Питання для самостійного опрацювання:

1. Поняття і види насильницьких злочинів.

2. Кримінологічна характеристика насильницької злочинності.

3. Детермінанти насильницької злочинності.

4. Профілактика насильницької злочинності.

5. Класифікація вбивств.

6. Мотивація насильницьких злочинів

Література:

1. Токарев А.Ф. Основные понятия криминологии. – М., 1989

2. Зелінський А.Ф. Кримінологія –Х.; 2000

3. Джужа О.М. Курс кримінології. Підручник в 2-х томах. –К.;2001

4. Гуров А.И. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия.-Киев, 1988

5. Гаухман Л.Д. Организованная преступность: понятие, виды, тенденции, проблемы уголовно-правовой борьбы.-М.,1993

6. Организованная преступность. Круглий стол.-М., 1989

7. Солопанов Ю.В. Криминологическое прогнозирование и планирование борьбы с преступностью.-М., 1983

8. Закалюк А.П. Прогнозирование предупреждения индивидуального преступного поведения.-М., 1986

9. Конвенція ООН проти транснаціональної організованної злочинності.-Палермо, 2000

10. Карпец И.И. Актуальные проблемы борьбы с организованной преступностью. –М., 1990

Тема 13. Жіноча злочинність

Стан жіночої злочинності значною мірою є показником морального здоров'я суспільства, індикатором його духовності, ставлення до основ­них людських цінностей. Злочинність жінок тісно пов'язана із загальною злочинністю, особливо неповнолітніх. Разом з тим, вона має певні особ­ливості, які визначаються соціально-психологічними і біологічними ха­рактеристиками жінок. Жіноча злочинність має свої кількісні показники, особливості структури і видів злочинів, способи й знаряддя їх вчинення тощо.

Значний інтерес викликає коефіцієнт злочинної активності жінок. Незважаючи на деякі тенденції росту, він залишається значно нижчим, ніж серед чоловіків і тим більше всього населення. Співвідношення жіночої і чоловічої злочинності нині становить 1:6 (у розвинених країнах злочини жінок становлять від 17 % у США до 25 % у Німеччині і Нідерландах).

Питома вага жінок серед осіб, які вчиняють окремі види злочинів, та­ка: обман покупців — 80 %, шахрайство — 41 %, вбивство — 12 %, грабіж — 8 %, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень — 7 %, розбій — 6 %, необе­режні злочини — 5 % (з них автотранспортні — 2 %).

Серед усіх жінок-злочинців особи віком до 30 років становлять май­же половину. Однак серед тих, які вчиняють крадіжки, займаються ха­барництвом, переважають особи середнього й старшого віку. Це харак­терно і для рецидивісток. Серед засуджених за тяжкі насильницькі зло­чини здебільшого жінки у віці від 24 до 29 років (29,5 %) і від 30 до 39 років (23,3 %). Засуджені жінки мають, як правило, закінчену середню (понад 40 %) та середню спеціальну освіту — 1/3. Близько 45 % з них на момент вчинення злочину були безробітними і 50 % — незаміжні.

Студенти мають звернути увагу на те, що жіноча злочинність відрізняється від чоловічої деякими якісними показниками. Можна назвати дві сфери суспільного життя, де жіноча кримінальна активність проявляється найчіткіше. По-перше, це сфера по­буту, де жінок штовхають до злочину негативні обставини шлюбно-сімейних, родинних і сусідських стосунків. У цій сфері жінки здебільшо­го вчиняють такі насильницькі злочини, як убивство, у тому числі своєї новонародженої дитини, нанесення тілесних ушкоджень тощо. Наприк­лад, 85 % насильницьких злочинів, вчинених жінками, стали реакцією на неправомірну поведінку потерпілого (пияцтво, знущання, бійки). По-друге, це сфера, де жінка виконує професійні функції, передусім пов'язані з можливістю вільного доступу до матеріальних цінностей. Це, насамперед, торгівля, громадське харчування, медицина, освіта, легка промис­ловість. Тут жінки найчастіше вчиняють корисливі злочини: розкрадання майна шляхом крадіжки, привласнення, розтрати або зловживання службовим становищем (32 %), обман покупців (33 %), а також хабар­ництво (3,5 %). Зростає і число крадіжок особистого майна та шахрайств (28 %).

Щодо корисливо-насильницьких злочинів (убивства з корисливих мотивів, грабежі, розбійні напади), то вони не характерні у чисто жіночо­му "виконанні", але і їх кількість останнім часом збільшується. Причому спостерігається їх вчинення з особливою жорстокістю. У зв'язку зі знач­ним поширенням проституції і загальним падінням моралі зросла кіль­кість таких злочинів, як зараження іншої особи венеричною хворобою і убивство своєї новонародженої дитини.

