4. Фольклорна основа творчості Климентія Зіновієва. Мандрівки Григорія Сковороди нашим краєм. Притча "Убогий жайворонок”.

Законспектуйте: Климентій Зіновієв, що відомий, як укладач (1700 - 1709 років) книжки  "Приповісток посполитих”, зібраних у ній десь з 1600 зразків народних приказок, приповісток та оригінальних віршів, у яких виявилась щира повага і уболівання автора за людей трудових професій, зокрема ремісників ("У ремісника золота рука”), порушення соціальних питань про багатих і бідних ("Багатий дивиться, як убогий живиться”, "Чия гребля того й став”, "Хто багатий, той всім брат  а хто нічого не маєт, того ніхто не знаєт”), про польську шляхту і український народ ("Ляхи нам не пани, а ми їх не хлопи”) та інші пекучі питання свого часу.

Зібравши понад півтори тисячі зразків народних приказок, приповісток, поет написав більшість своїх власних творів у дусі високої громадянської свідомості і моралі. Ця книга, за свідченням автора, була укладена "в гонении”.

Прочитайте: Що то було за гоніння, ми конкретно не знаємо, автор їх не пояснює. Але цілком допустимо думати, що його гостре ставлення до соціальних несправедливостей свого часу, гостро критичні оцінки владних цивільних і духовних осіб стали причиною його гоніння та сумного настрою у його "скорбних віршах”. На думку дослідників, є підстава вважати, що чернецтво привело Клімента до глибокого душевного розладу.

Законспектуйте: Тож перебуваючи в "гонении” він багато мандрував і побував у Бахмуті на слов'янських солеварнях, бачив своїми очима тяжку каторжну працю бахмутських солеварів.

Мандрівний поет Климентій Зіновіїв в Торі і в Бахмуті побував на солеварнях у вірші "О соляниках торяниках, бурлаках, що солі господарськіє варят” писав:

Торяники великую працу поднімают:

наче коломойцев, що гуски виробляют.

Сотце бо ведер вкинет на бочку солі води:

і дрова в печ вергая натерпится біди.

А безпрестанно треба і не досипати:

і іже не пригоріла сковорода пильновати.

Потом в садовницу соль з сковороди викидает.

І потреба із соллю бочку ізтрусити:

і всего, що ведеться там, пильно посмотрити,

Із подлим здоровєм нічого подимати,

хоч мало знемощнет, мусет варить перестати...

і си спаси, їх, Боже, же і так ся труждают:

же господніє сковороди не гуляют...

Тими бурлаками на бахмутських соляних промислах були "бъглые помещиков люди из крестьян”. З різних регіонів України і Росії вони втікали сюди, не бажаючи терпіти панської сваволі. Саме цьому волелюбному людові, який згодом склав основне середовище селянсько-козацького повстання Кіндрата Булавіна, віддає свою повагу і симпатії Климентій 

І дай, Боже, им щастя и долгого веку,

всякому бурлащь  доброму человеку.

Прочитайте: сумним настроєм пройнята елегія Климентія "О убогих и о богатих”, навіяна спостереженнями над жорстокою несправедливістю і грабунками хазяїв своїх робітників і він робить таке узагальнення:

Що далей на свеге  горш беда наставает;

же убогий человек во всъм погибает.

Хоч может, бедный, в людей що и заробити,

то багатий не хочет слушне нагородити.

Запишіть: На Слобожанщині знайшов притулок один з найпомітніших діячів української культури XVIII ст. - видатний філософ і поет Григорій Савич Сковорода. Протягом 1759 - 1768 рр. Г.Сковорода викладав поетику й етику в Харківському колегіумі, а з 1769 р. і до кінця життя вів мандрівний спосіб життя, зупиняючись на певний час у друзів, знайомих, а також у монастирях, селах, хуторах на пасіках Слобожанщини. Мандрівний філософ побував і у місцевості нашої області, зокрема в Ровеньках.

Притча "Убогий жайворонок” написана на основі чотириденного перебування мандрівного поета і мислителя саме в цьому, тоді ще селі, на Луганщині.

