Спеціальні компетенції

Окремо слід розглядати спеціальні компетенції. Найбільшу складність становили завдання щодо визначення спеціальних компетенцій за рівнями. Встановлено рівень значущості спеціальних компетенцій для першого і другого циклів.

До першого ступеня було віднесено такі загальні для різних предметних областей компетенції:

1) здатність демонструвати знання основ та історії дисципліни;

2) здатність логічно і послідовно викладати засвоєні знання;

3) здатність вникати в контекст (чіткого осмислення) нової інформації та давати її тлумачення;

4) уміння демонструвати розуміння загальної структури дисципліни і зв'язок між її розділами;

5) здатність розуміти і використовувати методи критичного аналізу і розвитку теорій;

6) здатність правильно використовувати методи і техніку дисципліни;

7) здатність оцінювати якість досліджень у певній предметній галузі;

8) здатність розуміти результати спостережень та експеримен­тальних способів перевірки наукових теорій.

Випускники другого рівня повинні:

1. Опанувати предметну область на більш високому рівні, тобто володіти новітніми методами та технікою (дослідження), знати новітні теорії та їх інтерпретації.

2. Критично відстежувати та осмислювати розвиток теорії і практики.

3. Оперувати методами незалежного дослідження і вміти пояснювати його результати на більш високому науковому рівні.

Бути здатним зробити оригінальний внесок у дисципліну відповідно до канонів певної предметної області, наприклад, у рамках кваліфікаційної роботи.

4. Продемонструвати оригінальність і творчий підхід.

5. Оволодіти компетенціями на професійному рівні.

Система рівневих індикаторів і система описів курсів за типами

Два інші невід'ємні компонента конструкції – це система рівневих індикаторів та система описів курсів за типами.

Якщо говорити про рівні, то за основу взято стандартну систему:

– курс базового (Ваsіс) рівня (вступ до предмета);

– курс проміжного (Іпtermediate) рівня (призначений для формування поглиблених базових знань);

– курс просунутого (досконалішого) (Аdvanced) рівня;

– спеціалізований курс (S).

За типами курси поділяються на:

– основний (Соrе) курс (частина основної програми);

– зв'язаний (Related) курс (підтримуючий основну програму);

– непрофілюючий (Міпоr) курс (необов'язковий).

Розподіл кредитів за рівнями і типами курсів робить систему прозорою і простою для розуміння і користування, наприклад, 5 – A – R означає, що даний курс містить 5 одиниць трудомісткості, є просунутим (досконалішим) і підтримуючим.

Моделі розподілу навчального навантаження за типами курсів, рівнями і модулями

У рамках напрямів було виділено п'ять типів модулів:

Основні модулі, тобто групи предметів, що становлять ядро відповідної науки (наприклад, для бізнесу і менеджменту це: бізнес-функції, середовище бізнесу тощо).

Підтримуючі модулі (наприклад, для бізнесу і менеджменту це -математика, статистика та інформаційні технології).

Організаційні і комунікаційні модулі (наприклад, управління часом, робота в групах, риторика, іноземні мови).

Спеціалізовані модулі, тобто необов'язкові, але такі, що розширюють і поглиблюють компетенцію у вибраній галузі, факультативні.

Переносні модулі (наприклад, проекти, дисертації, бізнес-ігри, стажування, модулі, що пов'язують теорію і практику).

Основні і спеціалізовані модулі розглядаються при цьому як блоки, спрямовані на набуття, розширення і поглиблення знань; підтримуючі – як ті, що розвивають методологічні компетенції; організаційні і комунікаційні – як такі, що спрямовані на самонавчання і са­моорганізацію; а переносні – як такі, що забезпечують перенесення знань на практику. Загальна тенденція побудови модулів така: чим вищий рівень, тим більше модулів, що поглиблюють знання і вста­новлюють зв'язок між теорією і практикою.