25. Книгодрукування в Україні 16 ст

В Україні поштовх для розвитку книгодрукарства дав Іван Федоров. У 1573 році Федоров за допомогою меценатів створив у Львові друкарню, де роком пізніше надрукував знаменитий «Апостол» (збірник описів життя святих). Через деякий час Федоров розорився, заклав друкарню і на запрошення князя К. Острозького переїхав у його маєток в місті Острозі. Саме в цей час тут за ініціативи К. Острозького здійснювався грандіозний проект — готувалося до друку перше у слов'янському світі повне видання Біблії церковнослов'янською мовою. У 1581 році «Острозька Біблія» (1256 сторінок) побачила світ, ставши взірцем для всього православного слов'янства. Її примірники купили королівські бібліотеки Швеції і Франції, що свідчило про високий рівень видання. У Москві Біблія переписувалася, так що «Острозька Біблія» довго залишалася єдиним подібним виданням. Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Вже в першій половині XVI століття тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Активно займалися організацією типографій братства. Зростання книгодрукування в Україні ілюструється такими цифрами. Якщо за 30 років (1574—1605) друкована продукція всіх друкарень в Україні знаходилася в межах 460 друкарських аркушів (що приблизно еквівалентно 46 сучасним книгам на 150 сторінок), то тільки за 5 років (1636—1640 рр.) — вже понад 1927 друкарських аркушів. Поряд зі стаціонарними друкарнями також були пересувні. До середини XVI століття нараховувалося вже близько 40 різних друкарень. Найбільшу питому вагу у друкарській продукції мали книги релігійного характеру, але видавалися також наукові трактати, довідники, календарі, підручники.

26. Діяльність Острозького культурно-освітнього осередку

Острозький культурно-освітній центр було створено за ініціативою українського магната, київського воєводи Костянтина Острозького (1526—1608). Прибічник православ'я, він боровся проти полонізації України, насадження в ній католицизму та уніатства. Вважав, що для успішної боротьби українського народу проти національного та релігійного гноблення необхідне поширення освіти, у зв'язку з чим відкрив школи у Турові, Володимир-Волинському, Луцьку та Острозі. Найбільше значення мала Острозька школа, яка перетворилася у справжній центр розвитку освіти та літератури. До складу цього центру ввійшли колегія, як перша спроба створити школу вищого типу у східних слов'ян, друкарня та науково-літературний гурток. У колегії викладалися "вільні науки", а система освіти становила синтез грецько-візантійської, давньоруської та західноєвропейської традицій з розподілом наук на trivium — граматику, риторику, діалектику та quadrivium — арифметику, геометрію, музику, астрономію. Особливу увагу в колегії приділяли вивченню мов. Тут вивчали слов'янську та грецьку мови, які не визнавалися польською освітою, а також латинську і польську мови. Вивчення мов диктувалося необхідністю перекладу літератури, ознайомлення з духовною спадщиною минулого, сучасною західноєвропейською літературою, а це потребувало значної філологічної підготовки. Стосовно латини, то вона була панівною в системі гуманітарної освіти XVI ст. в усіх без винятку європейських країнах, де освіта піднімалася вище від простого рівня грамотності. Філософію в колегії спеціально не читали, а викладали в загальному курсі діалектики, де розглядалися ті чи інші філософські проблеми. Для забезпечення шкіл навчальними посібниками в Острозі та Дермані (нині Устенське Друге Здолбунівського району Рівненської області) були організовані друкарні, в яких друкувалися "Острозька біблія", "Граматика Слов'янська" Л. Зизанія, "Граматика Словенська" М. Смотрицького та інші книги. Для створення друкарні запросили російського першодрукаря Івана Федорова. Саме на базі друкарні виник науково-літературний гурток Острозьких книжників, які не тільки виступали перекладачами, правниками, а й створили ряд талановитих полемічних творів, в яких обґрунтовувалися погляди з догматики, філософії, політичних, етичних проблем відповідно до підготовки та здійснення антиуніатських заходів, що охопили всю Україну, формування національно-визвольної ідеології, реформаційної за своєю суттю. Виступаючи від імені православ'я, вони вивчали і переосмислювали передусім духовну спадщину князівської доби, надбання греко-візантійських книжників, твори Максима Грека, південнослов'янську культуру, вміло застосовуючи для обгрунтування своїх поглядів певні положення гуманістичних, а також вироблених на Заході реформаційних ідей, які вони інтерпретували в контексті вітчизняної духовної культури. Острозькі книжники підтримували тісні зв'язки з представниками балкано-східної культури Євстахієм Нафанієлем, Емануїлом Мосхопулом, єпископом Меглени Феофаном Греком, Діонісієм Палеологом Раллі, що брали активну участь в діяльності Острозького центру. В різний час в Острозькій колегії працювали не тільки відомі діячі української культури Герасим Смотрицький, Христофор Філалет, Клірик Острозький, Дем'ян Наливайко, Йов Княгиницький, Василь Суразький, Іван Вишенський (до переїзду на Афон), Гаврило та Данило Дорофієвичі, а й представники православної церкви з інших країн — Кирило Лукаріс, Никифор Парасхес, Іоанн Лятош, Кіпріан. Більшість викладачів Острозького центру мали високу гуманітарну освіту, яку вони отримали в провідних західноєвропейських університетах, навчанням у домашніх вчителів, самоосвітою. Це можна віднести не тільки до викладачів, а й до книжників науково-літературного гуртка і друкарні.