Прочитайте: Притча "Убогій Жайворонок” написана 1787 р. в Ровеньках і присвячена Федору Івановичу Дискому. Вона починається посвятою, пройнятою авторськими роздумами про життя, про різні явища з якими стикається в ньому людина. Ці явища наділені автором різними алегоричними образами: "от камнєй - претыкания, от сирен - прельщенія, от воли погруженія”. Кожна алегорія має своє значення - "каменния соблазны” - то невдачі, "сирени” - "то льстивыя други”, "ветри, разумей напасти, волнение”, мода - и суета житейска...”.

Далі автор розповідає про незвичайне знайомство з батьком Федора Диского - Іоанном в місті Куп'янську - "первый раз взглянул на мене, возлюбил меня”. Дух любові у батька Федорового, Іоанна Диского ирозрел "прежде рождества твоего, что я тебе, друже, буду полезннм. Видишь, коль далече прозираст симпатіа. Се ныне пророчество его исполняется! Прійми, друже, от мене маленькое сіе наставленіе. Дарую тебе "Убогого моего Жайворонка”.

Причому автор наголошує, що цей Жайворонок заспіває і зимою, не в клітці, але в серці твоєму ",..и несколько поможет спаслися от ловца и хитреца, от лукавого міра сего”. Автор застерігає адресата від злих сил "злого волка”, який день і ніч "незлобних жрет агнецов” ...не спит ловец. Бодрствуй и ти... Оплошность есть мать нещастя”.

У притчі Сковорода тетервака називає Фридриком, і зауважує, що ми всі такі. "Ведь всю Малороссію Велероссія нарицает тетерваками. Чего же стидится! Тетервак въдь есть птица глупа, но не злоблива”. І тут подається своєрідна мораль, висновок "Не тот есть глуп, кто не знает (еще все перегнавший не родился), но тот; хто знать не хочет. Возненавидь глупость”.

Законспектуйте: "Убогій Жайворонок” має притчево-діалогічну форму із зверненням до псалмів. Сковорода знайомить читача з характерами і алегоричним змістом дійових осіб твору, таких як Тетервак по імені Фридрик, за прізвищем Салакон, Сабаш - назва жайворонка на ім'я Сколарь.

В доказ переваг своєї егоїстичної моралі Салакон наводить такий приклад: "В селе Ровеньках прекрасную слыхал я пословицу сию: "Не евши - легче, поевши - лучше. На что же то есть лучше, если не то что спокойнее? "Не троне-де чуждаго...” Как не тронуть, когда само в глаза плывет? По пословице: "На ловца зверь бежит”. Саме таку мораль: хапай чуже сповідує Салакон. Він вважає, що був час, коли й бідних, але добродійних людей почитали, "но ныне свет совсем не тот. Ныне, когда нищ, тогда и бедняк и дурак.:.”.

Причому Салакон викладає свої "моральні основі”, звертаючись до "законів”. "Кратко скажу: тот един есть счастлив, кто не прав ведь по совести, но прав есть по бумажке, как мудро глаголют наши юристы”.

Чи то в Ровеньках, чи в інших селах чи містах зустрівся Сковорода з Салаконоподібними типами, які в своїй щоденній практиці дбали про егоїстично власницькі інтереси всілякими неправдами. Це питання залишається до нашого часу гострим й актуальним.

Такі роздуми хвилювали Григорія Сковороду у Ровеньках. Такі його заклики сповнені загальнолюдськими почуттями, що залишилися першорядними і актуальними не тільки для його часу, а й залишаються такими для нині сущих поколінь.

Запитання для самоконтролю:

1.Чим зумовлюється своєрідність розвитку фольклору на Слобожанщині, й зокрема, на Луганщині?

2.Назвіть фольклорні твори, в яких відображені історичні події українського народу в нашому краї.

3.Розкажіть про творчі здобутки Г. Сковороди на території нашої області.

