66. Громадянська залученість. Форми політичної участі

Політична участь – це вплив громадян на функціонування політичної системи, формування політичних інститутів і вироблення політичних рішень.

Вимір активності політичної участі одним з перших запропонував Р. Даль (у книзі "Хто управляє?", 1961), висловивши припущення, що "чим активніша форма участі, то тим менше громадян беруть в ній участь". Основними способами "участі" (політичної участі) він вважав:1. Голосування на виборах, 2. Участь у політичних кампаніях (переконування, пожертвування коштів, відвідування мітингів тощо), 3. Участь у місцевих справах (обговорення місцевої політики, контактування з місцевими посадовцями чи політиками, вирішування місцевих проблем).

С. Верба та його колеги виділили чотири способи політичної участі:

1) діяльність у політичних кампаніях;

2) голосування на виборах;

3) участь у справах місцевих громад і контактування окремих громадян з урядовцями для вирішення питань громадського значення;

4) контактування окремих громадян з урядовцями для вирішення своїх особистих проблем.

Аналізуючи вплив соціально-економічної модернізації на політичну участь, С. Гантінґтон і Дж. Нельсон (1976) назвали такі «форми політичної участі» (типи поведінки):

1. Виборча діяльність (голосування, пожертвування на кампанії, роботу на виборах, вербування прихильників від імені кандидата тощо).

2. Лобіювання (індивідуальні чи групові зусилля, щоб увійти у контакт з урядовцями і політичними лідерами для впливу на їхні рішення з питань, важливих для значної кількості людей).

3. Організаційна діяльність (участь через саме членство в організації, яка прагне впливати на прийняття рішень в державному управлінні).

4. Контактування (індивідуальна діяльність, спрямована на державних службовців з метою отримання користі лише для однієї особи чи для дуже малої групи людей).

5. Насильницькі дії (нелегальні зусилля впливати на ухвали урядовців, завдаючи фізичної шкоди особам чи власності). Приклади насильницьких дій: державні перевороти, політичні вбивства, бунти, повстання.

+Керол Крісті :

4) комунікаційні види діяльності (стеження за політикою через засоби інформації та обговорення політики, включаючи навіть таку особливу форму обговорення, як цілеспрямоване переконування на користь певного кандидата чи партії);

5) нетрадиційна політична участь, яка охоплює дві великі групи видів діяльності: а) менш агресивні (петиційні кампанії, бойкоти, легальні демонстрації, громадянські рухи прямої дії, зосереджені на проблемах споживачів, довкілля і місцевих громад); б) більш агресивні (нелегальні страйки, насильницькі зіткнення, участь у революційних рухах, участь у партизанському русі, рух громадянської непокори).

За масштабами участь здійснюється на рівні місцевої, регіональної, державної чи міжнародної політики. Згідно сили політичного впливу участь поділяють на пряму (безпосередню) чи опосередковану, загальну і обмежену. Відповідно до системи використаних політичних засобів виокремлюють мирні та насильницькі, добровільні та примусові, традиційні й інноваційні, легітимні та нелегітимні, законі (легальні) і протиправні (нелегальні) .

67. Сутність та суспільне значення засобів масової комунікації .

Інформаційна влада - здатність власників інформації шляхом отримання, селекції, тлумачення, компонування та розповсюдження інформації впливати на формування суспільної свідомості, спонукати суб'єктів політики та економіки до дій у заданому напрямі.

Інформаційна влада може реалізовуватися через спеціалізовані засоби передавання інформації, які забезпечують єдність волі, цілісність і цілеспрямованість дій великої кількості людей.

ЗМК є спеціалізованими установами для відкритого, публічного передавання будь-якої інформації будь-яким особам за допомогою спеціального технічного інструментарію.

До ЗМК належать друкована, аудіовізуальна, електронна преса, масові довідники, кіно-, відео-, аудіоносії інформації, супутникові, кабельні, комп'ютерні мережі — усе, що може нагромаджувати й передавати важливу для суспільного життя інформацію.

Оскільки йдеться про владний потенціал мас-медіа, неможливо обійтися без такого ключового поняття, як свобода преси.У часи Фр. революції була сформульована демократична буржуазна концепція свободи преси, яка ґрунтувалася на трьох основних тезах:

• відокремлення новин від коментарів;

• відкритість урядової інформації;

• відсутність цензури.

Отже, свобода ЗМК є життєво необхідною умовою не лише для волевиявлення людьми своїх думок і прагнень. Без її реалізації годі й говорити про побудову громадянського суспільства, гарантування конституційності демократичного ладу.

У світі існують дві основні доктрини свободи ЗМК: західноєвропейська (на базі французької Декларації прав людини і громадянина) і північноамериканська (на базі американського "Білля про права").

Щоправда, існує ще доктрина "свободи преси" — авторитарна, коли мас-медіа можуть говорити про те, що дозволяє влада (комунізм, націонал-соціалізм, радикал-конфесіоналізм).

Мас-медіа є невід'ємною складовою механізму функціонування демократії, її ціннісних і нормативних засад. Саме ЗМК можуть допомогти індивіду вийти за межі його безпосереднього життєвого досвіду і включитися в політичну діяльність.

Для того щоб гарантувати можливість вільного отримання інформації, потрібно обмежити вплив влади на ЗМК, забезпечити контроль над їх діяльністю з боку суспільства.

Функції ЗМК:

• інформування громадян про найважливіші для них і влади події;

• освіти (доповнює діяльність спеціальних навчальних закладів — шкіл, технікумів, університетів, академій);

• критики й контролю, реалізація яких спирається на громадську думку та закон;

• артикуляції та інтеграції, що сприяє об'єднанню та згуртуванню суспільних інтересів, є умовою для формування впливової опозиції;

• мобілізації, що спонукає людей до певних політичних дій (або свідомої бездіяльності);

• інновації, що виявляється в ініціюванні політичних змін шляхом постановки важливих проблем перед владою й громадськістю;

• формування громадської думки з ключових питань суспільного життя;

• оперативну, що полягає в обслуговуванні ЗМК політики певних партій, громадських рухів, соціальних груп.