2. Історія організації "Забой”.

Законспектуйте: Адміністративним центром Луганщини на початку ХХ ст. був Бахмут. У промисловому регіоні зосередилася велика кількість молодих робітників, руками яких у першіпореволюційні десятиліття піднімалася українська культура. На основі газети «Всеросійська кочегарка» було створено журнал «Забой», а згодом - однойменну літературнугрупу, що його видавала. Двотижневик пролетарської тематики віддзеркалював суспільне життя того періоду.

Українське літературне життя початку 20-х років ХХ століття було зосереджене переважно в Києві, Харкові та Львові. Але навколо бахмутської організації, зорієнтованої переважно на пролетарську тематику, розгорнулося потужне літературне життя.

Влітку 1923 року з Петрограду до Бахмуту приїхав відпочивати М.Слонімський,який разом із Є.Шварцем вирішив організувати літературно-художній журнал, налагодивши зв'язок із газетою «Всеросійська кочегарка». Перше видання, що містило твориМ.Нікітіна, М.Зощенка, П.Байдебури, К.Чуковського, К.Квачова, побачило світ у вересні 1923 року і мало 40-тисячний наклад. Через рік, восени 1924 р., з'явилася письменницька організація Донбасу. Її членами були російські критики і письменники О. Селивановський, Б. Горбатов, Павло Безпощадний (П.І. Іванов). У жовтні того ж року відбувся Перший з'їзд літераторів Донбасу, що ухвалив резолюцію - створити союз пролетарських письменників Донбасу, об'єднати літературні сили шахтарського краю, опанувати літературною майстерністю. Очолили організацію О.Селивановський, П.Трейдуб, Б.Горбатов, А.Заходяченко, Ф.Ковалевський. Робилося все можливе, щобжурнал віддзеркалював економічне та культурне життя Донбасу.

Це був той період в історії літератури, коли періодика відігравала виняткову роль. Завдяки своїй мобільності вонаспроможна найвиразніше виявити сучасний стан літератури. У двадцяті роки ХХ ст. не було майже жодного письменника, який би не розпочинав свій шлях із газети чи журналу.Журнальні публікації на деякий час стали основною формою оприлюднення зразків прози, поезії, критики в літературному процесі.

Прочитайте: Із середини двадцятих років ХХ ст. «Забой» активно підтримує хвилю українізації тапочинає шукати своє місце в українському літературному процесі. Кількісні порівняльніпоказники є свідченням, бо, зокрема, у № 7 (1925 р.) українською мовою було надрукованолише уривки з поеми Т. Шевченка «Сон» і вірші В. Сосюри та В. Краматорського. У1928 р. під гаслом «Робітники Донбасу мають знати українських письменників» відбувається урочистий приїзд П. Тичини, В. Сосюри, І. Микитенка, Остапа Вишні та П. Панча,які відвідали великі підприємства, зустрілися з робітниками. У «Забої» з'являються новірозділи: «Українську книгу - в маси», «Огляд українських журналів».

Законспектуйте: Українізація набула наЛуганщині особливо важливого політичного і культурногозначення. Один з її ідеологів та організаторів, М. Скрипник, сам донеччанин, так характеризував ситуацію: «Колись багато товаришів вважало, що Донбас - це не Україна, аробітники Донбасу здебільшого не українці. Виявляється тепер, що це цілком не правильно; серед гірняків 3/4, цебто близько 70 відсотків робітників, українців. До новихзаводів, копалень ідуть нові тисячі, десятки й сотні тисяч робітників із села, треба, щобосновні кадри донбасівського кваліфікованого пролетаріату оволоділи українською мовою, українською книжкою, українською культурою для того, щоб мати можливістьвпливати на ці нові робітничі шари. Українська книжка, бібліотеки, український театр,українська газета допоможуть донбасівцям оволодіти українською мовою і придбатисобі знання української культури».

Журнал оперативно відбивав усе, чим жив тодішахтарський край. Нехай перші твори були далекі від досконалості, але їх автори ставали своєрідними «літописцями» того часу. Поступово збільшується кількість україномовних творів. Яскравим прикладом слідування цій тенденції є той факт, що багато відомих на той час російськомовних письменників

(Б. Горбатов, Г. Жуков, В. Торін та ін.) почали писати українською.

Прочитайте: Цей короткий період відносно вільного національного розвитку показав, на що здатні розкуті сили українського народу в усіх сферахкультури. В. Гайворонський вбачає причину цього в тому, що «зросли нові українські кадри, виховані в місцевих школах та інститутах. Тоді вже прибувала робоча сила не з Росії, а з українських сіл, переважно молодь. Вона потребувала своєї газети, театру, книги, лекцій рідною мовою».

З 6 по 11 січня 1925 року Б. Горбатов, А. Заходяченко і Ф. Ковалевський бралиучасть у Першій Всесоюзній конференції письменників, що відбувалася у Москві. Борис Горбатов доповів про діяльність, творчі плани спілки; його було обрано членомправління ВАПП від «Забою». На Третьому з'їзді «Забою» ухвалено резолюцію: організація ставить собі одне з основних завдань - розвиток української культури в Донбасі, для цього насамперед потрібна українізація «Забою».

Законспектуйте: Після тривалої перерви у вересні 1929 р. виходить оновлений випуск журналуукраїнською мовою. У статті, якою він відкривається, йдеться про гостру кризу, яку вкінці 1928 - на початку 1929 років пережила літературна організація «Забой» та її орган. Причина кризи «крилася в головній, зовсім неправильній установці, в самому характері «Забою» як літературної організації, що працює в пролетарськім промисловімцентрі Радянської України». Справа в тому, що керівники «Забою» орієнтувалися наМоскву. У січні 1927 р. відбувся перший з'їзд, де ВУСПП взяла на себе керівництво

всіма літературними організаціями в Україні, а ВАПП свої осередки розпустила. «Забой» лише формально визнав нову ситуацію, бо реорганізація припинила існуванняжурналу в колишньому форматі.

Авторами журналу були робітники, як правило, передовики виробництва, які своїдруковані органи вважали рупорами всього робітничого класу Донбасу. Відомі українські письменники (І.Ле, І.Микитенко) опікувалися шахтарськимкраєм. Перший приїхав спеціально з Києва для українізації спілки, об'єднання літературних сил. Його заступником обрали Г. Баглюка, який пізніше редагував видання, вжецілком зукраїнізувавши його.

Таким чином, "Забой” як літературна організація і як журнал відігравав своє значення в культурно-мистецькому і літературному житті Донбасу, давши поштовх розвитку дальшого літературного процесу в ньому.