4. Вивчення наукової літератури

Вивчення літератури за обраною темою доцільно розпочинати з загальних робіт (монографії, підручники, навчальні посібники), щоб отримати уявлення про основні питання, до яких примикає обрана тема, а надалі поглиблюватися у пошук нового матеріалу у наукових статтях, депонованих рукописах, дисертаціях та звітах з НДР.

Вивчати літературу рекомендують у певній послідовності:

• загальне ознайомлення;

• швидкий перегляд джерела;

• послідовне читання всього тексту;

• вибіркове поглиблене вивчення окремих частин тексту;

• конспектування, підготовка виписок;

• критична оцінка виписаного матеріалу, його обробка й підготовка остаточних формулювань.

Для загального ознайомлення достатньо проглянути довідковий апарат видання, який вміщує: висхідні дані (назва, автор, видавництво, рік видання, анотація, вихідні дані тощо); зміст; бібліографічні посилання й списки; передмову, вступну статтю, післямову або висновки. Таке ознайомлення з книгою дозволить встановити, чи доцільне її подальше вивчення, і швидко відсіяти непотрібні джерела.

Шляхом швидкого перегляду можна ознайомитися з науковим джерелом в цілому. Внаслідок такого «пошукового» читання може виявитися, що у ньому міститься потрібна інформація, яку потрібно вивчити більш докладно. Ретельна проробка тексту полягає не лише в його суцільному послідовному читанні, але й у засвоєнні, усвідомленні, детальному аналізі найбільш важливих окремих частин прочитаного.

При читанні спеціальної літератури важливо уточнити всі ті поняття й терміни, які можуть отримати невірне або неоднозначне тлумачення. Для цього необхідно звернутися до словників, довідників й нормативних правових актів, у яких може бути надане їх тлумачення. У тексті необхідно виділяти основні положення й висновки автора, а також їх обґрунтування.

Якщо вивчається цікава, важлива публікація, й потрібна ретельна проробка тексту, то за відсутності можливості його скопіювати складається конспект. Він являє собою стисле викладення суттєвих положень й висновків автора без зайвих подробиць. Стисло й точно записують визначення, нові відомості, точки зору автора публікації із спірних питань, наведені ним аргументи, цифрові дані, а також все те, що може бути використано для наукової роботи. При цьому рекомендується в конспекті зазначати номери сторінок видання, на яких міститься інформація, щоб надали при написанні курсової або дипломної роботи, доповіді або статті можна було оформити посилання на використане джерело.

Щоб витрачати на конспектування менше часу, використовують різноманітні скорочення: стандартні (держ., обл. тощо), абревіатури (наприклад, ГК – господарський кодекс, ОПР – особа, що приймає рішення, тощо), знаки-символи (наприклад, математичні: +, >, <, = і др.), зазначають початкову літеру слова (енциклопедичний метод) або вводять власні позначення. Зручно відображати частини тексту у вигляді таблиць, рисунків, схем для кращого візуального сприйняття.

Конспектувати краще на одній стороні аркушу, щоб потім можна було вільно використовувати цей матеріал: розрізати, вставити до тексту, перенести з однієї теми до іншої тощо. Критерії вдалого конспекту: стислість (до 1/8 первинного тексту); цільова спрямованість; аналітичність; наукова коректність; ясність, чіткість, зрозумілість.

Виписки з книг мають бути точними. Якщо потрібно без спотворення передати думку автора, то вдаються до дослівних виписок-цитат. У разі використання у науковій роботі таких виписок необхідно безпосередньо після цитати представити в квадратних дужках номер бібліографічного опису цього джерела в списку літератури та номери сторінок, звідки взято цитату.

Якщо немає потреби у ретельній проробці публікації, то можна скласти її план або реферат. Планом книги є її зміст. При реферуванні в малому за обсягом тексті викладають основні положення й висновки, що містяться у публікації.

У своїй книзі можна робити позначки на полях й виділення у тексті, що звертають увагу на найбільш важливу інформацію; працюючи з бібліотечним виданням, використовують закладки з надписами, що допомагають швидко знайти потрібний матеріал.

Одним з корисних способів збирання інформації є вирізки або ксерокопії з газет та журналів. На кожній вирізці або копії необхідно зазначити джерело (назву газети або журналу, рік, номер, дату випуску), щоб в подальшому можна було зробити посилання на використану публікацію. Для систематизації вирізок (копій) можна скласти картотеку, перелік або просто розкласти їх по тематичних папках.