Лекція № 3 – 4 ТЕМА: ЛІТЕРАТУРА ХІХ ст., ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ РОЗВИТКУ НА ЛУГАНЩИНІ.

Зміст

1.Борис Грінченко - письменник, фольклорист, педагог.

2.Творчість Марії Загірньої.

3.Доробок Миколи Чернявського.

4.Поетична творчість Христі Алчевської. Дружні зв'язки з родиною Б.Грінченка.

5.Російські митці у нашому краї. В.Даль і українська культура. В.Гаршин, А.Чехов на Луганщині.

Ключові слова: літературне краєзнавство, рідний край, педагог, фольклор, жанрова специфіка.

1. Борис Грінченко - письменник, фольклорист, педагог (1863 - 1910)

Законспектуйте: Борис Дмитрович Грінченко(1863 - 1910) - видатний український письменник, журналіст, прогресивний громадський діяч, педагог, мовознавець,фольклорист, перекладач, популяризатор книг для народу. Народився у збіднілій панській сім'ї на хуторі Вільховий Яр Харківської губернії. Щоденною розмовною мовою родини була російська. У перших класах гімназії великий вплив на обдарованого юнака справили "Кобзар" Тараса Шевченка, «Енеїда» Івана Котляревського, байки Євгена Гребінки. За поширення нелегальної літератури 1879 р. був виключений з гімназії та ув'язнений.

1881 р. Борис Грінченко екстерном склав екзамени в Харківському університеті на звання народного вчителя.

Шість років вчительської праці видатного письменника, педагога, лексикографа, фольклориста пов'язано з нашим краєм - селом Олексіївка Перевальського району. «Не багато спершу цих людей з нового покоління було, але тим вищий їх подвиг і тим більша заслуга їхня, що вони не подалися назад і не покинули рідного народу під найбільш критичний час національного існування». Найдовше за часом учителював Грінченко в селі Олексіївка Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії (тепер Перевальського району Луганської області). До Олексіївки Грінченко приїхав з дружиною Марією Загірньою. З осені 1887 по вересень 1893 року він працює у приватній школі відомої просвітительки Х.Д. Алчевської.

Початок вчительської праці Бориса Грінченка припадає на часи занепаду не тільки української національної школи, а й усієї культури народу. Він більше десяти років був учителем у сільській школі, потім обіймав посаду завідувача відділу народної освіти в Чернігівській губернській земській управі.

Працюючи у школі, Борис Грінченко виявив неабиякий педагогічний хист. Вже в перший рік його вчителювання інспектори засвідчили значне підвищення рівня знань, культури й поведінки учнів. Він вивчав з учнями фольклорні твори, організував гурток вишивальниць. Одночасно в сусідньому україномовному селі Борис Грінченко збирає фольклор, пише вірші, компонує популярні книжки для народу, перекладає працю англійського педагога Г. Спенсера «Виховання розумове, моральне і фізичне».

Болісно сприймаючи незадовільний стан освіти в Україні, пише працю «Якої нам треба школи», у ній доводить необхідність навчання українською мовою. Рідна мова разом з народною мораллю, народною педагогікою сприяє формуванню рис майбутнього громадянина - патріота і гуманіста. Денаціоналізація народу призводить до тяжких наслідків. Традиції батьків, відбиті в рідній мові, забезпечують виховання патріотизму.

Борис Грінченко працював у школах Христини Алчевської, але розійшовся з нею в поглядах на національну школу. У педагогічній роботі застосовував прогресивні методи навчання. Слідом за Яном Каменським вважав, що клас доцільно ділити на групи, очолювані добре підготовленими учнями. Цю систему взаємного навчання в той час запроваджували по всій Європі.

У своїх працях Борис Грінченко проводив думку про єдність людини й природи. Одним з важливих принципів навчання вважав систематизацію знань. Втілив цей принцип у підготовлених ним підручниках. Зокрема в ілюстрованому від руки підручнику «Рідне слово», написаному в 1889 р. для доньки Насті.

