27 Листопада 1937 року трійка нквс по Миколаївській області прийняла ухвалу: «Чернявского Николая Федоровича расстрелять».

Здійснено кривавий вирок було в Херсоні 19 січня 1938 року.

М. Ф. Чернявський був реабілітований у 1956 році.

Його творам була притаманна тонка духовна організація, схильність до глибоких філософських роздумів, прагнення до краси, гармонії, досконалості.

Отож, на початку ХХ століття Україна мала самобутнього поета, прозаїка та дослідника Миколу Федоровича Чернявського. «Мрійним співцем» називає його видатний літературознавець Сергій Єфремов, наголошуючи: «До Коцюбинського наближається настроєм, отим широким розумінням краси Микола Чернявський, поет з чулою, м'якою вдачею, лірик з природи, з нахилом до мрійності й розчарування, співець з широким розмахом фантазії».

4. Поетична творчість Христі Алчевської. Дружні зв'язки з родиною б.Грінченка.

Законспектуйте: Народилася Христя Олексіївна Алчевська 16 березня 1882 року в м. Харкові. Батько її був відомим підприємцем, який сприяв розвиткові вугільної та ливарної промисловості в нашому краї. Він свідомо й надзвичайно прихильно ставився до української мови та культури. Якраз за його ініціативою та безпосередньою участю був споруджений перший пам'ятник Тарасові Шевченку у 1889 року, в Харкові, погруддя Великого Кобзаря встановили на подвір'ї, де мешкала родина Алчевських.

У 1901 році їх багатодітну сім'ю потрясло велике горе - збанкрутілий Олексій Алчевський навідріз відмовився застосовувати жорстокі форми експлуатації робітників і покінчив життя самогубством. Однак Христя все ж таки встигла здобути досить пристойну на той час освіту - вона закінчила Харківську Маріїнську жіночу гімназію, а в 1900 - 1902 роках навчалася на вищих педагогічних курсах у Парижі.

У листопаді 1905 року в третьому номері україномовної газети «Хлібороб», що видавалась у невеликому місті Лубни на Полтавщині, був надрукований її перший вірш українською мовою «До дітей мого краю». Починаючи з 1907 року, виходять у світ збірки Х. Алчевської, що містять загалом поезії оригінальні й перекладні, а також окремі твори інших жанрів: це «Туга за сонцем» (1907 р.), «Сонце з-за хмар» (1910 р.), «Пісня життя» (1910 р.), «Вишневий цвіт» (1912 р.), «Пісні серця і просторів» (1914 р.), «Моєму краю» та інші.

На особливу увагу заслуговує розробка письменницею громадянської теми та спорідненість її складного й суперечливого світу із творчістю Олександра Олеся, Дніпрової Чайки, Миколи Чернявського. Але водночас поетичний світ Христі Алчевської по-своєму оригінальний і неповторний: це світ жінки-інтелігентки, сповнений прагненням гармонії у людських стосунках та особистого щастя і щирим бажанням збагнути суспільне життя.

Улітку 1903 року Христя Олексіївна побувала на святі з нагоди відкриття в м. Полтаві пам'ятника Іванові Котляревському. Особливо теплі взаємини та постійне листування встановилися в молодої письменниці з Ольгою Кобилянською, Іваном Франком та Миколою Павликом. У рідному Харкові вона спілкується з Гнатом Хоткевичем, Олександром Олесем, Миколою Вороним.

Прочитайте: А в листі до Бориса Грінченка, датованого 13 січня 1903 року, Христя Алчевська із захопленням пише: «Навряд чи треба казати про те, як я зраділа Вашому листу! Це було мені вдвічі приємно через те, що своє національне переконання я завдячую в великій мірі Вам і тому впливові, котрий Ви на мене мали».

Потім вона повідомляє, що працює в недільній школі, якою опікується мати, готує матеріали з української літератури для третього тому збірника «Що читати народу?».

У 1913 році вона пише до Марії Миколаївни Грінченко листа, щоб порадувати її прекрасними враженнями та відгуками мешканців Олексіївки про книгу М. Плевака «Життя та праця Бориса Грінченка». Отож в Олексіївці й тоді не згасала світла пам'ять про Бориса Грінченка...

Законспектуйте: У радянській Україні творча діяльність Христі Алчевської вже не була такою плідною. Як і більшість українських письменників, що розпочали писати на початку ХХ століття, вона не зустрічала прихильності в офіційному ідеологізованому літературознавстві. З розпачем звертається до письменника Сергія Пилипенка й повідомляє, що довгожданий двотомник творів був відкинутий партійним функціонером Панасом Любченком. В 1930 у листі до літературознавця М. Плевака з болем просить прискорити написання передмови до її творів, бо тільки тоді зможе отримати частину гонорару: «Майте ж на увазі, що я не установа, тому ждати не можу, а жива людина, що їсти хоче...» Двотомне видання творів письменниці так і не побачило світ. Самотня, позбавлена коштів для існування, восени 1931 року Христя Алчевська пішла із життя.

Один із своїх останніх віршів, що був надрукований 1927 року в журналі «Зоря», поетеса не випадково назвала «Моя мандрівка в Олексіївку». В автобіографії «Спомини і зустрічі» читаємо: «В дійсності побувала я серед друзів лише по революції 1917 р. в червні у селян слободи Олексіївка, на Слов'яносербщині (Донбас) і заснувала там бібліотеку. А року 1926, як писала цю поезію, - то тільки мріяла, що йду на степ... Між іншим, в оцій бібліотеці, не знаю ким реквізованій чи рознесеній, загинув томик рукописних листів до мене від Коцюбинського, Олександра Олеся, М. Павлика, Кулішихи (Ганни Барвінок), Бориса Грінченка, Марії Загірньої, Олени Пчілки, Івана Франка, Василя Пачовського та інших (від усіх по одному, тобто автографи)». Як бачимо, письменниця вирішила залишити в рідному краї найдорожчий духовний скарб... Минули роки. Аж у 1990 вийшов томик вибраного Христі Алчевської.