Переважна більшість жінок-злочинців мешкають у містах (приблиз­но 3/4). У сільській місцевості ними найчастіше вчинюються крадіжки. Жінки, що входять до змішаних злочинних груп, як правило, займають у них другорядне становище. Вони виконують ролі, пов'язані з перехову­ванням злочинців, знарядь і засобів вчинення злочину, предметів, здобу­тих злочинним шляхом, можуть бути інформаторами про наявність но­вих об'єктів посягань.

Показник жіночого рецидиву менш значний, ніж чоловічого. Біль­шість жінок на момент вчинення злочину не мали судимості — 83 %, 14 % — мали одну судимість, 1 % — дві, 2,5 % — три і більше.

Особливості жіночої злочинності: значно менша питома вага в загальній злочинності порівняно з чо­ловічою; вужча "ділянка роботи", порівняно із злочинцями-чоловіками; загалом менша суспільна небезпека жіночих злочинів; омолодження злочинності жінок за рахунок збільшення відсотку злочинів, вчинених неповнолітніми жіночої статі.

Детермінанти жіночої злочинності. Особливості зовнішнього прояву жіночої злочинності обумовили її різні теоретичні обґрунтування. В історичному плані ці теорії можна поділити на: моралістичні, антропологічні (біологічні) і соціологічні. Дві перші були поширені у минулі століття, а нині домінує остання.

Моралістична теорія виходить з того, що жінка з часів Єви здатна на будь-які злочини. Німецькі інквізитори Шпренгер та Інститоріс писали у "Молоті відьом" (XV ст.), що через брак розуму жінки швидше за чо­ловіків відступають від віри. Тому немає нічого дивного у тому, що серед жінок так багато відьом.

Антропологічна (біологічна) теорія причину неповноцінності жінки вбачала в її біологічних особливостях. Ломброзо у своєму творі "Жін­ка — злодійка і повія" (кінець XIX ст.) писав, що "у жінки, порівняно з чоловіком, відмічається притаманний дитині певний ступінь недорозви­неності". Тому він робить висновок, що жінка більше схильна до злочи­нів, ніж чоловік (до жіночих злочинів він відносив і проституцію).

Соціологічна теорія визнає перевагу соціальних факторів у детерміна­ції злочинності. Це повною мірою стосується і жіночої злочинності, хоч певні біологічні чинники, властиві жінкам, не можна відкидати при роз­гляді цього питання. Саме соціальні фактори у першу чергу визначають відмінності між жіночою і чоловічою злочинністю. Йдеться про різницю, яка історич­но склалася у соціальних ролях жінок і чоловіків, що, звичайно ж, відби­вається на особливостях їхньої поведінки, в тому числі кримінальної. Ха­рактерний для XX ст. процес емансипації жінок поруч з позитивними мав і негативні сторони. Жінки все більше оволодівають чоловічими про­фесіями (армія, поліція, політика, спорт тощо), у зв'язку з чим не можуть (або й не хочуть) займатися тільки домашнім господарством та вихован­ням дітей.

Мускулінізація жінок призводить до появи у них чоловічої психоло­гії, що й штовхає певну їх частину до "чоловічих" злочинів (убивства, на­несення тілесних ушкоджень, шахрайства, грабежі, розбої тощо). Підвищення соціальної активності жінок збільшує їх частку в посадових, гос­подарських та майнових злочинах. Поява суто чоловічих рис у характері жінок спричиняє їх потяг до безладного статевого життя, паління, над­мірного вживання алкоголю. Кожна десята жінка-злочинець залежна від наркотиків, а п'ята — від алкоголю. Це значно швидше, ніж у чоловіків, сприяє соціально-психологічній деградації їхньої особи, і, як наслідок, становленню на шлях вчинення злочинів чи проституції. Так, близько 15 % жебраків — жінки, більшість з яких молодого віку, майже 40 % зло­чинів вчинюється жінками у нетверезому стані, 3 % жінок були при цьому організаторами зґвалтувань неповнолітніх.

У той же час вольові якості пересічної жінки значно м'якші, вона швидше піддається навіюванню, що нерідко дозволяє чоловікам-злочин­цям з її оточення втягувати жінку у злочинну діяльність, особливо коли це стосується інтересів подружжя, коханця. При вчиненні посягань на власність жінки здебільшого виправдовуються тим, що "всі так роблять", і "жити хочеться не гірше, ніж інші". Для жінок, які вчиняють крадіжки й шахрайство, характерне небажання чесно працювати, у них неорганізо­ваний побут, вони ведуть безладне статеве життя. Останнє, як і прости­туція, тісно пов'язане з жіночою злочинністю взагалі.