Запишіть: Борис Грінченко зробив значний внесок у розвиток вітчизняної педагогіки. Узагальнюючи свій досвід роботи в школі та розвиваючи ідеї Ушинського, він доводив, що тільки навчання рідною мовою, національна освіта і національна система виховання можуть принести користь народові. Ці думки він викладає в численних теоретичних працях -- «Народні вчителі і вкраїнська школа» (1906), «Якої нам треба школи» (1906), «На беспросветном пути: об украинской школе»(1905) та ін. Борис Грінченко став активним учасником дискусії про мову, яка розгорнулася в 90-х роках XIX ст. на сторінках галицької преси. У статті «Народні вчителі і вкраїнська школа» він зазначав, що всім народам Росії треба волі для їхнього слова, всім треба національної школи. Всі діти мають ходити до народної школи. Брак українських шкіл призводить до денаціоналізації населення й трагічних культурно-освітніх, морально-економічних наслідків. Навчання чужою мовою гальмує духовний розвиток дитини. Будь-яка граматика має бути написана рідною мовою дитини. Природною основою розвитку дитини є її спадкові особливості. Лише тоді, коли сформовані національні мовні стереотипи, можна засвоювати іншу мову.

Борис Грінченко виступав проти духовної асиміляції будь-якого народу. Українська дитина в російськомовній школі одержує менше знань, ніж російська, вважав він. Намагаючись відвернути трагедію, що нависла над українським народом, він активно популяризував ідею національної школи у своїй громадській діяльності, у літературних і педагогічних творах.

Піднімав питання самовдосконалення учителя, поліпшення його матеріального становища.

Прочитайте: На літературну діяльність Бориса Грінченка великий вплив мав Шевченків «Кобзар». Саме після знайомства з творами великого поета він почав писати українською мовою свої поезії, оповідання, повісті й драми, публікуючи їх у київських, галицьких і буковинських виданнях. Крім того, видавав книжечки для науки дітей і для освіти народу. Борис Грінченко передусім був громадським діячем і педагогом.

Законспектуйте: Літературна діяльність служила йому засобом пробудження національної відомості народу, поширення ідей народної освіти й виховання. В поличних творах він енергійно закликав до праці, до відродження рідного краю. Свого часу літературознавці відзначили, що найталановитіше Борис Грінченко проявив себе в прозі. У цьому переконує вже перший великий за обсягом твір-повість «Сонячний промінь», написаний в Олексіївці 1890 року. Сонячний промінь - у широкому розумінні - це символ знань, якими інтелігенти, передусім вчителі, прагнуть просвітити селян.

Прочитайте: На противагу духовним перевертням Борис Грінченко впевнений: «Той, у кого в грудях б'ється чесне серце, хто знає, яке велике се діло народне учительство, хто не хоче зрадити свого народу, - той зрозуміє, куди йому треба йти, з ким і за кого стояти. Він зрозуміє, що він повинен стояти за права українського народу як нації і добиватися для його школи рідною мовою». Отже, народним учителем має право називатися лише людина, яка окрилена високою метою служіння рідному народові, з широким і прогресивним світоглядом, справді інтелігентна й високо-моральна.

А розпочинається повість натхненно описаними краєвидами, що так нагадують село Олексіївку, річку Білу, її високий скелястий берег...

Запишіть: В оповіданнях Бориса Грінченка за тематичними ознаками та про-блематикою можна виділити дві великі групи. Це показ життя шахтарів та проблеми школи, вчительства, дитинства, особливо ж спілкування дитини з дорослими та довкіллям. Сам письменник був добре обізнаний із життям мешканців Олексіївки та навколишніх сіл, тому без художніх красивостей, а глибоко реалістично зображує тяжку шахтарську працю, наповнену трагічними подіями. Особливо відчутно це в оповіданнях «Панько» (1893 рік) та «Батько і дочка» (написане в тому ж році).

