35. Лну імені Івана Франка: історія та сучасність

Львівський національний університет імені Івана Франка (у 1918–1939 рр. Університет Яна Казимира) — один з найстаріших у Східній Європі та Україні університет. Один з найпрестижніших університетів України. Львівську академію з правами університету утворено 1661 року. У 1773 році орден єзуїтів заборонено, університет закрито. Відновлено у 1784, називався Йосифінський університет. У 1805–1817 — ліцей. У 1817 відновлено як Університет Франца I. В епоху ренесансу Львів був відомим освітнім містом Центральної Європи, в якому діяло просвітницько-релігійне товариство «Львівське братство» (1439) та друкарня Степана Дропана (1460). Якщо перший університет Центральної Європи — Карловий (Прага, Чехія) бере свої початки із світської школи (1348), то Львівський університет (тепер імені І. Франка), аналогічно, своє літочислення розпочинає зі створення у листопаді 1372 року міської школи хлопчиків, яку заснував титулярний «Король Русі» Владислав Опольчик[1] спільно з орденом Францисканців, котрі поряд з місіонерством проводили також і освітню діяльність[2]. У XVI — XVII ст. центрами культурного життя на українських землях були церковні братства. Користуючись підтримкою міщан та духовенства, вони сприяли поширенню ідей гуманізму, розвитку науки і шкільництва. Найдавнішим православним в Україні було Успенське братство (ставропігійське з 1586 року) у Львові, яке стало визначним українським культурним православним центром. З 1586 р. у Львові діяла братська школа, яка була середнім навчальним закладом. Тут вивчались церковнослов'янська, грецька, латинська і польська мови, математика, граматика, риторика, астрономія, філософія та інші дисципліни. Члени Львівського братства планували навіть перетворити свій «гімнасіон» (так вони називали цю школу) у вищий навчальний заклад. У Львівській братській школі працювали і здобули освіту визначні діячі української культури кінця XVI — першої половини XVII ст.: Лаврентій Зизаній (Кукіль) і його брат Степан, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Іван Борецький та ін. До середини XVII ст. в Україні не було жодного вищого навчального закладу. Шляхетська Польща чинила опір створенню тут вищої школи, яка могла б стати небезпечним політичним і культурним центром. Українська молодь змушена була здобувати вищу освіту в стінах Краківського й інших європейських університетів. Згідно зі статтями Гадяцької угоди (1658 р.) між Україною та Річчю Посполитою польський уряд обіцяв у майбутньому відкрити в Україні дві вищі школи-академії: одну в Києві, а другу там, де знайдеться для неї відповідне місце. Академіям було обіцяно ті самі права університету, якими користувався Краківський університет. Впливові кола Речі Посполитої не виключали й того, що під тиском певних політичних обставин в Україні могли утворитися власні національні університети. Тоді ж єзуїтський орден у справі захисту католицизму в Україні покладав особливі надії на свій осередок у Львові. Єзуїти з'явились у Львові ще наприкінці XVI ст., а в 1608 р. відкрили тут свою середню школу-колегію. До середини XVII ст. ця колегія занепала, але все ж була врятована єзуїтами від загибелі, оскільки користувалась опікою і підтримкою польських магнатів. Єзуїти розуміли можливість створення на основі братської школи у Львові університету, тому постійно домагались перетворення своєї колегії в академію. Після неодноразових клопотань король Ян ІІ Казимир 20 січня 1661 р. підписав диплом, який надавав єзуїтській колегії у Львові «гідність академії і титул університету» з правом викладання всіх тодішніх університетських дисциплін, присудження вчених ступенів бакалавра, ліценціата, магістра і доктора. Однак відразу ж після підписання диплому створення академії зустріло рішучу опозицію Краківського університету та окремих впливових осіб держави, що його підтримували. Незважаючи на перешкоди, у Львівському університеті навчання велося за зразком інших європейських академій. А згодом польський король Август III Фрідріх у 1758 р. затвердив диплом від 20 січня 1661 р., виданий Яном ІІ Казимиром. Від часу заснування і до 1773 р. Львівський університет повністю перебував під контролем єзуїтського ордену і підпорядковувався генералові єзуїтів у Римі. На чолі університету стояв ректор. Приміщення університету було поблизу Краківської вулиці в центрі Львова. Навчальний заклад будував і купував нові приміщення, мав свою бібліотеку, найбільшу у Львові друкарню. У 70-х роках XIX ст. на філософському факультеті Львівського університету навчався Іван Франко — всесвітньовідомий український мислитель, письменник, учений, перекладач, психолог, політичний та громадський діяч, один з геніїв України, що увійшов в історію культури як «титан праці». У 1894 році, після смерті Омеляна Огоновського — тодішнього очільника кафедри руської словесності Львівського університету — Іван Франко спробував посісти це вакантне місце, однак тодішній намісник Галичини граф Казімєж Бадені зробив усе для того, щоб не допустити в університет письменника, який закликав український народ до соціального і національного визволення. Указом від 8 січня 1940 року Президія Верховної ради УРСР надала Львівському державному університету ім'я Івана Франка. Сьогодні тут працює одна з основних шкіл франкознавства в Україні. На 1997/1998 навчальний рік на денній формі навчалось 11 649 студентів, в тому числі 2980 на умовах повної компенсації затрат на навчання, на заочній формі навчаються 3680 студентів, з них 2543 студентів-платників. Повний курс навчання триває 5 років. В університеті є 135 кафедр. Основною формою підготовки наукових кадрів є аспірантура, на 1997/1998 навчальний рік готувала фахівців з 89 спеціальностей гуманітарного та природничого профілів, в аспірантурі на денній формі навчалось 505 осіб, заочній — 206 осіб. Має географічний та геологічний факультети. Серед інших готує фахівців за такими спеціальностями гірничого профілю: геологічна зйомка, пошуки і розвідка корисних копалин, геохімія, мінералогія та петрологія, екологічна геологія. З 1998/1999 навчального року розпочато підготовку бакалаврів зі спеціальностей «Геологія», «Геохімія і мінералогія», «Екологія і охорона навколишнього середовища». З 2002/2003 р. з цих спеціальностей розпочато підготовку магістрів. З 2001/2002 р. в Природничому коледжі університету розпочато підготовку молодших спеціалістів за спеціальністю «Прикладна екологія» за спеціалізацією «Екологія геологічного та суміжних середовищ». У жовтні 1999 року Львівський державний університет імені Івана Франка отримав статус національного. Львівський національний університет імені Івана Франка гідно представляє українську академічну спільноту в світі. За перше півріччя 2010 року Університет відвідало понад 400 іноземних фахівців. Приблизно така ж кількість наукових і науково-педагогічних працівників нашого Університету перебувала в цей період у закордонних установах.