Тоталітаризм

1966 — Теодор Адорно. Чи можливе мистецтво після масових репресій (Аушвіц)

Вперше — в статті італійського ліберела Джованні Амендола. Італія прагне повного, тотального, контролю над власним населенням. 1925

1927 — Sabine – впливовий журналіст перепубліковує статтю, термін розповсюджується

Муссоліні надає терміну позитивного значення, в наслідок чого, деякі політичні сили починають відносити себе до тоталітаризмів. Оскільки лібералізм призвів до великої депресії, бути тоталітаризмом було чимось позитивним.

1951 — поняття тоталітаризм використовувався виключно до Італійського і Німецького фашизму. Тоталітаризм=фашизм.

Хана Арендт фактори тоталітаризму:

• єдина політична партія

• тоталітарна ідеологія

• розгорнута пропаганда

• масовий терор

1963 — Ернст Нольте пише дослідження “історія фашизму в його епоху”:

Радянський тоталітаризм є першим тоталітаризмом.

1965 — Карл Фрідріх, Збігнев Бжезінські визначили класичні 6 маркерів тоталітаризмів:

1. ґрунтовно виписана ідеологія, яка складається з корпусу доктрин і охоплює всі можливі аспекти людського життя

2. єдина масова партія якою керує одна людина і доступ до цієї людини можливий для дуже малої частини населення

3. система фізичного і психологічного терору, який здійснюється за допомогою спеціально тренованої поліції

4. повний контроль партії над ЗМІ

5. абсолютний контроль партії над армією та всіма видами озброєнь

6. централізована командна економіка

Авторитаризм

1965 — Хуант Лінц — вводить поняття авторитаризм. Досліджуючи режим Франко в Іспанії з тоталітарними режимами, не знаходив в режимі франко ознак тоталітаризму

Авторитаризм — політичний режим, який характеризується обмеженим політичним плюралізмом, відсутністю чіткої ідеології, низьким рівнем соціальної мобілізації, ватажок керує країною у слабо виражених або наявних інституційних рамках.

Issue – зазначено лише те, що відсутнє

Вдаються до репресій для контролювання населенням.

Авторитаризм — тип політичного режиму за якого формальні і неформальні правила політичної взаємодії призводять до перманентної гетерономії суспільства стосовно селекторату.

Рональд Відтроу — коли ми говоримо про репресивні політичні режими, вважаємо, що влада в таких режимах утримується за рахунок репресій, проте репресіями владу можна лише захопити, а для того, щоб залишатись при владі необхідно міксувати два компоненти

1. репресії

2. розподіл соціальних благ

Невеликі репресії, маленькі дистрибуції — паразитування. Населення нічого не отримує від лідера, який викачує ресурси лише для себе. Розповсюджений тип.

Високі репресії, великі дистрибуції — тоталітаризм.

Високі репресії, низькі дистрибуції — тиранія.

Низькі репресії, високі дистрибуції — типократія.

Лекція

14.10.14

Поліс — територіальна організація політики на основі спорідненого походження.

Греки уявляли всіх мешканців полісу як одну велику родину, до чужинців ставилися погано. Чужинці - “ксенос” - ксенофобія

Заперечення громадянських прав чужинців - раби, метеки (переїхали жити в поліс).

Громадянські права мали лише ті, хто народився в місті.

Свобода в греків — гарантоване правило участі у виробленні спільних правил.

Поліс — територіальна спільнота, що вирішує проблеми колегіальним способом.

Афінська, антична демократія була такою, за якої всі громадяни приймали участь в управлінні.

Жінки, раби, метеки — не мали права на управління політичним життям.

Селекторат панує над населенням, та встановлює для нього правила.

Лібералізм проти демократі

У сучасній мові ліберальна демократія вживаються як синоніми, проте до середини 19 ст представники лібералістичного табору нещадно критикують демократію як форму правління.

Причина такої неприязні лібералів до демократії:

• Історична традиція.

  • Починаючи від Платона, Арістотеля, Страбона вважали демократію однією з найгірших форм правління.

  • 5 ст до н.е. - 18 ст н.е. - демократія це “погано”

• Демократія — масовий терор (на фоні французької революції)

Проте ліберали виступали за те, щоб індивіди (які складають народ) мали політичні права, що створювало для них проблему (демократія-індивідум)

Одним з перших реабілітував демократії був Руссо.

Руссо живе в добу абсолютизму, коли одна людина має велику владу. Народ влаштовує бунти, захищаючи свої інтереси та права (загальна воля) — вважає, що народ має на це повне право. Демократія — спроба народу впливати, управляти політикою.

Пряма демократія — ситуація, коли народ управляє політичним процесом.

Якобінці — Дантон, Робесп'єр, Моррат. Називали демократами (розбишаки, бо підіймають народ).

Бажання рівності призводить до створення уніфікованої людської маси і в критичні моменти історії ця маса стає агентом знищення і руйнування.

Для лібералів постало питання: “Як розуміючи народ як джерело влади не допустити вивільнення руйнівних начал народу?”

“Як створити політичну систему, яка буде відкрита для інтересів населення і буде стримувати її руйнівні начала?”

Джеферсон — поєднав лібералізм і демократію

Джеферсоніанська, Ліберальна демократія