109. Qui pro quo як провідний композиційний та комічний принцип комедій Плавта «Скарб» та «Два Менехми»

Дія всіх п'єс Плавта відбувається в Афінах або в якому-небудь іншому місті Греції, імена дійових осіб грецькі. Однак, використовуючи каркас сюжету Нової комедії, Плавт не наслідує її духу. Він створює модель своєї комедії. Плавта не цікавить гуманізм Нової комедії, він не збирається ні повчати, ні виховувати глядачів, а привласнює тільки повороти сюжету, заплутану інтригу, традиційні маски. Плавта не хвилюють соціальні чи політичні питання, які колись турбували Арістофана. Майже не перебільшуючи, ми можемо сказати, що в більшості комедій Плавта взагалі немає серйозних ідей. Тут панує тільки його Величність Сміх. Звеселяючи і насмішити глядачів - головна мета комедіографа. І це вдається завдяки використанню qui pro quo( плутаниці). Сюжет комедії «Два Менехми» заснований на надзвичайній подібності двох братів, яких сила обставин розлучила надовго. Один з них, розшукуючи другого, приїжджає до міста, де другий, одружившись, завжди свариться з своєю дружиною Вся комедія складається із сцен, що розгортають мотиви плутанини (Сосікла вважають за Менехма - і навпаки) і мотиви непорозуміння (Менехма вважають за нього самого, але приписують йому вчинки Сосікла,- і навпаки). Обидва герої не розуміють причини цього плутання й непорозуміння: в цьому й полягав комізм дії.

«Скарб» - комедія про скнарість . Герой цієї комедії - бідняк Евкліон, який знайшов скарб і тепер міркує як би заховати його таким чином, щоб про це ніхто не довідався. Виникають веселі сцени, сповнені всіляких непорозумінь: то горщик із золотом кудись зникає, то Ліконід, сусідський юнак готовий зізнатися в тому, що він спокусив дочку Евколіона, в той час як його звинувачують в іншому : у викрадені скарбу. 

У комедії Плавта «Скарб» специфічний комізм цієї ситуації qui pro quo полягає у тому, що ситуації «накладаються» одна на одну, і коли Ліконід приходить просити пробачення за доньку, Евкліон вважає, що юнак просить вибачення за те, що вкрав горщик зі скарбом. Ніхто не чує іншого, доки Ліконід не збагнув, що розмовляють вони про зовсім різні речі.

110. Творчість Лукреція: поема «Про природу речей» -матеріалізм світогляду, ставлення до богів, значення філософії Епікура, композиція, художнє начало.

«Про природу речей» — поема римського поета Лукреція — і єдиний повністю збережений поетичний твір, у якому проповідується вчення Епікура.

Слід зауважити, що Лукрецій, переконаний і пристрасний послідовник Епікура, не відтворив у своїй поемі всього вчення останнього: він виклав головним чином Епікурову фізику. У детальному викладі фізики Епікура полягає величезна заслуга Лукреція, тому що саме ця сторона Епікурового вчення представляє зовсім винятковий інтерес для історії наукової думки і матеріалізму. Що ж до вчення про критерії (каноніки) і етики, то він зачіпає їх лише побіжно.

Мета філософії Епікура — щастя людини, заради якого потрібно звільнитися від внутрішніх страхів і забобонів, пізнати закони природи.Суть філософії спрямована проти забобонів і містики.

Поема Лукреція складається із шести книг. У перших двох книгах викладається атомістична теорія світобудови, що відкидає втручання богів у мирські справи.

Книга третя присвячена вченню Епікура про душу, причому наводяться докази, що душа матеріальна, смертна і що страх перед смертю безглуздий. У четвертій книзі знаходиться виклад питань про людину, а також про чуттєві сприйняття, в яких Лукрецій бачить основу людських знань. У п'ятій книзі Лукрецій займається проблемами космогонії, пояснюючи походження землі, неба, моря, небесних тіл і живих істот. У кінці цієї книги дається блискучий нарис поступового розвитку людства і людської культури і розбирається питання про походження мови. Основний зміст шостої книги — знищення забобонних страхів шляхом природного пояснення явищ природи, що вражають людину. Тут йдеться про грім, блискавки, хмари, дощ, землетруси, виверження Етни, розливи Нілу, про різні незвичайні властивості джерел та інші явища природи. Закінчується остання книга міркуванням про хвороби і описом повального мору в Афінах під час Пелопоннеської війни в 430 році до н.е.

Цей фінал утворює ефектний контраст зі вступом до поеми, що представляє патетичне прославляння Венери як символу творчої та життєдайної сили.

У своїй поемі Лукрецій дає пояснення всього сущого, намагаючись перш за все звільнити людську думку від усяких забобонних і брехливих уявлень про що-небудь надчуттєве, містичне, таємниче.

Лукрецій вважав, що природа – не мати, а творче начало, художник, який постійно творитьщось нове, не переймається про долю своїх творінь,час їх життя та сворення. Для того , щоб щось нове було створене, необхідно,щоб щост старев мерло,так само як скульптор використовує матеріал зі своїх минулих скульптур для створення нових.

Лукрецій заперечує міфологічні легенди про виникнення людей на Землі та Гесіода – зміни поколінь: від “золотого” до “залізного”. На Землі спочатку зародилась рослинність з життєвого сім’я в молодій землі. Потім з’явились тварини, з яких вижили лише найпристосовніші. З’являється людина, яка спочатку живе в хащах, не знає ремесел. Потім люди здобули вогонь, навчились будувати оселі, виготовляли одежу зі шкіри. Природні крики легли в основу мови, яка виникла через необхідність спілкування. Люди навчились поліпшувати їжу, життя, будувати міста, почали накопичувати золото та вести криваві війни. З’являються закони, що встановлюють порядок у взаєминах, але й пригнічували певну категорію людей. Прогрес із відкриттям металів, що полегшили існування: залізо, мідь, свинець. Але війни стали жорстокішими.

За Лукрецієм, боги, хоча й існують десь у міжсвітових просторах, ніякого відношення до світу і життя людей не мають.

Заперечує існування легендарних чудовиськ: Кентавра, Химери, бо через 3 роки кінь (Кентавр) стає дорослим і зрілим, а дитина ще мала. Венера для Лукреція-багатозначне поняття: вона уособлює в собі матір всього живого, бо вона є втілення Ероса; вона є матір’ю Риму (мати Енея). Вона є прекрасною жінкою, яка може спокусити навіть Марса.