич, Зава-довський, Замаревич, Зюска, Календа, Колядчин, Коньовський). Партссний спів під назвою «київський» поширився в Москві та інших містах Росії. Теоретичні основи партесного співу узагальнив український композитор М.Ділецький у «Граматиці музикальній» (1677). Не треба забувати, що кобзарі-запорожці — це не тільки носії народної пам'яті, це ще й музична культура України. Грали не тільки на кобзі, в пошані були також ліра, сопілка, скрипка, цимбали тощо.
26. У XVI —XVII ст. у братських школах Львова, Луцька, Острога, Києва, у Києво-Могилянській колегії викладали музично-теоретичні дисципліни. Нотну грамоту вивчали за рукописними і друкованими нотолінійними ірмологіонами (перший видало у Львові 1700 p.). У цей час в церковній музиці утвердився багатоголосий спів (композитори Бишовський, Гавалевич, Зава-довський, Замаревич, Зюска, Календа, Колядчин, Коньовський). Партссний спів під назвою «київський» поширився в Москві та інших містах Росії. Теоретичні основи партесного співу узагальнив український композитор М.Ділецький у «Граматиці музикальній» (1677). Не треба забувати, що кобзарі-запорожці — це не тільки носії народної пам'яті, це ще й музична культура України. Грали не тільки на кобзі, в пошані були також ліра, сопілка, скрипка, цимбали тощо.
27. Становище українських земель після возз'єднання з Росією. Українсько-російські культурні взаємини.
історичний акт, що відбувся на Переяславській раді 1654 на завершення визвольної війни українського народу 1648-54. Возз'єднання було результатом об'єктивного процесу істор. розвитку рос. і укр. народів "таких близьких і мовою, і місцем проживання, і характером, і історією" (Ленін В. І. Повн. зібр. тв., т. 32, с. 334). Рос. і укр. народи, так само як і білоруський, походять з одного кореня - давньоруської народності (див. Київська Русь). Незважаючи на складні умови феод. ладу й перебування укр. земель під іноз. гнітом, між Росією та Україною розвивалися політ., екон. і культурні зв'язки. Проявлялося це в спільній боротьбі проти іноз. загарбників, зокрема тур.-тат. агресорів, проти яких разом діяли запорізькі козаки і донські козаки. Спільно виступали трудящі маси проти феод.-кріпосницького гніту під час селянського повстання під проводом І. І. Болотникова 1606-07, в сел.-козац. повстаннях кін. 16 - поч. 17 ст. на Україні.
Українсько-російські культурні взаємини відбувалися на протязі століть на відтинках освіти, філософії, літератури, образотворчого мистецтва, архітектури, театру, кіно, музики.
До 30-их pp. 17 в. вони мали спорадичний характер. Але після заснування 1632 Київ. Колеґії (згодом — Києво-Могилянська Академія), що була на той час єдиним вищим навчальним закладом правос. світу, росіяни стали приїздити до Києва з метою здобути добру освіту. Зі свого боку київ. культ. еліта прагнула допомогти Росії у підготові освічених людей, про що свідчить лист митр. П. Могили до царя Михайла Федоровича (1640) з пропозицією відкрити у Москві школу, в якій викладатимуть київ. вчителі. Цей лист лишився без відповіді, але 1649 цар Олексій звернувся до київ. митр. С. Косова з проханням вислати до Москви двох досвідчених ченців для перегляду літургійних кн. та перевірки перекладу Біблії з грец. мови на слов. Академія негайно вислала своїх найкращих фахівців Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського, до яких через рік приєднався Д. Птицький. Є. Славинецький інтенсивно працював у Москві протягом 26 pp. (1649 — 75) як педагог, перекладач і лексикограф. 1653 він організував у моск. Чудовому манастирі першу гр.-латинську школу й став її ректором. Є. Славинецький створив у Москві „Лексикон греко-славено-латинський“ та „Філол. лексикон“, а також переклади творів Івана Золотоустого та Івана Дамаскина. Він допомагав патріярхові Никонові виправляти переклади богослужбових кн. 1664 до Москви приїздить вихованець Києво-Могилянської Академії С. Полоцький. Він запровадив у Росії силабічну поезію, написавши низку зб. віршів („Вертоград многоцвітний“, „Рифмологіон“). С. Полоцький заснував при Заіконоспаському манастирі слов’яно-гр.-латинську школу (1665), згодом перетворену на Слов’яно-Гр.-Латинську Академію, проєкт якої так само підготував він. Є. Славинецький та С. Полоцький запровадили в Росії жанр панегіриків, що виголошувалися під час урочистих церемоній у присутності царя.