8. П. Корнель «Сід»

1) Класицизм 17 ст. Класицизм сформувався у Франції, провідним жанром літератури класицизму стає трагедія. Найвищого розвитку класицистична трагедія досягла у творчості французького драматурга П’єра Корнеля(1606-1684 рр..). Всенародну славу Корнелю принесла його перша оригінальна п'єса "Сід".

2) Класицизм (фр. classicisme, від лат. Classicus - зразковий) - художній стиль і естетичний напрям в європейському мистецтві XVII-XIX ст. В основі класицизму лежать ідеї раціоналізму (метод, згідно з яким основою пізнання і дії людей є розум.), Які формувалися одночасно з такими ж у філософії Декарта. Художній твір, з точки зору класицизму, має будуватися на підставі суворих канонів, тим самим виявляючи стрункість і логічність самого світобудови. Інтерес для класицизму представляє тільки вічне, незмінне - у кожному явищі він прагне розпізнати тільки істотні, типологічні риси, відкидаючи випадкові індивідуальні ознаки. Естетика класицизму надає величезного значення суспільно-виховної функції мистецтва. Багато правила і канони класицизм бере з античного мистецтва (Аристотель, Горацій).

3) На титульному аркуші п'єси авторське позначення жанру - "трагікомедія".

Трагікомедія - жанр бароковий, змішаний, різко критикований классицистами. Ставлячи в підзаголовок "трагікомедія", Корнель вказує на те, що у його п'єси щасливий фінал, не мислимий для трагедії, яка повинна закінчуватися смертю головних героїв. "Сід" не може закінчитися трагічно, тому що його сюжетні джерела сходять до середньовічних іспансь

ких романсів про юності Сіда. Сід в трагедії - той же реально існуючий герой Реконкісти Родріго Діас, який виведений в іспанському героїчному епосі "Пісня про мого Сіда". Тільки узятий інший епізод з його життя - історія його одруження на Хімене, дочки убитого ним на поєдинку графа Гормаса. Безпосереднім джерелом для Корнеля, крім іспанських романсів, була п'єса "Юність Сіда" (1618 р.) іспанського драматурга Гільєна де Кастро. Сюжет Корнель запозичує не з античності, але він має під собою міцну історичну і літературну традицію; сюжет має благополучну розв'язку, неможливу в трагедії. Корнель відступає від олександрійського вірша, місцями звертаючись до більш складного(олександрійський вірш + станси). Це перша в історії французької літератури п'єса, яка втілила головну філософсько-моральну проблему класицизму - конфлікт боргу і почуття їх строфічних форм, запозиченим з іспанської поезії. У кожний з моментів трагедії корнелівскі герої точно знають, як слід вчинити в їх ситуації, і самоаналіз допомагає їм у боротьбі з особистим почуттям. Вони жертвують надією на особисте щастя заради боргу. Настільки ж типові для класицизму способи і прийоми створення характерів у Корнеля. Нація в епоху Рішельє перебувала в "героїчному" періоді історії, і корнелевскій герой покликаний був втілити мрію про справжню велич і шляхетність. Корнелівска трагедія своїм достатком руху, частими змінами положення героїв відносно один одного як би ілюструє атомістичну філософію XVII століття: її персонажі точно так само, як частинки матерії у Декарта, спочатку рухаються в усіх напрямках, поступово збивають свої гострі кути один об одного, розташовуються в "хорошому порядку" і, нарешті, приймають "вельми досконалу форму Світу".

4) Драматичні принципи Корнеля. Порушував іноді правило трьох єдностей (часу, дії й місця). Говорив, що відступає не тому, що не знає їх. Іноді заперечував їх. Всі трагедії побудовані на використанні історичних фактів. Психологічні конфлікти, історія почуттів, перипетії любові в його трагедії відходили на другий план. Основні його персонажі завжди королі або видатні героїчні особистості. Основний драматургічний конфлікт К. – конфлікт розуму й почуття, волі й потяга, боргу й пристрасті