Особливими почуттями, автобіографічними ознаками позначені оповідання, в яких відтворено образ вчителя. Суворою життєвою правдою про безправність учителя, тяжке становище школи характеризується оповідання «Непокірний». Діяльність прогресивного, закоханого в свою справу вчителя викликає підозру сільського начальства, яке перешкоджає працювати відданому своїй справі вчителеві. Нелегко доводиться працювати й учителеві з оповідання «Екзамен», особливо ж тоді, коли роботу школи перевіряють малоосвічені чиновники, які зневажили рідну мову.

Законспектуйте: З 1902 р. Борис Грінченко жив у Києві, редагував щоденну газету демократичного напряму «Громадська думка» (пізніше «Рада») і літературно-художній часопис ліберально-буржуазного напряму «Нова громада». Обидва видання приділяли багато уваги проблемам освіти. В 1906-1909 рр. Борис Грінченко очолював Київську культурно-просвітницьку спілку «Просвіта», яка мала на той період позитивний вплив на розвиток національної культури. У 1907 - 1909 рр. за редакцією Бориса Грінченка вийшов чотиритомний «Словарь української мови», який був першим в Україні великим зібранням лексичних фондів української мови. Російська Академія наук присудила цьому виданню другу премію імені Миколи Костомарова «за лучший малорусский словарь». Словник і зараз є цінною лексикографічною пам'яткою.

У численних публіцистичних творах на педагогічні теми, в художніх оповіданнях про школу Борис Грінченко критикував стан народної освіти, її схоластичність, систему зазубрювання, засилля релігії, шкільні підручники та засуджував фізичні покарання. Він виступав за створення народних шкіл з викладанням рідною мовою. Ще працюючи вчителем, він всупереч царській забороні нелегально вів навчання українською мовою, використовуючи при цьому самостійно складений рукописний буквар, який уперше був виданий 1907 р. під назвою «Українська граматка до науки читання й писання» та перевиданий 1917р. Підручник має три розділи: власне азбука, «читання після азбуки» та зразки каліграфії. Тексти мають велике виховне значення. Буквар побудовано за фонетичним принципом. Його зміст свідчить про прагнення автора зробити підручник доступним і цікавим для дітей. Це стосується й складеної Борисом Грінченком однієї з перших українських читанок - «Рідне слово» (видана 1917 р.). Розповсюдженню науково-популярної літератури, творів класиків світової літератури в українських перекладах Борис Грінченко надавав великого значення у справі освіти народу. Тому незважаючи на цензурні перешкоди і тяжкий матеріальний стан він активно займався цим більшу частину свого життя. З його ініціативи був організований випуск дешевих видань народних казок. Він підносить роль книги у вихованні дітей, яка, на його думку, має бути пронизана ідеалами добра, правди й гуманізму. Талановитий педагог і письменник, Борис Грінченко дбав про естетичне виховання дітей. Звідси його вимоги до художнього змісту й технічного оформлення дитячих книг.

Запишіть: Важливим завданням школи Борис Грінченко вважав трудове виховання. Адже праця є необхідною умовою повсякденного життя. Вона забезпечує кращий фізичний розвиток, виробляє спритність, навички володіння інструментом. Фізична праця робить людину добрішою. Ці думки Борис Грінченко виклав у творах «Каторжна»,«Грицько», «Украла», «Кавуни», «Панько», «Батько й дідусь».

Прочитайте: Коли помер Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський писав дружині небіжчика: «Нехай буде потіхою Вам, як і всій Україні, що він був серед нас, що його велика праця, його велика любов до народу не загинуть ніколи і в них він ще довго житиме серед вдячних нащадків...»

Поховано Бориса Грінченка на Байковому кладовищі в м. Києві.

Законспектуйте: 5 грудня 1988 року минуло 125 років з дня народження Бориса Дмитровича Грінченка. Тоді ж був відкритий музей-кімната письменника в Олексіївській школі. Першими гостями її стали учасники республіканської науково-практичної конференції, присвяченої ювілею. На будинку школи, де вчителював Б.Грінченко, встановлена меморіальна дошка, а на шкільному подвір'ї - пам'ятник роботи лауреата Державної премії України імені Т.Г. Шевченка скульптора І.М. Чумака.