- •Зміст дисципліни Змістовий модуль 1. Європейська освітня інтеграція
- •Тема 1. Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Роль освіти в розвитку партнерства України з іншими державами
- •Тема 2. Системи вищої освіти у країнах Європи та Америки
- •Тема 3. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу
- •Тема 4. Основні завдання, принципи та етапи формування зони європейської вищої освіти
- •Змістовий модуль 2. Адаптація вищої освіти України до вимог Болонського процесу
- •Тема 5. Європейська кредитно-трансферна система накопичення – ects
- •Тема 6. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи перезарахування кредитів (ects) у вищу освіту України
- •Тема 7. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (кмсонп) у внз України
- •Конспект лекцій Змістовий модуль 1. Європейська освітня інтеграція
- •Тема 1. Євроінтеграція України як чинник соціально-економічного розвитку держави. Роль освіти в розвитку партнерства України з іншими державами
- •Завдання для самостійного вивчення
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 2. Системи вищої освіти у країнах Європи та Америки
- •Завдання для самостійного вивчення
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 3. Болонський процес як засіб інтеграції і демократизації вищої освіти країн Європи. Документи Болонського процесу
- •Велика хартія університетів (Болонья, 1988)
- •Конвенція про визнання кваліфікацій, що стосуються вищої освіти у Європейському регіоні (Лісабон, 1997)
- •Розділ 1. Визначення
- •Розділ 2. Компетенція державних органів
- •Розділ 3. Основні принципи оцінки кваліфікацій
- •Розділ 4 Визначення кваліфікацій, які діють доступ до вищої освіти.
- •Розділ 5. Визнання періодів навчання
- •Розділ 6. Визнання кваліфікацій вищої освіти
- •Розділ 7 Визнання кваліфікацій, власниками яких є біженці, переміщені особи і особи, що знаходяться у положенні біженців
- •Розділ 8. Інформація про оцінку вищих навчальних закладів і програм
- •Розділ 9 Інформація з питань визнання
- •Розділ 10 Механізми здійснення
- •Розділ 11. Заключні положення
- •Сорбоннська спільна декларація про узгодження системи вищої освіти у Європі (Париж, Сорбона, 1998)
- •Спільна декларація міністрів освіти Європи (Болонья, 1999)
- •Конвенція вищих навчальних закладів Європи «Формування європейського простору вищої освіти» (Прага, 2001)
- •Завдання для самостійного вивчення
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 4. Основні завдання, принципи та етапи формування зони європейської вищої освіти
- •Загальні компетенції
- •Спеціальні компетенції
- •Система рівневих індикаторів і система описів курсів за типами
- •Моделі розподілу навчального навантаження за типами курсів, рівнями і модулями
- •Основні принципи співпраці з розробки загальноєвропейської системи кваліфікацій і ступенів
- •Завдання для самостійного вивчення
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 5. Європейська кредитно-трансферна система накопичення – ects
- •Завдання для самостійного вивчення
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 6. Принципи, шляхи і засоби адаптації Європейської системи вищої освіти у вищу освіту України. Перерахування кредитів (ects) у вищу освіту
- •Сучасні підходи до формування змісту підготовки фахівців
- •Завдання для самостійного вивчення
- •Питання для самоконтролю
- •Тема 7. Запровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу (кмсонп) у внз України
- •Завдання для самостійного вивчення
- •Питання для самоконтролю
- •Список літератури
- •Матеріали міністерства освіти і науки україни
Спеціальні компетенції
Окремо слід розглядати спеціальні компетенції. Найбільшу складність становили завдання щодо визначення спеціальних компетенцій за рівнями. Встановлено рівень значущості спеціальних компетенцій для першого і другого циклів.
До першого ступеня було віднесено такі загальні для різних предметних областей компетенції:
1) здатність демонструвати знання основ та історії дисципліни;
2) здатність логічно і послідовно викладати засвоєні знання;
3) здатність вникати в контекст (чіткого осмислення) нової інформації та давати її тлумачення;
4) уміння демонструвати розуміння загальної структури дисципліни і зв'язок між її розділами;
5) здатність розуміти і використовувати методи критичного аналізу і розвитку теорій;
6) здатність правильно використовувати методи і техніку дисципліни;
7) здатність оцінювати якість досліджень у певній предметній галузі;
8) здатність розуміти результати спостережень та експериментальних способів перевірки наукових теорій.
Випускники другого рівня повинні:
1. Опанувати предметну область на більш високому рівні, тобто володіти новітніми методами та технікою (дослідження), знати новітні теорії та їх інтерпретації.
2. Критично відстежувати та осмислювати розвиток теорії і практики.
3. Оперувати методами незалежного дослідження і вміти пояснювати його результати на більш високому науковому рівні.
Бути здатним зробити оригінальний внесок у дисципліну відповідно до канонів певної предметної області, наприклад, у рамках кваліфікаційної роботи.
4. Продемонструвати оригінальність і творчий підхід.
5. Оволодіти компетенціями на професійному рівні.
Система рівневих індикаторів і система описів курсів за типами
Два інші невід'ємні компонента конструкції – це система рівневих індикаторів та система описів курсів за типами.
Якщо говорити про рівні, то за основу взято стандартну систему:
– курс базового (Ваsіс) рівня (вступ до предмета);
– курс проміжного (Іпtermediate) рівня (призначений для формування поглиблених базових знань);
– курс просунутого (досконалішого) (Аdvanced) рівня;
– спеціалізований курс (S).
За типами курси поділяються на:
– основний (Соrе) курс (частина основної програми);
– зв'язаний (Related) курс (підтримуючий основну програму);
– непрофілюючий (Міпоr) курс (необов'язковий).
Розподіл кредитів за рівнями і типами курсів робить систему прозорою і простою для розуміння і користування, наприклад, 5 – A – R означає, що даний курс містить 5 одиниць трудомісткості, є просунутим (досконалішим) і підтримуючим.
Моделі розподілу навчального навантаження за типами курсів, рівнями і модулями
У рамках напрямів було виділено п'ять типів модулів:
Основні модулі, тобто групи предметів, що становлять ядро відповідної науки (наприклад, для бізнесу і менеджменту це: бізнес-функції, середовище бізнесу тощо).
Підтримуючі модулі (наприклад, для бізнесу і менеджменту це -математика, статистика та інформаційні технології).
Організаційні і комунікаційні модулі (наприклад, управління часом, робота в групах, риторика, іноземні мови).
Спеціалізовані модулі, тобто необов'язкові, але такі, що розширюють і поглиблюють компетенцію у вибраній галузі, факультативні.
Переносні модулі (наприклад, проекти, дисертації, бізнес-ігри, стажування, модулі, що пов'язують теорію і практику).
Основні і спеціалізовані модулі розглядаються при цьому як блоки, спрямовані на набуття, розширення і поглиблення знань; підтримуючі – як ті, що розвивають методологічні компетенції; організаційні і комунікаційні – як такі, що спрямовані на самонавчання і самоорганізацію; а переносні – як такі, що забезпечують перенесення знань на практику. Загальна тенденція побудови модулів така: чим вищий рівень, тим більше модулів, що поглиблюють знання і встановлюють зв'язок між теорією і практикою.
