13 Інтерєр християнського храму в часи київської русі

Часто при зведенні храмів використовували фрагменти старих споруд, тому колонада могла бути складена з колон, увінчаних різними капітелями. Мармурові плити підлоги утворювали орнаментальний малюнок. У апсиді і на стінах церкви виблискували мозаїки. Коли на мозаїчну декорацію не вистачало засобів, храм розписували фресками. По контрасту з пишним інтер'єром зовнішній вигляд церковних будівель був дуже скромним, що відрізняло їх від язичницьких храмів.

ряд опор, арок, що підтримували головний купол був розрахований таким чином, що в світлі простінки між вікнами вже не сприймалися зором. Вони були покриті золотим склом, і тому все сяяло золотом.

Загальним принципом архітектури цього періоду було уподібнення візантійським зразкам в основній ідеї при значній різноманітності в частковостях. Найбільш стародавня з відомих рис християнської архітектури – багатоголовість храмів. Всі згадані якнайдавніші храми були багатоголовими. Число розділів в них має свою символіку. Найбільш поширеним і стійким типом багатоголового храму виявився п'ятиглавий, в якому головний купол символічно означає Христа, а чотири бічних - чотирьох євангелістів. Крім того, на відміну від візантійського завершення храму пологим широким куполом, на Русі храми вінчаються невеликими куполами, поставленими на високий постамент, що іменується шиєю. Сам же купол називається розділом. Так мовою архітектури виражається богословська думка про верховенство

14 Характеристика найкоштовнішого виду монументального живопису софії київської

У Софії Київській монументальний живопис нерозривно пов'язаний з архітектурою інтер'єру і його цільовим призначенням. Мозаїки, тобто найдовговічніший і найкоштовніший вид монументального живопису, виділяють головні частини храму, в яких розгорталося богослужіння. Фресці відводиться в Софії Київській другорядне місце. Мозаїки та фрески вкривають стіни собору у вигляді не окремих панно, а суцільного килима, що підкреслює монументальний розмах живопису.

Мозаїки є найбільш ранньою частиною Софії Київської, вони вкривають купол, стіни і конху апсид, барабан і підпружні арки.

У куполі представлена гігантська напівпостать Христа Вседержителя: вона здіймається над усім простором храму. Правою рукою Христос благословляє, а лівою — тримає закрите Євангеліє, яке згідно з апокаліпсичним віщуванням буде відкрите в день Страшного суду. Образ Вседержителя трактувався у середні віки як образ глави "церкви небесної", Бога-творця. Тому йому й відведене центральне місце у загальній системі декорації храму. З висоти куполу Христос начебто оглядає всю землю.

Христа оточує небесна сторожа у вигляді чотирьох архангелів (зберігся лише один, інші написані олією). Вони вбрані у пишний імператорський одяг і поставлені так, щоб їх постаті утворювали навколо медальйона з Пантократором строго симетричну групу.

Весь мозаїчний розпис храму, взятий у цілому, утворює струнке ціле, глибоко продуману систему, яка символізує ідею церкви вічної. Представлений у куполі Христос, глава "церкви небесної", через Богородицю, апостолів, святителів і мучеників перебуває у вічному єднанні з "церквою земною".

Складніше з фресковим ансамблем Софії Київської. Фрескам, на відміну від мозаїк, властива — і щодо добору сюжетів, і щодо їх розподілу — значно більша свобода. Тут уже не йдеться про беззастережне дотримання візантійського канону. Передусім це стосується добору євангельських сюжетів, де маємо ряд істотних відхилень від традиційного для візантійської церкви циклу релігійних свят.

Таким чином, розписи Софії Київської, зберігаючи всю мальовничість і лінійну вишуканість зрілого візантійського стилю, несуть відбиток демократичності, простоти, навіть простонародності давньоруського мистецтва.