Питання для самостійного опрацювання:

1. Поняття корупції та корупційних злочинів.

2. Кримінологічна характеристика корупційної злочинності.

3. Детермінанти корупційної злочинності.

4. Засоби протидії корупційній злочинності

5. Кримінологічна характеристика особи корупціонера

Література:

1. Токарев А.Ф. Основные понятия криминологии. – М., 1989

2. Зелінський А.Ф. Кримінологія –Х.; 2000

3. Джужа О.М. Курс кримінології. Підручник в 2-х томах. –К.;2001

4. Гуров А.И. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия.-Киев, 1988

5. Гаухман Л.Д. Организованная преступность: понятие, виды, тенденции, проблемы уголовно-правовой борьбы.-М.,1993

6. Организованная преступность. Круглий стол.- М., 1989

7. Солопанов Ю.В. Криминологическое прогнозирование и планирование борьбы с преступностью.-М., 1983

8. Закалюк А.П. Прогнозирование предупреждения индивидуального преступного поведения.-М., 1986

9. Конвенція ООН проти транснаціональної організованної злочинності.-Палермо, 2000

10. Карпец И.И. Актуальные проблемы борьбы с организованной преступностью. –М., 1990

Тема 9. Рецидивна злочинність.

При опрацюванні матеріалу із зазначеної теми, студенти повинні засвоїти що таке рецидив та з’ясувати кримінологічні ознаки рецидивної злочинності.

Кримінальний рецидив - поняття міждисциплінарне. Теорія кримінального права розглядає його як різновид множинності злочинів поряд із сукупністю і повторністю.

Відповідно до ст.33 КК України, “Рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин”.

З позицій кримінології погашення або зняття судимості не є вирішальною обставиною для визнання рецидиву. Кримінологічне розуміння рецидиву є ширшим від кримінально-правового і охоплює воно не лише умисні злочини але й необережні. Але кримінологія не може ігнорувати такої обставини як судимість.

Таким чином, рецидив злочинів – це повторне кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше була судимою або зазнавала інших, передбачених законом, заходів впливу, що застосовуються судом замість покарання, незалежно від форми вини та наявності судимості.

Особливим різновидом кримінологічного рецидиву є кримінально-правовий. Вони співвідносяться як загальне з особливим.

Наукою кримінально-виконавчого права визначається пенітенціарний рецидив – повторне вчинення злочину під час відбування покарання у місцях позбавлення волі, а також після звільнення з місць позбавлення волі.

Залежно від кількості судимостей або інших форм притягнення до кримінальної відповідальності рецидив буває простий (дві судимості) та складний чи багаторазовий (три і більше судимостей).

За характером злочинів рецидив може бути спеціальний (якщо складається з однакових або однорідних суспільно-небезпечних діянь) і загальний (об’єднує неоднорідні злочини – наприклад, за хуліганство а потім за шахрайство).

За ознакою тяжкості - рецидив тяжких злочинів та особливо небезпечний рецидив.

Студенти мають знати, що існують певні статистичні закономірності рецидивних структур:

1. частота спеціального рецидиву, тобто імовірність повторного засудження за той самий або схожий злочин, дорівнює приблизно 60%;

2. інтервал рецидиву (час між звільненням від попереднього покарання та новим злочином) значною мірою залежить від його віку, сімейного становища та характеру злочинної діяльності. Інтервали рецидиву відображають його інтенсивність;

3. тісний кореляційний зв’язок між ступенями суспільної небезпечності злочинів: чим тяжчим був попередній злочин, тим більша імовірність повторного тяжкого злочину;

4. загалом ступінь суспільної небезпечності зростає до третьої судимості; після цього злочинна діяльність статистично стає менш тяжкою (дається взнаки старіння неодноразово судимої особи та її деградація).

Рецидивна злочинність – це сукупність вчинених на певній території протягом певного часу злочинів особами, раніше судимими.

Кількісним показником рецидивної злочинності є рівень рецидивної злочинності, який визначається у відсотках до загального числа зареєстрованих злочинів у відповідному регіоні чи країни.

Рівень рецидивної злочинності також вираховується у відсотках від кількості осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності.

Якісним показником рецидивної злочинності є її структура, тобто співвідношення між різними видами і групами злочинів.

Класифікація рецидивістів найчастіше здійснюється за характером злочинної діяльності, глибиною і стійкістю антисоціальних установок особи.

За характером злочинної діяльності рецидивістів поділяють на:

• загальнокримінальних корисливих (злодіїв, шахраїв, грабіжників тощо);

• економічних (хабарників, контрабандистів, тих хто ухиляється від сплати податків тощо);

• насильницьких (убивць, хуліганів, ґвалтівників);

• інших (дезертирів, засуджених за необережні злочини тощо).

За глибиною і стійкістю асоціальності особи:

• кримінально-активні, постійно спрямовані на вчинення злочинів та інших правопорушень;

• схильні до вчинення злочинів за сприятливих обставин;

• особи, які випадково були втягнуті в злочин.

Попередження рецидиву здійснюється в трьох напрямках:

1. підвищення ефективності призначення та виконання покарань;

2. сприяння процесу ресоціалізації осіб, які звільнились з місць позбавлення волі;

3. організація належного соціального контролю за особами, схильними до повторних злочинів.