Криміногенним фактором є також конфлікти у родині, їх зростанню сприяє зайнятість жінки у суспільному виробництві. З одного боку, це прояв емансипаційної хвилі, а з іншого, — необхідності підтримання жит­тєздатності сім'ї, яку не може забезпечити матеріально чоловік, не кажу­чи вже про випадки, коли він взагалі відсутній. Це відбувається на фоні саморуйнівної поведінки (алкоголь, наркотики тощо) одного чи обох з подружжя, а нерідко й дітей. У сімейних конфліктах спостерігається під­вищення активності саме жінок, їх поведінка часто-густо набуває прово­куючого характеру або вони виступають як "рівноправні" учасники кон­флікту з непередбаченими наслідками щодо того, хто в кінцевому під­сумку стане злочинцем, а хто — жертвою. Кожне сьоме вбивство на сі­мейно-побутовому ґрунті вчинюється жінкою безпосередньо чи на її замовлення. Почастішали непорозуміння між матерями і дітьми, що при­зводять до побоїв і мордувань, відмов у годуванні, вигнання з дому, а то й убивства.

Біологічні чинники, які можуть негативно впли­вати на психіку жінки, що призводить до протиправної поведінки; фази менструального циклу; період вагітності й післяполого­вий період; період клімаксу.

Серед синдромів, які можуть мати вихід у злочин, можна наз­вати комплекс Леді Макбет (героїня однойменної шекспірівської траге­дії). Це "фатальна жінка", яка вміє підкоряти собі чоловіків і для досяг­нення своєї мети (влади, заможності тощо) підбурює їх на тяжкі злочи­ни. Щодо "синдрому Мюнхгаузена", який нерідко зустрічається і серед чоловіків, то це випадки, коли людина здатна на все задля того, аби на неї звернули увагу, щоб вона опинилась в епіцентрі подій, які вона сама може провокувати, переходячи межі закону.

Специфічним для жінки є й такий злочин, як завідомо неправдива заява про її зґвалтування. Причиною цьому найчастіше бувають: звинувачення колишнього чоловіка (або коханця) з метою його за­судження, як акт помсти, ревнощі; отримання грошей за рахунок шантажу ("заплатиш — заберу заяву"); примусити взяти шлюб; виправдання вагітності чи покривання "гріха".

В основі боротьби з жіночою злочинністю лежать заходи загальносоціальної профілактики. Як показують дослідження, більшість працюючих жінок, не заперечуючи проти емансипації, погодилася б залишити роботу і присвятити себе сім'ї, якби мала для того відповідні умови. Матерям, які хочуть працювати, повинна надаватися можливість працювати скоро­чений робочий день без зниження заробітної плати. Матерям-одиначкам та багатодітним сім'ям треба надавати значно більшу матеріальну до­помогу.

Практика свідчить, що більшість працівників, яких звільняють за скороченням штатів, становлять жінки, які виховують дітей, мають не­мічних батьків на утриманні тощо. Такі особи потрапляють у важке ма­теріальне становище з усіма негативними наслідками. Для таких катего­рій повинні існувати громадські роботи.

Потребує розробки концепція виховання дітей у суспільстві, особли­во дівчат. В її основі має лежати притаманна українському народу мо­ральність і порядність. Без оголошення рішучої боротьби з пропагандою вседозволеності, сексу та насильства, які панують зараз у духовній сфері, не може бути й мови про нормальне виховання підростаючого покоління. Те, що чимало школярок при анонімному опитуванні кажуть, що хочуть стати валютними повія­ми, повинно сприйматися як тривожний сигнал. Розвінчування образу повії як привабливого — важливе завдання засобів масової інформації, всіх, хто займається вихованням.

Подальшого вдосконалення потребують форми і методи індивідуаль­ної профілактики злочинів, вчинюваних жінками різного віку, та серед тих, від кого можна очікувати вчинення злочину, судячи з їх антисуспільної поведінки. Важливого значення набуває виховна робота з жінка­ми в установах виконання покарань з метою зниження рецидиву. Тут варто запровадити комплексну систему психолого-педагогічного впливу на засуджених із застосуванням аутогенних тренувань, індивідуальних програм самовиховання, заняттями у споріднених групах, проводити бе­сіди, дискусії, лекції з правових питань тощо. Їх завданням є самопізнан­ня засудженої, вироблення умінь володіння своїми емоціями, створення позитивних установок. Це сприятиме зниженню тривожності й агресивності, адаптації до умов установ відбування покарання, потягу до переос­мислення своєї ролі і місця у подальшому житті. В основі всієї профілак­тичної роботи повинні лежати повага, чуйність і доброта.

Необхідно також істотно підвищити роль громадськості у боротьбі з жіночою злочинністю, зокрема, різних феміністських організацій і благо­дійних фондів, яких у нас уже створено чимало з-поміж них непогано зарекомендували себе політична партія "Жінки за майбутнє", Міжнарод­ний правозахисний центр "Ла Страда — Україна", Спілка жінок України, об'єднання "Берегиня" та інші. Вони надають жінкам, які опинилися у тяжкому становищі, певну гуманітарну, медичну, психологічну чи юри­дичну допомогу Одначе тільки їх зусиль явно недостатньо для успішно­го запобігання злочинам, що вчиняються жінками. Цією гострою проблемою треба перейнятися всім, кому не байдужа доля майбутніх поко­лінь. Адже історична місія жінки — бути берегинею людського роду, а не його руйнівником.